Корпоративный капитал и корпоративная собственность в трансформационной экономике

     Сучасна ринкова економіка ґрунтується  на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. В Україні станом на сьогодні законодачо визначено три форми власності: державну, приватну та колективну.

     З розвитком ринкової економіки панівного  характеру набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. За визначенням Базилевича корпоративна власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності корпорації, крім капіталу є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. [1, с.80]

     Корпоративна  власність визначається в якості такої форми, що структурує  відносини власності на рівні, адекватному сучасному етапові розвитку продуктивних  сил, певним різновидом їх усуспільнення, що може бути кваліфіковано як процес демократизації власності. Принциповим положенням розділу є визначення процесу структуризації відносин власності в процесі їх еволюції

     Структуризація  власності відбувалася саме під  впливом розвитку продуктивних сил суспільства, тобто позиція щодо щільного  зв’язку  відносин власності із виробничими відносинами має рацію, бо підтверджується історією розвитку людства. Так само, як бурхливий розвиток продуктивних сил  наприкінці ХІХ століття вимагав укрупнення капіталу, його усуспільнення, що й обумовило масове розповсюдження акціонерної форми власності, так і поява та поширення новітніх видів енергії, освоєння Космосу і Світового океану, інформатика об’єктивно приводять  до  потреби  створення  колективної (сумісної) власності.

     Відносини власності усередині корпорації включають приватна, колективна і суспільна форми власності і гармонійно використовують їх в своїй організації. З цієї причини корпоративна власність починає займати вищий, ніж форма, рівень організації відносин власності. Природно, тому, що в одному ряду з формами корпоративні відносини власності стояти не можуть. Вони не можуть бути названі і змішаними формами власності, оскільки, в них присутні не ознаки різних форм власності, а безпосередньо самі форми власності.

     Існуючи де-факто, маючи в своєму розпорядженні набір безумовних переваг, і, відображаючи тенденції розвитку світової економіки, корпоративна форма власності об'єднала в собі підприємства різних типів і об'єктів власності, стала найбільш популярною формою власності, зумовила відтворення втрачених організаційно-правових форм господарювання.

     Акціонерна  власність вносить суттєві корективи  у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. По-перше, дає можливість класифікувати підприємства капіталістичного типу без суперечності між ділимим об'єктом власності корпорації і неподільним об'єктом колективної власності. По-друге, дає можливість підприємствам некапіталістичного типу існувати без неподільного об'єкту власності. По-третє, гармонійно об'єднує підприємства капіталістичного і некапіталістичного типу власності. Та, що важливо,  теоретично відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником.

     Слід  додати, що всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно  змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.

     В Україні простежується наявність  передумов корпоративної власності  у попередній планово-регламентованій  економіці у вигляді державно монополізованих структур, які не механічно, а органічно вписалися у ринкове середовище; відсутність принаймні до середини 90-х років минулого століття будь-яких наукових досліджень українських учених з проблем корпоративної власності, яка практично вже формувалася;  відсутність наукового підходу до визначення форми корпоративної власності – приватна, колективна, змішана із державною чи якась інша; період завершення ринкових перетворень в Україні співпав із періодом всесвітньої тенденції до інституціонального устрою суспільства; наявність очевидного процесу перерозподілу економічної влади через боротьбу за об’єкти власності та розпорошення прав власності. З цих позицій корпоративна власність в Україні стає інститутом, який поступово, еволюційно створює умови завершення перехідного періоду від регламентованої економіки до економіки, що функціонує за ринковими принципами господарювання

     Тепер, коли  поставлені всі крапки над  «і» перейдомо до аналізу трансформаційної економіки, закономірностей її розвитку та особливостей функціонування капіталу на прикладі паралелей між странами, так званого першого світу та Росією.

 

      РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та розвиток корпоративного капіталу та корпоративної  власності у трансформаційній економіці.

     Розберемо що таке трансформаційні економіки  та спробуємо виділити загальні особливості їх функціонування.

     Трансформаційні економіки – це феномени реверсивного ходу історії, що призводить до створення різного роду мутацій пізнього капіталізму. [4, с. 284] Тобто трансформаційною економікою ми будемо вважати таку, що ставить за мету перетворення системи соціально-економічних відносин. Такими є системи, що є суттю продукту полурозкладу так званого «реального соціалізму».

     Важливою  особливістю розвитку економіки  є і те, що на процеси трансформації накладаються два види взаємозв'язаних загальносвітових трансформаційних тенденцій – глобалізація і інформатизація. Важливою ознакою економіки розвинених країн є еволюційна трансформація економіки під впливом інноваційних технологій. Для України, наприклад, це важливий процес трансформації від неринкової до ринкової і одночасно в постіндустріальну економіку.

     В трансформаційній економіці усі  її закономірності діють лише у тій  мірі, у якій економіка є трансформаційною. Як і навпаки, економіка є трансформаційною настільки, наскільки діють її специфічні закономірності. Типовими прикладами тут є пік перебудов у Югославії 1991-1994 та Росії 1991-1992 роках, що закінчився революціями та громадянськими війнами.

     Аналізуючи  політтику перехідних систем можна  побачити, що визначальним у більшості випадків є наступні чотири вектора (див. Рис. 2.1).

     Перше, поступове відмірання мутантного соціалізму, який є стартовою основою для розглядаямих нами економік. Саме слово «трансформація» за своєю семантикою більше до реформізму, поступових змін, ніж до революція, хоча як наведоно вище може стати їх передумовою. Тому протягом невизначеного часу залишки старих систем є цілком життєспроможними.

     Друге, генеза відносин пізнього капіталізму. Тобто, трансформаційна економіка не прагне відтворити усі стадії розвитку капіталізму як економічної формації, а шляхом великого скачка експортувати вже розвинені капіталістичні відносини на грунт полурозкладу мутантної соціалістичної системи. Інше питання, що з цього виходить і куди дивляться прагнучі.

     Треттє, появлення добуржуазних відносин, які породжуються реверсивним ходом історії. Що є цілком природно за типічних умов перебудов, коли жорсткі детермінанти соціального простіру зникають. А коли більшість реформ просто в’язнуть, то встигаючи видалити соціалістичні паростки, залишають саме мутації, які нормальним капіталістичним відносинм розвиватись зважають.

     Четверте, тенденції соціалізації, гуманізації суспільно-економічного життя, як фундаментальна риса епохи народження царства свободи.

Рис. 2.1. Вектори розвитку трансформаційної економіки [4]

Все це вищеприведене є фундаментом  для встановлення в країні так  званого мутнатного капіталізму, характерними рисами якого є:

1) збереження  та укріплення мутацій соціалізму: бюрократія, що перетворюється у волюнтаризм з одночасною диффузією інститутів, блат – широкомасштабну корупцію, містечковість – піздньофеодальний сепаратизм, тіньовий сектор – кримінальні форми організації.

2) глобальна  гегемонія корпоративного капіталу, що намагається підпорядкувати собі потужні у минулому країни. У першу чергу через регрес останніх – розвалення постіндустріального та розвиненого індустріального секторів, розвалу великих науково-виробничих об’єднань.

3)  відновлення  добуржуазних форм.

Тепер хотілося б охарактеризувати етапи  ти типи трансформації, проілюстрував зведеними діаграмами. (див. Рис. 2.2).

У випадку  трансформації ми можемо виділити наступні етапи:

1. Підготовчий  – саморозклад старої системи  до повної соціально-політичної  та економічної кризи. (СРСР –  1985-1991, Польща 1980-1989, Венгрія – 1968-1988).

2. Етап  входу у трансформаційну незбалансованість,  для якого характерні активні інституціональні зміни та пов’язаний з цим хронічний дисбаланс економіки при зміні об’єктивних критерієв економічної ефективності. Період зростання – це СРСР 20-х років та КНР, В’єтнам - 80-90х. Занепад – Росія та країни соцтабору на початку 90-х.

3.Етап  виходу зі 2. Характерно завершення  створення інституціональних засад  для нової системи виробничих  відносин. Може буде досить тривалим  і починатися рецесією (Польща після 1993-94) або консервацією трансформаційного спаду (Росія після 1995-1996).

4.Етап  завершення трансформації. При  цьому наявним є збереження  у глибині пережитків старої  системи.

Типізовані  моделі переходу:

     Модель  державно-ринкового  реформування мутантного соціалізму. Перша тм найвдаліша з економічної точки зору (КНР, В’єтнам). Зміни обмежуються конкретними секторами, поступове відмирання старих економічних відносин, реформування.

     Державно-корпоративна модель буржуазної трансформації. Відмінность єдина – орієнтація на демонтаж. Характерно домінування локального монополістичного контроля в області координації ресурсів при збереженні мутацій старої системи.

     Ліберально-корпоративна модель буржуазної трансформації (шокова терапія). В області координації ресурсів ринкові механізми саморегуляції не подавлені контролем монополій, права власності відчеджені від трударів та концентруються у руках приватних ділків, майже не характерний державний патерналізм.

     В результаті об’єктивно можна виділити три основних типа макроекономічної дінаміки перехідних систем (див. Рис. 2.2):

1. нелінійний  спад (з перехідом, що запізнився, до росту – Росія, країни  СНД)

2. «яма»  (Польща, країни Центральної та  Східної Європи)

3. нелінійний  ріст (Китай, Вьєтнам) за наявності  суттєвих особливостей для кожної країни

А. Росія та країни СНГ 

Б. Польща та страни Центральної  і Східної Європи

В. Китай, В’єтнам

Рис. 2.2 Типи економічної дінаміки трансформаційних економік [4] 

     Щодо  відносин власності, то найбільш характерним  для усіх типів трансформаційних економік властивим є процес приватизації колишньої загальнодержавної власності.

     Слід  підкреслити, що процес цей має двійствену природу, з одного боку це зміна форм відчуждення, але з іншої це експропріація  дійсно належавших народові деяких прав власності та форм їх реалізації вузьким  колом осіб.

     Тут можна зробити висновок, що в трансформаційній економіці макроекономічні закономірності «працюють» в обмежених межах, бо останні детермвновані мірою генези ринку, змістом та спрямованністю трансформаційних процесів.

     Щодо  макроекономіки, то найбіл ярко тут  виражені залежність міри збалансування економіки і темпів росту від таких параметрів, як результатний стан системи, характер радикальностіта спрямованості реформування, якості інституціональної системи та не-економічних факторів.

     Визначив та дослідив теоретичні нариси щодо теми поданої курсової перейдемо до прикладного розглядання аспектів функціонування корпоративного капіталу та власності у пострадянських країнах на прикладі Росії

     Говорячи  про західний корпоративний капітал, треба зауважити, що не завжди під  цим мається саме юридична форма  акціонерного товариства, саме для цього підрозділу актуальне й інша розшифровка, як-то одна із його суттєвих категорій – транснаціональна корпорація, що поєднує у собі якості сучасного монополістичного капіталу та закритої корпоративної структури.