Экологические проблемы в Древнем Египте

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Історичний факультет

Кафедра історії України

Спеціальність 8.030301 «Історія»

Освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»

 

Курсова робота

 

ЕКОЛОГІЧНІ КРИЗИ В ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

 

                                                                                       Студентки I курсу

денної форми навчання

Ткач Карини Сергіївни

Науковий керівник

кандидат історичних наук, доцент

Луговий О.М.

________________

(підпис керівника)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса – 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

 

Вступ …………………………………………………………3

 

 

Розділ I. Загальна характеристика Єгипту, як держави…………………6

I.1. До династичний період………………………6

I.2. Династичний період………………………….7

I.3. Елліністичний період………………………..8

I.4.  Римський період……………………………11

  

Розділ II. Природно кліматичні умови в країні……………………………13

   

Розділ III. Екологічні кризи Єгипту………………………………………….18

III.1. Повені…………………………………………21

III.2. Рухливі піщані дюни…………………………22

 

Висновки …………………………………………………….23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Предмет цього дослідження - давньоєгипетська цивілізація, як складний соціально-природний організм, в основі еволюції якого процес безперервної взаємодії суспільства і природного середовища його перебування. Відповідно, розгляду підлягають динамічні складові екології стародавнього Єгипту: загальна характеристика,клімат та водний режим Нілу, екологічні проблеми і деякі інші. Аналіз історичної та природничої інформації з її подальшим синтезом розкриває глибинні механізми розвитку цивілізації фараонів.

 Актуальність дослідження полягає насамперед у тому, що воно заповнює пробіли  в сьогоднішніх знаннях про Єгипет. Тим самим закладається фундамент об'єктивного переосмислення давньоєгипетської соціальної історії, яке неможливе без адекватного уявлення про тисячолітні зміни природного середовища. Наявність вже досить обширної бази відповідних природничо-наукових даних поки не увінчалося створенням повномасштабної історичної картини взаємин людини і природи в часи фараонів. Єгипет, як і всі стародавні держави, що на даний час досліджуються  має свої проблеми, однією з яких являється не достатнє звернення уваги на його екологію.

 Метою дослідження можна вважати екологічну роль в створенні цивілізації,як такої. Так дійсно, єгиптологи завжди приділяли увагу природному середовищу давньоєгипетської цивілізації. Навіть у самих ранніх публікаціях, присвячених давнього Єгипту,відводилося місце для географічних нарисів, які знайомлять читача з ландшафтом, кліматом, рослинністю, тваринним світом і, звичайно ж, з Нілом - річкою, яка багато в чому обумовила особливості соціально-економічних відносин і культури древніх єгиптян.  Разом з тим в такого роду роботах екологічна інформація виконувала функцію швидше ілюстративну, якщо не декоративну, і спочатку не розглядалася, як найважливіше джерело здійснювалися наукових вишукувань. У кращому випадку природа виступала як фон, на якому розгорталися історичні події, про вплив ж на їх хід природних процесів практично не йшлося. По суті, природне навколишнє середовище ніколи не сприймалася дослідниками як "дійова особа" спектаклю в театрі стародавнього Єгипту. Відмовляючись від вкладу природного фактора в соціальній еволюції фараонівського Єгипту, класична історична наука шукає пояснення кардинальних еволюційних змін у житті древніх єгиптян . Я дотримуємося думки, що будь-які спроби осягнення механізмів утворення і всієї подальшої еволюції цивілізацій  без урахування екологічного фактора не дадуть нам завершити повномасштабну картину історії Єгипту.

Джерела, на базі яких здійснювалося наше дослідження, охоплюють практично весь спектр пам'яток матеріальної культури. До династичний період представлений в першу чергу церемоніальними шиферними палетками з вирізаними на них реальними або символічними сценами з життя, найчастіше ритуального сенсу, династичний - відтисками і зразками циліндричних печаток з каменю, слонової кістки або дерева, а також розмальованими дерев'яними і кістяними пластинками з фрагментами найдавніших єгипетських анналів. Чимале значення мають примітивні малюнки на скелях у пустелях Єгипту сцен військового тріумфу тінісських правителів - їх "звіти" про вдалих військових експедиціях, пробивали єгиптянам шляху до зовнішніх джерел сировини, і зображення на осколках архаїчних кам'яних стел і судин для зберігання продовольства.

Одним з найважливіших джерел з історії Раннього-Старого царств є Палермський камінь - хроніка головних подій правління фараонів I-V династій. Видатне місце серед археологічних пам'яток династичного періоду займають монументальні поховання із залишками гігантських надгробків з цегли-сирцю - так званих мастаб, які споруджувалися для царів, а також деяких цариць і найбільших сановників. Для Старого і Середнього царств аналогічну роль відіграють руїни пірамід і супутніх пірамідам будівель заупокійну-культового призначення.

 

Про суспільно-політичний і економічний розвиток Єгипту епохи Старого і Середнього царств ми судимо головним чином за зображеннями і написами (включаючи автобіографічні) в царських і чиновницьких гробницях, на похоронних стелах і т.п. Нове царство, на додаток до того, представлено монументальними рельєфами і текстами в храмах, а також папірусами з прописами господарсько-побутового характеру. Особливе місце серед останніх належить папірусу Вільбур - великому земельному кадастру, який дозволяє судити про якість грунтів в давньому Єгипті і, в сукупності з природничими даними про клімат і режимі Нілу, реконструювати деякі нові обставини соціальної історії фараонів.

У системі літочислення стародавніх єгиптян не існувало ери. Відлік років вони починали заново після кожного перепису населення(він здійснювався раз у два або три роки). Одним словом, надійно датувати події староєгипетської історії – справа непроста.1 Отже, приблизною хронологією моїх досліджень можна вважати   -525 р. до н.е.

Єгипет мав чіткі географічні кордони – скелясті гори й пустині на сході й заході, нільські пороги на півдні.2У своєму ж дослідженні географічними межами, я вважала Верхній Єгипет,який мав координати 25° 43′ 0″ N, 32° 38′ 0″E та нижній Єгипет, який мав координати  29°50′40.8″ N, 31°15′03.3″ E., до та після їх об’єднання.

1

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

РОЗДІЛ I

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЄГИПТУ, ЯК ДЕРЖАВИ

Стародавній Єгипет  - 2назва історичного регіону і найбільшої цивілізації Стародавнього світу, що існували на північному сході Африки, вздовж нижньої течії річки Ніл. Історія Стародавнього Єгипту становить близько 40 століть і підрозділяється дослідниками на додинастичний період ,династичний період (основний етап існування єгипетської цивілізації протяжністю близько 27-и століть), елліністичний період (синтез з греко-македонської культурою під владою династії Птолемеїв) і римський період (у складі давньоримського держави, як одна з найважливіших провінцій Римської імперії).1

1.1 Додинастичний період

        Стародавні єгиптяни називали свою країну Кемет, що означає «чорна», так як жили вони близько могутнього Нілу, який наносив на навколишні землі мул. Земля ставала чорна, жирна, дуже родюча. Для єгиптян «чорне золото» не нафта, а саме земля під їхніми ногами. Територія майбутнього Єгипту була непривітна. Непрохідна гущавина з папірусу і акацій, хмари кровососів над головою, зубасті крокодили постійно норовили потягти людини в буйний Ніл.

     Життя стародавніх єгиптян була дуже складне і специфічне. Товариство, яке зародилося на берегах Нілу, було сусідської громадою (ном), де функції жерців і вождів полягали в управлінні державним апаратом. Таким чином, в їх руках було управління економікою, внаслідок чого почалося майнове розшарування. В час утворення держави було сорок номів або громад. Номи постійно вели війни між собою, гнали худобу, брали полонених, мабуть що стали першими

 рабами. Більш сильні громади  придушували і захоплювали слабкі. У Верхньому і Нижньому Єгипті  починається формування держав  навколо найбільш сильного нома. Незабаром, у IV тисячолітті до нашої ери номи об'єдналися в Верхньоєгипетське і в Нижньоєгипетське царства.

     Людям було складно управляти численними іригаційними спорудами. Тільки зусиллям всього народу можна було раціонально використовувати всю територію навколо Нілу. До того ж Верхній і Нижній Єгипет дуже добре доповнювали один одного. Верхньоєгипетські  долини можна було використовувати для ріллей, але вони не підходила для вигону худоби. У свою чергу гирло Нілу дуже підходила для пасовищ. Так до кінця четвертого тисячоліття до нашої ери закінчився додинастичний період в історії Єгипту.

1.2 Династичний період

      Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів - необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипту і сам був об’єктом поклоніння. Виявом цього було будівництво у цей період пірамід - гробниць фараонів Джосера, Снофру, Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мікеріна (Менкаура). В XXIII-XXI століттях Єгипет розпадається на безліч номів. Нове об'єднання Єгипту почалося з піднесення номархів Гераклеополя, пізніше посилилися правителі південного міста Фіви. Фіванський фараон Ментухотеп I став правителем об'єднаного Єгипту. В XXI-XVIII століттях покровителем фараонів оголошений бог Амон. Аменемхет I переніс столицю з Фів в Іттауі,що розташована в Файюмському оазисі. Новий розпад Єгипту в XVIII-XVI століттях привів до захоплення Єгипту азіатськими володарями – гіксосами, які захопили владу у Нижньому Єгипті і зробили своєю столицею місто Аваріс в східній частині дельти Нілу. Знищити панування гіксосів вдалося Яхмусу I. Переслідуючи їх, він вторгся в Палестину, Сирію. Його наступники встановили панування Єгипту в Палестині, Фінікії, Сирії; країна Куш до 4-го нільського порога стала провінцією Єгипту. При Аменхотепі III Давній Єгипет досяг найбільшої могутності. З провінцій в Азії і в країні Куш Давній Єгипет отримував данину деревиною, міддю, оловом, свинцем, сріблом, а також худобу, рабів, вина, ювелірні вироби, слонову кістку. З країни Пунт, куди цариця Хатшепсут направила експедицію, в Стародавній Єгипет надходили пахощі. У цей період армія Єгипту стала регулярною. Релігійна реформа Аменхотепа IV (Ехнатона) проголосила культ єдиного для єгиптян бога Атона. На честь цього бога будується нова столиця Ахетатон. Після смерті Ехнатона в 1335 року до н. е.. було відновлено шанування колишніх богів, і Фіви знову стали столицею Єгипту. Захопившись релігійною реформою, Ехнатон закинув управління державою. Занепад тривав і після його смерті, але близько 1290 року до н. е.. фараон Рамзес II відновив могутність Єгипту. Він вів вперту боротьбу з хетами і їх сирійськими союзниками. Столицею Єгипту при Рамсесе II став Пер-Рамзес, побудований на місці Аваріс. До середини приблизно 520-х років до н.е. Єгипет залишається єдиною державою, не залежним від Персії, проте в 526 році до н.е. після смерті Амасіса перський цар Камбіс починає війну проти Єгипту і в підсумку стає засновником нової XXVII перської династії фараонів.  Перське панування закінчилося лише зі вступом до Єгипту в кінці 332 року до н. е.. військ Олександра Великого, котрий поклав початок нового елліністичного періоду історії країни.

1.3 Елліністичний період

       Отже, в 332 році до н.е. Олександр Македонський  вступив на єгипетську землю. Олександр Македонський, син, по грецьких мірками, варвара Філіпа був не просто розумний, а чудово освічений. Політика Олександра по відношенню до завойованим країнам була точно прорахована. Він ніколи не нав'язував свої «статути», і  приходячи «в чужий монастир», намагався відповідати вимогам, що пред'являються до правителів даної країни. Єгипет не став винятком. Зустрінутий місцевими жителями з розпростертими обіймами, оскільки ті вже втомилися від розпусти, створеної на їх території персами, Олександр попрямував в Мемфіс, щоб поклонитися єгипетським богам. Там він провів зустріч на вищому рівні з єгипетським оракулом, який швидко проголосив Олександра сином бога Амона, і зі спокійною душею відправився в шлях для здійснення подальших ратних подвигів. Нажаль, вже в 323 році до н.е. великий полководець помер, і його воєначальники вплуталися в непросту справу з розділення Імперії. Найрозумніший - Птолемей, згодом Птолемей I, відвоював собі Єгипет, і з цього моменту в історії цієї країни починається «період еллінізму». За переказами, Птолемей взяв тіло свого царя та друга, забальзамував його і поховав десь в Єгипті. Де саме, невідомо. Птолемей не відмовився від політики, дружньою по відношенню до місцевого населення, проте деякі корективи вніс.

По-перше, столицею Єгипту стала Олександрія, яка швидко перетворилася на центр всього елліністичного світу. По-друге, він почав вводити нові божества в Єгипетський пантеон. Його справу продовжив його син, Птолемей II, який боготворив  своїх батьків і побудував кілька храмів в їх честь. З цих пір, в пантеон  єгипетських богів обов'язково входили правителі з грецьким походженням. Щоб не сильно напружуватися, Птолемей I поділив країну на провінції-номи, призначивши спеціальних чиновників - керувати цими провінціями. Ідея - сама по собі хороша, призвела до величезного зростання чиновницького апарату, що, врешті-решт, стало однією з причин розпаду країни. Династія Птолемеїв вела загарбницькі війни і ніколи Єгипту не належало так багато територій, як за грецького правління. У III столітті до н. е.. до його складу входили власне Єгипет в його традиційних межах від першого порога Нілу і до Середземного моря, що примикає з півдня Ефіопія (стародавня Нубія) і з заходу Кіренаїка (стародавня Лівія). Крім цих африканських територій до складу Єгипетського царства входили Синай, Палестина, Фінікія, Південна Сирія. До царству Птолемеїв ставилися прибережні області південної, південно-західній, західній частин Малої Азії та острів Кіпр. Крім цього, Птолемеї здійснювали контроль над великою кількістю земель в районі Чорного моря.Подібне географічне перевагу досягалося в результаті постійних військових кампаній проти всіх і вся. Головними супротивниками династії Птолемеїв були, як водиться, діти з того ж гнізда - Селевкіди, нащадки Селевка, ще одного полководця Олександра Македонського.Проте не треба думати, що єгипетські царі грецького походження займалися тільки військовими походами і вихвалянням себе та своїх предків.Перші Птолемеї були ще й освіченими правителями. Птолемей II Сотер заснував мусіческіе ігри на честь Аполлона і Муз і продовжив справу батька в збиранні рідкісних рукописів.Був виданий указ, що будь-який корабель, що зайшов у порт і має у себе на борту свитки, мав або ці сувої віддати назовсім, або надати до копіювання. Таким нехитрим способом знаменита Олександрійська бібліотека (ще одне з чудес світу Стародавнього світу) до першого століття до нової ери зберігала близько семисот тисяч копій різної літератури і вважалася храмом, перед входом у який відбувався обряд очищення. Існує багато легенд про загибель Олександріївської бібліотеки. Вважали, що її могли знищити воїни Юлія Цезаря, які спалили єгипетський флот, після чого вогонь перекинувся на місто. Пожежа приписували і наступникові Цезаря - імператорові Августу.Найпопулярніша версія відноситься до часу арабського завоювання. Джерела свідчать, що бібліотека загинула в грандіозному пожежі під час взяття міста турками-османами. За легендою, підкоривши Єгипет, полководець халіфа Омара запитав у свого пана, що робити з бібліотекою. Той відповів, що навіть якщо книги, що зберігаються в бібліотеці, узгоджуються з Кораном - вони не потрібні. Якщо ж суперечать йому - вони небажані, а значить, їх слід знищити в будь-якому випадку.Ну, і звичайно, знаменитий Фаросській маяк, побудований в Олександрії. Маяк являв собою триповерхову башту заввишки близько 120 метрів. Верхній поверх мав круглу форму, і вінчала його бронзова статуя бога морів Посейдона висотою в сім метрів. Про цю статую було складено чимало легенд. Наприклад, що, побачивши ворожі кораблі, статуя видавала нестямні крики, кораблі лякалися і спливали. До речі, світло маяка було видно на шістдесят кілометрів. Незважаючи на свою культурну активність, єгиптяни та особи інших національностей, що проживали на території Єгипту, були дуже незадоволені своїми правителями. За підрахунками вчених, єгиптяни різних категорій платили двісті вісімнадцять різних податків: податок на користування землею, за насіння, тяглову худобу, інвентар, охорону царських складів, очищення насіння, вимірювання землі, оплату переписувачів, за фураж, храмові збори, збір на золоту корону при сходженні царя на престол, збори на утримання флоту і маяка, поліцію, лікарів, лазні та багато інших. А якщо врахувати, що тодішнім податковим інспекторам за виконання плану було обіцяно п'ять відсотків від суми загального збору, то можна собі уявити, з яким завзяттям ці податки збиралися. Тут ще й династичні чвари, викликані великою кількістю наближених до фараонам осіб і кепським характером фараонівських дружин. Починаючи з дружини Птолемея II, цариці Арсіної II, жінки Птолемеїв відрізнялися владолюбством і жорстокістю. Останньою і, ймовірно, самою великою в їх низці була цариця Клеопатра VII. Так чи інакше, податковий гніт і повне безправ'я основної маси населення ставали причиною постійних заворушень і заколотів. Зрештою, після смерті цариці Клеопатри в 31 р. до н.е., ослаблений внутрішніми заворушеннями Єгипет приєднала до себе Римська Імперія. Елліністичний період Єгипту і останній оплот взагалі грецької цивілізації закінчилися.