Корпоративный капитал и корпоративная собственность в трансформационной экономике

     Предметно-функціональний підхід підкреслює високу мобільність капіталу та похідний характер, що зумовлює його особливе місце в системі економічних ресурсів, тобто визначальним тут є аналіз капіталу як фактора виробництва.

     Для грошового характерне дослідження капіталу насамперед як фінансового ресурсу, що приносить дохід власникові.

     Цікавим здається і підхід, що базується  на часовій концепції часу. Згідно з нею рівень корисності матеріальних благ суспільства незворотньо іде догори. І кругообіг товарів різної корисності обумовлює певний дохід на капітал.

     Трактування капіталу як певного  вкладання передбачає що капітал забезпечує дохід незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.

     Тобто, ми можемо зробити висновок, що однією з головних цілей капіталу, ідентичною для більшості шкіл, є отримання доходу (прибутку) при стабільному і безперервному процесі відтворення. Змінюються лише форми капіталу: так меркантилісти розглядали в основному торговий капітал, фізіократи - аграрний капітал і т.д. Промисловий капітал, фінансовий капітал і інтелектуальний капітал навіть більшою мірою виявляють прагнення до максимізації прибутку.

     Одним з найавторитетніших по праву  вважається соціально-економічний підхід, який дає найбільш ширше бачення сутності капіталу – як економічної категорії – специфічних суспільних відносин. Ще Адам Сміт довів, що додана вартість є продуктом будь-якого виробництва, а не тільки сільськогосподарського, що приносить прибуток у вигляді «земельної ренти» і джерелом прибутку є «вартість, додана працею до вартості сировини і матеріалів» [5, С. 54]. Проте А. Сміт розглядав капітал у статичному стані, не приділяючи достатньої уваги його руху. Маркс називав капітал самозростаючою вартістю, а джерелом формування капіталу - додану вартість, яка утворена доданою працею найманих робітників виробничої сфери. «Капітал — це не річ, а визначене, суспільне, таке, що належить певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і додає цій речі специфічний суспільний характер….Капітал — це перетворені на капітал засобу виробництва, які самі по собі так же є капіталом, як золото або срібло самі по собі — грошима» [7, С.380-381].

     Саме  сформульовані класичними економістами основні сутнісні риси економічної  категорії капіталу і були прийняті за основу всіма наступними її дослідниками (тут автор погоджується з цими наступниками та іде їх шляхом).

     Розглядаючи різні економічні системи, можна  класифікувати окремі види капіталу. Найбільш дослідженою формою капіталу є промисловий капітал (можна відзначити, що базис дослідження даної форми капіталу був закладений і найдетальніше розкритий в роботах Маркса, своє продовження дослідження капіталу знайшло в роботах Кейнса, Шумпетера і інших).  Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:

     де  Г- авансовий капітал; Т – товарний капітал; Г’ – авансовий капітал  з приростом.

     Функціонуючи  за цією схемою капітал проходить  три логічно-послідовні стадії, після  чого повертається до своєї початкової форми. (див. Рис.1.2.) 

Рис. 1.2. Стадії кругообігу капітала [1] 

     Перша – закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва та робочої сили);

     Друга – виробництво визначеної товарної маси;

     Третя – продаж виробленої товарної продукції.

     При цьому розрізняють безпосередньо кругообіг та обіг капіталу. Якщо перше – це безперервний рух капіталу за вищеназваними трьома стадіями і поверненням у початкову форму, то оборот капіталу це саме  безперервно повторюваний рух капіталу за логікою його кругообігу.

     Виділяють дві частини промислового капіталу: основний та оборотний.

     За  Базиливичем основний капітал – частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. [1, с.309] Таким чином, основний капітал - це вкладення коштів з довгостроковою метою в основні засоби, фінансові інвестиції, нематеріальні активи, спільні підприємства і таке інше.

     Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничого циклу. [1, с.309-290] Тобто, це частина промислового капіталу, яка переносить свою вартість на знову створений продукт повністю і повертається до виробника в грошовій формі після кожного кругообігу капіталу.

     Тепер, коли теоретичну базу підведено, можна  згадати, що час рухається уперед.Двадцяте століття відкрило для світової економіки наступні види капіталу по джерелу виникнення: фінансовий капітал, невиробничий капітал, інноваційний капітал (венчурний капітал), спекулятивний капітал, інтелектуальний капітал; за формою власності: суспільний капітал, державний капітал і як форму розвитку приватного капіталу (у ідеалі з елементами суспільного) - корпоративний капітал.

     Вважається, що корпоративний капітал підтвердив свою ефективність як стимулюючий чинник для більшості економічних систем. Існує наукова думка, що корпоративний капітал ефективний унаслідок свого масштабу, можливостей використання передових технологій і управлінських рішень.  З цим погоджується проф. Бузгалін, пишучи, що «корпоративний капітал неоліберального періоду пізнього капіталізму вбирає у себе все, що було «напрацьовано» попередніми пристосуваннями капіталістичної системи до мінливих умов світового співтовариства ХХ сторіччя » [4, с. 209.] Але тоді, як економікс політкоректно говорить про те, що корпоративний капітал увібрав в себе таку характеристику приватного капіталу як чітке визначення приналежності капіталу і таку властивість суспільного капіталу як спрямованість на задоволення інтересів численних соціальних груп - найнятих робітників, залежних осіб, власників. З цим важко не погодитися, але важливіша взаємна зацікавленість в зростанні як власників капіталу - акціонерів, так і найнятих робітників -менеджмента.

     За  думкою ж автора «Глобального капіталу»  трансформаціїї корпоративного капіталу обумовлені тим, що він є транснаціональним монополістичним фінансовим капіталом, поєднаним з державою, успадковуючи досягення імперіалізму.

     Щоб виявити закономірності відносин корпоративного капіталу достатньо лишень проаналізувати передумови його виникнення по етапах еволюції капіталу, що суттєво вплинули на них.

     Перша стадія, що нас цікавить, це монополістичний капітал. Знаменується появою якісно нової складової ринкової економіки – промислово-фінансових монополій, які спокушуються на, здавалося б, ключової характеристики ринку – свободи конкуренції. Що було в якійсь мірі саме відповіддю капіталу прогресу пізньоіндустріальних технологій.

     Друга – соціально-регулюваний капітал. Капітал знову намагається пристосуватися до об’єктивних змін і знов змінює свою природу. Бо як відомо капітал – це обосіблений економічний агент, що в принципі не регулюється сам по собі. 

     І нарешті, у третій стадії – стадії віртуалізації, капітал зробив третій крок до зміни своїх засад в рамках неолібералізму узявши в новій якості сверхвладу транснаціональних корпорацій. Корпоративний капітал «зняв», пристосувавши до укріплення свого господства, досягнення соціал-демократії та деякі механізми фашизму, «прибрав» від елементів соціалізму перші та  надавши трохи шляхетності другим.

     І тоді, такий чинником, обумовлючий  високу ефективність корпоративного капіталу, як гнучкість і здібність до трансформації і консолідації і, як наслідок, посилення своїх можливостей вже не є однозначною перевагою.

     Виходячи  з того, що корпоративний капітал  не є приватним виробником, але  складною кооперацією праці гігантських, має здатність впливати і на «правила гри», організовани аморфно, знаходяться у власності невизначеної кількості юр- та фізлиць та робимо крок уперед. Далі висновок, що к.к. це система, що має зверху фінансовий капітал, що зрощений з павутиною фірм-корпорацій, які мають сотні та тисячі філіалів по усьому світу та суттєво впливає на діяльність міжнародних інститутів наявністю відповідних ричагів та ситемою інститутів насильства, а також  систему виробництва людського капіталу. На чолі стоїть маловідома група власників.

     Щоб розширити наш методологічний арсенал  у цьому дослідженні та зробити  виважені висновки, перейдемо до пошуків  визначення корпоративної власності.

     Перейдемо тепер до розгляду другої складової  – власності. Говорячи про власність як економічну категорію,  слід зазначити, що сутність її не менш багатозначна, ніж капіталу, що був проаналізований вище. Економічні відносини власності — це насамперед відносини, що складаються між суб'єктами економічної діяльності з приводу якихось благ. Тому можна зробити висновок, що власність існувала з моменту зародження першої економічної думки людини, тобто з самої прадавнини.

     Відносини власності - це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці. Дуже вдало на погляд автора характеризує власність проф. Базилевич як категорію, що виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, религійних тощо [1, с. 71]

     З наукового боку дуже цікавим видається  еволюція поглядів на власність. Якщо Римське право розглядало власність  як право володіння, використання та розпорядження майном, при цьому  не виділяючи окремо особисті речі та засоби виробництва, то із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення дедалі більше змінювало свою форму.

     Нам добре відомий відомий афоризм, що гроші, які не працюють не є капіталом. Так от так само не можна назвати речі взагалі власністю. Певна річ стає власністю лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. [1, с. 72]

     Таким чином, загальновизнаною є класифікація власності за трьома видами, що постійно знаходяться у тісній взаємодії.

     Відносини з приводу привласнення об’єктів власності. Тут мається на увазі  перетин понятть привласнення та відчуждення власності, що виникають  у соціумі, де головною метою  абсолютне  контроль власника над своїми «речами».

     Відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності – це безпосередньо корисність власності та її можливість та потенціал з приводу отримання прибутку від її використовування.

     Нарешті, відносини з приводу господарського використання об’єктів власності. Такий тип відносин є характерним для ситуації «власник - підприємець», коли перший надає останньому власність на певних умовах: оренда, концесія, лізінг, франчайзінг як оренда бренду тощо.

     На  поданому малюнку (див. Рис.1.3) ми бачимо, центральну роль, яку грають відносини власності, Економічний зміст відносин власності полягає в реальних діях суб'єктів по володінню, розпорядженню і використанню об'єктів власності. Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил. Тому зміна форм власності відкриває нові горизонти розвитку економічної системи.

     Рис. 1.3. Місце власності в економічній системі [1] 
 

     Людству відомі дві основні форми власності - приватна і суспільна. Де під приватною ми перш за все маємо право приватної особи на користування та розпорядження власністю, суспільна ж навпаки передбачає спільне привласнення засобів виробництва та його результатів, де всі суб’єкти є рівноправні співвласники.

     Форми власності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються, модифікуються і зникають із зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного оновлення економічного устрою суспільства.