История Украины

 Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля

 Інститут  післядипломної освіти та дистанційного  навчання

 Сєвєродонецьке  відділення 
 
 
 

Контрольна  робота

 
 

 з дисципліни: Історія України

 Варіант № 25

                                   
 
 
 
 

   
 

Виконав:                                                                           студент групи УБЗ – 75  

                                                             спеціальності Облік та аудит 
 
 

                                                                                   

Перевірив:                                              виклада

                                                                                                                
 
 
 
 
 
 

Сєвєродонецьк

2009

ЗМІСТ 
 

1 “Руська правда” Ярослава Мудрого – перший збірник законів 3

2 Доля  Криму в історії України  7

3 Культурне відродження незалежної України 12

    3.1 Утвердження принципів плюралізму  в ідеологічно-культурній сфері.  Процес національного відродження  та труднощі у розвитку культури           12

    3.2 Розвиток освіти в Україні.  Закон України «Про освіту», програма «Освіта» («Україна XXI століття»)                                                                      14

    3.3 Художня творчість, утвердження  багатоманітності в літературно-мистецькому  процесі. Повернені імена                                                               15

    3.4 Релігійне життя в Україні.  Реалізація принципу свободи  совісті       16

Список  використаної літератури                                                                          20 
 

 

      1 “Руська правда” Ярослава Мудрого – перший збірник законів. 
 

      “Руська правда”- це найбільш повний кодекс давньоруського феодального права. “Руська Правда”  – найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, основне  джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків "Руської правди", які прийнято поділяти на 3 редакції — коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють 5 і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин.

      Вона  є нетільки узагальненням попередніх правових кодексів (а саме: першого  юридичного звіду- “Устав і закон  руський”, який сформувався на основі звичайного права, яке існувало у східних слов’ян ще в додержавний період, “Уставу земляного”- кодексу законів, створених батьком Ярослава Мудрого- Володимиром), а й в більшості статей доповнених самим творцем- Ярославом Мудрим. У статтях руської правди говориться про встановлення права феодальної власності, не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: коней, знаряддя праці та ін.

      Першою редакцією руської правди є “Правда Ярослава” або “Устав Ярослава”. Він складається з 18 статей, які стали основою всього правового кодексу. Зокрема вона відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інстинкт кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення.

      “Правда Ярославичів”- це доповнення до “Правди Ярослава”, яке належить його синам. У ній, на відміну від правди Ярослава, вже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земляної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею.

      В сумі ці два звіти та ще дві статті, походження яких невідоме - “Покон вірний” та “Урок мостникам” (про них поговоримо далі) утворюють повний звіт давньоруського права – «Руську правду».

      В основному «Руська правда» підтримує ріст князівської влади і розширення князівського суду. І навпаки, на позбавлення певного ряду прав простого люду, холопів.

      Головним  видом відплати не тільки за цивільні, але й за кримінальні правопорушення  у «Руській правді» служать грошові стягнення. Вони вираховуються на гривни кун та їх частини.

      Гривною кун називається зливок срібла (в  різні часи різної маси 51г - 1 фунту) різної форми, який служив найкрупнішим міновим знаком на древньоруському ринку. Гривна ділилася на 20 ногат, 25 кун, на 50 різан; різана поділялася на векші, на скільки - точно не встановлено. В пам’ятках немає прямих вказівок на те, які саме хутра називалися ногатами, різанами, однак відомо, що це були хутряні грошові одиниці, а куни у значенні грошей означали хутро куниці.

      Як  зазначено раніше, головним видом відплати за різні правопорушення  були грошові стягнення. Тілесних покарань "Руська правда" не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки.

      Ось деякі зі статей:

1. 80 гривень за вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини.
2. 40 гривень за вбивство простої вільної людини.
3. Половинна або полувир’я в 20 гривень за вбивство жінки та тяжкі увіччя, відсічення руки, ноги, носа, порчу ока.

      4. За княжого сільського старосту  платить 12 гривень, а за княжого рядовича 5 гривень.

      5. А за вбитого смерда чи холопа 5 гривень. 

6. А за княжого коня 3 гривні, а за коня смерда 2 гривні.

      Покарання передбачало грошові виплати: "віру" — на користь князя і "головщину" — на користь потерпілого або  його родичів. Наприклад, головщина  за вбивство княжого мужа дорівнювала  подвійній вірі (віра за правопорушення написана вище), за вбивство вільної людини- 5 гривень.

      Однак у «Руській правді» існує багато недоліків і несправедливостей. І за побиття жердю чи палицею штраф 12 гривень і за вищипані вуса чи бороду 12 гривень, і навіть за відсічення пальця 3 гривні. На мій погляд перший і останній злочини є набагато страшнішими від другого, але 1 і 2 караються однаково, а 3 взагалі в 4 рази менше за 2 . І ще як навмисне вбивство, так і випадкове каралось однаково. В «Руській правді» існує ще багато, не зрозумілих на наш час законів, але у княжі часи це було нормально. Отже не будемо порівнювати ті часи і сучасність.

      А несправедливість правди полягає в  тому, що в ній майже не ціниться життя холопа. Навіть стягнення за крадіжку  бобра з ловища (12 гривень) перевищує штраф за вбивство холопа чи смерда (5 гривень). І це не єдиний випадок де покарання за матеріальні збитки перевищує покарання за вбивство людини. Але церква мала інший погляд на холопа і впровадила додаткову “церковну кару ” за його вбивство, яку, точно невідомо.

      Нажаль, у  «Руській правді» мала місце і родова помста, відплата трималась на правилі: життя за життя, зуб за зуб.

      Також «Руська правда» передбачала покарання за крадіжки майна, скотини, за знищення польової межі та тариф на збір мита. Також була впроваджена винагорода за знайденого крадія чи вбивцю.

      Ось деякі з основних статей з теми яку було названо вище:

      1. Хто роспаше польову межу або  зіпсує межовий знак, то за  обиду 12 гривень. 

      2. А хто вкраде човен, то за  нього платить 30 різан (власнику) и 60 резан продажі.

      3. Якщо хтось поїде на чужому коні без дозволу, то виплатить 3 гривні.

      4.  Якщо хто візьме чужого коня, оружжя чи одежу, а власник  впізнає зниклого в своїй громаді, то йому відібрати своє, а 3 гривні за обиду.

      5. Якщо хто буде стягувати с другого гроші, а той стане відмовлятись, то вести йому в суд 12 чоловік. І якщо він, обманюючи, не віддавав, то позивачу можна взяти свої гроші, а за обиду 3 гривні.

      6. А той, хто схопив злодія, одержує  10 різаних, від 3 гривень мечнику  15 кун, за десятину 15 кун, а князю  3 гривні. А з 12 гривень схопившему злодія 70 кун, а в десятину 2 гривні, а князю 10 гривень.

      Отже  ми ще раз впевнюємося що, всі покарання здійснюються за допомогою грошових стягнень. Закон «Руської правди» наче каже злодію: бий, кради, вбивай скільки хочеш, тільки за все плати справно…

      Говорячи  про «Руську правду» не можна не згадати про дві дуже важливі статті: Покон вірний і Урок мостникам. “Покон вірний” або "Статут вірний" визначає типовий для ранньофеодальної держави порядок "годування" княжого слуги — вірника (збирача віри), який призначався князем для збору податей і виконання окремих судочинних функцій, а "Урок мостникам" безпосередньо продовжує і завершує статті короткої редакції про порядок оплати представників княжого апарату, які здійснювали будівництво і ремонт річкових мостів та міських мостових.

      Судовий процес за "Руською правдою" переважно  мав змагальний характер. Допускалися  ордалії, клятви та різні інші варіанти "божого суду". Існували оригінальні процесуальні інститути: "заклич" (оголошення з відповідними правовими наслідками у торговий день про річ, втрачену законним власником), "звід" (обов'язок кожного володаря чужого майна "звести" власника чи представника влади з особою, від якої вона набула це майно), "гоніння сліду" (переслідування злочинця "по гарячих слідах").

      Підсумовуючи  сказане, можна відмітити, що "Руська правда" — виключно світський пам'ятник феодального права. Всі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний державний характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами.

      «Руська правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, в якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви й деяких інших країн. 
 

      2 Доля Криму в історії України 
 

      30 червня 1945 р. Кримську АРСР було ліквідовано, натомість створено звичайну область у складі РРФСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Президії Верховної Ради РРФСР та Президії Верховної Ради Української РСР про передачу Кримської області до складу України. Цим жестом центральне керівництво переклало на плечі українського народу частку моральної відповідальності за насильне виселення кримських татар та інших народів Криму. Центральним моментом у передачі Криму було визнання за Україною ролі надійного партнера Росії у зміцненні СРСР.

      До  складу Української РСР Крим було приєднано 19 лютого 1954 року. Микита Хрущов, який на той час стояв на чолі Радянського Союзу “подарував” півострів Україні, де довгий час сам працював на державних і партійних посадах. Приводом до “подарунку” стала 300 річниця Переяславської угоди про возз’єднання України з Росією. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, й було здійснено передання Криму — як «свідчення дружби російського народу».

      Хрущов  не мав права передавати Крим, адже ця територія не є ні українською, ні російською, а історично належить кримським татарам, яких частково було виселено під час другої світової війни за наказом Сталіна.