История Украины

      У першій половині 90-х років була запроваджена система державного ліцензування (надання  дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вузів. Найвищі - III та IV - рівні акредитації одержав 161 вищий навчальний заклад України, включаючи 16 державних (класичних) університетів та ЗО академій. 

2. Художня творчість, утвердження багатоманітності в  літературно-мистецькому процесі. Повернені  імена

      Активізувалося  культурне життя, утворилися культурно-національні товариства. У місцях компактного проживання національних меншин виникли театри-студії, аматорські колективи. У 1989 р. в республіці працювали чотири єврейських, а також татарський, угорський і польський театри. У ряді областей місцеве радіомовлення, телебачення розпочали передачі національними мовами. В 1995 р. діяло близько 160 національних культурних товариств.

      Визнанням високого внеску в розвиток мистецтва  і культури України є Державна премія ім. Т. Шевченка, що. присуджується Указом Президента напередодні дня народження Кобзаря. Творчі зрушення відбулись у літературній творчості: розширюється тематичний діапазон прозових, поетичних і драматичних творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.

      В літературний процес вступила значна група молодих майстрів. «Паростками нового» назвав Олесь Гончар появу на літературному просторі України часопису «Тернопіль», журналів «Борисфен» на Дніпропетровщині, «Степ» на Кіровоградщині, «Холодний Яр» у Черкасах, «Хортиця» у Запоріжжі.

      З 1990 р. в Україні став проводитися  і набув надзвичайно великої  популярності Всеукраїнський фестиваль  сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».

      1993 р. ЮНЕСКО оголосила роком Трипільської  культури. В українську літературу  повернуті імена В. Стуса, В. Симоненка, Б. Антоненка-Давидовича, I. Багряного, у мистецтво - творчість М. Бойчука та інших. 

3. Релігійне життя в Україні. Реалізація принципу свободи совісті

      На  межі 80-90-х років в умовах лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави.

      Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується довірою  наших співвітчизників. Впродовж 1988-1990 pp. число релігійних об'єднань щороку збільшувалося на третину і на початку 1991 р. становило 10,5 тис.

      На  нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України  «Про свободу совісті та релігійні організації». Однак власну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності. Насамперед наша держава відмовилася від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях розбудови цивілізованих і демократичних державно-церковних взаємин.

      Стаття 35 Конституції України, гарантує громадянам право на свободу світогляду і  віросповідання. Церква і релігійні  організації відокремлені від держави, а школа - від церкви. Для громадян, чиї релігійні переконання суперечать службі у Збройних силах, передбачена альтернативна трудова служба. Законодавчо врегульовано питання власності, землекористування, підприємницької і благодійницької діяльності релігійних об'єднань.

      Скасовано положення кримінального і цивільного кодексів радянських часів, що раніше застосовувалися для обмеження прав і навіть з метою переслідування віруючих і релігійних організацій.

      Дістали можливість легалізувати свою діяльність раніше заборонені владою Українська греко-католицька (інша назва - Українська католицька) і Українська автокефальна православна церкви, громади свідків Єгови, численні протестантські течії. За роки незалежності віруючим повернуто 3400 храмів, відібраних у них свого часу радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитовних будинків. Церковну діяльність здійснюють нині 21,3 тис. священнослужителів, значна частина яких підготовлена у духовних навчальних закладах, відкритих в Україні за останнє десятиріччя.

      Україна - багатоконфесійна держава. Згідно із чинним законодавством, усі конфесії та віруючі рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій та напрямків.

      Половина  усіх вітчизняних релігійних громад належить до православ'я (Українська православна церква, що перебуває в юрисдикції Московського патріархату (діяльність підпорядкованої йому УПЦ далеко не завжди відповідає державним інтересам незалежної України), Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква).

      За  чисельністю громад і монастирів друге місце посідає Українська греко-католицька церква, яка назагал  домінує у західному регіоні  України. Найбільше послідовників  католицької церкви традиційно мешкає на Поділлі, Волині, у Галичині та Закарпатті.

      Національні православні конфесії, а також  Українська греко-католицька церква проводять  Службу Божу державною мовою України. Відправи Римо-католицької церкви в  Україні відбуваються переважно  українською, почасти польською і в меншій мірі - російською мовами. Мовою богослужіння в УПЦ Московського патріархату є російська.

      Протестантизм в Україні представлений 33 напрямками. Питома вага протестантських громад останніми роками динамічно зростає  й становить вже понад чверть релігійної мережі країни. Водночас збільшується число громад мусульман, іудеїв, а також новітніх, нетрадиційних релігійних течій (на Жаль, досить часто згубних для душевного та фізичного здоров'я людини).

      Релігійне життя України зазнає впливу політичних та економічних процесів, що відбуваються у нашій державі. Потребує вирішення низка проблем, що дісталися у спадок від тоталітарних радянських часів та виникли нещодавно, вже після здобуття незалежності.

      Дестабілізуючу  роль у сучасному українському суспільстві відіграє відсутність єдності у православ'ї. Не сприяють утвердженню громадянської злагоди численні майнові конфлікти між віруючими та духовенством різних конфесій, особливо суперництво за право на володіння храмовими приміщеннями.

      Участь релігійних організацій у політичному житті, масове обдаровування церковними відзнаками (орденами) світських осіб (переважно можновладців), як і спроби політичних партій і рухів використовувати церковні структури у власних інтересах є порушенням чинного українського законодавства, що часом створює додаткову напруженість у нашому суспільстві і підриває авторитет церкви.

      Подальший позитивний розвиток державно-церковних  і міжконфесійних взаємин можливий лише за умови дотримання усіма сторонами  вимог чинного законодавства України, а також удосконалення правових механізмів розв'язання проблем, що виникають у сфері релігійного життя.

     ХХ  сторіччя в історії української  культури, як і у всьому світі, повне  протиріч, досягнень і втрат. Особливістю розвитку національної культури є визначальна роль політичного чинника. Основні його етапи співпадають з основними етапами політичної історії. Нові можливості відкриває перед культурою утворення української незалежної держави. Однак досі (до кінця ХХ ст.) їх використання було утруднене кризою. Вихід з неї - завдання не тільки економіки, але й культури.  

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

      1. Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб.. —3.вид., випр., доп. — К. : Академвидав, 2005. — 688с.

      2. Дещинський Л.Є., Зінкевич Р.Д., Терський С.В., Батенко Т.І., Історія України та її державності.—Вид. 4-те, переробл. і доп. — Л. : Бескид Біт, 2008. — 444с.

      3. Історія України. Документи. Матеріали: Посібник / В. Ю. Король (уклад.,комент.). — К. : Видавничий центр "Академія", 2002. — 448с.