Аграрний сектор України і необхідність його реформування. Аграрна та земельна реформа в Україні

ustify">      Перший  – господарська реформа. Вона передбачала  перетворення колгоспів і радгоспів  на приватно-ринкові структури, збереження цілісності земельних масивів та майнових комплексів великих підприємств, вільний вибір селянами різних форм господарювання.

      Другий  – земельна реформа. Вона була спрямована на втілення в життя гасла «Земля належить тим, хто на ній працює». Треба було навіки закріпити й  надійно захистити права власності  селян на землю.

      Третій  – формування аграрного ринку  на місці старої планово-розподільчої системи збуту продукції. Мільйони працівників, спеціалістів та керівників господарств треба навчити ринковим методам ведення господарства, заробляти доходи не в держави, а на вільному ринку, зокрема і зовнішньому.

      Четвертий напрям – фінансова стабілізація. Слід належним чином фінансово оздоровити аграрний сектор, зняти з нього непосильний борговий та податковий тягар, відкрити шлях інвестиціям і кредитам, зупинити наростання цінових диспропорцій, безробіття та падіння доходів селян.

      П’ятий  напрям – соціальний розвиток. Перед нашою державою постала глобальна проблема – перетворити села з трудових придатків колгоспів і радгоспів на самодостатні й самоврядні територіальні громади, створити в них нормальні умови для життя, побуту, праці й відпочинку.

      Варто відмітити, що аграрне реформування в Україні було набагато складніше, ніж, наприклад, в Польщі, Чехії, Угорщині чи Словенії. Там переважно збереглися власність селян на землю й  засади аграрного ринку, а соціальний розвиток сіл був набагато вищий. Україна з початку 90-х років опинилася в глибокій економічній кризі.

      Перелом в аграрному секторі наступив в Україні тоді, коли почали створюватися господарські структури ринкового  типу, здійснюватися приватизація, почав формуватися аграрний ринок. Реальні зрушення в аграрній сфері розпочалися з кінця 90-х років. За останні п’ять років (з урахуванням прогнозу на поточний рік), середньорічний приріст сільськогосподарської продукції в Україні становить 6%.

      Ці  темпи вищі, ніж були в усі радянські  п’ятирічки, крім повоєнної. Це результат появи реального власника, господаря землі, зацікавленого у своїй праці та відповідального за свою діяльність.

      Цей феномен селянина-господаря вдруге підтвердився на теренах України. За свідченням відомого українського вченого  Михайла Туган-Барановського, протягом півстоліття після скасування кріпацтва сільське господарство розвивалося удвічі швидше, ніж за такий самий період кріпаччини. А за наступні 22 роки так званого соціалістичного господарювання на селі (1918-1940 роки) темпи знову впали удвічі.

      Отже, завдяки аграрній реформі відбуваються позитивні зрушення в аграрній сфері. Але поки що аграрні перетворення не закінчилися. Тривалість процесу  аграрних перетворень об’єктивно потребує послідовності аграрної політики. Нинішнє  десятиліття, очевидно, буде продовженням курсу реформ. Тільки за таких умов можна розраховувати на швидкий економічний і соціальний розвиток села.

 

       3. Основні напрями  земельної реформи  в Україні.

      Формування  ринкових відносин в аграрному секторі  відбувається на основі земельної реформи. У Постанові Верховної Ради України «Про земельну реформу», прийнятій 15 березня 1991 року, вказано, що земельна реформа – це комплекс правових, економічних, політичних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу. Сутністю аграрних перетворень є зміна власності на селі, що передбачає роздержавлення і приватизацію землі, відродження приватної власності та створення реального плюралізму різних форм власності. Завдання земельних перетворень полягає в перерозподілі земель з одночасним наданням їх у власність громадян і юридичних осіб з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

      Перетворення  земельної власності здійснюється в Україні в 3 етапи:

1. роздержавлення і приватизація земель;
2. паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств;
3. реструктуризація сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури.

      Роздержавлення  і приватизація стали важливими  підвалинами реформування всієї  системи життя суспільства.

      Цілями  роздержавлення власності виступають, насамперед, відродження економічних  відносин між товаровиробниками, підвищення ефективності виробництва, пожвавлення ділової активності та підприємницької діяльності. Приватизація передбачає дещо іншу мету – забезпечити передачу права власності на державне майно, майно підприємств, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об’єднань у приватну власність.

      Монопольне  положення держави щодо власності  на землю було ліквідовано через  приватизацію на 1-му етапі реформування земельних відносин. Приватизація сільськогосподарських угідь здійснювалася 2 шляхами: Так, держава започаткувала передачу громадянам у приватну власність сільськогосподарських угідь для ведення особистого селянського господарства та в приватну власність і користування для ведення фермерського господарства із земель запасу та земель резервного фонду. Також держава ініціювала здійснення комплексу заходів з наданням суб’єктам сільськогосподарських підприємств статусу власників земель, що знаходилися в користуванні цих підприємств.

      З 1995 року здійснюється паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємства і організаціям. В результаті паювання земель кожному члену колективу і пенсіонеру, який раніше працював у цьому підприємстві і залишається його членом, виданий сертифікат на право на земельну частку (пай), яка може бути об’єктом оренди, успадкування, дарування, міни, застави, купівлі-продажу.

      Аналізуючи  стан проведення земельної реформи  в Україні, можна відмітити, що створені умови для рівноправного розвитку всіх форм власності, вільного вибору селянами сфери прикладання своєї праці. Дано поштовх для розвитку різних форм господарювання. Починаючи з 1991 р. виконано значний обсяг робіт з реформування земельних відносин.

      Однак позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи до кінця 90-х років не привели до радикального і ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів в інших галузях виробництва, підвищення добробуту населення. Заходи земельної реформи не отримали належного фінансового забезпечення. Саме тому, з метою забезпечення ефективного використання потужного потенціалу земельних ресурсів України були розроблені основні напрями земельної реформи в Україні.

      Метою цієї реформи є забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.

      Формування земельних відносин в цей період базується на принципах:

• непорушності права приватної власності на землю;
• включення землі у ринковий обіг;
• соціальної справедливості у перетворенні земель;
• узгодження темпів і основних напрямів реформування земельних відносин та відносин в аграрному секторі економіки.

     Реалізаціях Основних напрямків земельної реформи  в Україні здійснюється поетапно:

     1 етап – здійснення правових, організаційних, технологічних та інформаційно-освітніх заходів, спрямованих на поглиблення якісних змін у земельних відносинах без суттєвих фінансових витрат, і формування законодавчої та економічної бази для 2 етапу;

     2  етап – здійснення заходів щодо оптимізації землекористування та посилення охорони земельних ресурсів, виконання яких вимагатиме відповідних капіталовкладень та матеріальних витрат.

     Основними напрямами державної політики у  сфері регулювання земельних  відносин є:

• забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю;
• удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві;
• розвиток ринку земель;
• розвиток кредитування під заставу землі;
• удосконалення моніторингу земель;
• удосконалення порядку справляння плати за землю;
• підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами;
• поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель.

      Все це сприятиме успішному реформуванню земельних відносин в нашій країні.

 

       4. Шляхи відродження  продуктивності землі.

      Земля як основний незамінний специфічний  засіб сільськогосподарського виробництва  на противагу іншим засобам має надзвичайно важливу особливість. Ця особливість полягає в тому, що при правильному використанні землі вона не зношується, як інші засоби виробництва, а якісно поліпшується і стає продуктивнішою. Земля – це головний природний ресурс суспільного буття, який слугує важливою базою для формування продовольчої безпеки кожної держави світу. Для України це об’єктивна умова успішного функціонування сільського господарства, забезпечення її населення якісними продуктами харчування в необхідних обсягах.

      Сільськогосподарські землі в Україні являють собою унікальне національне багатство нашого народу. Їх загальна площа становить 41,8 млн. гектарів, або 69,3% території держави. До складу земель сільськогосподарського призначення належать 32,5 млн. га орних земель (53,9%), 5,5 млн. – пасовищ (9,2%), 2,4 млн. – природних сіножатей (4%), 0,9млн. – багаторічних насаджень (1,5%) та 1,2 млн. та інших угідь (2%).

      Україна належить до Європейських держав з  найвищою розораністю земель, яка  досягла 57,1% всього земельного фонду, в т.ч. 79,8% - сільськогосподарських угідь.

      За  землезабезпеченістю населення  серед розвинених країн світу  Україна посідає 3-е місце. Так, в  Канаді на 1 жителя припадає 1,46 га ріллі, в Росії – 0,86, в Україні – 0,67, в США – 0,61 га, Болгарії – 0,56, Польщі – 0,36, Франції – 0,31, Німеччині – 0,14, Італії – 0,14, Китаї – 0,11, Великобританії – 0,09 га.

      Під впливом високої господарської  освоєності земельного фонду й екстенсивного  використання продуктивних угідь в  Україні посилюється деградація земель, ґрунти виснажуються, втрачається їх продуктивний потенціал.

      В Україні 13,2 млн. га сільськогосподарських  угідь зазнають водної ерозії, 19,3 млн. – вітрової, 10,7 млн. га мають підвищену  кислотність, 3.9 млн. га – засолені і  солонцюваті, 3,6 млн. га земель заболочені і перезволожені. Протягом останніх 25 років площа еродованої ріллі розширилася на 1/3 і щорічно збільшується на 90-100 тис. га. Вміст гумусу в ґрунтах країни знизився на 20%.

      За  цих умов особливого значення набуває  невідкладна потреба в розробленні і реалізації заходів щодо підвищення продуктивності орних земель в країні, охорони сільськогосподарських угідь. Підвищення продуктивності орних земель призведе до підвищення урожайності. А урожайність в останнє десятиліття має тенденцію здебільшого до зниження.

      Тільки  з початку нового століття вдалося  підвищити урожайність зернових і збільшити їх валові збори. Урожайність  цукрових буряків і соняшнику  не досягла рівня 1990 року. Валові збори  цукрової сировини знизилися майже  утричі.

      Загальне  виробництво продукції рослинництва з 1990 року скоротилося на 29,9%, тваринництва – на 51,4%.

      Одна  з основних причин такої ситуації – різке погіршення матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, зниження фондозабезпечення та фондоозброєності праці сільськогосподарських товаровиробників.

      Вартість  основних виробничих фондів з 2005 р. по 2008 р. зменшилася у 2,5 рази, в т.ч. машин і обладнання – з 19,1 млрд. грн. до 8,8 млрд. грн. Машинно-тракторний парк як один із важливих складових виробничих засобів сільського господарства має різко виражений негативний баланс. З року в рік збільшується списання тракторів і іншої техніки без поповнення новою.

      Саме  тому нині першочергового значення набуває  вирішення проблеми активізації  інвестиційного процесу для технічного оснащення аграрного виробництва. Зважаючи на це, в лютому 2004 року було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Ним передбачено створення умов щодо прискорення виробництва і підвищення якості тракторів та іншої техніки для сільського господарства на ринкових засадах.