Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Марта 2015 в 21:29, реферат
Фольклор (folk-lore) - міжнародний термін англійського походження, вперше введений в науку в 1846 році вченим Вільямом Томсом. У буквальному перекладі він означає - "народна мудрість", "народне знання" і позначає різні прояви народної духовної культури. У науці закріпилися і інші терміни: народна поетична творчість, народна поезія, народна словесність.[4] Фольклоризм - трансформація, переосмислення, розбудова традиційно фольклорних мотивів, образів, композиційних схем і художніх засобів у канві авторського художнього тексту.[5].
Вступ ……………………………………………………………………………….[2]
1. Фольклор у житті письменниці, історія сюжету…………………………..…[3]
2. Функції фольклорних елементів……………………………………………….[6]
2.1. Використання народних символів, прислів’їв …………...…………....…..[7]
2.2. Роль пісень у формування образів героїв, уживання народної мови…....[10]
Висновок………………………………………………………………………..…[14]
Список використаних джерел….………………………………………………...[15]
В основу змалювання образу Тетяни лягла пісня «Гей, на Івана, гей, на Купала, красна дівчина долі шукала». Ця пісня визначає найбільші вузлові моменти, зв’язані з сюжетною лінією образу Тетяни. Вперше дівчата співають її, коли Тетяна захотіла довідатися про своє майбутнє. До цього часу так чи інакше схрестилися дороги майже всіх персонажів: Мавра випестила Тетяну, Гриць виріс, Андронаті побував у селі Тетяни і там, де живуть Настка і Гриць, Грицб зустрів Тетяну і покохав її. Сумні слова ніби випереджають наступні події так само, як і туман, що закривав сонце-долю Гриця.
Слова з пісні -
«Гей на Івана, гей, на Купала, гей, гей,гей!
Красна дівчина долі шукала, гей,гей, гей! –»
цитуються в п’ятьох місцях повісті.[7]
Особливого драматизму ці рядки сповнені після смерті Гриця, у той момент коли Іваниха Дубиха запитує доньку чи справді та отруїла хлопця. «Тетяна дивиться довго матері в очі, мов пригадує собі щось, а далі, тулячися з правдивою ніжністю дитини до грудей матері та хапаючись знов, як перше, судорожно а свої цвіти, починає любо, півголосом, ніби переказуючи тайну, ніжно співати: «Гей, на Івана, гей, на Купала… Гей-гей-гей!...» [4, 179] Для гордої і непокірної Тетяни мусили здійснитися символічні слова пісні «поплив віночок долі горою, серце дівчини забрав з собою». У загальну пісенну канву вплітаються думки О.Кобилянської: без справжнього щастя не варто жити. І тому Тетяна помирає. [2]
Письменниця майстерно поєднуючи мотив кари (Гриць) та мотив загубленої долі (Тетяна), сполучає дві пісні. Деякі дослідники намагаються встановити, яка з пісень лягла в основу повісті – «Ой не ходи Грицю», чи «Гей,на Івана, гей на Купала». На нашу думку вони однаково послужили поставленій меті – розкриттю людських характерів, краси природи. Тай вся повість, можна сказати, це пісня людської гідності, написана співучою мелодійною мовою. Романтичний характер твору відповідає романтично-піднесеному характеру народної творчості, що лягала в основу повісті.[6]
Не без впливу народних вірувань, що свідчать про безсилість людини у боротьби з силами природи, Кобилянська вносить у повість елементи містицизму, які проявляються у різних передчуттях, ворожіннях. В поетизації слабких сторін народної творчості, в некритичному використанні їх проявляється певна слабкість Кобилянської у використанні народної творчості.
В цілому ж звертання до народно-поетичних джерел забезпечило глибину ідейного змісту та високе поетичне звучання повісті. Вона виявила добре знання не лише творчості українського народу, але й циганського фольклору, особливо у перших розділах, де замальовується життя та побут циган.[6] Цигани ніколи не живуть на одному місці, а їх темперамент відомий у всьому світі. Письменниця майстерно висвітлила характер циган й «легенду», через яку тепер грішне плем’я циганське бродить по світу: «Циганів лиш циган знає – що в них кипить, що в них коїться. От що значить циганське життя. Нині тут, завтра там, а позавтра, може, і мертвий. Йому пригадалася нараз казкова вже майже тисячолітня легенда про причину вічної циганської мандрівки і злиднів. Будучи ще в Єгипті, вони не прийняли Марії з Йосифом та божим дитятком у себе на відпочинок, - і через те за кару тиняються, мандрують споконвіку по світі. І чи скінчиться коли оця кара господня? Відбудуть її, - питався» [4 , 20] Ця та легенда про смереку, яка вважається деревом, що охороняє від смерті – все це не просто етнографічні матеріали, а прагнення письменниці заглибити читача у життя і почуття своїх героїв.
Важливу
роль у розкритті характерів
героїв, відтворенні їх духовного
світу відіграє природа. Так, наприклад,
письменниця розповідає про
«В ліс весною прийдеш?» - питав її тоді зимою.
«В ліс весною прийду».
«Як зазеленіє?».
«Як зазеленіє», - відказала усміхаючись. [8]
У повісті пейзаж та ритмічність органічно вплітається в дію, допомагають авторці глибоко передати настрої та переживання персонажів.
Мова повісті «В неділю рано зілля копала» відзначається великою емоційною забарвленістю, чого письменниця досягає найрізноманітнішими засобами. Для передачі складного психологічного стану героїв вона часто вживає риторичні фігури, окличні і питальні речення, вміло використовує невласну пряму мову. Часом важко установити, де кінчається авторська розповідь і починається мова персонажа, бо, говорячи від автора і від своїх героїв, письменниця дотримується стилю розмовної народної мови. Вона розповідає про своїх героїв такою мовою, якою б вони говорили самі про себе. Спираючись на мову народу, для відтворення місцевого колориту авторка вживає діалектні слова: «Річка та окружляє гору Чабаницю, неначе б хотіла її обіймити». «Сонце от вже туй-туй зійде, туй-туй розжевріється, а туман не ступає». «…переймає Гриця такий жаль і туск до всього тутейшого гірського світу, щоб був би йшов, куди очі несли, щоб лише не чути і не бачити тут нічого». «Тетяна добра, милосердна і робуча…» Ій іноді лячно за долю» «А вона нічо». «Його яким-небудь словом не зачіпай, він зараз кипить, і вже його барзо не примириш».[6] А сама прекрасна, чорнобрива Тетяна, пристроєна пишно, чи не в Іванихи Дубихи? [4, 36] А наповнивши свої бесаги тим, чим обдарить Іваниха Дубиха і напестивши та налюбувавшись доволі Тетянкою, вертає вдоволена назад до своєї хати. [4, 39] «От – петльованець його. Гей, Грицю, Грицю… будучий ти мій газдо, схаменися завчасу, щоб не нарікав колись…»[4, 76]
Завдяки вдалому використанню письменницею елементів народної творчості, яскравому забарвленню описів героїв, природи та соціальних картин того часу, читач має змогу повністю заглибитись у «містичну Гуцульщину» та «таємничий» світ циган. Той факт, що з багатьох творів, написаних на основі народної пісні про Гриця, повість О.Кобилянської користувалася і до цього часу користується найбільшою популярністю, є незаперечним доказом не лише високої майстерності письменниці, а й справді мистецького використання нею народної творчості. [6]
Повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» виросла на народно-пісенній основі. Завдяки щедрості та багатстві народної пісні, письменниця мала змогу створити високохудожні переконливі образи людей, передати емоції та хвилювання своїх героїв.
У повісті «У неділю рано зілля копала» ми маємо змогу спостерігати різноманітні функції фольклору. По-перше, функція творення образу героїв. У основу Тетянчиного образу лягла купальська пісня, а Грицевого – «Ой, не ходи, Грицю...» . По-друге, використання народних символів та свят: «червоний мак», «біла стежка», «символ трембіти», «свято Івана Купала» тощо, передає читачу враження про звичаї, вірування народу того часу. За допомогою використання народних прислів’їв, діалектних слів письменниця змогла передати правдоподібно характер та емоційно-психологічний стан кожного героя, а також колорит місцевості, де мешкають герої.
Дослідники продовжують працювати над питанням фольклоризму у творах О.Кобилянської, я ж можу зауважити, що народна творчість постійно впливала на літературний талант О. Кобилянської. Майстерно володіючи художнім словом та знаннями про не тільки український фольклор, а й російський та циганський, авторка змогла передати усі почуття та емоції своїх героїв та атмосферу того часу.
У своєму рефераті я, проаналізувавши уживання письменницею фольклорних елементів у повісті «У неділю рано зілля копала», можу зазначити, що завдяки введенню елементів народної творчості, опису свят та звичаїв своїх героїв, О.Кобилянська змогла правдиво та переконливо показати соціальну картину того часу та донести народний образ гуцулів, циган. Знання народної творчості, пісень та традицій того краю, який авторка описувала дали змогу якнайкраще розкрити суть проблеми, донести психологічно-емоційний стан кожного героя.
Наразі, до скарбниці народної творчості зазирають і сучасні письменники, дослідники, тому проблема функцій фольклорних елементів та фольклоризму залишається актуальною й досі.
Список використаної літератури