Прикладне плавання. Надання першої допомоги постраждалому на воді

Метод інтервального пропливання дистанції полягає в тому, що основну дистанцію, на якій виступає плавець, поділяють на коротші відрізки. При цьому припускається різне збільшення кількості відрізків порівняно з основною дистанцією. Наприклад, якщо основна дистанція - 100 я, то 25-метрових відрізків може бути 8-10-12 і т.д.

Спортсмен пропливає відрізки Із заданою або близькою до максимальної швидкістю проте відпочинок між ними не довільний, а обмежений певним часом, що залежить від швидкості плавання та довжини відрізків. При пропливанні 25-метрових відрізків відпочинок між ними може коливатися від 20 до 90с між 200-метровими - 1,5-2 хв.

Інтервальний метод від повторного відрізняється насамперед тим, що при Інтервальному наступна вправа виконується при неповному відновленні сил після попередньої вправи. Відпочинок між вправами менший, ніж при повторному методі, і поступово скорочується.

Швидкість, з якою плавець має пропливати окремі відрізки, повинна бути близькою до тієї, з якою плавець передбачає проплисти дистанцію, або перевищувати її (аж до максимально можливої для даного плавця).

На практиці цей метод тренування застосовують так: основну дистанцію, припустімо 100 м, поділяють на 25-метровІ відрізки (6-8 І т. ін.), потім встановлюють задану швидкість, з якою плавець має проходити кожний відрізок, та час відпочинку між ними. В міру того, як плавець пропливатиме всі відрізки Із заданою швидкістю, час відпочинку поступово зменшується: спочатку до 1 хв, а згодом І до 10-20 с.

Як тільки цей графік буде освоєно, час пропливання відрізків зменшується І встановлюється, скажімо, вже не 17, а 16,5 с. Час відпочинку поступово зменшуватиметься з 90 с доти, поки плавець зможе проплисти з цією швидкістю задану кількість відрізків при найменшому відпочинку. Далі довжину відрізків збільшують (не 25, а 50 м), і те саме повторюється знову.

Цей метод застосовують і в іншому варіанті, коли час відпочинку між відрізками залишається постійним, зате швидкість проходження їх поступово збільшується і доводиться до максимальної або заданої. Потім усе повторюється, але змінюється вже довжина відрізків. Плавець знову проходить їх із заданою швидкістю, доводячи її до максимальної або такої, що перевищуватиме середню швидкість на основній дистанції на 1-2 с.

Застосовуючи цей метод, треба поставитись серйозно до визначення інтервалів відпочинку; тривалість їх залежить від довжини відрізків, підготовленості, кваліфікації й самопочуття спортсмена І від того, на якому етапі тренувального процесу він перебуває. Треба мати на увазі, що при збільшенні Інтервалів відпочинку понад 45 с інтервальне тренування сприятиме переважно розвиткові швидкісних можливостей плавця, а при скороченні відпочинку до 10-20 с - переважному розвиткові спеціальної витривалості.

Метод плавання з перемінною швидкістю полягає в тому, що плавець пропливає визначену наперед дистанцію з перемінною швидкістю: досягши максимальної, відпочиває на середній і мінімальній, не припиняючи проходження дистанції, тобто відновлює сили, але знижує швидкість.

Чергування відрізків або кількість метрів, яку спортсмен пропливає з максимальною, середньою чи невеликою швидкістю, можуть бути різні. Так, якщо плавець має проплисти 400 м з перемінною швидкістю, йому пропонують проплисти 50 м у Уг сили, 50 м - у 3/4 сили, 50 лі - спокійно і т.д.

Змагання - один з методів тренування. Пропливаючи дистанцію на повну силу, плавець дістає певне навантаження, що сприяє дальшому підвищенню його спортивно-технічних показників. Тому, поряд з виступами в офіційних змаганнях, практикують так звані контрольні змагання - прикидки, курсовки тощо. Та метод змагання ефективний тільки тоді, коли запливи підібрано відповідно до сили спортсмена. Прикидки, або контрольні змагання, можна проводити не тільки на основну дистанцію, а й на невеликі її відрізки, а також з плаванням самими ногами або самими руками і т. Ін.

Щоб виховати у плавців високі морально-вольові якості, прикидки та курсовки слід проводити в умовах, близьких до умов змагання.

Готуючи плавця, доцільно застосовувати всі методи тренування в різних співвідношеннях. Проте на певних етапах деяким з них можна віддавати перевагу. Залежить це від індивідуальних особливостей плавця, а також від періоду тренування та від того, над розвитком яких якостей працює плавець.

Невідкладна допомога.

При утопленні необхідно якнайшвидше витягти постраждалого з води. Перш ніж кинутися у воду, потрібно швидко оцінити становище і вибрати спосіб надання допомоги. Іноді, якщо випадок трапився біля берега можна кинути з берега предмет, за який може вхопитися потопаючий: рятівний круг, дошку, мотузку. Якщо поблизу є човен, необхідно використати його. Якщо потопаючий перебуває на поверхні води, то бажано заспокоїти його ще здалека, а якщо це не вдається, то краще доплисти до нього ззаду, щоб уникнути захоплень, від яких часом буває важко звільнитися. Одним з ефективних прийомів, який дозволяє звільнитися від подібних судомних обійм є занурення з потопаючим у воду. У таких обставинах він, намагаючись залишитися на поверхні, відпустить рятувальника.

Діставивши потопаючого на берег, приступають до надання першої допомоги, характер якої залежить від його стану. Якщо потерпілий знаходиться в свідомості, у нього задовільний пульс і збережено дихання, то достатньо укласти його на суху жорстку поверхню таким чином, щоб голова була низько опущена, потім роздягнути, розтерти руками або сухим рушником. Бажано дати гарячі напої, обгорнути теплою ковдрою і дати відпочити.

Якщо потерпілий при витяганні з води знаходиться без свідомості, але у нього збережені задовільний пульс і дихання, то слід відкинути його голову і висунути нижню щелепу, після чого викласти таким чином, щоб голова була низько опущена, потім своїм пальцем (краще обернутим носовою хусткою) звільнити його ротову порожнину від мулу, водоростей і блювотних мас, насухо витерти і зігріти.

Потерпілому, у якого відсутня свідомість, немає самостійного дихання, але зберігається серцева діяльність, після попередніх заходів, які спрямовані на звільнення дихальних шляхів, потрібно якомога швидше почати штучне дихання.

При відсутності у постраждалого дихання і серцевої діяльності штучне дихання необхідно поєднувати з зовнішнім масажем серця. Попередньо, по можливості швидше, слід видалити рідину з дихальних шляхів. З цією метою рятувальник кладе потерпілого животом на стегно зігнутої у колінному суглобі ноги, надавлює рукою на спину потерпілого між лопаток, підтримуючи при цьому іншою рукою його чоло і піднімаючи голову. Можна нахилити потерпілого через борт човна, катера або, поклавши обличчям вниз, підняти його в області тазу. Ці маніпуляції не повинні займати більше 10-15 с, щоб не зволікати з проведенням штучного дихання.

 

Висновок  
Як бачимо, прикладне плавання може грати значну роль в житті практично будь-якої людини, але для постійного зростання у всіх плавальних дисциплінах необхідне планомірне і систематичне тренування, в якому можуть знаходити застосування багатоманітні організаційні форми залежно від задач відповідного тренувального заняття і наявності води.  
Людина – єдина жива істота, яка від народження не уміє плавати. В даний час на землі щорічно тоне немало людей. Серед гинучих – 20% дітей. Однієї з головних причин трагедій на воді є невміння людей плавати.  
Фізкультура і спорт у нас стали загальнодоступною. Сотні тисяч людей відвідують плавальні басейни, проводять свій відпочинок на незліченних водоймищах та морях. Зростання масовості плавання вимагає підготовки фахівців до початковому масовому навчанню. В Україні є інститути фізичної культури, факультети фізичного виховання в педагогічних інститутах і технікуми фізичної культури, що випускають фахівців по різних видах спорту. В учбових програмах кожного з них включений предмет плавання.  
Але, не дивлячись на це, особливо в розпал літнього сезону, коли в кожному дитячому таборі ведеться навчання плаванню дітей, фахівців по цьому вигляду не вистачає. Адже успішне вивчення спортивних способів плавання залежить від уміння викладача підібрати необхідні вправи, дати точне і образне пояснення рухам, вчасно виправити неправильні дії. Основою для цього служать багаторічний досвід, роки викладацької діяльності.  
Досвід показує, що немає таких людей, які із якихось причин не змогли б навчитися плавати. Це може бути пов'язано з їх психолого-біологічними особливостями. Але як би там не було, працюючи з такими людьми, ведучий заняття повинен проявляти терплячість і неквапливість у вивченні вправ, і тоді успіх в оволодінні спортивним плаванням буде досягнутий. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Глазирін І.Д. Основи диференційованого фізичного виховання: Посібник. - Черкаси: ВідлунняПлюс, 2003. - 322 с
2. Никитский Б.Н. Плавание. Учебник для педагогических институтов - М.: Просвещение, 1981. - 286 с.
3. Плавание. Учебник для вузов / под ред Булгаковой Н.Ж. - М.: Физкультура и спорт, 2001. - 400 с.
4. http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8_%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F