Правові та організаційні основи охорони праці

По масі одного місця  вантажі розділяються на три категорії:

• масою менше 80 кг, а також сипкі, дрібноштучні;
• масою від 80 до 500 кг;
• масою більше 500 кг

До робіт з вантажопідйомними  механізмами допускаються особи  не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд і спеціальне навчання, склали іспити і отримали посвідчення.

Нормативними актами регламентовані наступні граничні норми  підйому вантажів: для чоловіків старше 18 років-50 кг, для жінок-10 кг при чергуванні робіт і 7 кг при постійній роботі з вантажами; для хлопців і дівчат 16-17 років при короткочасній роботі відповідно 14 кг і 7 кг, а 17-18 років – 16 кг і 8 кг

У разі, коли вагу вантажу  перевищує 50 кг, а також при піднятті вантажів на висоту більше 3 м слід застосовувати засоби механізації.

Правила складування  вантажів: висота штабелю не повинна  перевищувати 6 м для нерозбірної  тари і 4,5 м — для доладної тари; З м — для вантажів в ящиках при ручному завантаженні і 6 м — при механізованій; для барабанів с карбідом кальцію — не більше двох ярусів, для корзин з бутлями агресивних речовин — в один ряд. Ширина головного проходу в закритих складах повинна бути не меншого 3 м. При виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт з вантажами, що порошать і небезпечними необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту.

 

Тема 7. 2 Електробезпека.

   7.2.1 Дія  електричного  струму  на  організм людини.

Електричний струм може викликати наступні види впливу: термічний (опік); хімічний (електроліз шкіри); механічний (розрив тканин) і біологічний (порушення біологічних процесів). Ці дії умовно зводяться до двох основних видів впливу: електричним травмам і електричним ударам.

Електричні  травми – це часткові ураження тканин і органів: електричні опіки, знаки і електрометалізація шкіри. Електричні опіки виникають при протіканні через тіло струму більш 1А.

Електричні  удари – це ураження живих тканин електричним струмом. Вони можуть викликати судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості, із втратою свідомості, без ураження чи з ураженням роботи серця й органів дихання, а також клінічну смерть. Клінічна смерть – це перехідний стан організму від життя до смерті.

Електричні  травми – це часткові ураження тканин і органів: електричні опіки, знаки і електрометалізація шкіри. Електричні опіки виникають при протіканні через тіло струму більш 1А.

Електричні  удари – це ураження живих тканин електричним струмом. Вони можуть викликати судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості, із втратою свідомості, без ураження чи з ураженням роботи серця й органів дихання, а також клінічну смерть. Клінічна смерть – це перехідний стан організму від життя до смерті.

 

   7.2.2 Чинники, що  впливають на  наслідки  ураження  електричним  струмом.

Фактори, що обумовлюють  результат впливу при електротравмі

1. Основним  вражаючим фактором є величина  струму, що протікає через людину.

Установлені такі граничні  струми:

не відпускний, що спричиняє ледь відчутне роздратування при проходженні через організм (0,6...1...…1,5мА при змінному струмі частотою 50 Гц і 5...7...…7мА при постійному струмі);

що не відпускає, викликає при проходженні через людину нездоланні судорожні скорочення м'язів руки, у якій затиснутий провідник (10...15 мА при перемінному струмі частотою 50 Гц і 50...80 мА при постійному струмі);

фібриляційний, що викликає при проходженні через організм фібриляцію серця, тобто різночасне хаотичне скорочення волокон серцевого м'яза, при якому порушується кровообіг (100 мА при перемінному струмі частотою 50 Гц і 300 мА при постійному струмі).

Гранично  допустимий струм через людину не повинний перевищувати: 0,3 мА при змінному струмі частотою 50 Гц; 0,4 мА – 400 Гц і 1 МА при постійному струмі. При високій  температурі (вище 25 ⁰С) і великої вологості (відносна вологість повітря більше 75%) допустимий струм варто зменшити в три рази.

2. Опір тіла людини складається з опору шкіри в місцях контактів (Ск і Rк) і опору внутрішніх органів (R_в). Опір шкіри залежить від її стану (чиста – брудна, суха – волога, наявність ушкоджень), площі і щільності контактів. Опір тіла людини обернено пропорційний прикладеній напрузі. При розрахунках умовно вважають, що опір тіла людини активний лінійний і дорівнює 1000 Ом.

3. Напруга на людину впливає на результат ураження, визначаючи опір тіла і струм, що протікає. Гранично допустима напруга на людину при нормальному (не аварійному) режимі електроустановок не повинна перевищувати наступних значень: 2В при змінному струмі частотою 50 Гц, 3 В – 400 Гц і 8 В при постійному струмі. При високій температурі і високій вологості, аналогічно допустимому струму, допустиму напругу варто зменшити в три рази.

4. Рід і частота струму. Найбільш небезпечними для людини є струми частотою 20 – 200 Гц. З підвищенням і зниженням частоти небезпека ураження зменшується і цілком зникає при частотах вище 400 кГц, хоча високочастотні струми можуть викликати опіки. Постійний струм менш небезпечний (у 4 – 5 разів ніж перемінний).

5. Велике  значення має тривалість протікання струму, при збільшенні якого опір і опоро здатність організму зменшуються.

6. На результат  ураження впливає шлях струму  через тіло людини. Можливих шляхів (петель струму) багато, однак найбільш  часто зустрічаються такі: права  рука – ноги, ліва рука – ноги, рука – рука, нога – нога. Найбільш небезпечні випадки проходження струму через голову і грудну клітину.

7. Небезпека  впливу струму залежить від  індивідуальних особливостей людини (маси і фізичного розвитку), а  так само від стану нервової  системи і всього організму. Велике значення має «фактор уваги», що послаблює небезпеку струму.

8. На результат  ураження впливає навколишнє  середовище. Відповідно до Правил обладнання електроустановок приміщення розділяються на три категорії:

8.1. Приміщення з підвищеною небезпекою. Вони характеризуються наявністю однієї з наступних умов, що створюють підвищену небезпеку: вологість (відносна вологість повітря перевищує 75 %); струмопровідного пилу (металевого чи вугільного), струмопровідних підлог (металевих, земляних, залізобетонних і ін.); високої температури (температура повітря перевищує або періодично більше однієї доби + 35 ^о С).

8.2. Особливо небезпечні приміщення. Вони характеризуються наявністю однієї з наступних умов, що створюють особливу небезпеку: особливої вогкості (відносна вологість повітря близька до 100 %); хімічно активного чи органічного середовища (постійно або протягом тривалого часу містяться агресивні пари, гази, рідини, утворюються  відкладення або цвіль, що руйнують ізоляцію і струмопровідні частини електроустаткування); одночасно двох чи більше умов підвищеної небезпеки.

8.3. Приміщення без підвищеної небезпеки. У них відсутні умови, що створюють підвищену чи особливу небезпеку.

 

7.2.3 Основні причини ураження людини електричним струмом.

Основні причини електротравматизму від електричних факторів на виробництві такі:

- допуск до роботи осіб, що не мають кваліфікаційної групи, не знають класифікації приміщень і зовнішніх установок по ступені небезпеки ураження електричним струмом;

- виконання роботи без зняття напруги, засобів колективного й індивідуального захисту, монтерського інструмента;

- нерегулярна перевірка ізоляції, заземлень, занулення, засобів індивідуального захисту і монтерського інструмента;

- застосування в особливо небезпечних приміщеннях підвищеної небезпеки напруг вище 42В;

- зневага ПУЕ;

- струмопровідні частини знаходяться на доступній висоті (нижче 2,5 м) чи незахищені;

- незаземлені, незануленні і не мають захисних вимикачів струмопровідні конструкції (корпуса і каркаси електрифікованого інструмента, устаткування, розподільних пристосувань, магнітних пускачів, кнопок «Пуск» і «Стоп», сталеві труби електропроводок і інших пристосувань);

- невміле надання першої допомоги людині, що потрапила під вплив електричного струму.

Фактори неелектричного характеру.

Важкість  ураження електричним струмом людини при довгій тривалості його дії викликається наступним:

- із збільшенням часу проходження струму через організм людини опір тіла зменшується (через зволоження шкіри від поту), тому струм збільшується;

- із збільшенням часу впливу струму на організм людини зменшуються захисні сили організму, що протидіють електричному струму.

Основні причини електротравматизма від неелектричних факторів на виробництві такі:

• допуск до роботи осіб без медичного огляду;
• допуск до роботи без наряд-допуску;
• нерегулярне навчання, атестація і переатестація персоналу;
• відсутність засобів індивідуального і колективного захисту.

 

   7.2.4 Безпечна експлуатація електроустановок: електрозахисні засоби і заходи.

 

Статична електрика небезпечна з точки зору удару людини, що стосується елементів, що знаходяться під високим потенціалом, хоча струми не значні (10^-6 –10^-8 А). Захист: заземлення всіх металевих частин, устаткування, де можлива електризація (R_з £ 100 Ом); використання індивідуальних захисних засобів (електропровідне взуття – на шкіряній підошві, на струмопровідній гумі, із заклепками, що не іскряться при ударі);

нейтралізатори  статичної електрики (іонізують  повітря).

Захистом  від напруги, що може з'явитися на корпусах електричних установок, є захисне заземлення – влаштовується в трифазних мережах з ізольованою нейтраллю при напрузі менше 1000 В; і напрузі більше 1000 В з будь-яким режимом нейтралі і являє собою з'єднання з землею неструмопровідних частин, що можуть виявитися під напругою. Ціль захисного заземлення – знизити напругу між корпусом і землею до безпечної величини. В установках U< 1000 В, опір заземлення R_з£ 4 Ом.

Занулення влаштовується  в мережах із глухозаземленною нейтраллю  напруги £ 1000 В (з'єднання корпуса з нульовим проводом).

Принцип дії: перетворення замикання на корпус в однофазне коротке замикання.

Ціль: забезпечити відключення електроустановок з порушеною ізоляцією.

Захистом  людини від дотику до струмопровідних частин є:

а) ізоляція –  чим більше, тим краще і R ізоляції не повинне бути менш 0,5 МОм;

б) блокування – зняття напруги при спробі проникнення до струмопровідних частин без відключення напруги;

в) мала напруга  – напруга живлення ручного електроінструмента не повинна перевищувати 42 В (приміщення 1-й категорії – 36 В, 2-й – 12 В);

г) індивідуальні захисні засоби за ступенем надійності поділяються на:

основні (дозволяють торкатися до струмопровідних частин);

додаткові (підсилюють дію основних).

В установках з напругою більш 1000 В:

а) основними є діелектричні штанги і кліщі;

б) додатковими  є монтерський інструмент з ізолюючими ручками,        діелектричні рукавички, боти, калоші, килимки.

В установках з напругою менш 1000 В:

а) основні  – діелектричні рукавички і монтерський  інструмент з ізолюючими ручками;

б) додаткові  – діелектричні боти, калоші, килимки.

 

Тема 8. Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах.

 

8.1 Показники вибухопожежонебезпечних  властивостей матеріалів і речовин. 

 

Важливе значення для  визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів та заходів профілактики і гасіння пожежі мають пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, що нездатні до Горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали - червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.);

Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі  горючих речовин та матеріалів виділяють  легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до ЗО с.) дії джерела запалювання низької енергії.

З точки зору пожежної безпеки вирішальне значення мають  показники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів. ГОСТ 12.1.044-89 передбачає більше 20 таких показників. Необхідний і достатній для оцінки пожежовибухо небезпеки конкретного об'єкта перелік цих показників залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння (гомогенне чи гетерогенне) і визначається фахівцями.