Проблеми забруднення атмосфери

     Велику  небезпеку для всіх водних джерел становить радіоактивне забруднення. Внаслідок випробувань атомної  зброї, викидів промислових підприємств, відходів атомних човнів ті аварій на атомних електростанціях у  водойми потрапляють радіонукліди. Вони накопичуються в живих організмах і згубно впливають на них. При  цьому концентрація радіоактивних  речовин у водних рослинах і тваринах у сотні і тисячі разів перевищує  їхню концентрацію у воді. Тому споживання продуктів Світового океану стає небезпечним.

     Через забруднення прісних водойм промисловими, тепловими і каналізаційними  стоками, нафтопродуктами, радіоактивними відходами, мінеральними добривами й отрутохімікатами, які потрапляють з полів разом зі струмками дощової та талої води, утворюють води, непридатні для життя людини, рослин і тварин.

     Забруднення водойм негативно позначається на туризмі  й відпочинку людей. Рибальстві та мисливстві. Адже місця відпочинку привертають  до себе увагу переважно наявністю  водойм. Проблеми забруднення прибережних  районів моря приблизно такі ж, як і внутрішніх вод, оскільки здатність  моря до самоочищення теж обмежена. Так, дуже напружена екологічна ситуація в районі м. Одеси, де внаслідок аварійних  скидів каналізаційних вод реєструють значне бактеріальне забруднення морської води.

     Побутові  відходи та стоки сільськогосподарських  комплексів нерідко є джерелами  багатьох інфекційних хвороб, зокрема  дизентерії, холери, вірусного гепатиту, паратифу тощо. Близько 500 млн. чоловік  на нашій планеті щорічно потерпають від хвороб, які виникли внаслідок  забруднення води. 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Причини та наслідки забруднення  літосфери

     Літосфера - верхня тверда оболонка земної кулі. Найважливішими її частинами є:

· поверхневий  родючий шар, або грунт,

· земні  надра (корисні копалини).

     Грунт - особливе природне тіло, що утворилось на материнській породі під виливом природних ґрунтоутворюючих факторів (клімат, рослинність, тваринний світ, рельєф місцевості, геологічний вік території) та діяльності людини.

     Ґрунт - це основа виробництва продуктів  харчування та кормів, органічної сировини, накопичувач поживних речовин для  рослин та води з опадів. Він діє  як фільтр, буфер ґрунтових вод, утворює  та очищує їх.

     Сучасний  стан ґрунтів такий, що він є не стільки природним тілом, скільки  продуктом людської діяльності.

     Шкідливий антропогенний вплив, а також  розгул стихій, природних та посилених  людиною, завдає ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це, насамперед:

• водна і вітрова ерозія;
• погіршення ґрунтової структури;
• механічне руйнування та ущільнення ґрунту;
• постійне збіднення на гумус та поживні речовини;
• забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним;
• перезволоження та засоленість земель.

     Причинами зниження продуктивності ґрунтів та погіршення їх властивостей, у тому числі й в Україні є і  нераціональне використання земель, надмірна їх експлуатація.

     Антропогенний вплив людини на ґрунти може бути прямим і непрямим:

     1. Прямий вплив виявляється насамперед  у сільськогосподарській діяльності  людини.

     2. Непрямий вплив людини на грунт виявляється у:

• вирубуванні лісів;
• будівництві штучних водойм;
• надмірному випасанні тварин;
• будівництві об'єктів видобувної та переробної промисловості, дамб тощо.

   Основними джерелами забруднення ґрунту є:

     Житлові будинки та побутові підприємства: у числі забруднюючих речовин переважає побутове сміття, харчові відходи, фекалії, будівельне сміття, відходи опалювальних систем, сміття громадських закладів (лікарень, їдалень, готелів, магазинів тощо).

     Промислові  підприємства: у твердих і рідких промислових відходах постійно присутні ті речовини, які здатні спричиняти токсичний вплив на живі організми та їх угруповання. Наприклад:

• у відходах металургійної промисловості наявні солі кольорових та важких металів;
• машинобудівна промисловість засмічує довкілля ціанідами, сполуками арсену, берилію;
• при виробництві пластмас та штучних волокон утворюються відходи бензолу та фенолу; метанол, фенол, скипидар;
• кубові залишки - характерні відходи целюлозно-паперової промисловості.

     Теплоенергетика: окрім утворення значних кількостей шлаків при спалюванні кам'яного вугілля в атмосферу потрапляє багато сажі, оксидів сірки, які у кінці-кінців надходять у грунт.

     Сільське  господарство: мінеральні добрива, пестициди, хімічні засоби захисту рослин є джерелами забруднення ґрунту важкими металами (свинець, ртуть, цинк, манган); накопичення важких металів у ґрунті зумовлює зміни його складу і властивостей.

     Транспорт: при роботі двигунів внутрішнього згорання інтенсивно виділяються оксиди азоту, свинець, вуглеводні та інші речовини, які осідають на поверхні ґрунту або поглинаються рослинами. Крім того, під час руху автомобільного транспорту на трасах залишаються бензин, мастила, бруд із вмістом токсичних речовин, - все це дощовими потоками змивається в навколишні ґрунти.

     Самоочищення  ґрунтів практично не відбувається, або відбувається дуже повільно. Токсичні речовини накопичуються, що сприяє поступовим змінам хімічного складу ґрунту, порушенню  єдності геохімічного середовища та живих організмів. З ґрунту токсичні речовини можуть надходити до організму  рослин, тварин та людей і викликати  небажані наслідки.

     У ґрунтах накопичуються метали, наприклад, залізо, ртуть, свинець, мідь тощо. Ртуть  потрапляє у грунт з пестицидами та промисловими відходами. Сумарні неконтрольовані викиди ртуті складають 4-5 тис. т щороку, а з кожної тонни добутого свинцю до 25 кг розсіюється у довкіллі. Значні кількості свинцю викидаються у атмосфері з вихлопними газами автомобілів. У кінцевому результаті сполуки свинцю з опадами потрапляють у ґрунти і водойми. У промислових районах вміст свинцю у ґрунтах у 25-27 разів вищий, ніж у сільськогосподарських. Техногенне надходження в довкілля міді і цинку щорічно складає 35 та 27 кг/км2 відповідно. Підвищений вміст цих металів у ґрунтах веде до уповільненого росту рослин та зниження врожайності.

     Значна  кількість відходів утворюється  при видобуванні та збагаченні корисних копалин. При видобутку кам'яного  вугілля пуста порода зберігається у териконах, загальне число яких більше 2000, з них більше 700 палаючих, які активно забруднюють атмосферу. Під териконами знаходиться більше десяти тисяч гектарів родючих земель.

     На  кожну тонну виробленого калійного  добрива припадає 3-4 т галітових відходів. У місцях видобутку калійних руд накопичились сотні мільйонів тонн таких відходів, що містять в основному хлорид натрію.

     На  зрошуваних ґрунтах може виникнути  небезпека засолення ґрунтів  внаслідок неправильного поливу. Засолення - збільшення солоності ґрунту до рівня, що згубний для рослин, що відбувається внаслідок активного  випаровування і транспірації поливних вод з паралельним накопиченням у ґрунті солей, які залишаються  у ґрунтовому розчині. Тому зрошення вважають однією з форм спустошення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Якість  використання природних  ресурсів

     У XXI столітті людство зіткнулося з безпрецедентною проблемою екологічного виживання. В світі не існує країни, яку б не зачепила  тією чи іншою мірою екологічна криза, безпосередньо пов’язана з обмеженістю природних ресурсів планети, станом демографічних, соціальних та економічних процесів.

     На  сьогодні проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів переросла в одну з  найважливіших глобальних проблем сучасності. Від неї залежить основа існування людського суспільства. Цілком очевидно, що вирішення можливе лише за умови об’єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн.

       Саме тому  Конференція ООН  на найвищому рівні з питань  навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року  в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), засвідчила, що стан навколишнього природного  середовища є одним з найважливіших  чинників глобальної, регіональної  та національної безпеки. 

     В Україні в нинішній системі економічного механізму екологічного регулювання  фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоконструктивної діяльності. Не набули необхідного розвитку механізм впливу субсидування на формування екологічної інфраструктури, “зеленої” індустрії, національного ринку екологічних послуг тощо, в тому числі ні екологічний аудит, а ні екологічне страхування.

     Уряду України для підтримання сталого розвитку необхідно  стимулювати раціональне       використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища   шляхом:

• надання пільг при оподаткувані підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні і ресурсо-енергозберігаючі технології, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;
• надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових кредитів для забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
• звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;
• передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам і громадянам;
• надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;
• сприяння природному відновленню рослинного покриву;
• запобіганням небажаним змінам природних рослинних угруповань та негативному впливу на них господарської діяльності;
• зупиненням (тимчасовим) господарської діяльності з метою створення умов для відновлення деградованих земель.

     Сучасне використання земельних ресурсів України  не відповідає вимогам раціонального  природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових  насаджень, що негативно впливає  на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.  

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень.

     Значної екологічної шкоди земельні ресурси  зазнають через забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.