Логічні основи теорії аргументації

 

 

                             ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА – тема 9:

                             « Логічні основи теорії аргументації »

                                                ПЛАН:

1. Поняття доказу……………………………………………………………..3
2. Прямий і непрямий доказ………………………………………………….6
3. Поняття спростування……………………………………………………..7
4. Правила доказу і спростування. Помилки,які виникають при їх порушенні…………………………………………………………………..8
5. Поняття про софізм і логічні парадокси………………………………...12
6. Аргументація і дискусія…………………………………………………..14
7. Використана література………………………………………………….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття доказу (доведення).

      Поняття „аргументація” (лат. argumentatio – наведення аргументів) тлумачиться в двох основних аспектах: як логічний процес, в якому з істинності аргументів виводиться істинність певного положення і як сукупність будь-яких аргументів на користь певної позиції.  В теорії аргументації відповідно можна виділити дві взаємопов’язані частини:  вчення про доведення і вчення про обґрунтування. Вихідними засадами теорії аргументації є закон достатньої підстави та інші логічні закони, положення про критерії істинності суджень, вчення про умовиводи.

      Основними діями мислення, на яких базується теорія аргументації, є доведення і спростування. Поняття „доведення” є неоднозначним. В широкому смислі доведенням є наведення будь-яких доказів на користь якогось положення. Основою доведення є закон достатньої підстави, згідно з яким кожне твердження повинно бути обґрунтоване іншими думками, істинність яких безсумнівна. Аргументами можуть бути речові докази, емпіричні факти, наприклад, „Йде дощ”, „Ми  працюємо в бібліотеці” та ін. В таких випадках ми не стільки доводимо щось, скільки засвідчуємо це.  Так само немає сенсу спростовувати очевидне. Однак в багатьох інших випадках необхідно логічно доводити або спростовувати певні факти і події, думки і висловлювання, реальність яких  викликає сумнів.

    Доведення складається з трьох елементів:

• тези;
• аргументів;
• демонстрації.

 Теза (грец. thesis положення, твердження) – це думка або положення, істинність якого підлягає доведенню. Головною характеристикою тези є істинність, в  іншому разі безглуздо вдаватися до її доведення. Теза має відповідати ряду вимог:

• не бути чимось очевидним;
• не містити в собі  логічної суперечності;
• бути виразною, коректно сформульованою;
• лишатись тією ж самою протягом процесу доведення (не підмінятись іншою);
• повинна бути головним стрижнем (основою, метою) доведення .

     Аргументи (лат.argumentum – основа доведення, доказ) – положення, істинність яких відома і які є достатньою підставою для підтвердження істинності тези. Головною вимогою до аргументів є їх істинність. Ми повинні бути впевнені, що зміст аргументів відповідає речам і явищам, про які йдеться. Тому важливою проблемою логіки є умови, які  гарантують істинність аргументів. Перш за все, необхідні ґрунтовні знання в тій галузі, якої стосується доведення. Проте їх буває недостатньо, щоб довести істинність тези. Знання з логіки допомагають відібрати ті положення, які за своєю формою можуть служити аргументами. У якості основи доведення можуть виступати:

• судження про факти;
• аксіоми;
• визначення;
• норми;
• положення законодавства;
• встановлені наукою закони і принципи;
• раніше доведені положення.

   Ці форми аргументів різною мірою застосовуються в окремих ділянках науки і практики. Зокрема, судження про факти є поширеним доказом в природничих науках, медицині, історії та ін., аксіоми – в точних науках, норми – в психології тощо.

     Демонстрація (лат.demonstratio – показ) - логічне міркування, в процесі якого з аргументів виводиться істинність чи хибність тези.  Про демонстрацію, тобто про те, що відбувається доведення, свідчать слова: „отже”, „внаслідок цього” та ін. Демонстрація - це сукупність правил, які забезпечують коректність доведення - те, що теза і аргументи знаходяться у відношенні логічного слідування. По суті, ми будуємо умовиводи, в яких засновки є аргументами, а висновок – тезою, і намагаємося при цьому дотримуватися всіх передбачених в цьому випадку правил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       

 

 

               

                         2. Прямий і непрямий доказ (доведення)

     В залежності від способу зв’язку між тезою і аргументами розрізняють пряме і непряме  доведення. Прямим є доведення, в якому теза безпосередньо виводиться з аргументів за допомогою умовиводу. Наприклад, нам треба довести тезу: „Золото є провідником електричного струму”. Аргументом  може бути відома властивість металів: „Всі метали проводять електричний струм ”. Демонстрацією є наступне міркування: „Якщо всі метали проводять електричний струм, а золото – метал, отже золoто проводить електричний струм”. В даному випадку для доведення тези обрано дедуктивний умовивід. У доведенні можуть використовуватися також інші види умовиводів.

   Непряме, або апагогічне (лат.apagogos – такий, що відводить) доведення замість аргументів, які прямо підтверджують істинність якогось судження, тимчасово припускає істинність суперечного судження. В структурі непрямого доведення, крім трьох  елементів, які є в прямому доведенні, наявний четвертий – антитеза (положення, яке суперечить тезі). У разі неможливості прямо довести тезу, висувають антитезу; антитеза спростовується і на підставі закону виключеного третього теза приймається у якості істинної.  Такий спосіб непрямого доведення називається „від противного” (власне апагогічне).     

   До непрямих належить  також доведення, що проводиться  у формі розділового умовиводу (непряме розділове доведення).  В таких доведеннях теза (p) включається  в диз’юнкцію, наприклад 4-членну (pV q V r V s). Після цього всі члени диз’юнкції (q,r,s), крім p по черзі визнаються хибними. В такий спосіб непрямо доводиться істинність тези (p).  Наприклад, якщо у злочині підозрюються четверо людей і відомо, що перший з них був в цей час на роботі, другий – в іншому населеному пункті, третій – на вечірці, то злочинцем буде четвертий,  який не має алібі на час вчинення злочину.

 

3. Поняття спростування

     Спростуванням  називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.

     У структуру спростування входять: теза, антитеза, аргументи, демонстрація.

    За способом бувають: прямі і непрямі спростування. Виділяють також такі різновиди: спростування тези, спростування аргументів, спростування демонстрації.

     Спростування  тези відбувається в такий спосіб: спочатку доводять істинність антитези, а потім встановлюється хибність наслідків, що випливають з вихідного положення. Наприклад, візьмемо вихідне положення: „Жодна людина не була на Місяці”. Теза є невірною. Щоб здійснити спростування, треба висунути антитезу: „Деякі люди були на Місяці” .Аргументом буде: „Американські космонавти побували на Місяці”. Демонстрація: „Якщо американські космонавти були на Місяці і вони є людьми”, то істинною буде антитеза: „Деякі люди були на Місяці”. Отже, антитеза суперечить тезі, остання є невірною.

      З метою  спростування аргументів з’ясовують  їх характер, потім встановлюють  їх  хибність чи непереконливість (недостатність). Для даної тези  можуть бути віднайдені більш  надійні аргументи. Тому слід  спростовувати і тезу. Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.

     Між доведенням  і спростування немає різкої  межі, оскільки спростовуючи хибну  думку, тим самим ми доводимо  істинну, а доведення істинного  положення можна вести шляхом  спростування протилежного йому  хибного положення.

 

4. Правила доказу і спростування. Помилки,які виникають при їх порушенні

    Правила, яких необхідно дотримуватися при доведенні і спростуванні, можна поділити на три групи: правила для тези, правила для аргументів, правила для демонстрації. Послідовно розглянемо ці правила, а також помилки, що виникають внаслідок їх недотримання.

     Правила для тези і помилки при їх порушенні.

1. Теза повинна бути виразно сформульованою, не містити внутрішньої суперечності.

2. Теза повинна бути однаковою протягом всього доведення. Це випливає з вимог закону достатньої підстави. Якщо  фактично доводиться щось інше, ніж ця теза, виникає помилка „підміна тези” або „ухиляння від тези” (лат.ignoratio elenchi). Наприклад, якщо доводити, що моральна поведінка сприяє життєвим успіхам, а насправді говорити  про необхідність дотримуватися правових норм як основу життєвих успіхів, означає допускати відхилення від тези. Відверта „підміна тези” зустрічається не дуже часто. Зазвичай ця помилка робиться через неоднозначність у тлумаченні понять, що містяться в тезі, або відбувається лише частковий відхід від тези (зокрема, те, що стосується лише частини речей переноситься на всі речі). Наприклад, часто можна почути висловлювання, що всі політики – нечесні люди (теза), аргументами зазвичай виступають тут конкретні випадки аморальні вчинків в сфері політичної діяльності. Такі аргументи стосуються лише частини предметів даного класу, а не всіх, тобто  насправді доводиться дещо інша теза, ніж спочатку заявлена.

   Варіантом підміни тези є недостатність доказів, внаслідок чого теза лишається частково не доведеною.  Коли наводиться забагато доказів, виникає  класична помилка „хто багато доводить, той нічого не доводить”(лат. qui nimium probat, nihil probat). За такої ситуації  з наведених аргументів слідує не тільки дана теза, але й якесь інше твердження. Наприклад, якщо для доведення тези, що поліцейський іноді вимушений застосовувати зброю, навести аргумент, що застосування зброї - найбільш ефективний метод боротьби зі злочинцями, то з цього аргументу слідує не тільки вказана теза, але й припущення, що застосування зброї може бути неефективним у боротьбі із злочинцями, оскільки злочинність виникає в більшості через соціальні причини тощо.

    Зустрічається також і помилка, яку прийнято називати  „аргумент до людини” (лат. argumentum ad homenium). Замість доведення чи спростування тези звертають увагу на особистість людини, яка висловила цю тезу. Наприклад, якщо політик висуває положення про необхідність політичної реформи, його опоненти не спростовують цю тезу, наводячи аргументи, що заперечують необхідність проведення реформи, а вказують на аморальні вчинки цього політика, негативні риси його характеру, висловлюють сумнів в його інтелектуальних здібностях тощо. „Аргумент до людини”  використовують і в тих випадках, коли бажають спростувати обвинувачення і для цього намагаються всіляко підкреслити позитивні якості обвинуваченого, наприклад, що він – добрий сім’янин, християнин, веде благодійну діяльність та ін. 

     Якщо теза, яка має бути доведена (спростована), підміняється тезою, що діє на  почуття, припускаються помилки  „аргумент до публіки”(лат argumentum ad populam). Логічний процес підміняється  психологічним впливом.  У суперечці людина звертається не до свого опонента, а до інших  людей і навіть випадкових свідків, щоби привернути їх на свій бік, діючи не на їх розум, а на їх настрої і емоції. Такий прийом зазвичай використовується нечесними політиками, які прагнуть підкорити натовп своїй волі. Варіантом зазначеної помилки є аргумент до авторитету, тобто прийняття  тези по суті відбувається не через доведення або спростування антитези, а через те, що ця теза належить авторитетній особі.

    У разі, якщо  замість доведення або спростування  тези намагаються викликати співчуття, припускаються помилки, відомої  як „аргумент до жалості”(лат argumentum ad misericordiam) . Дуже часто люди, що просять допомоги у якійсь справі, вдаються до прохань, прибирають вбогого вигляду, щоб викликати співчуття у того, до кого звертаються.

     Те, що у  назвах зазначених помилок використовується  слово „аргумент”, не означає в даному випадку, що йдеться про недотримання правил для аргументів, оскільки про істинність чи хибність аргументів в даній ситуації не йдеться. 

     Правила  для аргументів і помилки при їх порушенні:

      1.Аргументи  повинні бути істинними. При недотриманні  цього правила виникає  так  звана основна помилка (лат.error fundamentalis) - обґрунтування тези заздалегідь хибними аргументами. Ця помилка виникає внаслідок порушення закону достатньої підстави. Наприклад, основною помилкою твердження, що деякі люди - егоїсти, є хибний аргумент, що кожна людина прагне за будь-яку ціну  вдовольнити своє бажання.

     2. Істинність  аргументу повинна бути встановлена  незалежно від тези. Аргументи  також повинні бути одне від  одного незалежні.