Аграрний сектор України і необхідність його реформування. Аграрна та земельна реформа в Україні

      Разом з тим, в Законі передбачено здійснення часткової (до 49%) компенсації вартості вітчизняної техніки й обладнання, що постачається с/г товаровиробникам машинобудівними підприємствами. Нині в сільському господарстві до технологічних потреб не вистачає 42% тракторів, а зернозбиральних комбайнів – 54%. Отже, одним із важливих чинників розвитку аграрного виробництва є значне поліпшення рівня технічного оснащення сучасними вітчизняними засобами, що сприятиме підвищенню ефективності використання земельних ресурсів.

      Нині одним із першочергових завдань відродження родючості с/г угідь має стати нарощування виробництва вітчизняних добрив і збільшення у десятки разів їх внесення під посіви с/г культур. Щодо органічних добрив, то їх виробництво потрібно організовувати в кожному господарстві. Навіть при зменшенні поголів’я тварин.

      Слід  зауважити, що удобрення полів забезпечить  високий ефект тільки за умови  запровадження системи сівозмін.

      В нинішніх умовах реформування земельних  відносин важливо не допустити руйнування сівозмін, розширити застосування коротко  ротаційного чергування полів.

      Особливого  значення у підвищенні продуктивності орних земель набуває відновлення  і розвиток зрощення і осушення в сільському господарстві. Через обмеження коштів значні площі зрошуваних і осушених земель належним чином не використовуються.

      Таким чином, відродження продуктивності с/г угідь вимагає нині розроблення  і здійснення комплексної системи  економічних і технічних заходів.

       5. Розвиток і ефективність  різних форм господарювання  в аграрному секторі.

      В ході аграрної реформи впроваджена  приватна власність на землю, проведено  роздержавлення земель з передачею  їх у власність колективним сільськогосподарським підприємства і громадянам, розпайовано землі колективних сільськогосподарських підприємств між працівниками і пенсіонерами з їх числа. Замість домінуючої колгоспно-радгоспної форми господарювання на рівноправній основі створені й розвиваються різні форми господарювання. Подальший розвиток одержали створені на приватній власності на землю й індивідуальній або сімейні формах організації праці особисті селянські господарства, створена нова форма – фермерство. Колективні сільськогосподарські підприємства і значна частина радгоспів реформовані у різні господарські формування ринкового середовища, побудовані на приватній і державні власності на землю у поєднанні з колективними формами організації праці.

      В процесі реформування здійснено  перерозподіл землі між сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами і особистими селянськими господарствами.

      Слід  зазначити, що за період реформ в Україні  зменшилися обсяги виробництва продукції. Значний спад спостерігався в  період з 1990 по 1999 р. – біль як вдвічі, що спричинено несприятливою для села ціновою податковою політикою та зволіканням зі створенням нових господарських структур.

      На  спад сільськогосподарського виробництва  і зниження його ефективності значно вплинуло порушення інтеграційних  міжгалузевих зв’язків, за яких новостворені у процесі приватизації організаційно-правові структури в переробній галузі, займаючи монопольне становище, намагаються забезпечити результативність своєї діяльності за рахунок сільськогосподарських товаровиробників, встановлюючи в односторонньому порядку занижені ціни на сировину.

      З 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства реформуються у господарські структури ринкового типу. 1 квітня 2004 року було реформовано 11,8 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств, на базі яких створено 20,5 тис. нових господарських формувань ринкового спрямування, в т.ч.: 4,3 – приватних підприємств, 3,6 – фермерських господарств.

      В останні роки активно розвиваються нові господарські формування, що створюються  шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими структурами, які інвестують кошти у виробничу і соціальну сферу села.

      Після створення нових господарських  структур з 2000 р. проявляються позитивні  тенденції. Проти 1999 р. виробництво  валової продукції сільського господарства в цілому по країні зросло у 2000 р. на 9,8%, у 2001 р. – на 21%, у 2002 – на 22,4%, у 2003р. (несприятливий рік) – на 8,9%, у 2004 р. – 23,7% .

    Сільськогосподарське виробництво із збиткового перетворюється у прибуткове. Так, якщо у 2000-2004 роках сільськогосподарські підприємства мали збитки на 12,3 млрд. грн., то у 2005-2008 рр. одержали 2,4 млрд. грн. прибутку.

      Аналіз  ефективності правових форм підприємств за 2005-2008 роки показав, що фермери й особисті селянські господарства мають вищу прибутковість. Так, в 2005 і 2008 рр. рівень рентабельності виробництва в особистих селянських господарствах становив відповідно 43 і 22,3%, фермерських 15,7 і 20,2%, у сільськогосподарських підприємствах – 18,2 і 4,9%.

      На  рівень ефективності значно впливають фактори розміру землекористування підприємств та обсягів виробництва продукції. Так, збільшення площі ріллі в господарстві від 50 до 400 і 900 га забезпечує зростання комплексного коефіцієнта використання технічних засобів і зниження собівартості продукції.

      В цілому з огляду на пройдений шлях у формування аграрного сектору  можна сказати наступне:

• аграрна реформа, серед інших складових економічної реформи була науково обґрунтованою, теоретично дослідженою, нормативно забезпеченою і практично впровадженою;
• в Україні відпрацьовано власну модель реформування земельних відносин та аграрного сектора;
• створена багатоукладність виробництва на селі, функціонують різні рівноправні форми господарювання, побудовані на приватній власності на землю у поєднанні з індивідуальною, сімейною і колективною формами організації праці;
• створені нові сільськогосподарські підприємства ринкового спрямування, які в організаційному плані в результаті зростання мотивації праці мають більші можливості й перспективи ефективного господарювання;
• особисті селянські господарства значною мірою забезпечили трудову зайнятість селян як буферний фактор при зменшенні потреби сільського господарства в трудових ресурсах і нерозвиненості інфраструктури на селі;
• відбулися позитивні соціальні зрушення.

      Разом з тим є ряд недоліків і  негативних сторін реформування, які  призводять до неефективного виробництва. Тому сьогодні необхідно державі  в області аграрної політики більше уваги приділяти здійсненню заходів, направлених на піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва.

       Висновки

      На  основі вищевикладеного можна зробити  такі висновки:

      аграрний  сектор – одна з найважливіших  сфер матеріального виробництва, завдяки  які населення забезпечується продуктами харчування, а промисловість – сировиною.

      аграрна реформа – це процес трансформації  економічних відносин в аграрному  секторі. Вона включає в себе такі напрямки: земельна реформа, господарська реформа, формування аграрного ринку  на місці старої планової розподільчої системи збуту продукції, фінансова стабілізація, соціальний розвиток.

      Досить  важливу роль в реформуванні відіграє земельна реформа, направлена на перетворення земельної власності. Вона передбачає:

• роздержавлення і приватизацію землі;
• паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств;
• реструктуризацію сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури.

      З метою прискорення реформування аграрного сектору з 2007 року здійснюється реалізація «Основних напрямів земельної реформи в Україні  2007 – 20010 років». На першому етапі здійснювалися організаційні, технологічні та інформаційно-освітні заходи, спрямовані на поглиблення якісних змін у земельних відносинах. На 2-му етапі (нині) – здійснюються заходи щодо оптимізації землекористування та посилення охорони земельних ресурсів.

      З метою відродження продуктивності земельних ресурсів необхідно поліпшувати  матеріально-технічне забезпечення аграрного  виробництва, сприяти активізації  інвестиційного процесу, більш ефективно використовувати мінеральні добрива, не допустити руйнування сівозмін.

      В ході аграрної реформи в нашій  країні впроваджено приватну власність  на землю, розпайовано землі колективних  сільськогосподарських підприємств, здійснено перерозподіл землі між  сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами, особистими селянськими господарствами.

      Завдяки реформуванню аграрного сектору  в останні роки стали досить помітні  позитивні зрушення в цій сфері.

      Але поки що реформування аграрного сектору  не закінчилося, воно триває.

       Список використаної літератури

1. Башнянин Т.І., Лазур П.І., Медведєв В.С. Політична економія. – К., 2000.
2. Болгарова Н.К. Розвиток земельних відносин на сучасному етапі // Економіка АПК. – 2006. -№2.
3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Основи економічних знань. –К., 1999.
4. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: міфи і істина // Економіка АПК. – 2003. - №9.
5. Земельна реформа. Питання і відповіді. –К., 2005.
6. Мочерний С.В. Основи економічних знань. –К., 2008.
7. Михасюк І., Мельник А. Державне регулювання економіки. – К., 2000.
8. Месель-Веселяк В.Я. Розвиток і ефективність організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві України // Економіка АПК. – 2007. -№11.
9. Мочерний С.В. Політична економія. –К., 2007.
10. Основні напрями земельної реформи в Україні на 2005 - 2008 роки.
11. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора України. Указ Президента України від 3.12.1999р.
12. Політична економія. За ред.. Кривенко К.Т. –К., 2001.
13. Шкільов О.В. Організація аграрних формувань та ефективність їх діяльності в період економічних реформ. // Економіка АПК. – 2006. -№11.
14. Земельний кодекс України.  –К., 2007.
15. Статистичний щорічник України за 1999 рік. –К., 2007.
16. Статистичний щорічник України за 2004 рік. – К., 2010.
17. Економічна енциклопедія. –Т.1. –К., 2002.
18. Економіка сільського господарства. За ред. Руснака А.В. –К., 2008.
19. Основи агро бізнесу. За ред. Поліщука К.В. –К., 2010.