Драматургия Софокла

Трагізм образу Едіпа поглиблюється тим,що він  діє в ім я врятування свого  народу і країни. У нього добре  серце і він завжди готовий  допомогти своїм підданим:

...Помагать  в біді -

Що стане  сили й змоги — то найкращій  труд.

Проте все ці благородні й щиросердечні поривання  Едіпа чинити іншим добро приводять  його самого до самовикриття. Заради щастя  фіванців він робить себе нещасним. Боги й тут не втручаються в  перебіг подій і не мають до них ніякого відношення. Лихо Едіпа  трапляється внаслідок незнання майбутнього і прикрих помилок. А боги лише колись просто визначили  його долю.

Едіп доброзичливо ставиться до всіх людей. Але досить з я витися підозрі, і він стає нетерпимим, брутальним і несправедливим (розмова з Тіресієм, Креонтом). Не дивлячись на те, що герой – носій трагічної провини, образ його величний, монументальний. Герой зазнав поразку у боротьбі з долею, з волею богів. Проте він не виглядає жалюгідною іграшкою в їх руках. Свою гідність Едіп затверджує з новою силою в завершальному акті самонаказання. Він карає себе самого за мимоволі досконалі злочини, карає жорстоко і одночасно символічно. Герой виколює собі очі, очі, які були сліпі і не допомогли йому вчасно розгледіти істину. Він також вважає для себе неможливим споглядати тих, кого він поганив своїм злочином:

Зійшовши в  Аїд, якими б очима

     Я став дивитися батьку в обличчя

     Або матері нещасною? Я перед ними

     Настільки винен, що мені і петлі мало!

У кінці трагедії в Едіпа нічого не залишається  від колишньої впевненесті й  гордині. Віднині він стає втіленням  смирення й покірливості перед тими, кого він до того ображав. Але особливо — перед богами, від яких навіть боїться дізнатися про своє майбутнє. Та й взагалі відтепер особиста доля його не хвилює, він турбується лише за дочок і приниженно просить  Креонта подбати про них. Тут  проявляється його батьківський біль — адже саме він занепастив їхнє життя.

5.Висновок

Драматургія Софокла  – це пишний гімн людині, людській душі в найкращих її виявах.

«Цар Едіп» є найвидатнішою трагедією Софокла. У цій трагедії особливо чітко проводиться ідея безсилля людини перед долею. І у благородному образі Едіпа втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір’ю. Софокл звертається до ідеї долі, що тяжіє над людиною. Він скористався художнім прийомом трагічної іронії, суть якого зводиться до того, що глядач знає про хід подій, а дійові особи не знають. Це допомагає глядачеві глибше проникнути у суть конфлікту. 
Необхідно звернути увагу на те, що “Цар Едіп” – твір, який будується виключно за принципом єдності дії. Уся дія сконцентрована навколо пошуків убивці Лаія. Порушено світовий порядок: Лаій загинув, але смерть його не відімщена. Пошуки, до яких залучено чимало людей (Креонт, сліпий Тіресій, гонець з Коринфа), нарешті, розкривають Едіпові жахливу істину: він убивця свого батька Лаія і чоловік своєї матері Іокасти. Відкриття істини позбавило Едіпа всього: честі, родини, душевного спокою. Едіп гидкий сам собі. Він розуміє, що не винен, але вчинки його настільки жахливі, що він осліплює себе і прирікає на вигнання. 
Однак специфіка творчості Софокла полягає у тому, що його герой не пересічний, не звичайний, а такий, яким повинен бути – це взірець людини. У Едіпа своє чуття моралі, своє уявлення про добро і зло. Убити себе – простіше всього, це значить втекти від відповідальності за содіяне. І Едіп знаходить у собі сили для більшого: він прирікає себе на темряву, на скитання, щоб спокутувати провину, стати чистим. Едіп сам покарав себе, сам виконав вирок, а, значить, він переміг долю. Так повинна вести себе у житті справжня людина. 
Не заперечуючи непорушної волі богів, Софокл перш за все цікавиться людиною, його волею, прагненнями, вчинками, готовністю і здатністю відповідати на них, погоджувати з суспільними і божественними установками.Софокл розкриває перед нами питання уселенського масштабу: хто вершить долю людини – боги, або ж він сам? У пошуках відповіді на це вічне питання герой трагедії Едіп пішов з рідного міста, практично прирікаючи себе на вірну загибель. Боги передрекли йому убити свого батька і одружуватися на своїй матері. Він знайшов, як йому здавалося, вірне рішення: піти з рідного будинку.

Але Едіп, на жаль, не зрозумів найголовнішого: боги визначають лише загальну подобу долі людини, її напрям, одну з можливих гіпотетичних версій майбутньої реальності. Все інше залежить лише від самої людини, від його особи, від того, що в нім приховане.

Список використанної літератури 

1) В.І.Пащенко, Н.І. Пащенко “Антична література” Київ “Либідь” 2001

2) http://journlib.univ.kiev.ua

3) http://www.nbuv.gov.ua

4) http://uk.wikipedia.org

5) http://revolution.allbest.ru/literature