В перших семплерах звуки записувались
на магнітну плівку (напр. мелотрон). Історія
інтенсивного розвитку семплерів однак
починається з розробкою стандарту MIDI
та розвитком цифорвих технологій. Типовий
семплер складається з клавіатури, дискового
накопичувача, на якому зберігаються семпли
та програми керування інструментом.
Семплери виявились придатними
для відтворення немузичних звуків в концертах
(наприклад багатою на такого роду звуки
є музика рок-групи Pink Floyd). Початково такі
звуки відтворювались з магнітних плівок.
Пізніше цей недосконалий спосіб був витіснений
семплером.
Сучасні семплери використовують
переважно цифорві технології для обробки
семплів. Akai було вироблено багато технологій
обробок, таких як Crossfade Looping для усунення
нерівностей звуку та Time Stretch, що дозволяє
скорочувати або подовжувати семпли без
зміни звуковисотності чи навпаки.
Впродовж 1990-х з'являються синтезатори,
що суміщають короткі семпли (звичайно
фазу атаки музичного інструменту) з цифровим
синтезом для творення більш реалістичного
звуку. Прикладом є Korg's M1, O1W а також пізні
Triton та Trinity серії, Yamaha's SY серії та Kawai K
серії інструментів.
Сучасна робоча станція включає
в себе елементи семпліювання, від простого
відтворення до комплексного редагування,
яке відповідає найбільш просунутим семплерам.
Адаптеризовані інструменти.
До адаптеризованих електронних інструментів
відносять електропіаніно, електрогітари
(напівакустичні, неакустичні й акустичні),
які відрізняються особливостями конструкції,
діапазоном, оздобленням і видом матеріалу,
з яких вони виготовлені.
Електрогітара – музичний інструмент,
використовується практично в усіх музичних
стилях через якість звуку та великі можливості
у звуковій обробці.
Призначені електрогітари для
сольного, ансамблевого й оркестрового
виконання музичних творів, акомпанування,
а також для навчання. За місцем і роллю
в оркестрі електрогітари поділяються
па соло, ритм, бас. Найчастіше використовується
при виконанні рок-музики.
Раніше електрогітари підключались
проводами до підсилювачів. Нині існують
безпровідні системи сигналопередачі
для гітар – з автономним передавачем,
що кріпиться на поясі гітариста.
Електрогітара відрізняється
від класичної гітари суцільною декою,
важчою конструкцією, вузьким грифом.
Невід'ємною частиною кожної електрогітари
є звукознімач, що індукує коливання металевих
струн у електричний струм, що передається
до підсилювача – проводами або дистанційно
– де обробляється, модулюється і передається
до джерела звуку.
Найбільш поширеними є шестиструнні
гітари, стрій якої відповідає строю класичної
– E A D G B E.
Електрогітари акустичні –
це адаптеризовані прості гітари, які
мають один або кілька звукознімачів.
Деку виготовляють із резонансної ялини.
Ці гітари можна використовувати, як звичайні.
Електрогітари напівакустичні
являють собою адаптеризовані інструменти,
деки яких виготовлені не із резонансної
деревини, а з клеєної фанери, і товщина
корпусу менша, ніж в акустичних гітар;
змінена конструкція струнотримача. Напівакустичні
гітари не дають повного звучання без
звукознімача.
Електрогітари неакустичні
не мають резонансних дек, корпус зклеєно
з різних листяних порід. Товщина корпусу
— від 25 до 45 мм. Гриф виготовлено із деревини
бука, клена. Неакустичні гітари без звукознімача
не звучать. Ці гітари мають звукознімачі,
пульт індивідуального регулювання кожного
звукознімача. За допомогою регуляторів,
розташованих на пульті, досягаються різноманітні
ефекти звучання і гучності. Для підключення
до підсилювального пристрою електрогітари
мають з'єднувальний провід з вилкою.
Перші електрогітари почали
масово випускатися компаніями Gibson та
Fender. Серед Gibson нині є популярними: легендарний
Gibson Flying V, та Gibson Explorer. Класикою та еталоном
електрогітари вважається Gibson Les Paul. Серед
модельного ряду Fender світове визнання
і суперпопулярність здобув Stratocaster. За
численними висновками психологів, при
згадуванні електрогітари люди асоціюють
її саме з Stratocaster. Інший Fender-зірка став
популярним серед виконавців блюзу –
Telecaster.
Трохи пізніше з'явилася велика
кількість виробників електрогітар, але
мало з них набули світового визнання
за якість. Найвідомішими серед найкращих
є Ibanez та Jackson.
Також розрізняють наступні
типи електрогітар:
Hollow Body Acoustic (Martin Drednought, Gibson Jumbo)
Hollow Body Electric (Gretsch Brian Setzer, Ibanez
George Benson)
Holow Body Acoustic & Electric (Gibson John Lennon
J-160E)
Semi-Hollow Body Electric (Gibson ES-335, ES-175,
ES-135)
Semi-Hollow Body Acoustic & Electric (Godin Multiac
Jazz)
Solid Body Electric (Gibson Les Paul, SG, Fender
Strat, Tele)
Solid Body Acoustic (Gibson Chet Atkins)
Solid Body Acoustic & Electric (Parker Fly, Godin
LGX)
LTD – являє собою досить відому
світову фірму, яка займається виготовленням
електрогітар, які використовують відомі
музиканти, наприклад, James Hetfield, Kirk Hammett(Metallica),
Max Сavalera(Soulfly) та багато інших.
Характеристики гітари LTD H 1000
(рис.2):
корпус з червоного дерева;
кленовий гриф з палісандровою
накладкою;
мензура 25,5;
24 XJ лади;
звукознімачі EMG 81(br)/85(n);
1 гучність;
1 тон;
3-х позиційний переключатель;ї
колки Sperzel;
колір: чорний.
Електрогітари спроможні в
широкому діапазоні відтворювати й імітувати
звучання струнних, ударних інструментів,
створювати різні шумові ефекти, надавати
звуку вібрацію, різний тембр і забарвлення.
Бас-гітара (або просто бас)
– це електричний струнний інструмент.
Зовні схожа на електрогітару, але має
більшу деку, зазвичай чотири струни і
довший гриф. Настроєна на октаву нижче
гітари. Також існують акустичні бас-гітари.
Цей інструмент – варіація
електрогітари, використовується для
гри низьких нот в різних типах музики.
Починаючи з 1950-х вона набула широко використання
і замінила контрабас в популярній музиці.
Це сталося без сумніву тому що бас-гітару
легше підсилювати, записувати і транспортувати,
ніж свого попередника. Незважаючи на
це, контрабас досі використовується в
деяких типах музики, таких як джаз, рокабіллі,
традиційний блюз і, звичайно, в класичній
музиці.
Бас-гітара може бути ладовою
або безладовою.
У першої бас-гітари було чотири
струни (настроєні E-A-D-G, з найнижчої до
найвищої) і сучасна форма. Хоча, в 1980-х
і 1990-х стали доступними бас-гітари з п’ятьма,
шістьма або навіть сімома струнами, так
як виконавцям потрібно було розширювати
діапазон своїх інструментів. П’ятиструнні
бас-гітари зазвичай мають низьку "B"
струну, а шестиструнні звичайно мають
як нижню "B" струну, так і вищу "C"
струну.
Під час гри бас-гітару на відміну
від контрабасу тримають аналогічно гітарі,
горизонтально навхрест з тілом. Звуки
зазвичай видобувають за допомогою підчіпляння
струни пальцем чи медіатором. У 1970-х і
1980-х набув поширення ще один стиль гри
на бас-гітарі, так званий "слеп".
Бас-гітара – стандартний інструмент
в багатьох музичних жанрах. Навіть не
зважаючи на те, що контрабас лишається
стандартним оркестровим інструментом,
деякі композитори кінця двадцятого століття
замість нього використовують бас-гітару.
Техніки гри на бас-гітарі:
Піцикато – найпоширеніша техніка.
Вона полягає в тому, що великий палець
кладеться на звукознімач чи струну, а
вказівним і середніми пальцями створюються
звуки. Деякі віртуозні музиканти використовують
ще й безіменний палець, і навіть мізинець.
Гра медіатором – також досить
популярна техніка, при якій на бас гітарі
грають так само як і на звичайній гітарі.
Рекінг – гра одним вказівним
пальцем. Застосовується в деяких переходах,
в яких використання двох або більше пальців
відволікає увагу музиканта.
Гамер – техніка, при якій звук
виникає від різкого і сильного притискання
струни до грифа лівою рукою.
Слайд – техніка, яка також
використовується і на інших гітарах.
Після утворення звуку правою рукою, ліва
рука ковзає по грифу вгору і вниз, але
не відпускає струну.
Слеп – особливий перкусійний
трюк. Для того, для того щоб зробити слеп,
потрібно різко ударити суглобом великого
пальця по струні. Дана техніка характерна
для музичного стилю фанк. Чистого слепа,
в принципі, в процесі гри не існує. Він
йде паралельно з прийомом під назвою
поп (pop). Суть його в тому, що струна підчіплюється
пальцем або нігтем в напрямі від грифа,
при цьому звук утворюється за рахунок
коливань струни плюс удару її по грифу
при поверненні. Звук виходить різкий,
дзвінкий, вищий по відчуттях. Як приклад
музиканта, що виконує партії слепом і
попом можна назвати польського бас-гітариста
Войтека Пілічовськи (Wojtek Pilichowski).
Тепінг – особлива техніка,
що полягає в притисненні струн до грифа
пальцями. При цьому щипок не проводиться,
а звук походить від ударів струн об лади.
Грати тепінгом можна як однією рукою,
так і двома. У разі гри однією рукою техніка
аналогічна гамеру. При грі дворучним
тепінгом звук створюється також і іншою
рукою, при цьому манера теж аналогічна
гамеру, але постановка руки, зрозуміло,
інша.
На ринку України набули розповсюдження
електро- та цифрові піаніно. Особливістю
сучасних цифрових піаніно є глибоке і
чисте звучання, наявність 88-клавішної
клавіатури з молоточковою механікою,
можливість змінити тембр (концертний
рояль, кабінетний рояль, клавесин, орган,
вібрафон, струнна група), накладання тембрів,
можливість отримання різних ефектів
та різноманітні функціональні можливості.
5. Споживчі властивості
музичних інструментів
До споживчими властивостями
музичних інструментів (МІ) відносяться:
соціальна значимість, функціональні,
ергономічні, надійності та естетичні.
Соціальна значущість
музичних інструментів визначає
їх суспільну корисність. Основне
соціальне призначення музичних
інструментів - вплив на емоційний
світ людини, виховання в ньому
здатності сприймати все багатство
навколишнього світу через музичні
образи, підвищувати культурний
рівень окремої людини і всього
суспільства в цілому.
Функціональні властивості
музичних інструментів визначають
цінність інструменту як джерела
звуку. Ці властивості характеризуються
діапазоном і інтервалом звучання,
тембром, гучністю звучання і
можливістю їх зміни, можливістю
створення додаткових звукових
ефектів.
Діапазон звучання музичних
інструментів визначає ряд звуків, від
найнижчого до найвищого, що витягується
за допомогою інструменту. Кожен музичний
інструмент має строго певний частотний
діапазон звучання: чим він ширший, тим
виразніше звучання інструменту, тим більше
його можливості у відтворенні високих
і низьких звуків.
Тембр звучання - це
характерна забарвлення звуку, що
залежить від наявності призвуків
- гармонік. Тембр дозволяє розрізняти
звуки однієї і тієї ж висоти,
отримані на різних інструментах.
На тембр звучання
впливає ще ряд факторів, до
яких відносяться: атака, реверберація,
вібрато, унісон:
• атака характеризує наростання
звуку і вимірюється в мілісекундах. Час
атаки коливається від 20 до 200 мс;
• реверберація створює у слухача
ілюзію великого концертного залу з хорошою
акустикою. При цьому звук набуває деяку
співучість і тривалість послезвучанія;
• вібрато - електронне або
механічне пристрій, що дозволяє виробляти
штучне періодична зміна спектра сигналу
по амплітуді, частоті або фазі;
• унісон - одночасне звучання
двох або кількох звуків однієї і тієї
ж висоти, а також однакових звуків у різних
октавах. Наявність унісону збагачує звучання,
роблячи його більш соковитим, густим
і м'яким.
Можливість зміни тембру
розширює виконавські ресурси
інструменту. Досягається зміна
тембру шляхом зміни спектрального
складу звуку за рахунок варіацій
амплітуди гармонік і їх співвідношення
між собою.
Найбільші можливості
зміни тембру мають електромузичні
інструменти. У електромузичних
інструментах є електронні пристрої
- тембро-блоки, що дозволяють оперативно,
т. Е. Під час гри, змінювати забарвлення
тембру. Управління тембро-блоками
здійснюється включенням відповідного
тумблера ("скрипка", "фагот"
та ін.).
Завдяки наявності
в електромузичних інструментах
блоку ефектів або приставок
з ефектами (в електрогітарах) створюються
незвичайні звучання - ефекти: вібрато,
бустер, вау-вау, дістошн, фаз, сустейн,
леслі та ін .:
• бустер - надає звуку тріскучий
характер за рахунок посилення звуку в
первинний момент після щипка струни або
натискання клавіш:
• вау-вау - імітація квакання
жаби;
• дістошн (від англ. "Викривлення",
"спотворення") - за тембром звучання
наближається до звучання кларнета, саксофона,
віолончелі;
• фаз (від англ. "Распушают",
"розпорошуватися"), при цьому сигнал
як би розпорошується на велике число
високочастотних складових, за своїм звучанням
близький До дістошн і різниться лише
досвідченими музикантами;