Герберт Уэллс

Але предметом  його зосередженості залишається не мрія про реалізацію прекрасних можливостей  людської душі в майбутньому, а природа  і характер сучасного йому суспільства. Воно ж складається, як правило, із пересічних особистостей, які й стають [22] головними  персонажами цілої низки наступних  творів письменника. Між іншим, сучасні  Веллсу читачі високо поціновували його не тільки як фантаста, а й як автора реалістичної прози. В одному із новітніх довідників англомовної літератури (The Wordsworth Companion to Literature in English, 1991) Веллс визначається як «новеліст і автор робіт про політику, історію та суспільство» (с. 989). Тож пошлемося на думку української дослідниці англійської літератури І. Влодавської: «Подібно до Свіфта, він сміливо змінює параметри зображення світу порівняно із глобальними, космічними масштабами наукової фантастики, у своїх соціально-побутових романах він то повертає світу його реальні пропорції, то почувається Гулівером серед ліліпутів, спостерігаючи «дурненькі маленькі трагедії цих жалюгідних обмежених людців». Так він звертається до долі «маленької людини», позначеної особливим драматизмом на зламі століть, що до краю загострився від перемін: «Колеса фортуни» (1896), «Кіппс» (1908), «Історія містера Поллі» (1910)» (И. А. Влодавская. Позтика английского романа воспитания начала XX века. - К., 1983. - С. 121). Інтерес до маленької людини не був ані абстрактним, ані суто науковим: письменник все життя підкреслював, що його «зробило» середовище дитинства та юнацтва, - англійський нижчий середній клас, до якого належала родина Веллсів. Відбулося на перший погляд парадоксальне, а насправді глибоко органічне і знакове злиття в одній особі того, що називається everyman (кожної пересічної особи) і переконаного Просвітителя - адже й само Просвітництво було глашатаєм ери простої людини. Можна стверджувати, що Веллс був виразником саме такої тенденції. Тож і в романах такого штибу дуже багато автобіографічних елементів, настроїв, деталей, ситуацій. їхнім стрижнем стає становлення і самовизначення особистості; найяскравіше - у трьох перших книжках XX століття - «Кіппс», «Історія містера Поллі» і «Тоно Бенге» (1909).

Два перших романи мають багато спільного щодо сюжету, характерів, конфлікту: в обох у центрі історія «простої душі», антитеза природної  людини і протиприродних умов суспільного  існування - формування персонажа, його визрівання, функціонування в ординарних обставинах і своєрідний бунт проти  них. Персонажі різняться між  собою масштабом, психологічним  складом, що і характеризує бунт кожного  з них. Проте обоє [23] залишаються  в межах образу «маленької людини». Тут не можна не відчувати, перш за все, всесильної для англійської  літератури традиції Діккенса. «Більш глибоко, краще за Діккенса розуміючи  механіку руху життя, - стверджує І. Влодавська, - Веллс водночас у своїх  «діккенсівських» романах - цих своєрідних мікроепопеях - близький йому сентиментально-ідилічними ров'язками сюжетів».

Складнішим є  роман «Тоно Бенге», який вважається одним із кращих у літературній спадщині письменника. Його можна вважати  першим романом про вченого, - тобто  тією точкою, в якій перетнулися  основні інтереси письменника Веллса і дозволили йому створити переконливий портрет героя, особистості яскравої і непересічної, та ще й зображеної протягом довгого життєвого шляху. В історії героя акцентовано  саме рух героя дорогами життя, тут  навіть відчувається деякий пікарескний  вплив, а «взаємини» із численними обставинами  формують характер і впливають на вдачу. Порівняно зі своїми попередниками, ученими із фантастичних романів  Веллса герой діє в розсунутих не лише часових межах, а й просторових - за спиною Джорджа Пондерво багата соціальна школа. Можна вважати  «Тоно Бенге» одним із варіантів  виховного роману. «Підказаний автору пам'яттю жанру» і суголосний із його особистим досвідом метод спроб  та помилок у пошуках істини стає в романі головним засобом драматизації повістування» (И. А. Влодав-ская. - С. 137). Осягнувши власну несумісність із суспільством, Джордж Пондерво не стає революціонером або реформатором, а обирає оригінальний власний шлях у майбуття. «Він протиставляє суспільству, охопленому духом хаосу  і марноти, залізну визначеність і порядок науки, її конструктивний пафос та вічність нею створеного (И. А. Влодавская. - С. 139). Однак символічний  фінал роману, коли герой вирушає  у відкрите море на створеному ним  військовому кораблі, звучить не досить переконливо, залишає масу питань і до героя, і до автора. Перше  з них - про войовничу спрямованість  науковця в майбутньому. Веллс і  війна - питання, яке заслуговує на окрему розмову. Так само, як і питання «Веллс і класова боротьба». Почнемо з першого. Письменник був сучасником двох світових воєн і багатьох локальних, у яких брала участь його країна, - він не міг залишатися байдужим до долі Англії й людства. Ще й мав надзвичайно [24] активну дійову чоловічу вдачу, що просто-таки спонукала його до бурхливої діяльності і насичувала авантюрністю його твори. («Письменство - це одна з форм сучасного авантюризму, - писав Веллс у передмові до першого російського видання своїх творів. - Шукачі пригод минулих століть нині стали б письменниками».)

Ю. Кагарлицький вважається одним з кращих знавців  Веллса у світі, а його книга «Вглядываясь в будущее», видана з передмовою Голови веллсівського товариства (1989), - працею фундаментальною. Дослідник  зібрав величезний матеріал, пов'язаний із життям і творчістю англійського письменника, в тому числі й висвітленням воєнної теми.

Про можливу  реальну (а не фантастичну) війну  Веллс почав роздумувати ще на початку XX століття. Він навіть мав  концепцію організації «малих армій», добре навчених, здатних до маневрування, динамічних і блискуче екіпірованих, замість існуючих величезних контингентів військових громадян. Щоправда, Перша  світова війна цією концепцією не скористувалася, але у 20-30-і роки щось аналогічне розробив автор книги  «Реформація війни» (1923) полковник  Фуллер, який виходив із переконання, що мета війни «полягає у проведенні політики нації з найменшими втратами як для себе, так і для супротивника, а відтак - і всього світу, адже інтереси культурних держав так тісно переплітаються між собою, що знищити щось одне - значить зруйнувати все інше». Прибічники цієї теорії були і в Італії, і  у Франції, зокрема - генерал де Голль.

Були й фундаментальні роздуми цивільних про можливість трагічного розвитку подій у світовій історії. Зокрема, заслуговують на увагу  численні публікації варшав'янина І. С. Бліоха, які почали з'являтися у  російській пресі на початку 90-х  років і вилилися в багатотомну  фундаментальну працю, перекладену  на початку XX століття основними європейськими  мовами. Веллс із думками Бліоха знайомився і в англійському, скороченому, і У французькому, більш повному  викладі. Бліох писав, що війна підірве  європейську економіку і, можливо, призведе до загибелі існуючого ладу. Вона виявиться задовгою, професійне офіцерство буде знищене, місця людей  із вищого світу посядуть вихідці  із нижніх прошарків суспільства, і  не виключено, що армія не Дозволить  себе роззброїти навіть після закінчення війни. Тоді і [25] можуть відбутися події, гірші, ніж за часів Паризької  комуни, - передрікав далекоглядний  аналітик. Щоправда, в Росії до нього  не дослухалися. А Веллс у серії  статей у газеті «Дейлі мейл» аналогічну думку висловив метафорично: «Кожна сучасна європейська держава  більше чи менше нагадує погано побудований, із невірно знайденим центром  тяжіння пароплав, що на ньому якийсь ідіот поставив гігантських розмірів заряджену гармату без відкатного механізму. Влучить ця гармата у  ціль, коли стрельне, чи ні, в одному можете бути певні - пароплав свій вона обов'язково відправить на дно морське».

Така оцінка війни зберігалася в Веллса і  під час Першої світової. Про це є свідчення В. Д. Набокова, який, будучи видатним російським державним  діячем, у 1916 році побував (разом із О. Толстим і К. Чуковським) в гостях у Веллса. (Потім, у свої перші  відвідини Росії, англійський письменник гостював у маєтку Набокових, де й  побачив його майбутній письменник В. В. Набоков.) Набоков-старший розповідав: «Він, звісно, не має сумніву у  її (війни - Т. Д.) колосальних наслідках, які всебічно вплинуть на життя, на індивідуальну та суспільну психологію, на політичний та суспільний устрій. І  він хоче передбачити, якої форми  набудуть майбутні зміни».

Роман Веллса «Звільнений  світ» (із підзаголовком «повість про  людство» - звертаємо увагу - не про  людину, а про людство як таке) майже водночас виходив в англійському журнальному оригіналі і в  російському перекладі (1913-1914 відповідно). Про нього так писав американський  письменник (майбутній перший Нобелівський лауреат) Сінклер Льюїс: «Звільнений  світ» - аж ніяк не утопічний роман... В основі цієї книги лежить справжнє життя, життя таке, яким ми його бачимо зараз, коли в Європі розігрується страшна  трагедія». Цей «всеосяжний твір»  є (С. Льюїс) розповіддю про майбутню світову війну, яка призведе не тільки до катастроф і трагедій, але й  до суспільних катаклізмів. Правда, у  Веллса все закінчується оптимістично: після розгулу анархізму утворюється  нарешті всесвітній уряд і якось  сам собою утверджується соціалізм. Ані утопічний фінал, ані художні  якості не можна вважати набутками  автора. Значно цікавіші і важливіші  веллсівські конкретика, масштабність мислення і зображення. І ще один дуже цікавий момент: ним зображена  атомна війна! [26]

Упродовж усього свого життя Веллс надзвичайно  цікавився технікою, і з роками інтерес цей зростав і разом  із багатою фантазією допомагав  створити переконливі описи неіснуючого. У своїх фантастичних романах  він споряджав героїв набутками  майбутніх технологій. Він на повному  серйозі вважав себе винахідником танка - адже ідею броненосця на гусеницях  він висунув у одній зі своїх  статей за три роки до появи цього  броньованого чудовиська. Так само він вважав себе піонером повітроплавання - адже видав роман «Війна в повітрі» ще 1908 року! Гайдаром виявився Веллс  і щодо відкриття атомної енергії. Прискіпливі пошуки дослідників  дозволяють (звичайно, приблизно) встановити взаємозв'язок фантазії, творчого пориву Веллса із його постійним невщухаючим  інтересом до технічних винаходів. Такий складний зв'язок існує і  між страшним знаряддям, використаним в уявній світовій війні Веллсом, і реальними повідомленнями науковців  про можливість розщеплення атомного ядра. І це вже дало поштовх геніальній уяві великого фантаста якимось чудом  спертися на майбутні наслідки цього  феномена, який ще тільки народжувався. Геніальність Веллса-фантаста безперечна. Складніше із громадянською позицією.

Парадокс - але  коли Перша світова війна розпочалася, Веллс виявився серед тієї інтелігентної  меншості Європи, яка її підтримала! У збірці статей «Війна проти війни» (1914) він картав німецький мілітаризм, уславляюючи тих, хто пішов на нього кривавим походом! Деякі ліберальні друзі навіть не подавали письменнику  руку після такого виступу. Але дійсність  примусила автора радикально змінити  свою позицію, і вже у 1916 році виходить його антивоєнний роман «Містер  Брітлінг випиває чашу до дна» - роман  про дітей, які гинуть на «чужій»  війні. На антивоєнних позиціях переконаний  антифашист Веллс залишався до кінця  свого життя. В перший день Другої світової війни він сказав: «Скажений  пацюк може вкусити і вбити  людину. Але людина все одно залишається  людиною, а пацюк - пацюком». Проте  оцінити справжню силу фашизму, гітлеризму письменник виявився неспроможним. І  розв'язання війни, і вся пов'язана  з нею атмосфера були вже занадто  складними для традиційного мислителя-просвітителя. Цю думку обстоює Джордж Оруелл в  одній із своїх газетних статей («Веллс, Гітлер і всесвітня держава», 1941). Високо поціновуючи весь творчий  Доробок письменника («між 1900 та 1920 роками ніхто не вплинув [27] на молодь так сильно, як Велло - Джордж Орузлл. «1984» и зссе разннх лет. - М, 1989. - С. 239), молодший колега водночас критично аналізував провідну концепцію майстра  про те, що «людина науки, яка, як то годиться, працює в ім'я розумної Всесвітньої держави, і реакціонер, який прагне реставрувати минуле у  всьому його хаосі - антиподи. Це протиставлення - постійна лінія в його романах, утопіях, есе, сценаріях, памфлетах. З  одного боку - наука, порядок, прогрес, інтернаціоналізм, аероплани, сталь, бетон, гігієна; з другого - війна, націоналістські  пристрасті, релігія, монархія, селяни, професори старогрецької мови, поети, коні. Історія, за Веллсом, - це перемога за перемогою, яку вчений отримує над романтиком» (с. 238), Оруелл робить, мабуть, дуже різкий висновок: Веллс занадто добропорядний, аби зрозуміти сучасний світ. Якщо взяти до уваги, що від початку своєї свідомої діяльності і до останнього подиху великий англієць залишався за своїми глибинними переконаннями Просвітителем, - то, може, в цій оцінці скептика і є своя доля істини.

Вже в 20-і роки Веллс задумав і дійсно написав  грандіозну працю - «Нарис історії» - від  формування життя на планеті до передбачень («Наступна стадія» - назва останнього розділу), з таблицями, схемами, картами. А передували історії авторські  рекомендації щодо ідеальної організації  людської спільноти - всесвітній уряд на чолі з вченими. Аналогічні «пропозиції» проголошувалися Веллсом вже  неодноразово, зокрема і в досить зрілому віці. Скажімо, в нарисі «Легальна  змова». У «Легальній змові» вилилися в довершену форму ідеї духовного  елітизму у їхньому протиставленні політичному елітизму. В ньому  була висловлена думка про необхідність всесвітнього об'єднання. І, нарешті, в  ньому Веллс пояснив сутність своїх закликів до створення нової  релігії. Згідно з «Легальною змовою», світу потрібний кодекс нових  моральних норм, піднятий до статусу  десяти заповідей. Цей моральний  кодекс можна назвати релігією лише тому, що будь-яка релігія до тих  пір, поки вона не зробила поступки егоїстичному індивіду, потребує від  людини служіння вищому ідеалу, а не своєму «я». Цього разу таким вищим  ідеалом має бути Людство». (Ю. Кагарлицкий. Герберт Уэллс. - 1963. - С. 261). Крім «нарису  історії», було написано ще більш узагальнену  історію всього людства під назвою «Коротка історія [28] світу». Обидві книги  мали величезну популярність, багато разів перевидавалися, були перекладені  різними мовами.

Інтерес до способів і форм організації суспільства  Веллс виявляв ще з молодих  років. Всі його фантастичні романи фактично так чи інакше виражають  пересторогу на майбуття, якщо людство  продовжуватиме йти шляхом сьогодення, - отже, це «сьогодення» та його організація  викликала радикальне неприйняття  у автора. Природно, що він цікавився  можливостями його перебудови. Це спонукало  інтерес до соціалізму. Як багато хто  з його інтелектуальних сучасників (Бернард Шоу, наприклад), Веллс був  фабіанцем - він не міг не зважати  на класову природу суспільства, бачив вади капіталізму, вірив у  всебічний прогрес, зокрема й  суспільний, вважав соціалізм закономірною наступною фазою суспільного  розвитку, вірив у його здатність  побудувати життя на засадах розумності і справедивості, але різко відкидав можливості соціальної революції. Знайомий він був і з марксизмом, але  свої розходження із класиком світового  пролетаріату висловив у яскравій формулі: «Маркс був за звільнення робітничого  класу, я ж обстоюю його знищення», маючи на увазі, що в ході розвитку техніки пролетаріат перетвориться  на дрібну буржуазію. Втім стосунки Веллса із фабіанським товариством, так  само як із соціалізмом, були неоднозначні, його соціалістична діяльність обмежувалася суто дискусійним полем, і на цьому  терені він то погоджувався із колегами, то виходив із товариства.