Экологические проблемы в Древнем Египте

1.4 Римський період

         До моменту захоплення Єгипту римськими військами населення країни було готове до створення єдиного в етнічному та культурному відношенні суспільства. Римські правителі робили все можливе, щоб зупинити цей процес. По-перше, Рим підозріло ставився до східних суспільств з притаманними їм культурою і релігією, а по-друге, досвід римських завоювань підказував, що управляти роздробленою країною набагато легше. Історичні документи, що відносяться до періоду римського панування, свідчать про те, що сільське населення Єгипту було розділено римлянами на соціальні та етнічні категорії. Здавалося б, така політика мала на увазі соціальне піднесення грецького і еллінізованого населення Єгипту, але незабаром частина жителів країни виявила, що державні та інші почесні посади в системі управління коштують дуже дорого. Траплялося навіть, що влада силою нав'язували ці почесні пости окремим громадянам. Податковий прес ставав все важче; та селяни-одноосібники, і сільські громади інколи вимушені були обробляти землю собі в збиток і не могли розраховувати на послаблення - розмір податку не скорочувався навіть в неврожайні роки. Коли ж, як нерідко траплялося, зневірені селяни кидали свою ділянку, їхній борг розподілявся між тими, хто залишався і продовжував працювати. Часом населення цілих сіл залишало свої землі. За цього періоду запровадили християнство.

Запровадження християнства

Інформація по ранньому етапі християнства в Єгипті практично відсутня, оскільки його прихильникам доводилося приховувати відданість релігії, що заперечує обожнювання імператора і держави. Таким чином, відомості про поширення християнства до його остаточного затвердження в 4 ст. украй мізерні. Однак у письмових документах про язичницькі жертвоприношення, що відносяться до часу правління імператора Деція (249-251), згадуються особи, добровільно які висловили свою лояльність римського імператора та його богам, і християни, яких переконали відмовитися від своєї віри. Судячи з усього, процес поширення християнства в Єгипті відбувався швидко, охоплюючи населення різних районів незалежно від їх етнічної приналежності чи соціального становища. Церковна організація, що влаштувалися в Олександрії, потім поширила свій вплив і в центри номів. До 2 ст. у єгипетських християн вже з'явилися свої вчені-богослови. Найбільш відомі з них - засновник олександрійської школи Климент (бл. 150-215) і Оріген (бл. 185-253 або 254).  Згодом країна, яка була відома як «житниця Риму», занепала. Після поділу Римської імперії у 395 році нашої ери увійшла до складу Східно-римської  імперії (Візантійської імперії).

Отже, Єгипет з незапам'ятних часів звертав на себе увагу всього людства. Він викликав подив у гордого своєю цивілізацією вавилонського народу. У єгиптян навчилися мудрості філософи і вчені Стародавньої Греції. Великий Рим схилявся перед структурною державною організацією країни пірамід. Минули тисячоліття, але жвавий інтерес до історії Стародавнього Єгипту аж ніяк не вичерпався і не вичерпається.

РОЗДІЛ II

Природно-кліматичні умови в Стародавньому Єгипті

Шість тисячоліть тому в родючій долині Нілу виникли державні утворення, об'єднані в IV — на початку ІІІ тис. до н. е. в єдину державу. На характер буття і культуру Єгипту вплинули природна територіальна замкненість. Можна сказати що, сама природа подбала про те,  щоб  Стародавній Єгипет розвивався, як централізована держава. Єгиптологи вважають, що на світанку цивілізації тобто п’ять тисяч років тому, клімат в Північно - Східній Африці був уже такий самий, як нинішній, тобто пустельний та спекотний.1 3Пір року, як таких там не було, загалом вони змінювалися кожного дня. У день було нестерпно спекотно, а в ночі був сильний холод.  У Стародавньому Єгипті природа була не дуже милосердною до них.

Стародавній Єгипет виник на північному сході Африки, в долині Нілу, що впадає в Середземне море, і на прилеглих до неї територіях. Уся долина Нілу є, ​​по суті, величезним оазисом. Єгипту. "Дар Нілу", як справедливо стверджували грецькі письменники. Він є одним із природних факторів розвитку Єгипетської цивілізації. Дійсно, якщо б не Ніл, то весь Єгипет представляв би собою пустелю. Щорічно в літні місяці відбувалися повені. Вода в Нілі піднімалась  на 10-12м і заливала величезні території. Вода спадала тільки через 3 - 4 місяці, залишаючи частинки мулу і органічних речовин. Цей осад поступово створював єгипетський ґрунт. Весь ґрунт країни – наносного походження, результат багатотисячолітньої діяльності річки в період її щорічних повеней. І вузьке кам'яне ложе верхньоєгипетської долини, і колишній Нижній Єгипет суцільно вкриті глибоким шаром річкових відкладень – м'яким нільським мулом. Ця дуже родюча речовина, яка легко обробляється, і є основним багатство країни, джерелом її стабільних високих врожаїв.

Зволожена, готова до посіву земля Нільської долини блищить, як чорний лак. Древні жителі навіть називали свою країну на честь цього родючого ґрунту Кемет, що означає «чорний». Тим самим вони відзначали вельми суттєву ознаку Єгипту: в суворих природних умовах Північної Африки з її спекотним і сухим кліматом, в оточенні безводних просторів кам'янисто-піщаних пустель, тільки на ґрунті, створеному Нілом, тільки завдяки цьому наносу чорної землі з'явилася і сама можливість поселення людей, основним джерелом існування яких стало землеробство.

Ніл слугував основною транспортною артерією для єгиптян, адже він протікав через добру половину адміністративних округів, розташованих від першого нільського порога до Дельти ланцюгом, один за одним. До того ж, це була зручна водна магістраль, адже нею можна плисти не лише вниз за течією, а й під вітрилом проти течії, бо в Єгипті протягом майже цілого року — окрім 50 діб, відведених природою хамсіну,— віють північні та північно-західні вітри.24

Археологічні розкопки поселень епохи пізнього неоліту, що відносяться до VI-IV тисячоліть до н.е., показують, що жителі вели вже цілком осілий спосіб життя, займалися землеробством (до нас дійшли кам'яні зернотерки, дерев'яні серпи з крем'яними зубцями-вкладишами, зерна ячменю і пшениці-двузернянка), скотарством (виявлені кістки биків, баранів, свиней), полюванням, рибальством, збиранням. Жителі цих поселень, розташованих як правило по краю долини, ще боялися стихії Нілу й не робили спроб приборкання річки. Але у них уже з’являлися  думки, щодо збільшення користі Нілу та його приборкання.

Коли Ніл виходить з берегів, то не тільки заливає Дельту, але навіть і частину так званої Лівійської і Аравійської області. Про природні властивості цієї дивовижної ріки ніхто не знав. Так само як не знали чому Ніл, починаючи від літнього сонцестояння, виходить з берегів і вода піднімається протягом приблизно 100 днів; після закінчення ж цього терміну вода знову спадає, річка входить в своє колишнє русло і потім низький рівень води зберігається цілу зиму, аж до наступного літнього сонцестояння. Жоден єгиптянин не міг пояснити  про причини цього явища, ніхто не був у змозі відповісти на питання: чому природа Нілу прямо протилежна природі решти річок. Ще одним цікавим питанням було чому з усіх річок на світі тільки з цієї річки не дують холодні вітри. 35

Іншим важливим природним фактором розвитку давньоєгипетської цивілізації стала пустеля. З одного боку, вона сприяла її замкнутості, перешкоджаючи контактам з сусідніми народами, і несла їй постійну загрозу, насилаючи ворожі племена і піщані бурі; єгиптянам доводилося весь час боротися з нею, створюючи перешкоди наступаючим піскам і відвойовуючи у неї необхідні для землеробства території. З іншого, формується над пустелею стовп теплого повітря забезпечував протягом більшої частини року доступ в долину північного вітру зі Середземного моря, який збагачував її солями, що живлять рослини, і підтримував вологий і помірний клімат; лише в квітні та травні на Єгипет обрушувався висушує південно-східний вітер хамсин.

Щоб вижити за таких умов, людям потрібно було пристосовуватися. Вони будували будинки таким чином, щоб в день ховатись від жари, а у ночі від холоду.

Єгипет також  не був багатий на корисні копалини. Головним надбанням його надр були різноманітні породи каменю (граніт, базальт, діареї, алебастр, вапняк, піщаник). Багато металів були відсутні, що зумовило експансію єгиптян в південному та північно-східному напрямках: на Синайському півострові їх залучали мідні рудники, в Нубії і на Аравійському нагір'я - поклади золота і срібла. Єгипет і сусідні області не мали у своєму розпорядженні запасами олова і заліза, що затримало наступ бронзового і залізного віку на території нільської долини.

Отже, цивілізація Стародавнього Єгипту проіснувала майже три тисячі років, залишивши нащадкам величні пам'ятники й казкові скарби. Єгипет став колискою другої (після шумерської) великою цивілізацією у світовій історії. Він зародилася в долині Нила декількома століттями пізніше шумерської цивілізації в Месопотамії, що зробила безсумнівний вплив на ранній розвиток Стародавнього Єгипту. А завдяки своїй праці народ Єгипту став тим ким став. Можливо якби природа була більш гуманнішою Стародавній Єгипет не досяг би того чого досяг.

РОЗДІЛ 3 

ЕКОЛОГІЧНІ КРИЗИ ЄГИПТУ

 «П'ять тисяч років технічного прогресу, п'ять тисячоліть нових і нових тріумфів двоногого бунтаря, єдиного заколотника серед численних дітей природи...»  
Т. Геєрдал, норвезький дослідник і мандрівник 

Екологічна криза — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. Іншими словами екологічні кризи Єгипту можна назвати його екологічними проблемами.

      Екологічні проблеми, це проблеми всіх віків і народів і Єгипет не виключення. У ході розвитку людського суспільства вони виникають, сягають своїх вершин.

      Як відомо з історії, залежно від рівня розвитку суспільства, від його потреб,  проблеми набувають своєї чинності. Однією з найголовніших екологічних проблем являється зміна природного середовища в результаті антропоморфних дій. Людина повільно і планомірно знищує природу, а разом із нею і саму себе. І як не дивно в Єгипті це також було.

      С першого погляду здається, що в Стародавньому Єгипті не було антропоморфного впливу, але це лише здається. Єгипет розвивався, як соціально-економічна держава, а під час розвитку іде вдосконалення.      Наприклад, Стародавні єгиптяни побудували оригінальну іригаційну систему, не схожу на месопотамську. Якщо в долині рік-близнюків система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, то в долині Нілу склалася проста й надійна басейнова система іригації, покликана якомога довше, впродовж усього посівного періоду, затримати воду на полях. Будувати й експлуатувати таку систему штучного зрошення землі можна було лише усім миром, злагодженими зусиллями всіх номів, що дуже вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства.

     Споруджувати саме басейнову систему іригації єгиптян спонукав рельєф Нільської долини. Справа в тому, що на природно високих берегах Нілу мул під час паводку відкладався товщим шаром, ніж у долині, яка через це понижувалась також на захід і схід, у бік Лівійського та Аравійського плато. Скориставшись цією особливістю рельєфу Нільської долини, єгиптяни поділили її повздовжніми та поперечними греблями і дамбами на більші й менші басейни, через що вона зовні стала схожою на гігантську шахову дошку. Напередодні розливу Нілу, чи коли вода вже починала прибувати, селяни проривали крізь високі нільські береги (їх вони ще й штучно нарощували) короткі канали, якими впускали воду в басейни, звідки її потім розподіляли на поля за допомогою невеликих земляних валів. Коли мул осідав, паводкову воду відводили назад, у річку. Вода заодно промивала фунт, оберігаючи його від засолювання. Нільський мул, що залишався на полях, зберігав вологу впродовж двох місяців, проте цього часу цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур (нільський мул був справжнім поживним бульйоном для рослин, він давав найшвидші сходи у світі).

       Басейнова система іригації в Єгипті виявилася значно ефективнішою, аніж дренажна — в Месопотамії. Вона чинила менший тиск на природу і забезпечувала стабільну екологічну обстановку в країні. Вода в Нільській долині стояла в каналах лише під час повені, впродовж 6—9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими, за каналами ж у Месопотамії доводилось наглядати протягом цілого року. Проіснувала ця система іригації в Єгипті до середини XIX ст., поки її не зруйнувала Асуанська гребля. Нині вона почасти збереглася лише у Верхньому Єгипті.

Майже кожен єгипетський фараон приділяв увагу іригаційному будівництву в країні. Проте найграндіозніші іригаційні роботи було здійснено в епоху Середнього Царства на території Фаюмського оазису та за царювання Рамзеса II— в Дельті.

      Фаюм являв собою природну впадину, що в глибоку давнину зрошувалась рукавом Нілу, однак поступово, ще до неоліту, відокремилась від Нільської долини. В найнижчому місці цієї впадини існувало природне озеро, оточене заболоченими землями. Осушити фаюмські болота єгиптяни спробували ще в епоху Стародавнього Царства, проте реалізувати цей намір вдалося лише в перші століття II тис. до н. е. Зокрема, фараон Аменемхет III перетворив старий рукав Нілу (араби називали його Бахр-Юсуф — "рукав св. Йосифа") в обвідний канал.

        Паводкова вода цим каналом заповнювала Мерідове озеро (його нинішня назва — Біркет-Карун), коли ж паводок закінчувався, її відводили за допомогою складної системи дамб і каналів назад, до Нілу, й вона, таким чином, у засушливу пору року напоювала великі масиви земель. Завдяки фаюмській іригаційній системі Мерідове озеро служило своєрідним регулятором річки. Воно понижувало її максимальний рівень під час паводку й уповільнювало спад паводкових вод.

         У IV тис. до н. е. єгиптяни винайшли ніломір. Він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмір паводка.

        Існувало три типи ніломіру: прибережні скелі, на яких позначали рівень паводкової води, кам’яні сходинки до річки, які використовувались з цією ж метою, та Шахта з колоною посередині. Третій тип ніломіру був найдосконалішим. Шахта, в яку вели сходинки, була сполучена з Нілом спеціальним каналом і діяла за фізичним законом сполучених посудин: рівень води в ній (його регулярно позначали на колоні чи стіні шахти) був такий самий, як і в Нілі.

          Ще одним нововведенням було винайдення в Новому Царстві шадуф. За допомогою цього нехитрого пристрою два робітники, працюючи позмінно, могли полити за світловий день до пів гектара землі. Шадуф дозволив єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв, насамперед, розвитку садівництва. Нарешті, в І тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються й нинішні єгипетські селяни. Система штучного поливу землі забезпечувала високий валовий збір зернових у країні. За підрахунками єгиптологів, одна сім’я хліборобів могла прогодувати з єгипетських ґрунтів ще три сім’ї.