Початок книгодрукування, перша надрукована книга

 1. Початок книгодрукування, перша надрукована книга.

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвитку літератури і книгодрукування. Винахід І. Гуттенберга (40 р. XV ст.; він винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер і сконструював друкарський прес), перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи в Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV- на початку XVI ст. перші книги церковнослов’янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав І. Федоров, який відновив занедбане друкарство, втік з Москви від переслідування реакційного духовенства, у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий «Апостол» (збірник опису життя святих). Дана книга сприяла розвиткові українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті української національної церкви і національної справи взагалі. Наприкінці львівського видання «Апостола» І. Федоров помістив герб Львова і свій власний герб, що був своєрідним екслібрисом знаменитого друкаря. У післямові до «Букваря» він писав, що мав намір подбати і про видання інших потрібних книг. Організацію виробничого процесу в перших друкарнях можна в певній мірі відтворити на основі даних про наявність у них друкарського обладнання.

Після смерті І. Федорова, була відмічена такса (інвентарний список) Львівської друкарні Івана Федорова, яка була складена після смерті першодрукаря, називає таке устаткування:

1. Друкарський дерев'яний прес.

2. Латунний гвинт з надгвинтником.

3. Рама для складання набору.

4. Дві латунні таблиці, одна вживалася як основа для наборної форми, другою притискували папір до набору.

5. Наборна каса.

6. Матриці для відливання літер.

7. Шрифт.

8. Метал для відливання літер та інші речі.

(В процесі друкування набір, вкладений в раму і скріплений гвинтом, клали на латунну дошку, яка вміщалася на дерев'яному талері друкарського преса. На набор наносилася шкіряними подушками фарба. Після цього на нього накладали аркуш паперу разом з шкіряним декелем і при допомозі рукоятки підводили під прес). Федоров витворив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів.

Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, - одного з тих, хто зберіг відданість православ’ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К. Острозького здійснюється грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов’янському світі видання Біблії. Для цього він в академії створив спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. «Острозька Біблія» (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов’янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У церковнослов’янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуку достовірного тексту К. Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій Москві Біблія переписувалася, так що «Острозька Біблія» довго залишалася єдиним подібним виданням. Серед стародруків у XVI ст. з'явились численні твори українською мовою, а також переклади з південнослов’янських оригінальних творів. Визначною пам'яткою перекладної літератури є «Пересопницьке Євангеліє», перекладене з болгарської мови на слов'яно-руську Михайлом Василевичем із Сянока (1556—1561 рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.

В оздобленні великоформатних видань пізніші острозькі майстри продовжували традиції попередніх кириличних друків. Натомість для публіцистичних книг меншого обсягу вони впровадили засади оформлення, прийняті в книговиданні західних країн для книг такого жанру: обрамлення титулів складаними виливними оздобами, стриманість орнаментики. Всі острозькі видання, крім “Книги о постничестві” та “Маргариту”, за поліграфічним виконанням значно поступаються книгам, що їх надрукував Іван Федоров. Обставини зумовили прагнення здешевити друк. Однак острозькі видавці дбали про досконалість тексту, передруковували розділи книги або окремі сторінки для усунення помилок.

2. Друкарні які з’явилися після друкарні І. Федорова.

Безпосередніми наступниками львівської та острозької друкарень Івана Федорова були друкарня Львівського братства і друкарня в Острозі, яка залишилася власністю К. К. Острозького. Спершу обидві ці друкарні не змогли втримати на належному рівні технічне виконання своїх видань, зате значно розширили їх тематичну різноманітність. Львівська братська друкарня, яка діяла з 1591 р. аж до скасування братства в 1787 р. , наприкінці XVI-го першій половині XVII ст. опублікувала цінні пам'ятки письменства: граматику грецької і церковнослов'янської мов, ряд віршів і драматичних творів. Друкарня Львівського братства протягом тривалого часу була справжньою школою майстерності для цілої плеяди працівників друкарської справи. Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно. Вже в перших виданнях братства були спроби застосувати, щоправда лише в заголовках і великих літерах у тексті, спрощений шрифт, значно подібніший до сучасного українського і російського шрифту, ніж «гражданка» доби Петра І. Цей шрифт і вважають одним з джерел пізніших «гражданських шрифтів». Але вже в наступних виданнях («Часослов», 1609) з’являється новий елемент оздоблення - сюжетно-фігурна гравюра. Вдосконалювалась організація друкарської справи у друкарні Львівського братства. Духовні особи займали такі посади: керівника друкарні, загального наглядача за друкарськими матеріалами. На друкарські посади запрошували світських осіб. Такими посадами були: «типограф» - складач і метранпаж, «наборщик» - помічник типографа, «столпоправитель» - головний коректор, «батирщик» - накатник фарби на складальну форму, «ізобразителі» - люди, котрі готували малюнки до гравюр. У друкарнях також працювали допоміжні робітники та учні, що виконували другорядні роботи.

Мистецтво книгодрукування цілком залежало від майстерності робітників словолитних та палітурних майстерень. Власне словолитні майстерні як окрема одиниця з’являються значно пізніше. У другій половині XVI ст. вони існували як частина друкарень.

На відміну від європейських та південнослов’янських першодрукарів, українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привозним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями – водяними знаками. Для філіграней використовували герби засновників папірень, зображенням монастирів або ратських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо.