Державне економічне регулювання діяльності підприємств

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система. Принципами оподаткування є стабільність; обов’язковість; соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів; передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.

Згідно із Податковим кодексом в Україні запроваджено низку податків, зборів та обов’язкових платежів. При цьому відповідні податки й платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.

З-поміж податкових надходжень та обов’язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (у середньому 50% цих надходжень), податок на прибуток (приблизно третина) та акцизний збір (решта).

Залежно від об’єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі (опосередковані). Об’єктом прямого оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи. До прямих податків належать податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів тощо. Об’єктом непрямого оподаткування є не дохід, а витрата. Величина податку включається ціну товару і сплачується при купівлі товару. Непрямими податками є податок на додану вартість, акциз, мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це та частина новоствореної вартості, що сплачується у державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Переваги і недоліки ПДВ зображені у додатку 3. За об’єкт оподаткування береться валовий прибуток підприємства, зменшений на суму рентних платежів, доходи від продажу цінних паперів та пайової участі в діяльності інших суб’єктів господарювання або валовий дохід, тобто сума доходів від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна, нематеріальних активів і доходів від позареалізаційних операцій. Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до їхньої ціни. Мито справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України. [7, c. 300].

Податок на прибуток підприємств  – одна із найрозвиненіших форм оподаткування. Вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантує їм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні. Плата за землю – це плата, яку введено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів. Податок з власників транспортних засобів – є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування [6, c. 77].

Серед засобів економічного регулювання важливе місце посідає  цінова політика. Прямий державний контроль за цінами здійснюється в окремих випадках для захисту споживачів від монополістів, недобросовісної конкуренції, стимулювання випуску соціально значущих товарів (робіт, послуг). Це стосується цін на енергоносії, паливо, комунальні послуги, транспорт. У ролі засобів непрямого впливу держави на ціноутворення виступають: встановлення граничних рівнів рентабельності на окремі види продукції, валютна стабілізація, стимулювання особистих нагромаджень.

Специфічними засобами державного впливу на економіку виступає економічне прогнозування, програмування, планування. Головний зміст макроекономічного планування (програмування) полягає в розробці й науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів та пропорцій соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. На відміну від директивного індикативний план охоплює систему необов’язкових для суб’єктів ринкових відносин рекомендацій, а також засобів впливу на суспільне виробництво через фінансово-кредитний і податковий механізми [4, c. 296].

Основними принципами державного регулювання економіки прийнято вважати такі:

- принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);

- принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об’єктивних умов – демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);

- принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку) [3, c. 38].

Отже, держава використовує безліч методів для безпосереднього  або опосередкованого впливу на суб’єктів підприємницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти, що включають грошово-кредитне, фінансово-бюджетне регулювання, індикативне планування і цінову політику. Основним інструментом державного економічного регулювання діяльності підприємств є податкова система. Як правило, виділяють три найважливіші принципи державного економічного регулювання: принцип розумної достатності, поступовості та адекватності.

 

3 ЕКОНОМІЧНІ  ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ ЩОДО РОЗВИТКУ  ПІДПРИЄМНИЦТВА

 

Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів  державного регулювання економіки  знаходять відображення у певній сукупності виконуваних державою економічних функції.

Держава може бути:

- гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

- стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємництва, але водночас і не сприяє його розвитку;

- прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів.

Н. Саніахметова основними функціями держави як прискорювача підприємницького процесу виділяє освітні функції, тобто функції з професійної підготовки та виховання підприємницьких кадрів; функцію підтримки у фінансовому відношенні підприємців, які щойно вступили або вступають у сферу ділової активності; функцію створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури [11, c. 76].

С. Покропивний виділяє такі економічні функції держави:

1. Забезпечення сприятливої правової бази.

2. Розробка та сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку підприємництва.

3. Регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності.

4. Перерозподіл доходів і ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення.

5. Моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

Розробка та сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку підприємництва є однією з найголовніших функцій. Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання. Таке планування має передбачати:

- досягнення цілей і розв’язання завдань, які не можуть бути досягнуті та розв’язані нижчими структурними ланками;

- перехід від галузевого до територіального комплексного управління економікою з відданням переваги органічній взаємодії економічного й соціального прогресу;

- сприяння формуванню нового господарського механізму, основною метою якого мають стати узгодження та реалізація інтересів усіх суб’єктів власності з орієнтацією на досягнення цілей більшості;

- формування плану як певної сукупності цільових комплексних програм, межі та етапи реалізації котрих визначаються їхнім спрямуванням та змістом.

Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. Це зрозуміло, оскільки економічний розвиток кожної країни є наслідком її науково-технічного прогресу й відбувається насамперед через науково-технічні та організаційні інновації. Саме вони, як локомотиви, тягнуть за собою модернізацію та перебудову всієї економіки.

Важливою економічною  функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів з метою сприяння збалансованому й стабільному розвитку підприємництва та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. Практична реалізація цієї функції передбачає: установлення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій; трансфертні платежі (допомога багатодітним сім’ям, безробітним тощо); надання неподільних суспільних благ і послуг (шляхи сполучення, зв’язок, комунальні послуги тощо); регулювання цін; надання податкових пільг і застосування особливих податків (відрахувань), регулювання гранично допустимих розмірів інфляції та безробіття; забезпечення функціонування на належному рівні освіти, науки, культури, охорони здоров’я, збройних сил, владних структур тощо через (переважно) безпосереднє бюджетне фінансування і матеріально-технічне постачання.

Варто назвати окремо ще одну дуже важливу соціально-економічну функцію держави – моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища. Визначальними елементами обґрунтованої та далекоглядної екологічної політики держави мають бути:

- гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на засаді багатоманітності форм власності й прав користування відповідними видами природних ресурсів;

- створення необхідних соціально-економічних умов для сприятливого спілкування людини з навколишнім природним середовищем;

- опрацювання довгострокових і поточних екологічних програм, що передбачають не лише постійний моніторинг стану довкілля та здоров’я людини, а й низку заходів для ощадливого використання і відтворення природних ресурсів [12, c. 294].

Не можна не погодитись з О.Ковтун, що у сучасних умовах в Україні основними економічними функціями державного сектору є вирішення проблем перехідної економіки, реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового реформування країни, що включає стабілізацію економічного розвитку, вихід з кризи; досягнення збалансованого економічного зростання; забезпечення структурних зрушень у країні, технічного оновлення та модернізації виробництва; сприяння підвищенню ефективності виробництва, конкурентоздатності економіки; забезпечення соціалізації економіки, послаблення соціальної напруги у суспільстві [4, c. 102].

Отже, держава у процесі  регулювання діяльності підприємств  виконує ряд функцій. Кожен науковець виділяє різні групи функцій держави щодо регулювання економічного сектору. Основними економічними функціями держави є: забезпечення сприятливої правової бази, розробка та сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку підприємництва, регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності, перерозподіл доходів і ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення, моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

 

ВИСНОВКИ

 

Необхідність державного економічного регулювання діяльності підприємств обумовлюють такі фактори, як нездатність підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку, монополізація виробництва, постійне порушення рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а також ускладнення відтворювальних процесів.

Державне економічне регулювання підприємництва – це система економічних заходів держави, поєднаних із правовими, організаційними та регулятивно-контролюючими і спрямованими на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентоздатності національної економіки.

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави  щодо розвитку ринкових відносин в  економіці належить податкова система. Залежно від об’єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі (опосередковані). Об’єктом прямого оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи. До прямих податків належать податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів тощо. Об’єктом непрямого оподаткування є не дохід, а витрата. Непрямими податками є податок на додану вартість, акциз, мито.

Основними економічними функціями держави є: забезпечення сприятливої правової бази, розробка та сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку підприємництва, регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності, перерозподіл доходів і ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення, моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Л.І. Дідківська, Л.С. Головко. – К.: Знання-Прес, 2008. – 214 с.
2. Економіка підприємства: Підручник / За ред. Покропивного С.Ф. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 c.
3. Заклекта О., Фролова М. Еволюція державного регулювання малого підприємництва / О. Заклекта, М. Фролова // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2010. – № 1. – С. 35-39.
4. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / О.І. Ковтун. – Львів: Новий Світ – 2000, 2009. – 432 с.
5. Ластовецький А. Зміст і спрямування державного регулювання підприємництва за умов перехідної економіки в Україні / А. Ластовецький // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 5. – С. 125-129.
6. Ластовецький А. Оподаткування – найголовніший посередній метод державного регулювання підприємництва / А. Ластовецький // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 7. – С. 76-81.
7. Михасюк І.Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І.Д. Михасюк. – К.: Вища школа, 2010. – 318 с.
8. Пянтковський В.Л. Особливості регулювання санації державних підприємств / В.Л. Пянтковський // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – № 10. – С. 40-44.
9. Рибчак В.І. Об’єктивна необхідність та суть державного регулювання і підтримки малого підприємництва / В.І. Рибчак // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – № 9. – С. 75-79.
10. Савицький О.В. Державне регулювання малого підприємництва / О.В. Савицький // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 7. – С. 12-15.
11. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: навч. посібник / Н.О. Саніахметова. – К.: А.С.К., 2007. – 912 с.
12. Тітич В. Державне регулювання економічних відносин / В. Тітич // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 2. – С. 113-115.
13. Частов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / С.М. Частов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко. – К.: КНЕУ, 2009. – 440 с.
14. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Л.А. Швайка. – К.: Знання, 2006. – 435 с.