Психологизм в литературе

культурою вивчаються лінгвокраїнознавством.

У сучасній методичній літературі лінгвокраїнознавство

розглядається з двох сторін. З одного боку, лінгвокраїнознавство є

аспектом  методики викладання іноземних мов, яке досліджує проблему

відбору та застосування різних способів подання  інформації про країну,

мова  якої вивчається, з метою забезпечення практичного володіння

даною мовою. З другого боку, лінгвокраїнознавство – це аспект навчання

іноземної мови (поряд з фонетичним, лексичним, граматичним), який

відображує  національно-культурний компонент  мовного матеріалу.

Кінцевою  метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування в

учнів лінгвокраїнознавчої компетенції, тобто „цілісної системи уявлень

Вісник  ЛНУ імені Тараса Шевченка № 9 (220), Ч. ІІІ, 2011

114

про основні  національні традиції, звичаї та реалії країни, мова якої

вивчається”. А це дозволяє учням-іноземцям, „досягаючи повноцінної

комунікації, асоціювати з мовною одиницею ту ж саму інформацію”, яку

асоціюють носії цієї мови [7, с. 26].

Слід  зауважити, що аналіз терміну „лінгвокраїнознавство”, на

думку окремих дослідників, містить деякі  недоліки. А саме, “лінгво”

поєднує у собі навчання мови, „країнознавство” подає певну інформацію

про зарубіжну  країну. Оскільки основним об’єктом є  не країна, а її

культура  загалом, то було би доцільніше говорити про культурознавство.

Російський  учений Г. Томахін чітко диференціює  вищезазначені терміни.

Якщо  “країнознавство” – це загальносуспільна дисципліна, на якій би

мові  не викладалась, то „лінгвокраїнознавство” – філологічна

дисципліна, яка певною мірою викладається як окремий предмет, а на

заняттях  з практики мови у процесі роботи над семантикою мовних

одиниць [8, с. 98]. Однак термін „лінгвокраїнознавство” вже ввійшов у

словник методичних термінів, а також згодом і у лінгвістичний словник.

Отже, лінгвокраїнознавством  називається аспект викладання

іноземної мови, в якому з метою забезпечення комунікативності

навчання  і для вирішення загальноосвітніх гуманістичних завдань

лінгводидактики реалізується кумулятивна функція  мови та проводиться

акультурація  адресата (ознайомлення його з типовими явищами

сучасності). Лінгвокраїнознавство – це ознайомлення учнів із сучасністю

країноносіїв  мови, їх культурою через іноземну мову і в процесі її

вивчення. Можна стверджувати, що завдяки лінгвокраїнознавчій

аспектизації  навчального процессу забезпечується психологічна

готовність  включення людини, що навчається, у  різні сфери

життєдіяльності, прискорюється практично-побутова акультурація та

формування  комунікативної компетенції, що дозволить  остаточно

закласти  основи та здійснити міжкультурну комунікацію.

Сучасний  етап розвитку суспільства вимагає  розширення та

удосконалення загальноосвітніх знань школярів. Активізація їх свідомої

творчої пошукової діяльності, яка базується  на використанні

лінгвокраїнознавчих знань, підвищує практичний загальноосвітній,

виховний  та розвиваючий потенціал навчання іноземних мов у середній

школі. Лінгвокраїнознавчий підхід дозволяє вивчати іноземну мову,

поглиблюючи знання про соціокультурні особливості  іншого народу.

Реалізація  лінгвокраїнознавчого підходу до навчання усного мовлення

школярів  відбуваєся шляхом дозованого включення  до уроків

додаткових  фонових знань, реалій, фразеологізмів та інших мовних

засобів, які за змістом та ступенем складності узгоджуються з

інформацією підручників і враховують рівень володіння мовою

школярів.__

3варіант

2. Навчання іноземним мовам у вищих навчальних закладах має бути комунікативно орієнтованим. Метою навчання є формування у студентів професійної комунікативної компетенції шляхом розвитку та вдосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, письма та аудіювання. Досягти цього можна, використовуючи на уроках рольові та дискусійні ігри, драматизації, проблемні ситуації та інші подібні завдання, що спонукають студентів до спілкування

       Метою навчання іноземним мовам у вищих навчальних закладах є формування у студентів професійної комунікативної компетенції шляхом розвитку та вдосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, письма та аудіювання (розуміння усної мови на слух). Досягти цього в умовах обмеженої кількості годин, що виділяється на навчання іноземним мовам в немовних вузах, дуже складно. Викладачі змушені враховувати недостатній рівень знань і вмінь, з якими випускники середніх шкіл приходять до вищих навчальних закладів, а також вирішувати проблему навчання студентів з різним рівнем мовної підготовки. За таких умов читання професійно орієнтованих текстів стає основним видом мовленнєвої діяльності.

   Звичайно, професійне читання відіграє виключну роль у житті та діяльності фахівця. Читання іноземною мовою є  для нього засобом задоволення  як

   комунікативних, так і пізнавальних потреб, оскільки дозволяє користуватися усіма засобами інформації – журналом, патентом, монографією, а з широким використанням мережі Internet добре володіння читанням іноземною мовою стало пріоритетним. В умовах немовного вузу предбачається інтенсивне, прискорене оволодіння читанням з переходом від інформативних до активних, творчих, розвиваючих, інтенсивних форм пізнавальної та навчальної діяльності студентів з акцентом на професійно-побутовому спілкуванні [1]

Проте не можна обмежуватися лише читанням текстів, якими б інформативними вони не були. Мова – це насамперед спілкування. Навчити студентів спілкуватися іноземною мовою дуже складно. Адже мовлення стимулюється не необхідністю, а потребою в реальному спілкуванні. Проте спробувати реалізувати дану мету все-таки можна. Головне – подолати мовленнєвий бар’єр та позбавити людину страху розмовляти чужою мовою, “розговорити” її. На заняттях студентам слід надавати можливість використовувати мову в реальних життєвих ситуаціях. Це, в свою чергу, дозволить їм навчитися використовувати лексичний запас та граматичні форми для вираження власних думок. Однією з передумов цього є введення студента в повністю іноземномовне середовище шляхом ведення уроку виключно іноземною мовою. Правила, значення нових слів слід пояснювати за допомогою знайомої студенту лексики, граматичних конструкцій та виразів, за допомогою жестів та міміки, малюнків, наочності тощо.

4 варіант – 1.

що дистанційне  навчання - це нова, специфічна форма  навчання, дещо відмінна від звичних  форм очного або заочного навчання. Вона передбачає інші засоби, методи, організаційні форми навчання, іншу форму взаємодії вчителя та учнів, учнів між собою. Разом з тим як будь-яка форма навчання, будь-яка система навчання вона має той же компонентний склад: цілі, зумовлені соціальним замовленням для всіх форм навчання; зміст, також багато в чому певний діючими програмами для конкретного типу навчального закладу, методи, організаційні форми, засоби навчання. Останні три компоненти. В дистанційній формі навчання обумовлені специфікою використовуваної технологічної основи (наприклад, тільки комп'ютерних телекомунікацій, комп'ютерних телекомунікацій в комплексі з друкованими засобами, компакт-дисками, так званої кейс-технологією, тощо).  
Не слід змішувати заочне і дистанційне навчання. Їх головна відмінність в тому, що при дистанційному навчанні забезпечується систематична і ефективна інтерактивність. Слід розглядати дистанційне навчання як нову форму навчання та відповідно дистанційна освіта (як результат, так і процес, систему) як нову форму навчання. Хоча воно не може розглядатися як система зовсім автономна. Дистанційне навчання будується у відповідності з тими ж цілями і змістом, що і очне навчання. Але форми подачі матеріалу і форми взаємодії вчителя та учнів і учнів між собою різні. Дидактичні принципи організації дистанційного навчання (принципи науковості, системності та систематичності, активності, принципи розвивального навчання, наочності, диференціації та індивідуалізації навчання та ін) ті ж що й в очному навчанні, але відмінна їх реалізація яка обумовлена ​​специфікою нової форми навчання, можливостями інформаційної середовища Інтернет, її послугами.  
Таким чином, з одного боку, дистанційне навчання слід розглядати у системі освіти (неодмінно в системі безперервної освіти), припускаючи при цьому спадкоємність окремих її ланок. З іншого, дистанційне навчання необхідно розрізняти як систему і як процес. Як і в інших формах навчання, дистанційне навчання передбачає теоретичне осмислення етапу педагогічного проектування, її змістовної та педагогічної (у плані педагогічних технології, методів, форм навчання) складових. Отже завданнями етапу педагогічного проектування є: створення електронних курсів, електронних підручників, комплексів засобів навчання, розробка педагогічних технологій організації процесу навчання в мережах.  
Автори статей виділяють ряд характеристик дистанційного навчання.  
Курси дистанційного навчання припускають ретельне і детальне планування діяльності учня, її організації, чітку постановку завдань і цілей навчання, доставку необхідних навчальних матеріалів, які повинні забезпечувати інтерактивність між учнем та викладачем, зворотний зв'язок між учнем та навчальним матеріалом, надавати можливість групового навчання. Наявність ефективного зворотного зв'язку дозволяє учневі отримувати інформацію про правильність свого просування по шляху від незнання до знання. Мотивація - також найважливіший елемент будь-якого курсу дистанційного навчання. Для її підвищення, важливо застосовувати різноманітні прийоми та засоби. А так само необхідно передбачити інваріантні компоненти при розробці курсів дистанційного навчання.  
Цілі дистанційного навчання.  
Автори статей виділяють наступні мети дистанційного навчання:  
1. професійна підготовка та перепідготовка кадрів;  
2. підвищення кваліфікації педагогічних кадрів за певними спеціальностями;  
3. підготовка школярів по окремих навчальних предметів до здачі іспитів екстерном;  
4. підготовка школярів до вступу в навчальні заклади певного профілю;  
5. поглиблене вивчення теми, розділу зі шкільної програми або поза шкільного курсу;  
6. ліквідація прогалин у знаннях, уміннях, навичках школярів з певних предметів шкільного циклу;  
7. базовий курс шкільної програми для учнів, які не мають можливості з різних причин відвідувати школу взагалі або протягом якогось відрізка часу;  
8. додаткова освіта за інтересами.  
 
Види дистанційного навчання.  
На основі виконаного аналізу можна зробити висновок, що найбільш поширеними є види дистанційного навчання, що грунтуються на: 1. інтерактивному телебаченні;  
2. комп'ютерних телекомунікаційних мережах (регіональних, глобальних), з різними дидактичними можливостями в залежності від використовуваних конфігурацій (текстових файлів, мультимедійних технологій, відеоконференцій); 3. поєднання технологій компакт-дисків та мережі Інтернет.  
Перевага навчання, що базується на інтерактивному телебаченні, полягає в його можливості безпосереднього візуального контакту з аудиторією, що знаходиться на різних відстанях від викладача. Його негативна сторона полягає в тому, що при такому навчанні практично тиражується звичайне заняття, будь воно побудовано за традиційною методикою або з використанням сучасних педагогічних технології. Це може бути допустимо тільки при демонстріраціі унікальних методікік, лабораторних дослідів, коли викладачі, і студенти можуть стати свідками і учасниками використання нових знань, методів у своїй галузі, нових інформаційних технологій, взяти участь у дискусії. Дана форма дистанційного навчання інтерактивна і може вважатися досить перспективною в системі підвищення кваліфікації та підготовки фахівців. Але зараз це надзвичайно дорогі технології. Наступний спосіб організації дистанційного навчання передбачає використання комп'ютерних телекомунікацій в режимі електронної пошти, телеконференцій, інформаційних ресурсів регіональних мереж і мережі Інтернет. Це самий розповсюджений і не дорогий спосіб дистанційного навчання. При його організації передбачається застосування новітніх засобів телекомунікаційних технологій.  
Третій спосіб, припускає використання компакт-дисків у якості базового електронного підручника. Він містить в собі великі дидактичні можливості для вузівського, шкільної освіти і для підвищення кваліфікації фахівців. Перевага компакт-диска в тому, що він поєднує в собі такі якості: інтерактивність, мультимедійність, містить великий обсяг інформації і за рахунок цього в значній мірі оптимізує процес дистанційного навчання.  
 
Основні проблеми організації дистанційної форми навчання.  
Ефективність дистанційного навчання безпосередньо залежить від тих викладачів, хто веде роботу з учнями в Інтернет. Це повинні бути викладачі з універсальною підготовкою: володіють сучасними педагогічними та інформаційними технологіями, психологічно готові до роботи з учнями в новій навчально-пізнавальної мережевому середовищі. На жаль, у нашій країні не ведеться підготовка фахівців подібного роду. Інша проблема - інфраструктура інформаційного забезпечення студента в мережах. Питання про те, якою має бути структура і композиція навчального матеріалу залишається відкритим. Поряд з цим ставиться питання про умови доступу до курсів дистанційного навчання. Не вирішено так само питання організації та проведення оцінки знань "дистанційних" учнів. Для його вирішення  
необхідне створення нормативно-правової бази оцінки знань учнів.  
Висновок:  
Говорячи про дистанційною формою освіти, слід говорити про створення єдиного інформаційно-освітнього простору, куди слід включити всілякі електронні джерела інформації (включаючи мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники, кіберкласси, пр. Коли мова йде про дистанційне навчанні слід розуміти наявність у системі вчителя, підручника і учня. Ця взаємодія вчителя та учнів. Звідси випливає, що головним при організації дистанційної форми навчання є створення електронних курсів, розробка дидактичних основ дистанційного навчання, підготовка педагогів-координаторів. Не слід ототожнювати дистанційну форму з заочною формою навчання, бо тут передбачається постійний контакт з викладачем, з іншими учнями кіберкласса, імітація всіх видів очного навчання, але специфічними формами. Отже, потрібні теоретичні проробки, експериментальні перевірки, серйозні науково-дослідні роботи. На жаль, те, що ми сьогодні бачимо в Інтернеті і в більшості своїй на компакт-дисках, ніяк не відповідає елементарним педагогічним вимогам. Звідси значущість проблеми, пов'язаної з розробкою самих курсів дистанційного навчання та методикою їх використання для різних цілей базового, поглибленого, додаткової освіти.  
Фактои і приклади наведених вище показують необхідність створення і розширення дистанційної форми навчання в Росії та її регіонах. Це необхідно для розвитку кваліфікованого, інтелектуального, високо професійного і просто здорового суспільства. 

5варіант

     1) Основним поняттям проблемного навчання є проблемна ситуація, що є інтелектуальним утрудненням людини, що виникає у разі, коли він не знає, як пояснити виникле явище, факт, процес дійсності, не може досягти мети відомим йому способом, що спонукає людину шукати новий спосіб пояснення або спосіб дії. Проблемна ситуація обумовлює початок мислення в процесі постановки і рішення проблем [7].

     Виходячи  з цього проблемним ученням є  така учбовий-пізнавальна діяльність знань, що вчаться по засвоєнню, і  способів діяльності, при якій вчаться  сприймаються пояснення вчителя в умовах проблемної ситуації, з тим або іншим ступенем самостійності аналізуються формулювання проблем і досягається їх рішення за допомогою висунення пропозицій, гіпотез, їх обґрунтування і доказу, а також шляхом перевірки правильності рішення.

     Проблемні ситуації і, відповідно, все проблемне  навчання будуються на принципі проблемної, суперечності як закономірності пізнання, як основного механізму, активізуючого  навчання вже на рівні учнів.

     Дія цього механізму і, відповідно, концептуальна  основа всього проблемного навчання засновані на психологічній теорії мислення, висунутій в радянській психологічній школі ще С.Л. Рубінштейном. У його теорії мислення є продуктивний процес, що пов'язує воєдино об'єкти пізнаваної дійсності. Об'єкти дійсності завжди містять в собі певні внутрішні і (або) зовнішні суперечності, проблеми, завдання які суб'єкт (мислячий, а в даному випадку - що вчиться) повинен вирішити в процесі їх практичного перетворення і (або) уявного усвідомлення, тобто наочний мир відкривається людині, будучи виконаним проблемною, що і викликає необхідність в мисленні. Згідно його концепції саме проблемною ситуацією, суперечністю, визначається залучення особи до розумового процесу.

     В процесі розумового процесу і  дозволу, тим самим, такій проблемній ситуації відбувається усвідомлення пізнавальної потреби суб'єкта, яка, будучи усвідомленою, спонукає вже розумову активність людини.

     Розумова  активність є, з одного боку, характеристикою  розвитку інтелекту, виховання якого  є одним з основних завдань  всебічного гармонійного розвитку особи. З іншого боку, високий ступінь розумової активності є необхідною умовою для ефективного навчання.

     Таким чином, саме ці ідеї були покладені  в основу проблемного навчання: постановка проблемного завдання (створення  проблемної ситуації) приводить до появи пізнавальної потреби, у зв'язку з чим підвищується розумова активність що вчиться і розвивається інтелект і, зрештою, за рахунок цього відбувається, якщо можна так сказати, ескалація здібностей учня і його мотивації до навчання.