Контрольная работа по "Международная экономика"

  Основні завдання валютного  контролю такі:

• визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій;
• перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;
• перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті;
• перевірка повноти та об’єктивності обліку і звітності за валютними операціями суб’єктів господарювання;
• перевірка зобов’язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

  Органи, що здійснюють валютний контроль, мають  право вимагати й одержувати від  резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

   Інструменти валютного регулювання.

   Девальвація – зниження курсу національної валюти відносно закордонних валют, або міжнародних розрахункових одиниць (СДР, ЕКЮ), шляхом зменшення вмісту золота у національній валюті. Девальвація валюти передбачає спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

   Таке  зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з іншого - для підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгових позицій країни на світовому ринку.

  Ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно іноземних валют чи міжнародних розрахункових одиниць шляхом підвищення золотого вмісту грошової одиниці. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

  Протекціоністські заходи - це заходи, спрямовані на захист власної економіки, в даному випадку національної валюти. До них відносяться, в першу чергу, валютні обмеження. Валютні обмеження - законодавча та адміністративна заборона або регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою або іншими валютними цінностями.

   Валютні обмеження – це система економічних, юридичних та організаційних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютою. Валютні обмеження можуть використовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, тощо.

  Валютна інтервенція

  Поряд з девальвацією та ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, «хірургічними» засобами державного втручання у  сферу валютних відносин, широко використовуються й інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших із них виступає валютна інтервенція.

   Активно вживаний у світовій практиці механізм валютної інтервенції, санкціонований МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі  та продажу власної валюти чи конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

   Валютна інтервенція може здійснюватися:

1. за рахунок використання власних резервів валюти;
2. з допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;
3. за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

   Механізм  регулювання платіжного балансу

   Засобом впливу на валютні курси служать також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, спричинених коливаннями валютних співвідношень, та ін.

   Корекція  облікових ставок Національного банку

   Досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок Національного банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

   Механізм  впливу облікової процентної ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником доходності капіталу у різних країнах є облікові процентні ставки і ці країни мають різні темпи інфляції, то для коректного визначення доходності вираховуються реальні процентні ставки з врахуванням «ефекту Фішера».

   За  умови твердої гарантії повернення капіталу та процента вільні капітали будуть вкладені в ту країну, де реальна процентна ставка вища і, отже, можна отримати вищий доход, а значить привабливість і вартість цієї валюти підвищується.

   Залежність  валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а також надійністю нових активів порівняно зі старими і наявністю перспектив зміни процентних ставок за ними.

   Ступінь свободи капіталів визначає час, потрібний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що у короткостроковому періоді зміни у реальних процентних ставках (із врахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при збереженні тенденцій на довгий період відбувається рух раніше «зв'язаних капіталів»

     Конвертованість валют

   У системі валютного регулювання  особливе місце займає цілий комплекс заходів щодо забезпечення конвертованості  валют.

   Реалізація  цього заходу, що здійснюється на основі нормативних актів кожної окремої країни, є однією з встановлених вимог МВФ.

   Конвертованість характеризує здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі  та продажу іноземної валюти за національну. Поняття конвертованості за своїм змістом виходить за межі власне валютних відносин. Це загальноекономічна категорія, яка охоплює коло проблем, що не зводяться тільки до операції обміну валют. Конвертованість - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості неможлива свобода вибору, тобто те, поза чим ринкові відносини втрачають свою сутність.

  Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може бути включеним у різноманітні структури  світового ринку, в міжнародний  розподіл праці, а покупець позбавляється можливості відповідно задовольняти свій платоспроможний попит.

  Тільки  при такому підході стане зрозумілим, що Конвертованість передбачає відкритість  економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу та ін. У цьому разі збалансованість експортних та імпортних операцій досягається економічними методами, серед яких найважливішими інструментами є валютний курс і банківський процент. Отже, конвертованість всіма своїми коренями входить у системні зв'язки, які формуються у базисній структурі ринкової економіки.

   Режим конвертованості кредитно-паперових  одиниць визначається інституційними нормами. Він є однією з важливих ланок валютної політики, яку здійснює кожна країна. Водночас існують і  загальноприйняті МВФ вимоги щодо змісту режиму конвертованості. Ці вимоги сформульовані у статті VIII Статуту Фонду.

   Теорією і практикою розрізняються повна  і часткова, зовнішня та внутрішня  конвертованість.

   При режимі повної конвертованості всі  юридичні і фізичні вітчизняні та зарубіжні особи, котрі володіють певною сумою грошей даної країни, мають змогу вільно (без обмежень) використовувати ці гроші за будь-якою метою: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції за всіма видами операцій платіжного балансу.

   Нині  існує обмежена кількість валют, що діють у режимі повної конвертованості. Таку свободу може собі дозволити  лише конкурентоспроможна на світовому  ринку економіка з потужною експортною базою, розвинутими внутрішніми  грошовими та інвестиційними ринками.

   При частковій конвертованості на операції купівлі та продажу застосовуються певні обмеження. Згідно з вимогами МВФ, вказані обмеження не повинні  стосуватися платежів із поточних міжнародних  операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, короткострокові банківські операції, платежі на погашення позик і процентів, переведення прибутків з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру. У зв'язку з тим, що здійснення названих операцій є характерною ознакою конвертованості, їх обмеження відповідно до вимог Статуту МВФ не допускаються.

  При зовнішній конвертованості повна  свобода валютних операцій для здійснення розрахунків із закордоном надається  тільки іноземним (фізичним та юридичним) особам, які можуть вільно обмінювати .зароблену у певній країні валюту на будь-яку іншу іноземну, здійснювати перекази цієї валюти за кордон.

  При внутрішній конвертованості право  обмінних операцій національних грошових одиниць на іноземну валюту мають  тільки фізичні та юридичні особи цієї країни.

   Досвід  країн, які досягли конвертованості  своїх грошових одиниць, свідчить, що нейтралізувати негативні наслідки й ефективно використати позитивний бік конвертованості можна тільки шляхом поетапного поступового впровадження її елементів у господарське життя. У процесі впровадження конвертованості найбільш складним і відповідальним є питання валютних курсів. Зокрема, існуюча практика валютного регулювання доводить, що одноразове завищення валютного курсу обов'язково спричинить торговий і платіжний дефіцит, виснаження валютних резервів, підривання конвертованості, а також зниження ефективності державної грошово-кредитної та валютної політики.

                      1.2 Механизм валютного регулювання

   Рівні валютного регулювання

   Сучасний  валютний ринок - це інституційно - регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

• міжнародному - через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі та служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами та домовленостями;
• національному - шляхом використання таких інструментів валютного регулювання, як девальвація та ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання платіжного балансу країни, а також через політику підтримки конвертованості національної валюти. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи та нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

   Третім  учасником валютного регулювання  є сам ринок. Саме його здатність  до саморегулювання дає змогу  вживати всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному та національному рівнях.

     Національний рівень валютного регулювання

   Валютне регулювання на національному рівні  здійснюється на основі принципів і  методів, що визначаються МВФ і регіональними  союзами, в які входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

   Зміст валютного регулювання конституюється діючим законодавством і правовими  нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обігу та міжгосподарських розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування та розпорядження валютними цінностями, напрямки валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства тощо.