Порівняльна характеристика соціальних стандартів в Україні та країнах Європи

 

 

Міністерство освіти і науки

Харківський державний університет харчування та

торгівлі

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Економіка праці та соціально-трудових відносин»

                                        на тему:

«Порівняльна характеристика соціальних стандартів

                                           в Україні та країнах Європи 

 

 

 

 

 

                                                                                  Виконала: студентка 2 курсу

                                                                                                     ОФФ, гр Б-12

                                                                                                     Комарова Я.С  

                                                                                  Перевірив:   проф. Єсінова Н.І.

                                                   

                                                          

                                                 Харків 2014

                                              Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. «Поняття соціального стандарту»……………………………………...4

Розділ 2. «Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт»……….6

            2.1. «Прожитковий мінімум в Україні та в країнах Європи»…………...9

            2.2. «Мінімальна заробітна плата в Україні та в країнах Європи»…….11

            2.3. «Мінімальні пенсії в Україна та в Європі»…………………………13

Розділ 3. «Межа бідності в Україні та в країнах Європи»……………………..16

Список використаної літератури…………………………………………………20 
                               

Вступ

Існування якісної системи соціальних стандартів та гарантій є ознакою ефективної соціальної політики, яка має передбачати не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, але і виконання та реалізацію на практиці. Соціальні стандарти та гарантії є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Вони дають змогу реалізувати стратегічну мету сучасної цивілізованої держави – забезпечити високі стандарти життя та рівний доступ її громадян до суспільних благ та послуг.

Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава ще не має глибоко розробленої обґрунтованої та несуперечливої соціальної політики. Перехід до ефективної моделі соціальної політики характеризується складністю необхідних глибинних перетворень і вимагає комплексного, системного підходу.

В України, що прагне до євроінтеграції, законодавство стосовно соціальної політики, також має відповідати європейським соціальним цінностям. На сучасному етапі необхідно провести аналіз понять національного соціального законодавства на предмет відповідності їх міжнародним нормам. Особливо актуальним є визначення таких понять як соціальні стандарти, соціальні гарантії, соціальні нормативи, прожитковий мінімум.

Існування соціальних стандартів, що відображають якість життя дозволяє здійснювати ефективну соціальну політику, закладаючи необхідні для виконання умови в бюджет. Соціальна політика є ефективною тільки тоді, коли базується на дієвій системі стандартів, відповідальності за їх виконання, проведенні аналізу причини тих чи інших явищ, диспропорцій.

 

 

 

Розділ1. Поняття соціального стандарту

Стандарт (від англійського - норма) - певний зразок, еталон, модель, які сприймають як основні при співставленні з ними подібних об'єктів. Під терміном "соціальний" розуміють породжене умовами суспільного життя певне середовище, лад. "Соціальний" - це такий, що існує в суспільстві; поняття "соціальний" ототожнюють із поняттям "суспільний". "Соціальний" можливо також трактувати як життєво необхідний, життєво важливий. Саме таке розуміння терміну "соціальний" застосовують при визначенні системи соціальних прав людини. На сьогоднішній день немає єдиного трактування сутності соціального стандарту. Стандарти - рівень споживання, необхідний для гідного життя.

Соціальний стандарт - це норми, правила, характеристики, розроблені на основі узгодження суттєвих питань з соціальної політики між більшістю зацікавлених сторін, прийняті та затверджені відповідним органом. Це певний мінімум благ цивілізації, які гарантує держава своїм громадянам. Він характеризує рівень споживання тих соціальних потреб населення, тому за рівнями можуть, чи інших соціальних благ, що визнається більшістю населення або представниками певної групи людей прийнятними (нормальними) для себе. Інакше - соціальні стандарти віддзеркалюють рівень задоволення сукупності бути диференційованими на мінімальні, середні, раціональні.

Даючи визначення самого поняття „соціальні стандарти” необхідно виділяти два аспекти: з одного боку, визначення стандарту через його сутність та результати, що очікуються в процесі упорядкування життєдіяльності людини, з іншого – через реалізацію на практиці шляхом розробки стандартних елементів, структур, методик. З цієї точки зору більш обґрунтованим, на наш погляд, є підхід до визначення сутності соціальних стандартів, що надається в учбовому посібнику „Політика доходів і якість життя населення” під редакцією Н.А. Горєлова, а саме: „соціальні стандарти – це основні вимоги, що висуваються до розвитку соціальної сфери, якості життя, тощо. На основі аналізу їх дотримання можливо визначення рівня життя. Розробка і впровадження соціальних стандартів є складним завданням. На практиці, враховуючи це, розробляється багаторівнева система соціальних стандартів з виділенням мінімальних соціальних нормативів”. Слід зазначити, що на сьогодні сформувались різні підходи у наукових дослідженнях щодо визначення системи показників якості життя населення. Найбільш повною, на наш погляд, є система, що розроблена ООН, яка включає 186 індикаторів, поєднаних у 12 основних груп: демографічні характеристики населення; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продуктів харчування, житлові умови і забезпеченість споживчими благами тривалого користування; освіта і культура; зайнятість і умови праці; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни, транспортні засоби; організація відпочинку; фізкультура і спорт; соціальне забезпечення; свобода людини.

Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються державою. Саме вона зобов’язана забезпечити всім громадянам достатній життєвий рівень. Це зазначено в ст. 48 Конституції: „кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло”. Вищезазначене дозволило сформулювати поняття „державні соціальні стандарти”.

Державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами фактори та основні вимоги до якості та рівня життя населення, що гарантуються Конституцією країни і базуються на системі науково-обгрунтованих норм і нормативів та показниках їх виміру.

     В основу соціальних стандартів повинні бути покладені науково-обгрунтовані соціальні нормативи. Норматив в широкому розумінні – це економічний показник, відповідно до якого виконується будь-яка робота чи програма. Соціальний норматив за визначенням російського вченого Н.А. Волгіна – це „науково-обгрунтована кількісна і якісна характеристика оптимального стану соціального процесу, отримана на основі об’єктивних закономірностей суспільного розвитку і можливостей держави і направлена на максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб, всебічний розвиток особистості”. Конкретно-історична характеристика соціальних нормативів полягає в тому, що вони відображають можливості і потреби суспільного розвитку на даному етапі і відповідно можуть (повинні) змінюватись в перспективі. В своїй основі вони мають чітку кількісну і якісну визначеність, яка представляє собою величину, що характеризує ідеальну (бажану) мету розвитку певного процесу. Соціальні нормативи, на відміну від соціальних стандартів, можуть бути зокрема і мінімальними. Питанню встановлення мінімальних соціальних нормативів приділяється велика увага в Європейських країнах. Основним документом, що дає розуміння мінімального соціального забезпечення є Конвенція МОП №102 „Про мінімальні норми соціального забезпечення” (1951 р.), а також Європейська соціальна хартія (1961 р.), Європейський кодекс соціального забезпечення (1964 р.) тощо.

 

Розділ 2. Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт

На жаль, стандартів, що визначають рівень і якість життя в Україні не існує. Останніми роками країна вирішувала складні соціальні проблеми не маючи відповідної концепції. В основу соціальної політики нашої держави покладені соціальні мінімуми. На відміну від соціального мінімуму, соціальний стандарт – це гарантія високого рівня і якості життя, який держава зобов’язується забезпечити громадянам. Як відомо, якість життя – це індикатор, за яким оцінюють успішність країни. Для розроблення ефективних соціальних стандартів необхідно виробити чітку соціальну стратегію держави. Державні бюджети на наступні роки також потрібно формувати з точки зору соціальних стандартів. Тобто, бюджетна політика має бути спрямована на всебічне врахування інтересів пересічної людини, громадянина.

  Прожитковий мінімум визначається як "вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистостей". Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи – фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум – це вартісне вираження матеріальних цінностей, найнеобхідніших для існування людини. У світовій практиці він становить 85–87% загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину – певний набір духовних цінностей мінімально прийнятного рівня життя; він складає 13-15%.

Не дивлячись на те, що прожитковий мінімум на одну особу і для основних соціально демографічних груп із року в рік зростає, він ледве дозволяє забезпечити первинні або фізіологічні потреби людини (головним чином – здорової, оскільки цей мінімум не враховує вартість ліків і лікування) та практично ігнорує соціальні потреби, які є невід'ємною складовою гідного життя .

Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт застосовується для:

o загальної оцінки рівня  життя в Україні, визначення критеріїв  бідності та стратифікаційного  розподілу суспільства, що є основою  для реалізації соціальної політики  та розроблення окремих державних  соціальних програм;

o встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України;

o визначення права на  призначення соціальної допомоги;

o визначення державних  соціальних гарантій і стандартів  обслуговування та забезпечення  в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування;

o встановлення величини  неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Під час розрахунку розміру прожиткового мінімуму як державного соціального стандарту, враховується ряд специфічних чинників: правові, політичні, економічні, соціальні, екологічні. Розмір прожиткового мінімуму розраховується, виходячи з вартості мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, що затверджені постановою КМУ "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" (від 14.04.2000 № 656). Населенню України надаються субсидії на відшкодування витрат за оплату житлово-комунальних послуг, надання газу та твердого палива.

 

Рис1.1. Чинники, що впливають на розрахунок  прожиткового мінімуму

 

Основою розрахунку прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення є мінімальний споживчий кошик, головну частину якого складає набір продуктів харчування в розрахунку на одну особу на місяць. При формуванні мінімального набору продуктів харчування враховується хімічний склад та енергетична цінність продуктів харчування, а також норми фізіологічних потреб, що рекомендовані ВОЗ. Цей набір розрахований на основі норм споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України на підґрунті методичних розробок щодо фізіологічних потреб, здійснених Ленінградським інститутом гігієни праці ще в 1990 р.

 

Розділ2

2.1 Прожитковий мінімум в Україні та в країнах Європи.

Прожитковий мінімум, соціальний мінімум, соціальний набір... - у кожній країні його називають і рахують по-різному. Перелік товарів та послуг, що туди входять, в розвинених країнах переглядають щороку або що два роки, орієнтуючись на вимоги часу. За українським законодавством, КМУ затверджує новий перелік кожні п'ять років. В 2011р. українській уряд вперше за останні десять років переглянув набір споживчого кошика, додавши до нього чай та каву. За розрахунками Мінпраці, грудень 2011 р., набір основних продуктів харчування для працездатного населення обійшовся у 734,65 гривні. Мінімальний набір предметів гардеробу для чоловіків обійдеться у 535 гривень на місяць, для жінок - у 770 гривень. Набір житлово-комунальних послуг для однієї людини обійшовся у 256,33 гривні. "Навіть не враховуючи придбання побутової техніки, ліків, витрат на транспорт, зрозуміло, що прожитковий мінімум у 941 гривню. Величина українського прожиткового мінімуму не враховує життєво необхідні витрати: на будівництво чи купівлю житла, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги, які повинні бути включеними у прожитковий мінімум відповідно принципів його формування, Закону України "Про прожитковий мінімум", міжнародним стандартам, визначеними Конвенцією МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики. На думку експертів, якби споживчий кошик було наповнено реальним змістом, видаткову частину бюджету необхідно було б збільшити принаймні утричі.

За 2012 прожитковий мінімум для працездатних українців виріс на 61 гривню, за 2013 цей показник збільшиться на 71 гривню.

Таблиця 2.1. Прожитковий мінімум в Україні

Період	Прожитковий мінімум
	загальний показник	на дітей до 6 років	на дітей від 6 до 18 років	для працездатних осіб	для осіб, які втратили працездатність
2012
3 01.01.2012	1017,00	893,00	1112,00	1073,00	822,00
3 01.04.2012	1037,00	911,00	1134,00	1094,00	838,00
3 01.07.2012	1044,00	917,00	1144,00	1102,00	844,00
3 01.10.2012	1060,00	930,00	1161,00	1118,00	856,00
01.12.2012	1095,00	961,00	1197,00	1134,00	884,00
2013
3 01.01.2013	1108,00	972,00	1210,00	1147,00	894,00
3 01.12.2013	1176,00	1032,00	1286,00	1218,00	949,00
2014
3 01.01.2014	1176,00	1032,00	1286,00	1218,00	949,00