Правові та організаційні основи охорони праці

Установка лазерів дозволяється тільки у спеціально обладнаних приміщеннях. На дверях приміщення, де знаходяться лазери 2,3,4 класів, повинні бути нанесені знаки лазерної небезпеки.

Лазери 4 класу повинні  бути розташовані у окремих приміщеннях. Велике значення має стан приміщення всередині. Всі предмети, за винятком спеціального устаткування, не повинні мати дзеркальної поверхні.

 

Тема 6.7 Іонізуюче  випромінювання.

6.7.1 Виробничі  джерела іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх  використання.

Джерелами іонізуючих випромінювань  в промисловості є установки  рентгеноструктурного аналізу, високовольтні  електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиномери, густиномери і ін.

До іонізуючих відносяться  корпускулярні випромінювання, які  складаються з частинок з масою  спокою, яка відрізняється від  нуля (альфа-, бета - частинки, нейтрони) і електромагнітні випромінювання (рентгенівське і гамма-випромінювання), які при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

У зв'язку з тим, що однакова поглинена доза різних видів випромінювання викликає в організмі різний біологічний  ефект, введено поняття еквівалентної дози , яка дозволяє визначати радіаційну небезпеку впливу випромінювання довільного складу.

Одиницею вимірювання  еквівалентної дози є зіверт (Зв); 1 Зв = 100 бер (біологічний еквівалент рада) – спеціальна одиниця еквівалентної дози.

. Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, росте крихкість і проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітки перероджуються в злоякісні, виникають лейкоз, променева хвороба.

Одноразове опромінювання  дозою 25–50 бер зумовлює необоротні зміни крові. При 80–120 бер з'являються  початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає  при дозі опромінювання 270–300 бер.

Опромінювання може бути внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопу всередину організму, і  зовнішнім; загальним (опромінювання  всього організму) і місцевим; хронічним (при дії протягом тривалого часу) і гострим (одноразовий, короткочасний  вплив).

 Згідно цим нормативним документам опромінювані особи розділяються на наступні категорії:

А – персонал – особи, які постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

Б – обмежена частина  населення – особи, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами мешкання або розташування робочих місць можуть підлягати опромінюванню;

В – населення області, країни.

По ступеню зниження  чутливості  до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінювання яких спричиняє за собою найбільший збиток здоров'ю:

I – все тіло, статеві  органи і червоний кістковий  мозок;

II – щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка,  нирки, селезінка, шлунково-кишковий  тракт, легені, кришталик очей;

III – шкіра, кости, передпліччя, литки, стопи.

Дози опромінювання  приведені в табл. 2.13.

Таблиця 2.13 Дози зовнішнього і внутрішнього опромінювань бер/рік

	Группа  критичних органів
	I	II	III
ГДД для осіб категорії  А ГД для осіб категорії  Б	5 0,5	15 1,5	30 3

Залежно від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік, для категорій Б – границя дози (ГД) за рік.

ГДД – найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.

 

6.7.2 Методи  та засоби захисту персоналу  від іонізуючого випромінювання.

 

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватися  шляхом використання наступних принципів:

• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопу;
• скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;
• віддалення робочого місця від джерела, іонізуючого випромінювання;
• екранування джерела іонізуючого випромінювання. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або ослаблення іонізуючого випромінювання. Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованних комплексів.

Залежно від характеру  виконуваних робіт вибирають  засоби індивідуального захисту: халати і шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

Дієвою мірою забезпечення радіаційної  безпеки є дозиметричний контроль по рівнях опромінювання персоналу  і по рівню радіації в навколишньому  середовищі.

 

Тема 6.8 Санітарно-гігієнічні  вимоги  до  планування і розміщення  виробничих і допоміжних підприємств.

6.8.1 Класи  шкідливості підприємств за санітарними  нормами.

При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати  санітарну характеристику виробничих процесів, слідувати нормам корисної площі для тих, що працюють, а також  нормативам площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу і зручне обслуговування устаткування.

Об'єм виробничих приміщень на того, що одного працює згідно санітарним нормам повинен складати не менше 15 м³, а площа приміщень – не меншї6ене 4,5 м².

Ширина основних проходів усередині  цехів і ділянок повинна бути не менше 1,5 м, а ширини проїздів – 2,5 м.

Важливе значення для здорових і  безпечних умов праці, мають раціональне  розміщення основного і допоміжного  устаткування, виробничим меблям, а також правильна організація робочих місць. У всіх випадках, до устаткування, що має електропривод, повинен бути вільний підхід з усіх боків шириною не менше 1 м з боку робочої зони і 0,6 м – з боку неробочої зони.

Висота виробничих приміщень повинна бути не менше 3,2 м, а для приміщень енергетичного і складського господарства – З м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття – 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути шириною не менше 1 м і захищатися поручнями висотою 1 м з бортами заввишки 0,2 м по низу.

Ширина виходів з приміщень  повинна бути не меншою 1 м, висота – 2,2 м. При русі транспорту через двері  їх ширина повинна бути на 0,8 м більше габариту транспорту з обох боків.

Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко митися, а в деяких цехах і ділянках вологостійкими, кислотостійкими і вогнестійкими. Через підлоги в інші приміщення не повинні проникати вода, масло, шкідливі речовини, гази.

     До складу будь-якого підприємства (незалежно від їх масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які підрозділяються на п'ять груп:

• санітарно-побутові (вбиральні, душові, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, куріння і ін.);
• медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);
• громадського харчування (їдальня, буфети, кімнати прийому пищи);
• культурного і фізичного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);
• адміністративні  (заводоуправління,  цехові  контори) і конструкторські бюро.

Допоміжні приміщення різного  призначення, як правило, розташовують в одній будівлі в місцях з  найменшим впливом шуму, вібрації і інших 

шкідливих чинників.

Вимоги по складу, розміщенню, розмірам і устаткуванню допоміжних приміщень викладені в БНіП 2.09.04-87.

 

6.8.2 Енерго- та водопостачання, каналізація,  транспортні комунікації.

Виробничі приміщення повинні  бути обладнані системами виробничого, протипожежного і господарський-питного  водопроводів, господарський-побутовою  і виробничою каналізацією.

Норма витрати води на питні і побутові потреби для  цехів із значними виділеннями тепла  на одну людину в зміну повинна  складати 45 л, а для інших цехів  і відділень – 25 л.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв  питного водопостачання не повинна перевищувати 75 м.

 

Тема 7. Основи  виробничої  безпеки.

 

Тема 7.1 Загальні вимоги безпеки.

7.1.1  Загальні  вимоги  безпеки  до  технологічного  обладнання  та  процесів.

. Основні вимоги безпеки, які відносяться до конструкцій машин і механізмів, — це безпека для здоров'я і життя людей, надійність і зручність експлуатації.

Безпека виробничого  устаткування забезпечується:

• вибором безпечних принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції;
• використанням засобів механізації, автоматизації і дистанційного керування;
• застосуванням в конструкції засобів захисту;
• дотриманням ергономічних вимог;
• включенням вимог безпеки в технічну документацію по монтажу, експлуатації, ремонту, транспортуванню і зберіганню устаткування;
• застосуванням в конструкції відповідних матеріалів.

 

 Загальні вимоги  до виробничих процесів регламентуються  ГОСТ 12.3.002-75. Вони передбачають:

• усунення безпосереднього контакту працівників з початковими матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробництва, які надають небезпечну або шкідливу дію на організм;
• заміну технологічних процесів і операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих чинників процесами і операціями, при виконанні яких ці чинники відсутні або мають меншу небезпеку;
• комплексну механізацію і автоматизацію виробництва;
• застосування дистанційного керування технологічними процесами і операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих чинників;
• герметизацію устаткування;
• застосування засобів колективного захисту працівників;
• раціональну організацію праці і відпочинку, з метою профілактики монотонності і гіподинамії, а також зниження тяжкості праці;
• своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих чинників при виконанні окремих технологічних операціях;
• впровадження систем управління технологічними процесами, які забезпечують захист працівників і аварійне виключення виробничого устаткування;
• своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, які є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих чинників;
• забезпечення пожежо- і вибухобезпечності.

 

7.1.2 Безпека   при експлуатації  систем  під   тиском  і  кріогенної  техніки.

До судин, які працюють під тиском, відносяться:

• герметично закриті місткості, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стислих, зріджених і розчинених газів і рідин;
• судини, які працюють під тиском води
• судини, які працюють під тиском пари або газу

Судини повинні встановлюватися  на відкритих майданчиках в місцях, які виключають скупчення людей, або в окремо стоячих будівлях. Допускається установка судин:

• у приміщеннях, що примикають до виробничих будівель, при умов відділення їх від будівлі капітальною стіною;
• у виробничих приміщеннях у випадках, передбачених галузевими правилами безпеки;
• з поглибленням в грунт за умови забезпечення доступу до арматури і захисту стінок судини від ґрунтової корозії і від корозії, викликаної блукаючими струмами.

 

До обслуговування судин  можуть бути допущені особи не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, навчання за відповідною програмою, атестовані і такі, що мають посвідчення на право обслуговування судин.

Експлуатація  балонів. Робочі, які обслуговують балони, повинні бути навчені і проінструктовані відповідно до нормативної документації, що діє.

Балони з газами можуть зберігатися як в спеціальних  приміщеннях, так і на відкритому повітрі, в останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних  опадів і сонячних променів. Сумісне  зберігання в одному приміщенні балонів з киснем і горючими газами забороняється.

Балони з газом, які  встановлюються в приміщеннях, повинні  знаходитися на відстані не менше 1 м від радіаторів опалювання і  інших опалювальних приладів і печей  і не менше чим на 5 м від  джерел тепла з відкритим вогнем.

Балони з отруйними  газами повинні зберігатися в  спеціальних закритих приміщеннях.

Перевезення наповнених газами балонів повинне здійснюватися  на ресорному транспорті або на автокарі в горизонтальному положенні, обов'язково з прокладками між балонами.

 

   7.1.3 Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт.

Навантажувально-розвантажувальні роботи по ступеню небезпеки розділяються на чотири групи:

• мало небезпечні (метали, лісо - і будматеріали);
• небезпечні (з урахуванням великих габаритних розмірів);
• що порошать і горючі (цемент, крейда, вапно, асфальт);
• небезпечні (предмети і речовини, які при транспортуванні, навантажувально-розвантажувальних роботах і зберіганні можуть стати причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, будівель і споруд, загибелі, каліцтва, отруєння, опіків, опромінювання або захворювання людей або тварин).