Взаємовідносини Речі Посполитої та Швеції в 30-х рр.. ХVII ст

Чудовими джерелами, що описують конструкцію самої чайки є «Хроніка» Павла Пясецького та «Опис України» Гійома ле Вассер де Боплана. У Павла Пясецького ми знайдемо такий опис «чайки»: «зрубавши сильну липу, натурально гнучку, виробляють її стовбур, розігрівають його паром і розширяють в ширину й вглиб, щоб перетворити його в човен, який може вмістити 30 або 40 людей. Усередині вони обшивають її шкірами та по бортах вішають пов'язані снопи очеретів, які відбивають напір хвиль і пом'якшують силу шторму. Такі кораблі називаються російською промовою "чайками", які посеред найсильніших гроз все Чорне море без найменшого ушкодження проходять». Гійом де Боплан описував цей процес наступним чином: «Для цього відправляють в Запоріжжя речі, необхідні для походу, і будівельний матеріал для суднобудування і також все, що для цього потрібно. Після того відправляються в Запоріжжя силою 5000 або до 6000 добре озброєних козаків і приступають до будівництва кораблів. Для виготовлення одного з них потрібно 60 козаків, які готовий корабель зроблять за 15 днів. Протягом двох-трьох тижнів виготовляють для служби від 60 до 100 кораблів. У кожному з них знаходиться від 50 до 70 людей.

Козацькі чайки були простими кораблями, без кіля, вкриті з середини дошками. Внутрішній простір такого човна було розділене перегородками, на яких були лавки для веслярів. Все покривалося смолою. Верхню частину борту козаки закріплювали в'язанкою тростини або сухого хмизу, що покращувало судноплавні якості корабля, особливо на високій хвилі. Очерет також був засобом захисту від пострілів противника. У чайок було різне водотоннажність. Мала чайка (близько 10тон) мала довжину близько 15 метрів та вміщала 25-28 козаків, велика чайка (до 40тон) була довжиною до 25 метрів і могла вмістити до 70 людей. Човни мали весла та вітрила. Козаки управляли чайками за допомогою двох рульових весел, одне на кормі та друге на носі. Це дозволяло маневрувати. Чайки були відносно швидкими, їх швидкість досягала до 8-9 вузлів.

Козаки використовували компаси, ліхтарі, якорі й інше оснащення [7, с.48]. Козацькі чайки були оснащені 4-5 невеликими фальконетами. Декілька десятків кораблів створювали серйозну вогневу міць. Кожен козак з екіпажу мав свою особисту зброю. Досвід використання козацької чайки на Чорному морі давав можливість використати козацьку флотилію як наймане військо в інтересах Речі Посполитої на Балтійському морі.

На Балтійському морі не було єдиної країни, яка б володіла повністю його узбережжям. Королівства Швеції, Данії, Річ Посполита, Бранденбурзьке герцогство й інші, але значно менші держави, мали вихід до Балтійського моря [47]. Московське царство також хотіло повернути втрачені під час Лівонської війни 1558–1583 р. Івангород й інші території на узбережжі Балтики [43, с.528].

Габсбурги, імператори Священної Римської імперії не маючи фактичної влади над князями, прагнули закріпитися в Прибалтиці [50, 38]. Князі діяли самостійно й не виконували розпоряджень імператора [11]. За такого співвідношення сил у Прибалтиці не було єдиної держави, яка б контролювала Балтійське море повністю. Це підштовхувало Габсбургів до захоплення прибалтійських територій, з метою вільного судноплавства та виходу до світового океану [31].

Держави, які хотіли б закріпитися на узбережжі та в екваторії Балтійського моря, повинні були б мати досвідчену військово-морську силу для ведення війни. Північна Європа не мала єдиного володаря. На неї претендували Данія, Швеція, Габсбурги й Річ Посполита.

Тому, перша третина XVII століття стала для Речі Посполитої, однієї з найбільших держав тогочасної Європи, безперервною низкою війн з Швецією за володіння південно-східним узбережжям Балтійського моря. Ця боротьба була наповнена перемогами тієї чи іншої сторони, однак абсолютної переваги ні Варшава, ні Стокгольм отримати не могли. У той час, як польська кіннота панувала на суші, шведський флот панував на морі. Чергова польсько-шведська війна закінчилася перемир'ям 1629 р., термін якого закінчувався у 1635 році.

8 листопада 1832 р. до влади  в Речі Посполитій прийшов Владислав IV, амбітний полководець, який вирішив, остаточно розв'язати «шведську проблему», тому почав створювати регулярний польський флот. Ціною надзвичайних зусиль (а точніше, жорсткого стягнення податків) було зібрано кошти, на які побудували 12 кораблів: десять фрегатів і дві галери. Однак на тлі шведських морських сил, які обчислювалися сотнями бойових і допоміжних кораблів, це був мізер.

У цій непростій ситуації король і його урядовці «згадали», що Річ Посполита має могутню морську силу, проти існування якої весь час бореться - а саме, козацьку флотилію.

Перша спроба створити балтійську козацьку флотилію була в 1526 р. Тоді українське козацьке військо брало участь у походах польської армії на балтійському узбережжі. Січова старшина пропонувала створити на Балтиці козацьку ескадру, але більшість польських урядовців тоді не сприйняли цю ідею. В 1561р. Сигізмунд ІІ Август планував залучити козацький корпус на чолі з Дмитром Вишневецьким [12, с.116].

Наступного разу козаки з’явилися в Прибалтиці вже як сухопутне військо. В жовтні 1601 р. запорожці з’явилися на лівонському фронті на стороні Речі Посполитої. Вони воювали разом з силами гетьмана Яна Замойського на дорогах, які вели в Дерпт, Таллінн і Пярну [13, с.108-110]. Очолював козаків Самійло Кішка. Полякам було вигідно відіслати козаків подалі від України й задіяти їх у війні. Війна в Лівонії продовжувалася до 1602 р. Потім після серії непорозумінь з шляхтою козаки вирішили повернутися на Запоріжжя [3, с.21]. Не зважаючи, що козакам не вдалося себе проявити у війні зі шведами на суші, вони прославилися у військових походах проти османів і тепер повинні були повернутися на Балтійське море як морська флотилія [5, с.28-46].

Швеція на момент 1635 р. була одна з найсильніших держав в Європі. За правління Густава ІІ Адольфа (30 жовтня 1611 – 6 листопада 1632 рр.) положення Швеції в Європі значно зміцніло. Він сприяв розвитку мануфактур і торгівлі [37]. Густав ІІ створив невелике (30 тисяч) військо [25], але однорідний національний склад армії підвищив її боєздатність та дисципліну. Шведський король запровадив у армії сувору дисципліну, тілесні покарання й муштру. При ньому було вдосконалено озброєння армії: артилерія оснащена легкими 4-фунтовими (80 міліметрів) гарматами. Вперше в Західній Європі була створена полкова артилерія – по 2 гармати на полк. Великі полки по 2-3 тис. людей були замінені на менші по 1300-1400 людей. В шведських полках дві третини солдатів складали мушкетери, а пікінери одну третину. Реформа армії дозволила королю шведів вступити в Тридцятилітню війну з незначним військом і отримати перемогу над переважаючими силами противників. Військо Густава не грабувало місцеве населення, тому багато німецьких селян приєдналося до його армії. Вже в битві під Лютценом армія шведів налічувала близько 150 тисяч [6, с.19].

Після загибелі Густава ІІ Адольфа трон успадкувала його донька Христина. Вона була освічена, знала багато мов та мріяла перетворити Швецію на провідну державу Європи. З перших років правління у 1632–1635 рр. проявився її талант політика. Владислав IV Ваза вирішив скористатися тим, що шведський трон після загибелі короля-полководця Густава Адольфа займала його малолітня дочка та отримати шведську корону.

У 1632–1634 рр. польське військо знищило московське військо й захопило Смоленську область. Ці військові перемоги показали, що Владислав IV, який тільки прийшов до влади має талант полководця. Гордість польського війська – це крилаті гусари. Вони швидкі й гарно озброєні. Та все ж більшість польської армії складало ополчення й найманці. Річ Посполита мала вихід до Балтійського моря, але вона не мала сильного флоту. Поляки мали достатньо велике сухопутне військо. Оскільки основа війська були ополченці та найманці, то вони не мали гарної військової дисципліни. Економіка Речі Посполитою відставала від провідних держав Європи [16].

Річ Посполита входила до Католицької ліги, але католицькі держави не могли допомогти союзниці. Католицька ліга програвала Тридцятилітню війну і не надала б військової підтримки, а лише дипломатичну. Швеція входила до Євангелічної ліги. Протестанти перемагали католиків у війні, тому їхня дипломатична підтримка Швеції була сильнішою [33].

Потреба у сильному флоті для Польщі виникла після закінчення тимчасового перемир'я зі Швецією в 1635 р. Річ Посполита боєздатного флоту тоді не мала. Щойно створений польський флот (дванадцять кораблів: десять фрегатів і дві галери) після декількох сутичок майже припинив своє існування. Крім того, шведські морські сили нараховували сотні бойових і допоміжних кораблів. Пригадавши подвиги козаків на Чорному морі, оточення короля Владислава IV запропонували використати козацький флот проти шведів на Балтійському морі.

Польський король дбаючи про дотримання умов перемир’я з султаном, вирішив відвернути увагу козаків від походів на турецькі й татарські землі, перекинувши частину їх подалі від Північного Причорномор’я [10, с.289]. В цій ситуації польський король Владислав IV змушений був звернутися по допомогу до запорізьких козаків [51, 19]. Звісно, ніхто не збирався йти у тривалий морський похід навколо всієї Європи та ще й через підконтрольний турками Босфор. Чайки вирішили будувати на місці. Навесні того ж року з України до Литви прибув козак-суднобудівник. Під його командування виділили місцевих майстрів. Козаки замовили 30 човнів. Вони будувалися на річці Неман і за кілька місяців було збудовано лише 15 чайок. Проблема була в том, що виділені кошти  на будівництво зникали на шляху від короля до будівників кораблів. Ці судна, як і чайки(рис. 1.6), мали неглибоку осадку й за обрисами корпусу та оснащенням нагадували драккари – кораблі вікінгів. Єдине, що уряд зробив як належить - забезпечив чайки необхідним обладнанням (компасами, секстантами, ліхтарями, котлами) та зброєю (гарматами, гаківницями, списами і баграми). Козацькі чайки розміщувалися під Кенігсбергом [8, с. 67]. Це місце було вибране плацдармом козаків для атаки на шведів [11, с. 17]. Очолював флотилію полковник Костянтин Вовк.

Костянтин Вовк походив з старовинного роду Вовків [38, с.680, 839]. Онук київського війта Костянтин Максимович Вовк обирався козацьким військовим писарем (1625, 1629рр.), був послом до короля (1627р.) та королівським ротмістром (1632-1634рр.). 12 серпня 1634р. отримав від  уряду посаду писаря земського чернігівського [22, с. 115]. Не утримався на посаді писаря К.Вовк. Його приналежність до шляхти була піддана сумніву і, незважаючи на підтвердження сеймом 1638р. його шляхетства, був позбавлений посади, – засвідчує один із дослідників історії Чернігово-Сіверщини [34, с. 58]. Вовк повернувся у козацьке середовище, отримав дозвіл сформувати козацький полк, на чолі якого брав участь у бойових діях в Європі (1635-1636рр.) [22, с. 127]. У 1636 р. Костянтин Вовк отримав від М. Калиновського за 2 000 золотих в посесію хутори Піски й Підгорне [49].

К. Вовк вважався серед козаків командиром з великим досвідом морських походів на Чорному морі. Він неодноразово шарпав турецькі фортеці та брав приступом великі турецькі кораблі. Це був надійний отаман, людина лицарської честі, слова й діла, і, що було найголовніше для поляків, він не підтримував козацького «свавілля» та був лояльним до короля. Польський хроніст писав:             «чоловік свідомий, спритний і досить суворий» [23].

В травні 1635 р почався набір добровольців. Їм було наказано зібрати дві тисячі вояків, п’ятсот чоловік кінноти й півтори тисячі для морської служби. Тисячу добровольців внесли до козацького реєстру [48]. 19 липня 1635 року, через Литву, прибув зі своїм полком Костянтин Вовк, як писав польський хроніст того часу А. Радзівіл: «у великому порядку» [47]. Сучасників вразило, що на противагу іншим військовим, запорізькі козаки на марші не відзначилися грабунками й мародерством. Для тих часів річ нечувана, адже пересування навіть невеликої армії певною територією (байдуже, своєю чи ворожою), за нанесеними збитками зазвичай дорівнювало стихійному лиху.

Отже, 19 липня в Ковні козацтву було влаштовано почесну зустріч. Місцеве населення на їхню честь влаштувало гучне свято. А вже наступного дня українці нарешті дісталися чайок. Козаки не були задоволені човнами, бо вони не були традиційними. До морського походу, козацьке військо готувалося централізовано. Спочатку збирали припаси, зброю та будматеріали. Після цього козацтво поділилося на екіпажі. Козаки розмістилися в Кенігсберзі, недалеко від шведського міста Піллау.

Місто Кенігсберг було обране плацдармом проти шведів. Отаман Вовк хотів відразу вийти в море, але шляхта не хотіла воювати й змусила короля піти на переговори зі шведами. Дипломатичні заходи не дали позитивного результату. Велися переговори зі шведами про мир в Штумсдорфе й король не мав згоди сейму, щоб відправити козаків в бій. Наприкінці серпня з’явилася загроза припинення переговорів. Ситуація погіршилася. Під час переговорів шведи захопили польський флагман і відвели його до скандинавських берегів. Польське керівництво затримало похід на 14 днів. Річ у тім, що планована від зими війна на Балтиці так і не  розпочалася. Шляхта, не зацікавлена в протистоянні між Швецією й Річчю Посполитою, противилася війні. Владислав IV наказав Костянтину Вовку рухатися до Вісленської затоки і виступити проти шведів [21].

Отже, організація козацького походу проходила з певними складностями. Та зникнення фінансових коштів і невдало збудовані чайки не вплинули на бойову готовність козацького війська в протистоянні зі Швецією.

РОЗДІЛ II. ВІЙСЬКОВІ ДІЇ КОЗАКІВ НА БАЛТІЙСЬКОМУ МОРІ ПРОТИ ШВЕДІВ У СЕРПНІ-ВЕРЕСНІ 1635 РОКУ

Першим завданням козаків була розвідка. Розвідку до Піллау організовував Фрідріх Геткант, який не мав військового досвіду [14]. Огляд місцевості був проведений успішно. Після повернення козаків з розвідки, 31 серпня козацька флотилія виступила в похід на Піллау. Козаки добре були проінформовані про підхід до Піллау та конфігурацію укріплень й розміщення шведських батарей [9, с.43]. Це було важливо для подальших бойових дій. Район Піллау давав козакам певний шанс в бойовому зіткненні з чудово озброєними шведськими галеонами (рис. 1.7). Підхід до порту через мілини й злам берегової лінії був складним для великих важкоманеврових кораблів. Цю обставину козаки могли використати на свою користь. Перевага полягала в тому що на своїх кораблях козаки могли пересуватися швидко, як на глибині, так  і на мілководді. Завдяки малим розмірам та маневреності, вони мали перевагу у ближньому бою перед великими шведськими фрегатами. Шведи намагалися відігнати козацький флот артилерійським вогнем, але безуспішно [37]. Влучити ядрами у невеликі козацькі чайки було важко. Під час бою у відкритому морі, козакам вдалося відрізати та захопити корабель, завантажений військовою амуніцією та провіантом для війська. Запорожці взяли шведські галеони на абордаж з двох боків. Це навіяло на шведів жах. У бою козацькі чайки зарекомендували себе дуже добре. Шведські полководці змушені були відправили послів до козаків для того, щоб з’ясувати хто напав на Піллау. Козаки відповіли, що служать Владиславу ІV і взяли шведські кораблі на абордаж. Тепер козацькому флоту відкрився шлях на порт. Населення Піллау готувалося до їхнього нападу, але козаки вирішили не грабувати порт і повернутися в Кенігсберг. Успішний рейд козаків можна розцінити, як перемогу над шведами. Козацький похід закінчився у вересні 1635 року.