Специфіка інфляційних процесів в Україні та напрямки антиінфляційної політики

 

 

 

 

 

1.2. Соціально-економічні наслідки інфляції та напрямки антиінфляційної політики.

Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є: дефіцит державного бюджету;  державний борг; інфляційний податок капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами; держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування.

Високі темпи  інфляції і різка зміна структури  цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер.

Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові  кошти, які швидко знецінюються. Результатом  є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту).

Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції.

Відбувається  знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження  населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від грошей.

В результаті росту  цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.

Росте попит  на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів  за кордон.

Знижується  політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.

Змінюється  структура і зменшуються реальні  доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.

Інфляція приводить  до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати.

Інфляція знецінює надходження від оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей проміжок часу). Це отримало назву Ефект Танзі-Олівера.

Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність.

В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.

При гіперінфляції  виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку  діяльність. Масово згортається виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер), посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються кредитні відносини. Виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.

Антиінфляційна політика – це комплекс взаємопов’язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим  темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Антиінфляційні  заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває  на перший план проблему боротьби з дефіцитом. Тому для боротьби з  інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми.

Є дві стратегії  протистояння інфляції. Прихильники  однієї вважають, що до інфляції треба  пристосовуватись, навчитись жити в  умовах інфляції, обмежуючи згубний  її вплив на економіку шляхом індексації податків, заробітної плати, позик і т. ін. Прихильники іншої стратегії вбачають  в інфляції зло для економіки, якому треба протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів, не гребуючи навіть падіння обсягу виробництва.

Адаптивна  політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20-30% за рік.

Засоби впливу на економіку адаптивної політики: поступове обмеження грошової пропозиції; індексація грошових доходів; стабілізація інфляційних очікувань; укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.

Активна політика передбачає різке скорочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції.

Прямі монетарні  заходи:

1. контроль за грошовою емісією;
2. заборона емісійного фінансування державного бюджету;
3. здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;
4. проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

Заходи, спрямовані проти інфляції попиту, включають:

1. зменшення державних витрат;
2. зростання податків;
3. скорочення бюджетного дефіциту;
4. здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;
5. стабілізацію валютного курсу.

Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат), включають:

1. обмеження зростання факторних доходів і цін;
2. обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;
3. зниження податків на бізнес та з громадян;
4. здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного не інфляційного рівня випуску;
5. посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

На перший погляд, менш вразливою для економіки  є перша стратегія. Адже за умови  відсутності інфляції немає й  індексації. А якщо інфляція спостерігається, її згубний вплив обмежується, а стимулюючий вплив на економіку зберігається. Але американські вчені-економісти С. Фішер та Л. Саммерс доводять, що зниження втрат, пов’язаних з інфляцією, водночас стимулює політиків здійснювати про інфляційні заходи. Крім того, антиінфляційні заходи можуть призводити до стрибкоподібного зростання інфляції, внаслідок чого втрати в економіці також суттєво зростатимуть.[3, 455]

Антиінфляційний захист бажаний та результативний у  тих випадках, коли інфляційні процеси спричинені шоками, які не піддаються впливу з боку уряду. За цих умов індексація з урахуванням інфляції зменшує згубний вплив шоків на ефективність функціонування економіки.

Якщо ж інфляція спричинена свідомою політикою уряду  в грошовій та фіскальній сферах, то антиінфляційні заходи можуть тільки посилювати інфляційні процеси, імітуючи спершу враження боротьби з нею.

В реальній практиці існує можливість вибору в економічній  політиці між політикою, спрямованою  на економічне пожвавлення з високими темпами приросту ВВП і швидким зниженням рівня безробіття та високим рівнем інфляції, і політикою, спрямованою на пожвавлення з повільним приростом ВВП та уповільненою інфляцією при тривалому безробітті.

В дійсності  неможливо знизити темпи інфляції, не спричиняючи падіння ВВП. Ціна дезінфляції кількісно визначається коефіцієнтом витрат, який показує співвідношення між кумулятивною втратою ВВП у процентах, спричиненою здійсненням політики дезінфляції, та фактично досягнутим темпом інфляції.

 

 

 

Розділ II. Інфляційні процеси в Україні та їх вплив на еконоиічний розвиток.

2.1. Порівняльна  характеристика інфляційних процесів  в Україні в період ринкової трансформації і сучасності.

До  числа iнфляцiйних факторiв належать:

а) надвисоке  пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення  наявної грошовоi маси за рахунок  додаткової емiсiї грошей;

г) зростання  безготiвкового обiгу, як наслiдок  кредитування низькорентабельних та збиткових  пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктативного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.[5, 49]

На початку 90-х  рр. ХХ ст. економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики пiдвищення.

Таблиця №1. Показники інфляції постсоціалістичного періоду і сучасності,(%). [6]

	1991	1992	1993	1994	1995	1996	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Січень		385,2	173,2	119,2	121,2	104,6	101,4	101,2	100,5	102,9	102,9	101,8
Лютий		115,3	128,8	112,6	118,1	103,3	100,4	101,8	100,6	102,7	101,5	101,9
Березень		112,1	122,1	105,7	111,4	102,0	100,4	99,7	100,2	103,8	101,4
Квітень		107,6	123,6	106,0	105,8	101,7	100,7	99,6	100,0	103,1	100,9
Травень		114,4	127,6	105,2	104,6	102,1	100,7	100,5	100,6	101,3	100,5
Червень		126,5	171,7	103,9	104,8	103,7	100,7	100,1	102,2	100,8	101,1
Липень		122,1	137,6	102,1	105,2	99,9	100,0	100,9	101,4	99,5	99,9
Серпень	104,0	108,3	121,7	102,6	104,6	100,0	99,9	100,0	100,6	99,9	99,8
Вересень	104,5	110,6	180,3	107,3	114,2	102,6	101,3	102,0	102,2	101,1	100,8
Жовтень	105,9	112,4	166,1	122,6	109,1	101,4	102,2	102,6	102,9	101,7	100,9
Листопад	116,5	122,0	145,3	172,3	106,2	100,4	101,6	101,8	102,2	101,5	101,1
Грудень	124,6	135,1	190,8	128,4	104,6	101,6	102,4	100,9	102,1	102,1	100,9
За рік в  цілому	390,0	2100,0	10256,0	501,0	281,7	125,8	112,3	111,6	116,6	122,3	112,3

 

Перiод 1992-1994 рр. характерезусться надзвичайно високим рiвнем iнфляцii, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприсмств. За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцii в Украiнi в другiйполовинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. ii рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцii дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацii, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

Таблиця 2. Індекс споживчих цін країн СНД, 1991 —1994 рр, у % до попереднього року.

Країни	1991	1992	1993	1994
Азербайджан	212	1039	1213	1880
Білорусь	199	1071	1290	2321
Казахстан	179	1615	1758	1977
Киргизстан	210	1189	1294	378
Молдова	214	1209	1284	586
Росія	200	2609	940	303
Таджикистан	213	1007	2236	339
Туркменістан	213	870	1731	2814
Узбекистан	197	515	1332	1650
Україна	390	2100	10260	501

Інфляційні  процеси протягом 1991 - 1993рр набули в  Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. [5, 53]