Загальні аспекти права інтелектуальної власності

Зміст

Вступ

1. Загальні аспекти права  інтелектуальної власності .Стан  та перспективи розвитку законодавства  України у сфері інтелектуальної  власності 

2. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Висновки

Список літератури

 

ВСТУП

Від моменту проголошення незалежності України та початку розробки і створення повноцінної бази національного законодавства і по сьогоднішній день, за пріорітені основи намагаються взяти правові норми, які є визнаними в усьому світі та містяться у міжнародних договорах. Це правило розповсюджується й на суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. І постійне зростання ролі та значення інтелектуальної власності в Україні, як і у всьому світі, лише стверджує тезу, що найбільш цінним капіталом людства є його інтелект та ті об‘єки, які завдяки ньому створюються. Сучасний розвиток світової економіки характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямків економічного прогресу. Роль

інтелектуальної власності в економічному розвитку з кожним роком зростає та випереджає значущість засобів виробництва та природних ресурсів.

В усьому світі інтелектуальна власність є об‘єктом цивільного обороту. Зростання значення інтелектуальної власності та насамперед її результатів у

соціально-економічному розвитку будь-якого суспільства, а також зростання попиту на неї пов‘язано не лише з появою позитивних чинників, але й на жаль, не меншою мірою, негативних. Адже інтелектуальна власність часто стає об‘єктом неправомірних дій, зловживань, і тому потребує з боку держави не лише ефективної правової охорони, а й ефективно працюючих механізмів захисту. Водночас далеко не усі міжнародно-правові та національно-правові акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, можуть характеризуватися як цілком досконалі. Незважаючи на те, що за останні роки законодавство про інтелектуальну власноість неодноразово змінювалося та розвивалося, з‘являлися нові гарантії прав творців та посилювався захист прав інтелектальної власності від будь-яких порушень, на сьогодні універсальної моделі, яка б забезпечувала належний рівень захисту прав інтелектуальної власності, у світі не існує.

Таке становище можні пояснити низкою чинників. По-перше, відбувається

стрімкий розвиток високих технологій, який впливає на швидкість та рівень

створення об‘єктів інтелектуальної власності, і законодавець просто не встигає закріпити належним чином нові вимоги, що висувають наявні суспільні відносини. По-друге, навіть за умови такого відстеження у стислі терміни існуюча процедура внесення змін до нормативно-правових актів займає значний проміжок часу, внаслідок чого вони законодавчі зміни все ж таки відстають від потреб практики. Відповідно, вони не мають спроможності охопити усі можливі способи використання об‘єктів інтелектуальної власності та сприяти реальному та ефективному захисту порушених або оспорених прав. По-третє, залежність державної політики у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні від політичних коливань та суб’єктивних факторів. По-четверте, не усі положення, закріплені у нормативно-правових актах з питань інтелектуальної

власності, як міжнародних, так і національних, додержуються або виконують

належним чином. Тобто, мова стоїть про проблеми правозастосування, які значною мірою також породжують як наслідок порушення прав інтелектуальної власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальні аспекти права інтелектуальної власності .Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері інтелектуальної власності

 У самому широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені

законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій,

науковій, літературній і художній областях. Найбільш повно поняття прав

інтелектуальної власності розкривається в ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, від 14 липня 1967 р. У цій Конвенції зазначено, що інтелектуальна власність включає права, які відносяться до:

- літературних, художніх  і наукових творів;

- виконавської діяльності  артистів, звукозапису, радіо - і телевізійних  передач;

- винаходів у всіх сферах  людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- знаків для товарів  і послуг, фірмових найменувань  і комерційних позначень;

- захисту від недобросовісної  конкуренції, а також всі інші  права, що 

відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах. 

Слід зазначити, що за Цивільним кодексом України право інтелектуальної

власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів цього права визначається відповідно до цього кодексу та інших законів. При цьому право інтелектуальної власності та право власності на річ, в якій втілено відповідний об’єкт, не залежать одне від одного. Тому перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки. Поняття права інтелектуальної власності є узагальнюючим по відношенню до таких понять, що використовуються в законодавстві та в юридичній літературі, права на твори науки, літератури і мистецтва (авторські права), права на виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення (суміжні права) та права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг

тощо (права промислової власності). Однак ці три складові не вичерпують всього змісту поняття «права інтелектуальної власності». Існує чимало результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, але поза рамками авторських і суміжних прав та прав промислової власності. До них, зокрема, відносяться топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця, сорти рослин і деякі інші об’єкти прав інтелектуальної власності. Тому поняття “права інтелектуальної власності” ширше за обсягом, ніж поняття авторських і суміжних прав та прав промислової власності разом узяті. Право інтелектуальної власності складається з таких основних інститутів. Інститут авторських і суміжних прав – регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення. Об’єднання в єдиному правовому інституті двох зазначених груп норм пояснюється найтіснішою залежністю виникнення та здійснення суміжних прав від авторських прав, а також урегульованістю відповідних правовідносин єдиним спеціальним законом. Ще однією рисою, яка об’єднує об’єкти авторського права і суміжних прав, є те, що для набуття прав на ці об’єкти не вимагається здійснення будь-яких формальностей.

Другим інститутом прав інтелектуальної власності, за допомогою якого

охороняються права на об’єкти прав інтелектуальної власності, є інститут прав на результати науково-технічної творчості, які охороняються патентними правами, тобто інститут патентних прав. Цей правовий інститут регулює майнові, а також пов’язані з ними особисті немайнові правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також із набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Ще одним інститутом прав інтелектуальної власності є інститут так званих комерційних позначень або інститут прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту. Під комерційними позначеннями розуміють позначення, на які може бути набута правова охорона як на об’єкти права інтелектуальної власності, що вказують на походження, якість чи репутацію товарів або послуг. Такими позначеннями є: торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування. Вони виконують функцію індивідуалізації товарів і послуг, а також  суб‘єктів підприємницької діяльності, гарантуючи якість товарів і послуг, що ними

виробляються чи надаються. Крім традиційних об’єктів прав інтелектуальної власності, які охороняються авторськими і суміжними правами, патентними правами, а також правами на комерційні позначення, українське законодавство надає правову охорону сортам рослин, топографіям інтегральних мікросхем, комерційній таємниці та деяким іншим результатам інтелектуальної творчої діяльності. При цьому, окремі об’єкти

прав інтелектуальної власності, зокрема наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції, є специфічними для українського законодавства, оскільки в більшості держав світу вони особливо не виділяються. Незважаючи на це, і перший, і другий вид результатів інтелектуальної творчої діяльності можна віднести до особливого інституту прав інтелектуальної власності, а саме – інституту прав на нетрадиційні об’єкти прав інтелектуальної власності. Звичайно, ця його назва є суто умовною і покликана лише підкреслити його відмінність від інститутів авторських і суміжних прав, патентних прав, а також прав на комерційні позначення, тобто об’єктів, охоплених Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Слід зазначити, що метою правової охорони результатів інтелектуальної діяльності є створення правових механізмів законного запобігання можливості актів “паразитування”, тобто безоплатного використання зазначених об’єктів права інтелектуальної власності третіми особами з комерційною метою. Право інтелектуальної власності включає різні правові інструменти, які можуть поєднуватись, щоб забезпечити більш ефективну правову охорону і захист права на вказані вище об’єкти права інтелектуальної власності. Вибір конкретного інструмента правової охорони та захисту права інтелектуальної власності залежить від особливостей об’єкта цього права. Поняття "захист прав інтелектуальної власності" включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів по визнанню, поновленню прав, а також усуненню перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту. Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності поділяється на загальний і спеціальний порядки захисту.

За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом.

Основна кількість таких спорів розглядається судами загальної юрисдикції.

Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин в сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Як засіб судового захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів виступає позов, тобто звернена до суду вимога стосовно відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально- правова вимога щодо виконання покладених на нього обов’язків визнання наявності

чи відсутності правовідносин, з другого. Судовий або позовний порядок захисту права інтелектуальної власності застосовується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законодавстві. Спеціальною формою захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як

виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно до закону потерпілий може звернутися за захистом свого порушеного права та інтересів до певного органу державного управління, вищого органу відповідача або Антимонопольного комітету України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга чи заява, порядок подання і розгляду яких регламентуються адміністративним законодавством. У рамках спеціальної юрисдикційної форми реалізується також кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності.

Неюрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності включає дії

юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інтелектуальної власності та

охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звертання до державних або інших компетентних органів (самозахист прав). Відповідно до ст. 19 Цивільного Кодексу України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Особа, право інтелектуальної власності якої порушене, може сама обирати способи самозахисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися договором. Маються на увазі, природно, лише законні засоби самозахисту, такі,

наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо.

 Що стосується державної  системи правової охорони інтелектуальної власності, то відповідно до спеціальних законів у цій сфері, під цим поняттям розуміють Установу (центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності) і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.

На сьогодні ця система складається з Міністерства освіти і науки України,

Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського агентства з авторських та суміжних прав, Державного підприємства «Український інститут промислової власності» («Укрпатент»), Філії «Укрпатенту» «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг», Державного підприємства «Інтелзахист» та Державного інституту інтелектуальної власності. На відміну від національної системи, міжнародна система охорони інтелектуальної власності направлена, в першу чергу, на формування єдиних підходів до забезпечення правової охорони інтелектуальної власності у світі. Комплекс заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціалізованих у Організації Об’єднаних Націй.

Основною метою створення цієї впливової міжнародної організації є заохочення творчої діяльності, сприяння правовій охороні інтелектуальної власності у всьому світі, розвиток співробітництва між державами в інтересах їхньої взаємної користі, забезпечення адміністративного керівництва різноманітними союзами і договорами.На сьогодні, ВОІВ виконує адміністративні функції наступних Союзів чи договорів в галузі інтелектуальної власності:

- Паризький союз по  охороні промислової власності;

- Мадридська угода про  попередження неправдивих чи  оманливих зазначень 

походження товарів;

- Мадридський союз по  міжнародній реєстрації знаків;

- Гаазький союз по міжнародному  депонування промислових зразків;

- Ніццький союз по міжнародній  класифікації товарів і послуг  для реєстрації 

знаків;

- Лісабонський союз по  охороні назв місць походження  і їх міжнародній 

реєстрації;

- Локарнський союз, що  засновує міжнародну класифікацію  промислових 

зразків;

- Союз РСТ;

- Союз МПК;

- Венський союз, що засновує  міжнародну класифікацію зображувальних 

елементів знаків;