Міжнародний поділ праці і теорія порівняльних переваг

Структура світового господарства 
У міру розвитку міжнародного поділу праці сформувалася певна структура світового господарства, що визначається рівнем розвитку окремих країн. Умовно можна виділити чотири групи: 
• промислово розвинені країни; 
• країни, що розвиваються; 
• країни Східної Європи; 
• соціалістичні країни Азії. 
Що стосується колишніх соціалістичних країн Східної Європи, а також країн СНД, то специфіка їх економічного і соціального розвитку до теперішнього часу не дозволяє міжнародним організаціям однозначно віднести ці країни до розвинених або розвиваються. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                 II Теорія порівняльних переваг 
2.1 Поняття порівняльних переваг. Теорії порівняльних переваг 
Цього товару процесу міжнародної торгівлі починається з поняття порівняльної переваги. Хоча це поняття застосовується до поділу праці в межах замкнутої економічної системи (окремо взятої країни), спочатку воно було запропоновано Давидом Рікардо при аналізі процесів обміну і торгівлі між різними країнами. 
Д. Рікардо, зазначивши специфіку міжнародних економічних відносин, створив модель, в якій показав, що недотримання принципу А. Сміта не є перешкодою для взаємовигідної торгівлі. Д. Рікардо відкрив закон порівняльної переваги (comparative advantage): країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (якщо вона має абсолютну перевагу по обох товарах) або найменшу абсолютну непреімущество (якщо вона не має абсолютної переваги ні по одному з товарів). 
Значення теорії порівняльних переваг важко переоцінити. Протягом багатьох десятиліть вона залишалася переважної теорією, що пояснює міжнародну торгівлю і зробила великий вплив на всю економічну науку. У сукупності з численними додатками та розширеннями, зробленими послідовниками класичної школи в економіці, теорія порівняльних переваг, по суті, вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалося, що вартість товару визначається кількістю праці, витраченої на його виробництво, теорія порівняльних переваг показала, що вона швидше визначається

співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар, пропонованих як зсередини країни, так і за кордону. 
Найважливішим досягненням теорії порівняльних переваг є і те, що вона ясно довела існування виграшу від торгівлі для всіх що у неї країн, розвінчавши панівний теза про те, що "одна країна може отримати виграш я торгівлю тільки за рахунок нанесення шкоди іншій країні. При цьому чим ширше можливості для розвитку торгівлі, чим менше штучних бар'єрів 
Непересічне значення теорії порівняльних переваг в наш час полягає в тому, що вона дозволяє будувати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті. Це тим більше важливо, оскільки в економічній практиці виникли й активно відстоюються їх прихильниками деякі широко поширені помилки, в основі яких лежить просте нерозуміння принципу відносних переваг. Наприклад, одне з них полягає в тому, що кожна країна повинна захищати свої слабкі галузі від іноземної конкуренції. Його прихильники стверджують, що вільна торгівля може бути вигідна країні, тільки якщо вона в змозі витримати конкуренцію з боку іноземних товарів. До тих пір поки своя промисловість недостатньо розвинена, необхідно всілякими засобами захищати її від іноземної конкуренції. У Росії такий підхід проявляється в нагромадженні всіляких обмежень на імпорт, які виникають не в останню чергу в результаті тиску галузевих лобі, які розуміють, що не зможуть витримати конкуренцію з більш дешевими і якісними іноземними товарами. 
У цій тезі виявляється повне нерозуміння його прихильниками різниці між абсолютними і порівняльними перевагами. Вони хочуть сказати, що відкривати галузь іноземної конкуренції можна тільки тоді, коли в ній є абсолютну перевагу перед іноземними партнерами в затратах праці на виробництво товарів. Але, як ми бачили вище, наявність абсолютної переваги аж ніяк не є ні необхідним, ні

достатньою умовою для існування відносної переваги. А відносну перевагу залежить не тільки від співвідношення продуктивності в двох країнах, але і від співвідношення кількостей праці, 
витрачених на виробництво однакових товарів, що в кінцевому рахунку виявляється у співвідношенні оплати праці. Якщо країна платить працівникам за виробництво товару, за яким вона не має абсолютної переваги, більш низькі зарплати, ніж ті, які отримують працівники країни-партнера з торгівлі, то у першої країни виникає відносну перевагу, що робить торгівлю розумною і ефективною. 
Теорія порівняльних переваг носить абстрактний і сильно спрощений характер і тому не враховує багатьох явищ, які безпосередньо впливають на розвиток міжнародної торгівлі. Її обмеженість полягає в тих допущеннях, на яких вона будується. Тому, застосовуючи теорію порівняльних переваг до аналізу тих чи інших конкретних торгових потоків, необхідно приймати до уваги, що вона: 
• не враховує транспортних витрат, які можуть досягати значних величин і робити неефективною торгівлю певними товарами навіть в умовах відносних переваг за витратами праці на їх виробництво; 
• ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, будьякі коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу; 
• виходить з існування тільки одного фактора виробництва (праці) 
і не бере до уваги інші важливі передумови міжнародної торгівлі, такі як відмінності в наділене ™ країн факторами виробництва; 
• виходить з передумови повної зайнятості, тобто залишаючи одну галузь, робочі відразу ж знаходять місце в іншій, більш продуктивною, і не перетворюються на безробітних; • не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою. 
Рікардіанської модель порівняльної переваги сосредотачивала свою увагу на одному факторі виробництва - праці. Цілий ряд досліджень показують, що варіант цієї теорії, що враховує лише один фактор виробництва, має досить велику наочність і переконливість. Однак межі застосування даної моделі легко можуть бути розширені на все різноманіття чинників виробництва. Теорема Хекшера-Оліна (положення про те, що будь-який учасник процесу міжнародної торгівлі прагне експортувати ті товари, які в процесі їх творення вимагають інтенсивного використання певних факторів виробництва, якими даний суб'єкт має в порівняно більшому обсязі, ніж його партнери. На початку 20 століття два шведських економіста - Елі Хекшер і Бертіл Олін, розробили модель, в якій враховувалися два фактори виробництва: капітал і праця. Вона міркували, що в країнах з рясним пропозицією робочої сили, але малою кількістю капіталу буде матися порівняльну перевагу у виробництві трудомістких товарів, тоді як в країнах з великим капіталом, але з малою кількістю робочих рук буде порівняльну перевагу у виробництві капіталомістких товарів. Положення про те, що будь-який учасник процесу міжнародної торгівлі буде прагнути експортувати переважно ту продукцію, яка вимагає залучення до процесу виробництва найбільш потужного чинника виробництва, що знаходиться в його розпорядженні, стало відомо в економічній науці як теорема Хекшера-Оліна. Прикладом реалізації цієї схеми на практиці можуть служити експортно-імпортні відносини між США і Китаєм. США експортують до Китаю капіталомісткі літаки і комп'ютери в обмін на трудомісткі товари, типу одягу, продукції ремесел , народних промислів і т.д.

Обидві версії теорії порівняльної переваги - з урахуванням одного фактора виробництва, і з урахуванням множинності цих факторів - основну увагу концентрують на умовах пропозиції товару. Вони допускають, що смаки споживачів, що лежать в основі попиту на товари і послуги, однакові у всіх країнах. На практиці моделі міжнародного товарообміну містять деякі риси, які можна пояснити, лише беручи до уваги економічну категорію попиту. 
До однієї з таких специфічних рис можна віднести схильність цілого ряду країн найбільш інтенсивно розвивати партнерські відносини з країнами, що знаходяться на аналогічній ступені економічного розвитку. Зауважимо, що рікардіанської модель передбачає якраз протилежне: згідно цієї теорії постулюється, що найбільш вигідна торгівля буде складатися між країнами, що мають максимальні економічні відмінності. 
 
 

                                                              Висновок 
Можна зробити висновок, що роль міжнародного поділу праці дуже значна, в першу чергу, в здійсненні обміну товарами, послугами, знаннями між країнами світу. 
Поділяючи процеси виробництва, тим самим залучаючи до співпраці різні країни, міжнародний поділ праці сприяє отриманню економічних вигод для його учасників, які забезпечуються за рахунок відмінностей у витратах з виробництва товарів. 
Таким чином, міжнародний поділ праці безпосередньо бере участь у розвитку та зміцненні міжнародних економічних відносин, що безумовно є позитивним моментом в даному питанні. 
Все це дає підставу вважати, що ефективність міжнародного поділу праці незаперечна. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                      Список використаної літератури

1.Ломакін В.К. Світова економіка: Підручник для вузов.-2-е вид. перераб. і доп .- М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003 .- 735 с. 
2. Міжнародні економічні відносини: Підручник. / За ред. Б.М. Смітенко .- М.: ИНФРА-М, 2005.-512с. 
3. Міжнародні економічні відносини: Підручник для вузов. / Під ред.проф. В. Є. Рибалкіна .- 4-е вид. перераб. і доп .- М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003 .- 519с. 
4. Світова економіка. Економіка зарубіжних країн: Підручник. / Под ред. Колесова В.П., Осьмовой Н. - М.: Флінта, 2000 .- 480с. 
5. Халевинская Є.Д., Крозе І. Світова економіка: Підручник. - М.: МАУП, 1999 .- 304с.