Iнвкстицii: сущнiсть, змiст, форми

     РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОЇ  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

     2.1. Аналіз проблем  інвестиційної діяльності  у різних країнах  світу

     Міжнародну  інвестиційну діяльність зумовлено розвитком господарських зв’язків між країнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному й господарському просторі. Ці чинники суттєво позначаються на інтенсивності та напрямах міжнародної міграції капіталів. Міжнародна інвестиційна діяльність держав здійснюється у двох рямах: вивезення капіталів і залучення іноземних інвестицій у країну.

     Вивезення капіталів зумовлюється дією низки чинників:

     — надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак повідної економічної структури для застосування капіталів);

     — потребою в нових ринках збуту, сировини;

     — формуванням певного рівня конкурентоспроможності економіки;

     — міжнародним поділом праці;

     — транснаціоналізацією світової економіки;

     — пошуком стабільних умов застосування капіталів;

     — політичними мотивами і т. п.

     Необхідність  залучення іноземних  інвестицій виникає:

     — за обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

     — низької інвестиційної активності власних інвесторів;

     — необхідності залучення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

     — бажання створити конкурентоспроможну економіку, освоїти світові ринки;

     — потреби в модернізації соціальної структури суспільства;

     — з політичних мотивів тощо.

     Залучення іноземних інвестицій пов'язане  із зовнішньою та вну-трішньою політикою  держави і здебільшого відбувається за її участі. Інвестиційна політика держави щодо залучення іноземних інвестиційних ресурсів визначається стратегією держави, котра спирається на принципи національних переваг і національних пріоритетів і формує так звану інвестиційну привабливість країни.

     Інвестиційна  привабливість країни — це сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних, макро- і мікроекономічних умов функціонування національної економіки, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Отже, узагальнюючи підходи до визначення мотивацій міжнародної інвестиційної діяльності, можна об'єднати сучасні концепції цієї діяльності за такими основними напрямами:

     • теорія технологічного розриву;

     • теорія портфельних інвестицій;

     • теорія «захисного інвестування»;

     • теорія монопольних переваг;

     • теорія привласнення;

     • модель життєвого циклу; теорія «втечі капіталів»;

     • модель «наукомісткої спеціалізації»;

     • концепція «інвестиційних полів».

     Очевидно, що сучасні моделі міжнародної інвестиційної  поведінки суб'єктів зводяться  до врахування різноманітних параметрів інвестиційного клімату як у країні базування, так і в країні —  реципієнті. Порівняльний аналіз цих  параметрів і визначатиме поведінку  інвестора.

     На  особливу увагу заслуговує зворотний  бік проблеми: залучення й використання іноземних капіталів в країнах, що перебувають на різних етапах економічного розвитку як з погляду оцінки місця  міжнародних відносин у формуванні національної економіки, так і з  погляду напрямів та способів державного регулювання цих відносин. Спираючись на теоретичні розробки західної економічної  науки з урахуванням міжнародної  практики іноземного інвестування, адаптованого до умов перехідного періоду, можна  зробити висновок, що в країнах, які  досягли значних успіхів у  реформуванні економік, інвестиційна діяльність була дер-жавною справою, характеризувалась  поміркованістю та системністю підходів до формування економічної політики залучення інвестицій у національну  економіку. Важливими складовими інвестиційної стратегії є визначення пріоритетів економічного розвитку і спрямування інвестиційних потоків у цьому напрямку.

     Для створення ефективного механізму  залучення й використання іноземних  інвестицій особливе значення має моделювання  інвестиційного клімату країною-реципієнтом. Моделювання інвестиційного клімату  є суто національною проблемою, тому важливим моментом опрацювання науково  обгрунтованої стратегії залучання  іноземних інвестицій є врахування особливостей розвитку національної економіки.

     Як  зовнішньоекономічні, так і внутрішньоекономічні умови розвитку в періоди трансформаційних змін в економіці для кожної країни є унікальними. Дослідження особливостей реалізації інвестиційних доктрин  довело, що мета залучення іноземних  інвестицій є різною в розвинених країнах, з одного боку, і в країнах, що розвиваються, та мають перехідну  економіку, — з іншого. Щодо перших вона визначається насамперед потребою оптимізації регіональної структури  та рівня безробіття, а щодо других — бажанням швидше інтегруватися  у світову економіку і здійснити  ринкові перетворення. Стратегічні завдання інвестиційної політики пов'язуються передусім із формуванням раціональної економічної структури і створенням з цією метою відповідного макро- і мікроекономічно- го середовища, за якого процес міжнародного обігу капіталу сприяв би технологічному прориву національного промислового виробництва, забезпечив вихід на світові ринки національних товаровиробників.

     Слід  зважати на те, що експортний наступ розвинених країн світу спричинив  виникнення абсолютно нової концепції  міжнародних відносин, у тому числі  інвестиційної діяльності, яка визнає необхідність протекціонізму: захисту  внутрішнього ринку, контролю над імпортом та експортом, державного регулювання  валютного курсу та використання всіх засобів зовнішньоекономічної політики для створення конкурентних переваг щодо своєї країни.

     Формування  інвестиційного середовища пов'язане  з уявленнями про своєрідну систему  цінностей для іноземного інвестора, цінностей, зумовлених бажанням закріпитися  на перспективних ринках збуту; прагненням отримувати прибуток на довгостроковій основі; мати доступ до порівняно дешевих  джерел сировини і паливно-енергетичних ресурсів; намаганням використати дешеву кваліфіковану робочу силу. Міжнародні кредитно-фінансові організації  як необхідну умову для надання  коштів висувають укладення відповідних  угод на державному рівні. Потенційні приватні кредитори у своїх рішеннях керуються параметрами розвитку кредитно-фінансової системи країни-реципієнта: показниками заборгованості, доступністю банківського кредитування, доступністю короткострокового фінансування, практикою безумовного виконання боргових зобов'язань або намаганням відстрочити виплату. Для залучення портфельних інвестицій необхідна наявність відповідного інституціонального середовища і забезпечення репатріації прибутку. Інвесторів, що вивчають перспективи прямого інвестування, крім фінансових критеріїв, інтересують характеристики внутрішнього ринку країни-реципієнта , ресурсна база, податкова система й система оплати праці, торгова політика, наявність пільг для іноземних інвесторів.

     Статистика  зовнішніх та внутрішніх іноземних прями інвестицій 2006 -2010 зображена на таблицях.[Додаток №5, №6]. Ми бачимо, що на зарубіжні потоки зарубіжних прямих інвестицій (ІПІ) серйозно впливала економічна і фінансова криза. Вони ударяють в рекордний пік в 2007, але спадають гостро в 2008, як внутрішні, так і зовнішні потоки ІПІ (34 % для внутрішніх, 52 % для зовнішніх). Доки потоки ІПI, що надходять,  повертались злегка з 2009 до 2010, інвестиції за кордоном продовжували знижуватися (до 24%). Ця публікація дає короткий огляд ІПІ статистики зарубіжних інвестицій.

     Отже, стратегія міжнародної інвестиційної діяльності за умов глобалізації економіки грунтується на визнанні того факту, що основою вирішення проблеми розвитку національних економік на базі використання міжнародних інвестиційних ресурсів є формування комплексних економічних програм, які враховують національні, політичні, географічні й економічні особливості та забезпечують доцільну участь у міжнародному поділі праці, належні гарантії економічної безпеки та позитивний вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на соціально-економічну ситуацію в країні. 

     2.2. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності

     Регулювання іноземних інвестицій у різних країнах  здійснюється з використанням національно-правових джерел. У цілому спільним для всіх країн є перелік об'єктів регулювання: визначення іноземного інвестора: види та форми іноземних інвестицій; право  інвестора на власність; трансферт  прибутку іноземного інвестора; вимоги до результатів діяльності іноземного інвестора; система інвестиційних  пільг і обмежень; гарантії прав іноземного інвестора.

     На  формування національно-правових інституцій, які регулюють іноземні інвестиції, великий вплив справляють міжнародно-правові  акти, насамперед двосторонні і багатосторонні угоди. Однією з них є Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних  спорів між державами та іноземними особами, яка складається з преамбули  та десяти глав. Уже з назви глав можна скласти загальне уявлення про зміст цієї Конвенції.

     Особливу  увагу в Конвенції відведено  питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами  та особами інших держав через  примирення та арбітраж.

     До  компетенції Центру належить вирішення  правових спорів, що виникають безпосередньо  з відносин, пов’язаних з інвестиціями, між Договірною державою (або будь-яким уповноваженим її органом, про який Договірна держава повідомила Центр) та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди  учасників спору про його передання  для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися  від неї в односторонньому  порядку.

     У главі IIІ Конвенції, що визначає процедуру  примирення, зазначається: Договірна  держава або її особи, які бажають  звернутись до примирювальної процедури, звертаються з відповідною письмовою  заявою до Генерального секретаря, котрий направляє копію заяви іншій  стороні. Генеральний секретар реєструє заяву, якщо інформація, яка в ній міститься, дійсно відповідає компетен­ції Центру. У противному разі він повідомляє сторони про відмову в реєстрації.

     Також як приклад багатосторонньої угоди  можна розглянути Сеульську конвенцію 1985 р. про заснування Багатостороннього  агентства з гарантій інвестицій. Названа Конвенція складається  із преамбули та 11 глав.

     У главі І розглядаються статус і цілі створюваного Агентства, визначається, що воно є юридичною особою та має  такі права: укладати контракти; придбавати й продавати рухоме й нерухоме майно; порушувати судові справи. У  даній главі також даються  визначення цілей цієї Конвенції.

     Завданням Агентства є стимулювання потоку інвестицій у продуктивних цілях  між країнами-членами й особливо в держави, що розвиваються, для доповнення у такий спосіб діяльності Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та інших міжнародних фінансових установ розвитку.

     Для досягнення цієї мети Агентство надає  гарантії, в тому числі спільне  й повторне страхування від некомерційних  ризиків щодо інвестицій, що мають  місце у якій-небудь державі-члені, з інших держав-членів; здійснює відповідну додаткову діяльність стосовно сприяння потоку інвестицій у держави, які розвиваються, й між ними, а також користується іншими додатковими  повноваженнями, які можуть знадобитися  для реалізації даної мети.

     У главі ІІ зазначено, що членами Агентства  можуть бути всі члени МБРР, а  також представник Швейцарії, у  цій главі також описано порядок  підписки на акції Агентства та їх оплати.

     Глава III присвячена розгляду операцій, які  здійснюються в Агентстві. Так, воно гарантує капіталовкладення на випадок  шкоди в таких видах ризику, як: переказування валюти; експро­пріація чи аналогічні заходи; порушення договору; війна й громадські заворушення.

     Угода щодо торговельних аспектів іноземних  інвестицій (ТРІМС) містить систему  відповідних стимулів та обов’язків стосовно діяльності ТНК на території  певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у  цій угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інвестор зобов’язаний продавати на місцевому  ринку частину вироблених на території  країни прийняття товарів або  послуг у розмірі встановленого  мінімального відсотка від кінцевого  валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов’язують інвестора експортувати частину  виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого  продукту, в) визначення кількості, яка  б компенсувала імпортні закупівлі  іноземного інвестора.