Мiжнароднi економiчнi основи

АКАДЕМIЯ ВНУТРIШНIХ ВIЙСЬК МВС УКРАIНИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА№1

з дисциплiни:Мiжнароднi економiчнi вiдносини 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:слухач  

          57Б групи 1курсу 

                                                                 Абрасокiна Яна                                                           

                                                                                  
 
 

Харкiв-2009p.

Питання 
 
 

1.Поняття,сутнiсть,предмет,об’екти,головнi суб’екти та структура свiтовоi економiки. 

2.Вивiз капiталу як визначена форма МЕВ. 

3.Валютний  ринок Украiни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Поняття,сутнiсть,предмет,об’екти,головнi суб’екти та структура свiтовоi економiки. 

Поняття

Світова економіка  – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини. 

Міжнародні  економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) у системі світового господарства. 

Сутність світового господарства та його системний характер. Світове господарство являє собою сукупність національних економік різних країн світу,  зв'язаних між собою рухом товарів,  капіталу,  робочої сили, що характеризується розвитком міжнародних форм виробництва та економік відкритого типу.  Сучасні дослідники трактують світове господарство як цілісну економічну систему,  всі частини якої знаходяться у тісному зв'язку,  залежності та в стійкій взаємодії.  Ці взаємозалежності виникають не лише між окремими національними економіками,  але і між іншими суб'єктами світового господарства та міжнародних відносин: юридичними особами,  фізичними особами,  урядами.  Світове господарство є складною системою, яка характеризується багаторівневими зв'язками. 1)Економічні контакти.  Це економічні зв'язки,  що мають епізодичний характер і втілені в разових діях. 2)Економічна взаємодія.  Стійкі економічні зв'язки,  засновані на міжнародних економічних договорах та угодах. 3)Економічна співпраця – міцні економічні зв'язки, що засновані на вироблених спільно й узгоджених намірах,  що закріплені в довгострокових економічних договорах та угодах. 4)Економічна інтеграція.  Вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин,  що характеризується взаємним переплетенням економік різних країн та проведенням узгодженої економічної політики в економічних взаєминах та відносинах із третіми країнами.  Світове господарство як цілісна система складається з окремих підсистем (груп країн). Для виокремлення підсистем світового господарства використовуються наступні критерії:1)Ступінь і характер утручання держави в економіку. 2)Рівень економічного розвитку. 3)Показники соціального розвитку економіки. 4)Тип економічного росту (інтенсивний або екстенсивний). 5)Рівень та характер зовнішньоекономічних зв'язків. На основі цих критеріїв у світовому господарстві виділяються окремі підсистеми. Наприклад,  розвинені країни,  країни, що розвиваються,  країни з перехідною економікою.  Сучасні автори дедалі частіше в якості підсистем першого рівня виділяють дві групи країн: розвинені та ті,  що розвиваються. Схема світового господарства: 1)Розвинені країни; 2)Країни,  що розвиваються:- Країни з традиційною економікою (слаборозвинені); - Нові індустріальні країни; - Країни-експортери нафти; - Країни з перехідною економікою; - Решта країн.  
 

Об’єкти МЕВ – це те, на що спрямована господарська діяльність суб’єктів світової спільноти. Об’єкти МЕВ:

експорт (імпорт) товарів

експорт (імпорт) послуг

здійснення  господарської діяльності за кордоном

міжнародна  спеціалізація виробництва

міжнародне  кооперування виробництва

фінансові операції

науково-технічні зв’язки

експорт (імпорт) капіталу

спільне підприємництво

оренда машин  та обладнання

зустрічна торгівля; організація та участь у виставках, ярмарках, торгах. 

Одне з  найбільш повних тлумачень світової економіки дав французький економіст Мішель Бо. У поняття світової економіки він включає наступні складові:

сукупність  виробничої діяльності людини, яку  можна виразити макроекономічними  показниками в натуральній і  вартісній формі за визначений період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий обсяг ВВП (у дол. США), сукупний світовий обсяг виробництва автомобілів у рік (у млн. шт.) і т. ін.);

сукупність  національних економік усіх країн світу, кожна з яких займає своє визначене  місце у світовій системі;

сукупність  міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними  господарствами;

глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і  транснаціональних банків (ТНБ);

інтеграційні  угруповання країн, співтовариства країн і міжнародні організації;

світова система, що сформувалася й організована в  результаті розвитку капіталістичного способу виробництва;

результат економічної  діяльності всього людства, розглянутий  з урахуванням стану навколишнього  середовища і наявних ресурсів. 

Таким чином  світова економіка – це економічна система, яка сформувалась до кінця XIX століття і продовжує удосконалюватися. 

Світову економіку  можна визначити як економічну систему, що само відтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мірі, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожному із трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів. 

Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні, що забезпечує регулярну циркуляцію відтвореного продукту в глобальному масштабі, постійну діяльність, життєздатність системи, її саморегуляцію і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами і множинністю цін. 

В сучасних умовах головними  суб’єктами МЕВ виступають:

національні господарства

регіональні інтеграційні угруповання країн (ЄС, НАФТА та інші)

транснаціональні  корпорації (ТНК)

міжнародні  організації (ООН, МВФ та інші) 

МЕВ можуть мати місце між суб’єктами тільки тоді, якщо вони уклали міжнародні економічні погодження (МЕП), міжнародні господарські контракти (МГК), інші договори і мають  домовленості, які визначають їх права та обов’язки щодо розвитку міжнародних зв’язків. Таким чином, під суб’єктами МЕВ розуміють фізичних або юридичних осіб, які беруть участь у здійсненні міжнародних господарських контрактів, погоджень та договорів. 
 
 
 

До  структури МЕВ  входять:

міжнародний поділ праці

міжнародна  торгівля товарами та послугами

міжнародний рух факторів виробництва (капіталів, робочої сили, технології)

міжнародні  валютно-фінансові і кредитні відносини

міжнародна  економічна інтеграція

             і деякі інші похідні від них форми. 
 
 

Галузева  структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином: 

1. Промисловість. 

2. Сільське  господарство. 

3. Будівництво. 

4. Виробнича  інфраструктура. 

5. Невиробнича  інфраструктура (сфера послуг). 

Така класифікація заснована на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків. 

Кожна з цих  базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і  види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють  собою співвідношення питомих ваг  окремих галузей. 

Первинні  галузі – сільське господарство і видобувна промисловість. 

Вторинні  галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних  галузей. 

Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.    
 

До основних рис сучасної світової економіки  відносяться: 

1. Новий етап  інтернаціоналізації виробництва  і поглиблення суспільного поділу  праці на основі науково-технічної  революції: 

усе більш  повна взаємозалежність національних господарств; 

поглиблення загальносвітового поділу праці, підвищення товарності й експортної орієнтації економік; 

перехід від  предметної до подетальної і функціональної спеціалізації національних господарств;

перехід до єдиних критеріїв техніко-економічної ефективності виробництва. 

2. Економічна  інтеграція – міждержавні об'єднання  з особливою організаційною структурою, новий етап усуспільнення виробництва: 

структурна  інтеграція – об'єднання високорозвинених національних господарств для координації економічної політики виробничої кооперації, стимулювання міграцій капіталів і робочої с (ЄС, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та ін.); 

господарська  інтеграція – об'єднання національних господарств, що розвиваються, для використання переваг спеціалізації і більш повного використання економічних ресурсів. 

3. Глобальні  економічні та екологічні проблеми  – загальносвітові процеси, що  торкаються інтересів всього  людства: 

демографічна  проблема; 

продовольча проблема; 

подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, у цьому зв'язку – проблеми боргів; 

подолання погрози  екологічної катастрофи, енергетична  проблема; 

подолання погрози  ядерної війни. 

4. Всесвітня  торгівля – новий етап розвитку  торгівлі в умовах інтернаціоналізації  виробництва й економічної інтеграції: 

найгостріша конкуренція («торговельні війни»); 

створення специфічної  торговельної інфраструктури розвинутими  капіталістичними країнами (монополія  на інформаційні й інші інфраструктурні  послуги); 

домінуючий  стан Японії, США, країн ЄС; 

нееквівалентний обмін із країнами, що розвиваються; 

монопольний стан на ринку транснаціональних  корпорацій.  

5. Зростаючі  масштаби міграції капіталів  і робочої с: 

величезне збільшення масштабів міграції в зв'язку з  інтернаціоналізацією виробництва; 

вирішальна  роль у міграції позикового капіталу міжнародних фінансово-кредитних  установ (МВФ, МБРР та ін.); 

переважне значення в міграції капіталів експорту-імпорту  підприємницького капіталу – прямі  і портфельні інвестиції транснаціональних корпорацій, спільних підприємств та ін.; 

проблема  «відтоку мозків» і іноземної  робочої с, породжена міграцією  працівників. 
 

46.Вивiз капiталу як визначена форма МЕВ. 

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в організації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.