Дипломатичне оформлення державних кордонів незалежної України

 

 

План

Вступ

I Розділ

Державний кордон України: сучасний стан та його картосхема

II Розділ

Процес формування державного кордону України:

а) Особливості делімітації та демаркації кордонів незалежної України

б) Договірно-правове оформлення державного кордону України  

III Розділ

Міжнародно-правові проблеми делімітації та демаркації кордонів України:

а)  Роль придністровського конфлікту та проблеми взаємних територіальних компенсацій у встановленні кордону з Молдовою

б)  Політичні та соціально-економічні проблеми незавершеності делімітації та демаркації кордону з Росією. 

в) Україна-Румунія: проблема делімітації континентального шельфу

Висновок

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

        З проголошенням незалежності Україною однією з найскладніших проблем, яка постала й залишається на часі, є розбудова державного кордону, забезпечення його охорони та розвиток прикордонних структур. Адже державний кордон виступає одним з найважливіших політичних та правових інститутів будь-якої держави, а забезпечення його надійної охорони позначається на збереженні цілісності державної території, розвитку економіки країни, рівні життя населення. Державний кордон, що визначає межі державної території, є одним з основних ознак суверенної держави. Чітко певний державний кордон, виступає як принцип, що забезпечує достатній рівень безпеки країни. В даний час лінії проходження меж являються клубком численних міждержавних суперечностей. Процеси делімітації і демаркації державного кордону, що почалися, у ряді випадків вступало в суперечність з інтересами суміжної сторони, що власне і викликає прикордонні конфлікти. Кожна держава в процесі вирішення подібних проблем періодично стикається з нерозумінням з боку сусідніх республік. Каменем спотикання у виникаючих спорах часто стають земельні питання, водні ресурси, інтереси прикордонних етносів і так далі.

        Таким чином, переплетення всіх цих чинників зумовлює необхідність як вироблення і реалізації вивіреної і обґрунтованої державної політики з питань, що стосуються державних кордонів, так і діючої системи виваженого та ретельно розробленого міжнародного співробітництва з питання встановлення та зміни державних кордонів. 

 

 

 

 

 

 

 

I Розділ

        Територія однієї держави відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року визначає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, котрі визначають межі території України, — суші, вод, надр, повітряного простору. Так, стаття 2 Закону України «Про державний кордон України», що регулює порядок визначення державного кордону, встановлює, що «державний кордон України визначається рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України». У відповідності зі статтею 3 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, установлюється: на суші, на морі, на судноплавних ріках, на водоймищах гідровузлів та інших штучних водоймах, на залізничних і автодорожніх мостах, греблях і інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних рік. У процесі встановлення кордону звичайно розрізняють два послідовних етапи: 
— делімітація — це визначення в договірному порядку загального напрямку проходження лінії державного кордону з позначенням її на картах, схемах і планах; демаркація — це проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створеними знаками, маяками і т.п.) Слід мати на увазі, що всі документи з делімітації і демаркації є складовими частинами договорів про територіальне розмежування, поступку, обмін, продаж територій і підлягають затвердженню вищими органами державної влади суміжних держав, що домовляються.

       За протяжністю державного кордону Україна серед інших країн Європи посідає одне з перших місць: його протяжність становить близько 7 тисяч кілометрів. Україна межує з сьома країнами: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Росія і Білорусь. Вся територія країни суцільна, тобто в інших країнах немає маленьких українських анклавів, із усіх сторін обмежених чужою територією. По морю Україна межує з Румунією і Росією. Українсько-румунський кордон на заході продовжується з лінії на суходолі в Чорне море на віддаль 33 кілометри від берега, далі, (доколи не поверне на північ, обгинаючи на півдні острів Зміїний), він є межею українських територіальних вод і румунської економічної зони. Повернувни на північ, наш морський кордон є межею між державною територією (доцільніше сказати акваторією) та винятковою економічною зоною України, він огинає контури українського узбережжя аж до Керченської протоки, дотримуючись віддалі в 22224 метри від берега. В східній частині Чорного моря південніше Керченської протоки він зустрічається з межею російської економічної зони в Чорному морі. Українсько-російський кордон починається з точки, де зустрічаються економічні зони і територіальні води України і Росії, далі йде в напрямку на північ (до південних рубежів протоки), де є межею територіальних вод України і Росії. Далі продовжується українсько-російським державним кордоном в Керченській протоці (49 км) і Азовському морі (249,5 км) - тут розмежовує внутрішні води обох держав до точки кордону на узбережжі. Загальна довжина морського кордону України становить 1355 км., з них по Чорному морі - 1056,5 км., по Азовському морю - 249,5 км., по Керченській протоці - 49 кілометрів. Проте вона на заході значно відхиляється на південний схід в бік територіальних вод Румунії, що зумовлено наявністю острова Зміїний поблизу кордону.

 

 

 

 

 

 

 

II Розділ

        а) З часу проголошення незалежності України у її відносинах із сусідніми державами постає питання кордонів. У Мінській угоді щодо утворення СНД було закріплене положення про взаємне визнання і поважання територіальної цілісності країн-учасниць Співдружності, недоторканості їх кордонів. У заяві Верховної Ради України 20 грудня 1991 р. з приводу Угоди про Співдружність незалежних держав зазначалося: "Кордон між Україною - з одного боку, та Росією і Білоруссю - з іншого, є державним кордоном України, який є недоторканим. Лінія його проходження визначена Договором між Україною і Росією 1990 p.,лишається незмінною незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди, чи ні.Проте російська сторона, зокрема глава МЗС Є. Примаков, висловив тезу про те, що кордони держав, які утворились після розпаду СРСР, не фіксуються і не гарантуються Гельсінськими домовленостями. Цю тезу не можна було розуміти інакше, як закладання ідеологічного підґрунтя до майбутніх територіальних переділів на пострадянському просторі, нового перекроювання кордонів. Саме таку оцінку дали глави низки делегацій під час Лісабонського саміту ОБСЄ. 
За таких умов назріла необхідність надання державному кордону України правового статусу. В правовому сенсі кордон України не був оформлений не лише з Росією, а й з Білоруссю і Молдовою, хоча ці країни і не висували територіальних претензій. Добрі перспективи у правовому оформленні кордонів, здавалось, відкривав Меморандум про співробітництво в охороні державних кордонів республіки Білорусь, Російської Федерації й України, підписаний главами держав у Москві 15 квітня 1994 р. Спільна заява підтверджувала готовність продовжити роботу з договірно-правового оформлення своїх державних кордонів. Але таку готовність виявили лише Білорусь і Україна, які створили спільну делімітаційно-демаркаційну комісію, що вже завершила необхідні делімітаційні роботи. У 1997 р. був підписаний Договір про державний кордон між Україною і Республікою Білорусь. Укладена в листопаді 1994 р. Угода між урядами України і Молдови про співпрацю з прикордонних питань дала змогу започаткувати делімітацію українсько-молдовського державного кордону. На листопад 1996 р. Україна з цими державами вже мала напрацьованих 40 договірних документів із прикордонних питань. У Кишиневі 21-22 травня 1998 р. відбулось спільне засідання українсько-молдовської комісії з делімітації державного кордону, було узгоджено 98,2% або 1180,4 км спільного кордону. 
 Однією із складних ділянок в облаштуванні є кордон з Російською Федерацією. Довжина сухопутної частини україно-російського кордону є найбільшою у порівнянні з іншими сусідніми державами і складає 2063 км. 
Сьогодні практична реалізація завдань щодо облаштування кордонів, визначених Законом України “Про державний кордон України” від 04.11.1991р., та Указом Президента України від 16.12.1993р., що затвердив “Комплексну програму розробки державного кордону України”, пов’язаних із процесом делімітації державного кордону, ускладнюється значним за обсягом комплексом робіт. До цього комплексу входять: підготовчі картографо-геодезичні й землевпорядкувальні роботи, розробка техніко-економічного обґрунтування, винесення й закріплення лінії кордону на місцевості, установка прикордонних знаків, визначення їхніх координат і висот, відновлення топографічних карт, затвердження й підписання Договору про державний кордон, Протоколу-опису проходження лінії державного кордону, Альбому топографічних карт, Протоколів прикордонних знаків, Каталогу координат прикордонних знаків і інших демаркаційних документів, підготовка Договорів про режим державного кордону.

 

      

 

 

 

 

 

        б)Делімітацію українсько-білоруської ділянки державного кордону завершено. 12 травня 1997 року підписано Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон. Зазначений Договір ратифіковано Верховною Радою 18 липня 1997 року (Закон України від 18 липня 1997 року № 491/97-вр). Протягом 2006 року тривала робота делегацій щодо визначення точки стику державних кордонів України, Республіки Білорусь та Республіки Польща. Державний кордон з Республікою Польща та його режим встановлено Договором між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань, підписаним 12 січня 1993 року в м. Києві.14 квітня 2005 року в м. Цісна відбулась тристороння зустріч делегацій Прикордонних Комісій України, Республіки Польща та Словацької Республіки. За її результатами підписано Протокол про прикордонний знак „Кременець”, який встановлено на стику державних кордонів України, Республіки Польща та Словацької Республіки. З Словацькою Республікою державний кордон встановлено Договором між Україною і Словацькою Республікою про спільний державний кордон, підписаним від імені держав Прем’єр-міністрами України і Словацької Республіки 14 жовтня 1993 року в м. Братислава. Режим державного кордону встановлено Договором між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань, підписаним 14 жовтня 1993 року в м. Братислава. У 2008 році в м. Ужгород відбулося 13-те засідання Спільної українсько-словацької прикордонної комісії, на якому було підтверджено про набрання чинності новими документами затверджених урядами країн.  
Державний кордон з Угорською Республікою та його режим встановлено Договором між Україною і Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань, від 15 травня 1995 року.  У 2003 році підписано Договір між Україною і Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, який у квітні 2004 року ратифіковано Парламентом Румунії та у травні 2004 року Верховною Радою України. 27 червня 2008 року спільною українсько-румунською робочою групою встановлено додаткові прикордонні знаки 1438а та 1438б, що дало змогу закріпити проходження на місцевості лінії державного кордону, відповідно до підсумкових делімітаційних документів проходження радянсько-румунського державного кордону 1949 року. Договір між Україною і Республікою Молдова про державний кордон (Договір ратифіковано Законом від 06.04.00 №1633-ІІІ). 30 січня 2003 року відбулося урочисте відкриття першого прикордонного знаку в районі міжнародного автомобільного пункту пропуску “Мамалига-Крива” та було підписано Положення про демаркацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова.  На сьогодні неузгодженим залишається питання проведення демаркації центральної ділянки україно-молдовського державного кордону (Придністровський сегмент), ділянок в районі н.п. Джурджулешть (делімітаційні точки №№ 712-713) та в районі буферного гідровузлу Дністровської ГЕС-2, а також винесення на місцевість лінії державного кордону та між трьома делімітаційними точками. 
На сьогодні закінчено роботу на північній ділянці кордону, триває демаркація на південній ділянці україно-молдовського державного кордону.  
Станом на січень 2009 року продемарковано 764 км, не продемарковано – 458 км українсько-молдовського кордону, із них (центральна ділянка 452 км – придністровський сегмент, південна ділянка 7 км – 5 ділянок).  
Українською стороною встановлено 1360 прикордонних знаків ( із них у 2007 році – 412). Не започатковано делімітацію на центральній ділянці (придністровський сегмент).

 

 

 

 

III Розділ

        а) Україна має спільний кордон з Республікою Молдова, який проходить вздовж усієї західної межі Одеської області. Особливою загрозою для розвитку Одеської області є питання невирішеного придністровського конфлікту, який продовжує негативно впливати на економічну та соціальну ситуацію в області через нелегальну економічну діяльність угруповань та окремих мешканців. Дипломатичні відносини України з Республікою Молдова (РМ) були встановлені 10 березня 1992 р. Основи взаємостосунків були закладені базовим Договором про добросусідство, дружбу та співробітництво, підписаним в Кишиневі 23 жовтня 1992 р., Договором про співробітництво на період 1998-2007 рр. від 23 жовтня 1998 р. Тривалий час питання про кордон не було вирішене, оскільки декілька років країни оспорювали приналежність ділянок території уздовж річки Дунай. Тільки у червні 2005 р. у ході зустрічі Президентів України В. Ющенка і Молдови В. Вороніна сторони узгодили демаркаційну лінію українсько-молдовського кордону і домовилися про встановлення митних і прикордонних постів.  
Таким чином, в цілому питання про українсько-молдавський кордон було вирішене. Але залишився один важливий чинник – Придністров’я. Складні відносини, які періодично переходять у конфліктну стадію, не тільки дестабілізують ситуацію в самій Республіці Молдова, але і негативно впливають на стабільність у регіоні. Проблема Придністров’я та її врегулювання з урахуванням інтересів різних сторін і, перш за все, населення прилеглих територій, з початку 90-х років знаходяться у полі зору української та молдовської держав, міжнародних організацій і європейських структур. Саме з рішення з’їзду депутатів Придністров’я про створення “Придністровської економічної зони” (червень 1990 р.) почалося самоствердження регіону як автономного територіально-господарського, а потім і адміністративно-територіального утворення.

 

 

      б) Делімітацію сухопутного державного кордону між Україною і Російською Федерацією завершено у 2003 році підписанням Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, який у квітні 2004 року ратифіковано Верховною Радою України та Державною Думою Російської Федерації. Відповідно до Указу Президента України від 6 грудня 2005 року українською стороною створено українську частину Спільної демаркаційної комісії. Російську частину демаркаційної комісії на сьогодні не створено, через що демаркацію кордону не розпочато.  
Складнішими від сухопутної частини є делімітаційні та демаркаційні роботи в акваторії Азовського моря й Керченської протоки. Позиція української сторони полягає, по-перше, в тому, щоб Азовське море отримало статус територіального моря і для Росії, і для України. По-друге — має відбутися його чітке розмежування і визначення виключних економічних зон. По- третє — статус Керченської протоки потребує окремого впорядкування. 
Росіяни наполягали, по-перше, на підтвердженні за акваторією Азовського моря та Керченської протоки статусу внутрішніх вод Росії та України без їхнього розмежування і встановлення спеціальних позначень кордону. По-друге — на нерозривності правового режиму Азовського моря та Керченської протоки. І, по-третє — на спільному користуванні мінеральними та біологічними ресурсами моря.Переговори щодо цих питань виявилися настільки складними, що постановою уряду РФ від 15 грудня 1999 року була утворена спеціальна група для підготовки домовленостей по Азову. В перспективі проблема може ускладнитися наявністю мосту, побудову якого лобіюють проросійські кримські політики. Нинішня неврегульованість статусу Азова призводить фактично до безконтрольної господарської діяльності на ньому, у тому числі і браконьєрами з третіх країн.У випадку, якщо буде збережено невизначений стан Азовського моря — Керченської протоки або Україна пристане на російські пропозиції по так званому «спільному» використанню та контролю у цьому регіоні, виникне прецедент, що суперечитиме дотеперішній українській позиції щодо однакового статусу кордонів на всіх його ділянках.Проблема делімітації та демаркації морської ділянки державного кордону України з Російською Федерацією в Керченській протоці розв`язується, на мій погляд, у два умовних етапи.Перший етап хронологічно охоплює період від 1991 року (розпад СРСР та утворення двох незалежних держав) до 1996 року. В цей час було підписано низку міждержавних документів, які підтверджували адміністративну лінію державного кордону, що існувала в радянський період як міждержавний кордон. Зокрема, можна згадати Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (1991 рік), Угоду між Україною та РФ про подальший розвиток міждержавних відносин (1992 рік), Декларацію про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав СНД (1994 рік) тощо.У квітні 1993 року Верховна Рада Російської Федерації ухвалила постанову «Про порядок введення в дію закону РФ «Про державний кордон Російської Федерації». Переговорний процес щодо розмежування цієї ділянки кордону починається у 1996 році (а з ним — і другий етап).Російська дипломатія відходить від визнання міжреспубліканських кордонів, що пролягали водними просторами, як міждержавних кордонів. Поступово формулюється нова переговорна позиція РФ щодо Керченської протоки — тепер ця ділянка розглядається як історичні води, що перебувають у спільному використанні України і Російської Федерації. Цю позицію — в різних формулюваннях — російській стороні згодом вдалося закріпити в низці міждержавних договорів. Після завершення конфлікту навколо острова Коса Тузла підписано Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки (24 грудня 2003 року).

 

 

 

 

 

        в) Спочатку румунська сторона заявила про свої претензії на території, що належать Україні, які вона вважала своїми «історично». Йдеться про Північну Буковину, яка входить до складу Чернівецької області, і Південну Бессарабію, значну частку населення яких складають етнічні румуни .Двосторонні переговори для вирішення спірних питань велися з 1993 р. Сторони знайшли компроміс, що утілився у Договорі про відносини добросусідства і співпраці між Україною і Румунією від 2 червня 1997 р.) і Договорі про режим українсько-румунського державного кордону від 12 травня 2004 р. Відмова від територіальних претензій румунської сторони доУкраїни багато вчому була продиктована прагненням офіційного Бухареста вступити до НАТО. Таким чином, укладення договору про українсько-румунський кордон зняло перешкоду на шляху Румунії до НАТО, вступ до якого було офіційно оформлене у 2004 р.  
Водночас, найскладнішою проблемою двосторонніх відносин залишається делімітація континентального шельфу і розмежування ВЕЗ у Чорному морі, включаючи о. Зміїний.Зміїний – невеликий острів, розташований у північно-західній частині Чорного моря, близько 38 км від дельти Дунаю, 120 км від Одеси і 44,8 км від порту Суліна (Румунія). Острів має важливе військово-стратегічне, економічне і політичне значення для України, які останнім часом зросли. Основною причиною цього стало відкриття у 2001 році компанією ГАО «Чорноморнафтогаз» за 40 кілометрів на південь від острова промислових запасів нафти і газу. Зазначимо, що румунська сторона вже експлуатує нафтове родовище на захід від Зміїного, звідки по дну моря прокладено трубопровід до нафтотерміналу неподалік від порту Констанца.  
Сьогодні освоєння нафтових і газових родовищ шельфу без залучення капіталу і технологій крупних зарубіжних нафтовидобувних компаній не може проводитися самостійно ні Україною, ні Румунією. 16 вересня2004 р. Румунія подала позов проти України до Міжнародного Суду ООН у спорі, що стосується встановлення єдиного морського кордону між двома державами у Чорному морі з метою розмежування континентального шельфу і виключних економічних зон, що їм належать. Згідно ст. 1 Договору про режим українсько-румунського Державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, підписаного в Чернівцях 17 червня 2003 р., державний кордон між Україною і Румунією закінчується на зовнішній межі їх територіальнихморів, в районі якої й розташований о. Зміїний, що значною мірою ускладнює процес делімітації. Таким чином, Румунія стверджує, що Україна знехтувала принципами і процедурами і що метод делімітації, запропонований Україною під час переговорів, не відповідає відповідним положенням Додаткової Угоди 1997 р. Де-юре, після ратифікації Договору про режим українсько-румунського Державного кордону 2004 р., Румунія не має до України територіальних претензій. На даний момент ключовим у дискусії є питання про статус острова Зміїний, а не про те, кому він належить, оскільки не йдеться про вимогу відчуження на користь Румунії певної ділянки суші. Рішення Суду по делімітації шельфу багато в чому залежатиме від аргументованості позицій сторін і їх активності. Як і у будь-якому судовому процесі, тут важливу роль відіграватимуть професіоналізм і авторитет юристів-міжнародників. На відміну від Румунії, котра дуже серйозно ставиться до цього процесу, українська влада до недавнього часу досить мляво реагувала на існуючу проблему. В державному бюджеті України навіть не передбачено коштів на фінансування цієї судової справи. А без цього неможливо залучити висококласних фахівців й організувати системний та продуктивний захист національних інтересів.Делімітації континентального шельфу і визачення ВЕЗ з Румунією не єдине спірне питання для України в Азовсько-Чорноморському регіоні. Подібним, а у майбутньому, залежно від соціально-політичного напряму розвитку держави, можливо, ще більше проблематичним ніж Зміїний, може стати питання делімітації Азовського моря з Керченською протокою.