Заробітна плата в Україні

 

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ

 

3.1. Концепції за В.Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін.

За концепцією В. Петті, Д. Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму засобів існування». За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». А.Маршал в «життєво необхідні засоби» включає вже засоби «щоб працювати» і «щоб жити». В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, що ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж. Б. Сея.

 Безумовною науковою заслугою В.Петті є розроблена теорія заробітної плати.

Згідно Петті , заробітна плата являє собою вартість необхідних для життя працівника засобів існування , тобто його прожитковий мінімум. При цьому Петті вважав якщо працівнику вдвічі збільшити заробітну плату, тобто давати вдвічі більше необхідного (більше прожиткового мінімуму), то він буде працювати вдвічі менше, чим до подвоєння заробітної плати, і це буде втратою для суспільства. Працівник отримає у вигляді  заробітної плати тільки частину тієї вартості , яку він створює своєю працею (крок в перед на шляху до визнання наявності додаткової вартості — частини заново створеної вартості присвоєної роботодавцем).[12 cт.40]

Д. Рікардо відмітив , що ціна праці , як і інших товарів, змінюється залежно від коливань попиту і пропозиції на робочу силу. Однак він , як і  Мальтус вважав , що зміна заробітної плати тісно пов'язана із зміною чисельності населення. Рікардо вважає , що тривале  підвищення заробітної плати і тривале покращення положення працівників не можливе , так як це призведе до підвищення чисельності населення , а слідом за цим і збільшення пропозиції на ринку праці , неминучим наслідком цього стану зниження заробітної плати.

Заслугою Д. Рікардо є введення їм поняття “відносна заробітна плата” і розглядав її відношення додаткової вартості і розглядав її відношення до додаткової вартості, а також частина працівника в вартості продукту.

Прибуток Д. Рікардо розглядав як надлишок вартості над заробітною платою. І хоча Рікардо не знав про категорію “додаткова вартість” , але кажучи про прибуток істотно розумів її як додаткову вартість. З його точки зору заробітна плата завжди підвищується за рахунок прибутку , і коли вона падає, прибуток підвищується.[7]

 А. Сміт  заробітну плату розглядав як ціну праці. Аналізуючи рівень  заробітної плати Сміт пов'язав її коливання з динамікою чисельності. Внаслідок росту багатства суспільства , з точки зору А. Сміта підвищується рівень благополуччя населення. В результаті цього прискорюється її ріст. Однак такий ріст призводить до надлишку робочої сили, що призводить до зниження рівня  заробітної плати. Таким чином “попит на людей регулює виробництво людей” і наслідок чисельності населення. 
Прибуток Сміт розглядав як відрахування від вартості продукту створеного працівником. З цього приводу К. Маркс писав, що Сміт “упіймав” істинне походження додаткової вартості. [15 ст. 36]

Ж.-Б. Сей називав себе коментатором і популяризатором А. Сміта.

“Закон Сея” опирався на відому “догму Сміта” згідно якої вартість суспільного продукту розподіляється на доходи , тобто на  заробітну плату і прибуток , таким чином враховується перенесена вартість. [13 ст.65]

Т. Мальтус увійшов в історію економічних наук разом завдяки висунутим ним теоретичним положенням. Серед них важливе місце займає витікаючий із закону народонаселенню “залізний закон  заробітної плати”.

Рівень  заробітної плати найманого робітника згідно Мальтуса змінюється залежно від чисельності населення (кількості людей , які виступають на ринку робочої сили в якості продавців своєї праці).

Ціна праці , тобто заробітна плата постійно змінюється. Якщо чисельність населення зростає , заробітна плата на одного працівника знижується. Тенденція зниження  заробітної плати свідчить про “перенаселення” - з'являється “зайве населення”. Заробітна плата на одного працівника знижується до прожиткового мінімуму, тобто такого рівня , який дозволяє найманому працівнику задовольнити свої потреби на мінімальному рівні . Якщо рівень  заробітної плати виявляється нижчим і працівник не може забезпечити собі і своїй сім'ї навіть мізерного існування, чисельність населення    знижується в міру реальних причин. Падіння чисельності населення призводить до зниження пропозицій на ринку праці, і починається ріст середньої заробітної плати. Таким чином відбувається автоматичне регулювання її величини на основі “залізного закону заробітної плати”.

Одночасно автоматично регулюється і чисельність населення; оптимальною чисельністю населення Т. Мальтусу вважав таке,при якому дохід на душу населення є максимальним. [9 ст.14]

Згідно з теорії К. Маркса заробітна плата найманого працівника являє собою ціну його робочої сили. Працівник продає капіталісту не свою працю ,  а свою робочу силу. Сама по собі праця не є товаром і не має вартості.

Заробітна плата - “перетворена форма вартості робочої сили”. Вартість робочої сили , як і всякого іншого товару визначається робочим часом, необхідним для виробництва цього товару , тобто засобів існування необхідних для утримання працівника і його сім'ї. Вартість і ціна робочої сили проявляється як заробітна плата.

Оплата праці може бути погодинною лише коли форма заробітної плати безпосередньо виражається денною вартістю робочої сили, і поштучною, яку Маркс називає “перетвореної” формою  погодинної оплати праці. [18]

Заробітна плата розглядалася як винагорода найманих робітників за працю. На думку А. Маршалла, заробітна плата кожної категорії робітників має тенденцію дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного робітника, заробітна плата якого дорівнює виробленому ним чистому продукту. Прибуток складається із двох самостійних видів винагороди: підприємницького доходу та процента. Підприємницький дохід - це винагорода підприємців за управлінську працю і ризик, який А. Маршалл виводив з прибутку. Процент на капітал - винагорода за втрати, з якими пов'язане очікування майбутнього задоволення від матеріальних ресурсів. [10 ст.219]

 

РОЗДІЛ 4. ЗАРОБІТНА ПЛАТА В УКРАЇНІ

 

4.1. Заробітна плата в Україні

Згідно ст. 8 Закону «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII встановлюються такі розміри мінімальної заробітної плати на 2014 рік:

- у місячному розмірі:

з 1 січня - 1218 гривень,

з 1 липня - 1250 гривень,

з 1 жовтня - 1301 гривня;

- у погодинному розмірі:

з 1 січня - 7,3 гривні,

з 1 липня - 7,49 гривень,

з 1 жовтня - 7,8 гривні.

Пропоновані проектом Закону "Про державний бюджет України на 2014 рік" (з текстом, оприлюденим у газеті "Урядовий кур'єр" можна ознайомитися тут) розміри мінімальної зарплати - 2014 дорівнюють запропонованим ним же розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На 2013 рік в Україні встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати

Період	У місячному розмірі	У погодинному розмірі
з 1 січня 2013 р.	1147 грн.	6,88 грн.
з 1 грудня 2013 р.	1218 грн	7,3 грн

Табл.1.4. Розміри мінімальної заробітної плати на 2013р.

 Звернемо увагу на те, що збереглась мінімальна заробітна плата встановлена за 1 годину. Тобто, якщо працівник працює не повний робочий день, то заробітну плату йому потрібно нараховувати за фактично відпрацьований час.

Деякі підприємства та підприємці виплачують заробітну плату своїм робітникам один раз на місяць. Деякі, що дотримуються законодавства про оплату праці, виплачують заробітну плату два рази на місяць. Заробітна плата складається із двох частин: заробітної плати за першу половину місяця (так званий «аванс») та за другу половину місяця (безпосередньо заробітна плата).[2]

Необхідність виплати заробітної плати два рази на місяць обумовлена вимогами статті 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995, згідно яких:

• заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;

• розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

 Зауважимо що частка заробітної плати у загальних доходах населення протягом 2007–2012рр. була найбільшою серед усіх груп доходів і перебувала в межах 44,0–42,0% [1]. Таким чином, рівень життя населення країни загалом та масштаби бідності зокрема значно залежать від розміру оплати праці.

В 2013 році заробітна плата в структурі доходів населення була критично низькою (близько 42% замість гранично допустимих 65%), що не є мотивуючим чинником до високопродуктивної і якісної праці. В операційних витратах з реалізованої продукції (робіт, послуг) витрати на оплату праці у 2011 році склали 6,1%, що у 3-4 рази менше, ніж в європейських країнах. Позитивним чинником подолання бідності в нашій державі повинна бути позитивна динаміка зростання частки оплати праці у ВВП. За даними Державної служби статистики України, питома вага оплати праці найманих працівників в структурі ВВП України у 2007р. становила 49,8%, в 2008 році – 49,6%, в 2009 році – 49,4%, у 2010 році – 49,7% та у 2011р. – 50%. Незважаючи на це, частка оплати праці у ВВП в Україні перебуває на значно нижчому рівні, ніж у розвинутих країнах, де за станом 2010 року частка оплати праці у ВВП становила близько 65% [1]. Отже, для збільшення розміру середньої заробітної плати необхідно збільшити розмір ВВП в Україні.

Невиправданою є диференціація в оплаті праці за видами економічної діяльності, яка досі значною мірою пов’язана з різним ступенем адаптації галузей до ринкових умов господарювання. Розміри середньої заробітної плати значно відрізняються за регіонами. Так, різниця в заробітній платі за видами економічної діяльності складає майже 4 рази, а за регіонами – 3 рази. За таких показників в Україні досі має місце заборгованість із заробітної плати. На рівень середньої заробітної плати, перш за все, впливає занижений розмір мінімальної заробітної плати та масштабне явище виплати заробітної плати «у конвертах». Україна в більшості галузей економіки відстає за оплатою праці від розвинутих країн в 10-15 разів [2].

Загалом подальше нарощування показників заробітної плати безпосередньо залежить від динаміки показника продуктивності праці. Світовий економічний досвід довів, що зростання заробітної плати в економіці країни повинно супроводжуватися відповідним зростанням продуктивності праці. В Україні такої тенденції не спостерігається. В Україні, починаючи з 2001 року, темпи зростання реальної заробітної плати виявляються значно вищими за темпи приросту продуктивності праці.  [19].

Набагато нижча продуктивність праці в Україні, ніж у розвинених країнах, зумовлена, зокрема, застосуванням застарілих технологій та обладнання, – найбільшим стримуючим чинником на шляху радикального поліпшення рівня життя працюючого населення. Сьогодні багато підприємців не зацікавлені у зростанні продуктивності праці й віддають перевагу підтримці конкурентоспроможності своїх підприємств лише за рахунок дешевизни робочої сили, а не за рахунок модернізації виробництва. Незважаючи на це, у приватному секторі вітчизняної економіки підвищення заробітної плати протягом останніх років було забезпечено адекватним зростанням продуктивності праці. Набагато гірший стан справ склався у державному секторі економіки, де, за висновками фахівців Світового банку, не спостерігається належного підвищення інтенсивності праці.

Збільшення обсягів видатків на оплату праці та помітне зростання їхньої частки у ВВП привели до підвищення розмірів заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата протягом 2007–2013рр. зросла більше, ніж у 2 разів: з 1531,0грн. до 3309 грн. [1]. В таких умовах значно поліпшилися соціальні гарантії працюючих осіб. Розмір мінімальної заробітної плати за цей час збільшився з 460,0грн. до 1218 грн., або у 2,5 рази. Незважаючи на таке збільшення, її розмір залишається нижчим від величини прожиткового мінімуму. Співвідношення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму в 2007–2013рр. значно зросло: з 77,7% до 96,6%. Варто зазначити, що величина прожиткового мінімуму встановлюється адміністративним способом. Щодо співвідношення мінімальної заробітної плати та межі офіційної бідності, то протягом 2007 – 2013рр. воно теж збільшилося – з 81,1% до 97,8%.

Незважаючи на те, що потреба у підвищенні рівня мінімальної заробітної плати є необхідним заходом для подолання бідності у країні серед працюючого населення, слід враховувати низку об’єктивних чинників, які не дають змоги провести цей захід, для того, щоб мінімізувати їхню дію. Насамперед, потрібно вказати, що зростання рівня мінімальної заробітної плати приводить до збільшення доходів здебільшого низькокваліфікованих працівників.

Незважаючи на загалом позитивну динаміку зростання розмірів середньої та мінімальної заробітної плати і, як наслідок, скорочення рівня бідності за абсолютними критеріями, сьогодні залишається чимало гострих проблем у сфері зайнятості й оплати праці, які справляють негативний вплив на рівень життя людей у країні. Чи не найбільшою проблемою є відсутність рівного доступу до зайнятості осіб, які проживають у сільській і міській місцевості. Через нерозвиненість економіки у сільських населених пунктах попит на робочу силу є обмежений.  [6].