Фредерик Шопен

ФРЕДЕРIК ШОПЕН (1810-1849)

Походження  та сім'я:

     Батько  композитора - Ніколя Шопен (1771-1844) - француз, син лотаринзького селянина, ще в  молоді роки переселився до Польщі. Важко сказати, що змусило його покинути Францію, але в Польщі вiн знайшов нову батьківщину і брав гарячу участь у її долі. Ніколя Шопен разом з польськими патріотами брав участь у боротьбі за незалежність Польщі. Після розгрому повстання Костюшка і остаточного поділу Речі Посполитої (1795 рік) Ніколя Шопен, капітан армії Костюшка, незважаючи на хиткість свого становища, вирішив залишитися у Польщі. Людина освiдченна та яка мала широкий розумовий кругозiр, зайнявся педагогічною діяльністю і незабаром завоював репутацію одного з найкращих педагогів Варшави. А тим часом у 1802 році Ніколя Шопен, запрошений в якості вихователя до дітей графа Скарбка, оселився в маєтку Скарбка Желязова-Воля.

     У графському будинку проживала сирота і бідна родичка Юстина Кшижанiвська. Не бажаючи бути тягарем своїм вельможним покровителям, Юстина виконувала в будинку обов'язки економки. Завжди привітна і життєрадісна, вона викликала загальну симпатію. Дівчина отримала добру освіту: знала французьку мову, грала на роялі, співала. Найбільше були їй до душі польські народні пісні, але вона співала й популярні в ті роки міські романси. У червні 1806 року відбулося весілля Миколи Шопена з Юстиною. Першою дитиною у молодій сім'ї була дочка Людвіка (в заміжжі Єнджеєвич), згодом вона була для брата особливо близьким і відданим другом. А через три роки в маленькому флігелі маєтку Желязова - Воля з'явився на світ хлопчик - Фредерік Францішек або, як його називали в сім'ї, - Фрічек. Було це 22 лютого 1810 року. Восени того ж року пан Шопен отримав місце викладача у Варшавському ліцеї. Родина оселилася в просторій казенній квартирі. Платня викладача французької мови була досить скромною і до того ж виплачувалася не завжди акуратно. Сім'я зростала, в найближчі роки одна за одною народилися ще дві дівчинки, Ізабелла та Емілія. За прикладом інших педагогів Шопен надумав відкрити пансіон для синів заможних батьків, які жили за межами Варшави. Підприємство виявилося вдалим. Хостел в будинку Шопена користувався відмінною репутацією. Діти отримували чудове виховання і жили, немов у рідній сім'ї. Своїй матері Фредерік зобов'язаний першими музичними враженнями, прищепленої з дитячих років любові до народних мелодій. Інтелігентність і чуйність батьків згуртували всіх членів сім'ї любов'ю і благотворно позначилися на розвитку обдарованих дітей. Сестри володіли різнобічними здібностями, а рано померла Емілія - видатним літературним талантом.

Дитинство:

     Музична сприйнятливість маленького Фредерiка проявилася дуже рано. При звуках сумної пісні, наспіваною матір'ю, дитина починала гірко плакати. Трирічний малюк  сміявся і аплодував від радості  у долоні, коли мати грала для  вихованців веселі танці. Від цього  часу до нас дійшла така розповідь: …«Вночі батьки раптово почули звуки роялю. Виявилося, що трирічний Фрічек, пробравшись потихеньку до інструменту, грав чуту їм напередодні танцювальну мелодію. Побоюючись, що малюк простудиться, мати взяла його на руки і понесла скоріше у спальню. «Ах, мамо, - сказав хлопчик, - не гнівайся, я ж грав це, щоб тебе замінити, коли ти втомишся»»… Хлопчик ріс і подібно маленькому Моцарту все частіше підходив до рояля, підбираючи знайомі наспіви, вслухаючись у прості акорди. За інструментом розучували вправи і неважкі п'єски деякі з вихованців. А трохи згодом почала брати уроки музики старша сестра Людвіка. Саме вона стала першою вчителькою п'ятирічного брата. Скоро хлопчик знав вже ноти і впевнено повторював за нею всі ті нехитрі вправи і п'єски, що ставив дівчинці пан Живний, її вчитель. З часом ця поважна людина звернула  увагу на жвавий інтерес хлопчика до всього, що відбувалося на уроках музики, на його старанність і наполегливість у прагненні відтворити на клавішах рояля все, що він чув.

- Цьому  хлопчику пора вчитися музиці, - серйозним тоном сказав він,  звертаючись до батьків. На  час початку занять з Фредеріком, Живному пішов уже сьомий десяток.  Це був веселий, добродушний  старий, обдарований почуттям гумору. І хоча його не можна було  назвати кращим у Варшаві викладачем  фортепіанної гри, він виділявся  серйозністю поглядів на музичне  мистецтво. Своїх учнів він  виховував не на салонних дрібничках, а на високохудожніх зразках,  на музиці Моцарта, Бетховена  й особливо Баха, якого тоді  ще майже не знали. Звернувши  увагу на композиторські схильності  свого маленького вихованця, Живний  став записувати його п'єски. У сім років Фредерік склав полонез - урочистий танець-хід. В якості дитячого досвіду п'єса була видана. У газетній замітці повідомлялося, що автор цієї п'єси «син Миколи Шопена, професора французької мови та французької літератури, - справжній музичний геній». Трохи пізніше відбувся перший публічний виступ восьмирічного піаніста на концерті на користь бідних у залі Радзивілловського палацу. Хлопчик виконав технічно важкий концерт чеського композитора Йіровця. Виконання малолітнього віртуоза було прийнято захоплено. Одягнений в оксамитовий костюмчик з великим мереживним коміром, Фредерік опинився в центрі уваги блискучої публіки. У своїй дитячій наївності малюк приписав загальну увагу до святкового вбрання. І на запитання матері про те, що найбільше сподобалося публіці, дитина відповіла:

- Мій  комірець. Знаєш, мамо, всі на нього  дивилися!

З цього  часу гра «Шопенка» постійно привертає  увагу варшавського музичного світу. Хлопчик виступає в аристократичних  салонах, про нього пишуть у газетах. Складає марші, полонези, вальси, галопи, варіації на пісенні мелодії. Займається музикою не тільки зі зростаючим захопленням, але і з внутрішнім почуттям відповідальності. Від цього часу зберігся ще один дитячий полонез  «Військовий  марш». I виконувався на військових парадах у Варшаві духовим оркестром у інструментуванні якогось капельмейстера. Знаменита Каталані передбачила в десятирічному Шопені велику майбутність, подарувавши йому годинник з написом «Madame Catalani à Frédéric Chopin âgé de dix ans» (Мадам Каталані, Фредеріку Шопену у десять років (фран.)).

Час йшов, хлопчикові виповнилося дванадцять років. Поважний Живний розумів, що керівництво  настільки інтенсивного розвитку та дару йому вже не під силу. За його порадою батьки звернулися до найбільшого  варшавського музиканта Юзефа Ельснер  з проханням про заняття з  їхнім сином. Вдумливе ставлення  до дивовижного музичного хисту  сина поєднувалося у Миколи Шопена з постійною турботою про різнобічну освіту Фредерiка. Через слабке здоров'я, хлопчик довгий час навчається вдома.

     Живий розум і веселий характер робили Фредерiка улюбленцем товарищів, заводієм хлоп'ячих ігор. Він володів неабияким  акторським талантом, здатністю комічно  відтворювати жести, ходу, голос і вирази облич інших людей. Все це робив він з такою милою невимушеністю, що нікому і в голову не приходило на нього сердитися. У домашніх спектаклях у своїй сім'ї чи у кого-небудь із знайомих Фредерік зазвичай виконував головні ролі. І якщо хто-небудь з товарищів плутався або забував слова ролі (а суфлер губився і не встигав підказати), Фредерік імпровізував, вставляючи цілі шматки нового словесного тексту, і тим виручав учасників вистави. Знавці театру знаходили у нього видатний акторський талант. Постійна схильність до гумору, веселість, незлобні жарті проявлялися у Фредерiка і у таланті малювання. Товарищі по ліцею пам'ятали його забавні карикатури, накидані на папері, найчастіше на уроках з математики. Разом iз сестрами Фредерік організував «Літературне товариство розваги». Писав веселі вірщі, малював дружні шаржі, карикатури. Всі діти Шопена-старшого були літературно обдарованими, і згодом Людвіка разом з Ізабеллою навіть вигадали і надрукували роман. Письменницький дар проявляється і в Фредерiка. В один зі своїх літніх приїздів до Шафарне - маєток батьків свого товарища Домініка Дзевановського - Фредерік випускає рукописну гумористичну газету «Кур'єр Шафарській», названу так в наслідування відомій газеті «Кур'єр Варшавський». Серйозним тоном Фредерік під псевдонімом «Пiшон», складеним з літер його прізвища (у французькій мові поєднання,, in "прізвища chopin вимовляється як «ен»), оповідає про різного роду забавнi пригоди.

Юність:

     Закінчивши  навесні 1826р. ліцей, Фредерік вступає до «Виступу» школу музики, де вдосконалюється у композиціях під керівництвом професора Юзефа Ельснера. Директор Варшавської консерваторії Ельснер - широко освічений музикант, хороший композитор, автор опер на польські сюжети. За своє довге життя він виховав не одне покоління польських музикантів. При цьому Ельснер ставив за мету готувати не тільки хороших професіоналів, але - в першу чергу - діячів національної польської культури. Чуйний педагог, він вмів знаходити дорогу до сердець молодих музикантів. Закликав їх цінувати рідну пісню, живе джерело натхнення польських композиторів. І коли колеги Ельснера дорікали його часом за зайві вільності, які були в учнівських роботах Шопена, маститий музикант заперечував: «Залиште його у спокої. Він йде незвичним шляхом тому, що  дарування його надзвичайне. І не дотримується суворих шкільних правил, бо має власні». Чуйний і вдумливий керівник, Ельснер дбайливо ставився до неповторно своєрідного дарування Шопена. Безсумнівно, він допоміг Фредеріку знайти свій індивідуальний стиль і глибоко національний шлях у музичній творчості. Серед нотаток Ельснера про своїх учнів збереглися рядки про Шопена: …«Дивовижні здібності. Музичний геній».

     Після блискучого закінчення Варшавської  консерваторії Шопен за порадою  свого вчителя їде до Відня - великий  музичний центр того часу. Місто  Моцарта і Бетховена привітно зустрічає молодого польського музиканта. У цьому, зрозуміло, зіграли роль листи Ельснера, звернені до віденських музикантів. Майстерна гра молодого піаніста, його твори приваблюють  до юнака увагу всього музичного  світу Відня…

     …«Загальне враження його особистості було цілком спокійне, гармонійне і, здавалося, не вимагало доповнень до будь-яких коментарів. Блакитні очі Шопена сяяли більше розумом, ніж були затягнуті задумою; м'яка і тонка його усмішка ніколи не переходила в гірку або уїдливу. Тонкість і прозорість кольору його обличчя спокушали всіх, і в нього було кучеряве світле волосся, ніс злегка закруглений; він був невеликого зросту, тендітного, тонкого складання. Манери його були вишукані, різноманітні; голос трохи стомлений, часто глухий. Його манери були наповнені такої порядності, в них був такий cachet (відбиток) кровного аристократизму, що його мимоволі зустрічали і приймали, як князя ... У суспільство Шопен вносив ту рівність настрою осіб, яких не турбують турботи, які не знають слова "нудьга", не прив'язані ні до яких інтересів. Шопен був звичайно веселий; його гострий розум швидко відшукував смішне навіть і в таких проявах, які не всім кидаються в очі »...

     Ференц  Лiст.

Артистична  діяльність:

11 серпня 1829 у Віденському оперному театрі  відбувся дебют молодого польського  піаніста. У ті далекі часи  виступу музиканта-соліста проходили  не так, як тепер. Вважалося,  що слухати одного і того  ж музиканта нудно. У концерті  неодмінно брав участь симфонічний  оркестр, що відкривав програму  будь-якою увертюрою або симфонією; виступ ж піаніста чергувався з оперними аріями та романсами або ж з грою на якому-небудь співучому інструменті: скрипці, флейті. Шопен виконав свої віртуозні варіації з оркестром на прекрасну мелодію з «Дон Жуана» Моцарта («Дай ручку мені»), а також блискуче «Рондо а ля краков'як». У проміжках співачка Шарлота Вельтхейм співала оперні арії, звучала також балетна музика для оркестру. Успіх був величезний. Після кожної варіації на моцартівську мелодію гучні оплески заглушали оркестрове ув'язнення. Вільна імпровізація на популярну оперну тему і на чудову мелодію польської весільної пісні «Хміль» привела публіку в шалений захват. Незабаром концерт був повторений. Після шаленого успіху, Фредерік вирішує приступити до створу свого власного концерту…

У березні 1830 року у Варшаві з величезним успіхом пройшли два концертні  виступи. І хоча між частинами  прекрасного Шопенівського концерту за звичаєм звучали чиїсь веселі п'єси для валторни, чужі скрипкові  варіації, поетичний задум твору, немов би підкреслений меланхолійним  серпанком, знайшов дорогу до сердець  слухачів. Концерт у фа – мінорі вразив  проникливою, чисто слов'янської  красою головних тем, рідкісним мелодійним багатством прикрашеним орнаментикою, співучістю та чітким візерунком. Сподобалася  і «Фантазія на польські теми».

     За  наполяганням батька й улюбленого вчителя  молодий композитор їде за кордон. Спершу вiн знову повертається у Вiдень, потім до Парижу. Майбутня подорож не радує. Гнітять важкі передчуття. Дехто з друзів висловлює сумнів:

       - Час зараз тривожний, невідомо, що буде завтра. І до концертів чи тепер у Парижі і у Відні?

     Першого листопада відбувся прощальний вечір  із друзями. На слова С. Витвицького, Шопен склав для нього пісню  «Гулянка». Товарищі дарують Фредеріку срібний кубок, наповнений польською землею.

     Ця  розлука з батьківщиною була причиною його постійної прихованої скорботи - туги. До цього додалася в кінці тридцятих років любов до Жорж Санд, яка дала йому більше засмучення, ніж щастя. У Париж, де Шопена очікували нове життя та слава, він переселився у 1831 р. Перший концерт Шопен дав у Парижі в 22 роки. Успіх був повний. У концертах Шопен виступав рідко, але в салонах польської колонії і французької аристократії слава Шопена зростала надзвичайно швидко. Були композитори, які не визнавали його талант, наприклад, Калькбреннер і Джон Філд, але це не заважало Шопену придбати безліч відданих шанувальників як в артистичних колах, так і в суспільстві. Любов до викладання музики і піанізму була відмінною рисою Шопена, один з небагатьох великих артистів, які присвятили цьому багато часу. У 1837 р. Шопен відчув перший напад хвороби легенів. З цим часом збігається зв'язок з Жорж Санд. Перебування на Майорці разом з Жорж Санд негативно відбилося на здоров'ї Шопена, він страждав там від астматичних нападів. Зате він багато часу проводив у сільській місцевості у Франції, де Жорж Санд мала маєток у Ноане. Десятирічне співжиття з Жорж Санд, повне моральних випробувань, сильно підірвало здоров'я Шопена, а розрив з нею в 1847 р., крім того, що викликав у нього абсолютно непотрібний стрес, позбавив його можливості відпочивати в Ноане. Бажаючи залишити Париж, щоб змінити обстановку і розширити своє коло знайомств, Шопен у квітні 1848 р. вирушив до Лондона - концертувати і викладати. Це виявилося останньою його подорожжю. Успіх, нервове, напружене життя, сирий британський клімат, а головне, періодичне загострення хронічного захворювання легень, - все це остаточно підірвало його сили. Повернувшись до Парижу, Шопен зліг. 17 жовтня 1849 р. його не стало. Про Шопена глибоко вболівав весь музичний світ. На його похорон зібралися тисячі шанувальників його творчості. Згідно бажанню покійного, на його похороні був виконаний найвідомішими артистами того часу, «Реквієм» Моцарта - композитора, якого Шопен ставив вище всіх інших (а його «Реквієм» і симфонію «Юпітер» називав своїми улюбленими творами). На кладовищі Пер-Лашез прах Шопена спочиває між могилами Керубіні та Белліні. Серце Шопена було, згідно з його волею, відправлено до Варшави, де воно замуровано в колону Церкви Святого Хреста.