Під цю мелодію, що варіюється з незначними
відхиленнями, танцюють по троє (переважно
один чоловік та дві жінки). Велика група
танців, здавна виконуваних на Гуцульщині,
має відмінну від попередніх метроритмічну
основу, мелодичний двотакт їх складається
з двох трохеїв і анапесту. Від назви давнього
чоловічого, поширеного по всій Україні
танцю «козак», який має однотипну з багатьма
іншими будову і мелоритмічні особливості,
уся група отримала назву козачкових танців.
Сюди належать одночастинні давні обрядові
танці «гайдук», «кругляк», «джуман», «джурило»,
«голуб», а також «козак» або, як його ще
інколи називають, «козачок». «Козак»
танцюють на Гуцульщині жінки і чоловіки.
Танець виконують парами. До найчастіше
застосовуваних кроків належать «гайдук»
і «тропіт», відповідно виконувані чоловіками
і жінками, а також «плєшенє», «мережка»,
«ножички», «коломийковий», які набирають
енергійнішого характеру, порівняно з
іншими танцями.
Найпоширеніший чоловічий танець – «гайдук»,його
назва пішла від головного кроку «гайдук»
або «півгайдук». Танець має цікаві фігури
«триматися гребінця» і «ружа»,при виконанні
якої танцюристи з’єднують праві руки
в центрі кола. Поширені танці на Гуцульщині
мають ознаки і коломийки і козачка, тобто
їх двочастинна побудова спочатку ідентична
коломийковим мелоритмам, потім – козачковим,відповідно
названим гуцулами «рівна» і «до гори».
Коломийково-козачкові танці є структурно
спорідненими між собою.можуть відрізнятися
численними виконавськими варіантами
і назвами, що свідчать про їх походження.
Для коломийково-козачкових структур
найбільш типовою є «гуцулка», або «перший
данец», «простий данец». Гуцули називають
вступом до танцю – «розводити данец»
- в колі чоловіки танцюють кроком «рівна».
Першу коломийкову частину в колі танцюють
чоловіки і жінки кроками «рівна», «крутитися»,
«тропіт». Друга частина в швидкому темпі
козачкових мелодій виконується також
всіма учасниками кроками «гайдук», «голубці
щібати» вже не в колі, а парами («на вигоду»),
з сольними виступами та вигуками танцюристів.
У гуцульській хореографії здавна побутують
елементи романського і тюрського характеру,
наприклад у танцях «аркан» і «гора». «Аркан»
танцюють чоловіки, що у фігурі «ряд»,
«півколо» або «коло» тримаються за руки,
у новіших варіантах з аркановими кроками
використовуються кроки «підківка», «гайдук»,
«тропачок». В цьому танці велике значення
має ватажок танцю,що займаючи останнє
місце з правого боку ряду, регулює ритмічне
виконання кроків командами: «раз прибой»,батько
спить», «батько встав», «май поправ»,
«раз за брата», «раз за дівку». В цьому
танці особливо важливими є притупування,
що характерні для чоловічих румунських
танців.- на першу долю такту сильний удар
правою ногою. Танець «Аркан» є головним елементом
обряду посвячення гуцульського двадцятирічного
хлопця у легіні. Після участі у ньому
він отримував право здійснювати танці,
носити бартку (топірець) та підперезуватися
широким паском, тобто ставав потенційним
опришком. Мелодія аркана є стабільною
мелодико-структурною формою.
РОЗДІЛ ІІ Вплив Я. Чуперчука на
хореографічне мистецтво
Гуцульщини.
2.1. Творча біографія
Я. М. Чуперчука
Ярослав Маркіянович Чуперчук,
видатний балетмейстер, етнограф, один
із засновників Гуцульського державного
ансамблю пісні і танцю та Львівського
заслуженого ансамблю пісні і танцю «Галичина».
Він один із тих учнів , які продовжили
кращі традиції школи В.Авраменка, українського
хореографа світової слави. Його багатолітня
творча діяльність лягла в основу сучасних
репертуарів багатьох мистецьких колективів
в Україні та за кордоном.
Народився Я. Чуперчук у чарівному
куточку карпатського краю – селі
Криворівня Жаб‘ївського району Станіславської
області (тепер Верховинського району
Івано-Франківської області). За словами
І. Франка,село «напувало душу спокоєм,тихою
красою», чарувало,надихало на творчість
видатних українських , польських поетів,
художників. Природа обдарувала Ярослава
тим,що зветься таланом : надзвичайною
музикальністю, даром до танцю,співу
та багатою фантазією.
Ярослав мав велике задоволення
, коли йшов у гурт весільних музик ,слухав
скрипку,басолю,цимбали,брав дримбу і
вигравав весільних мелодій. А коли душа
наповнювалась іскрометним ритмом танцювальної
музики,не витримував,ставав до гурту
і,всім на диво, з легкістю птаха пролітав
по колу,ритмічно виконуючи ногами різні
«вибрики» : гайдука, тропіток , голубців
– усе, на що тільки була здатна його фантазія.
Якось до польського письменника
Станіслава Вінценза , який щоліта відпочивав
із сім’єю у Слободі Рунгурській на Коломийщині
,з Варшави приїхав юрист Спічинський
. Побачивши кмітливого і здібного хлопця
Спічинський і Вінценз умовили маму Ярослава
відпустити сина до Варшавської школи
кадетів. Невдовзі родич по батьковій
лінії забрав малого Ярослава у Варшаву.
Через сім місяців навчання молодий хлопець
поїхав додому за метрикою, щоб оформити
зміну національності, оскільки у школі
мали право навчатися тільки поляки,та
мати не дала згоди. Ось так закінчилося
його навчання у Варшаві.
Довідавшись про школу танців
Василя Авраменка в Тернополі, Я. Чуперчук
зібрався туди на науку. Його зразу ж помітили
як здібного учня . Школа була дворічною,платною,але
для обдарованих бідних дітей, а також
для тих, чиї батьки боролись 1918-1920 років
за Україну,за словами учениці школи В.Авраменка
Ліди Гадзінської , навчання було безкоштовне.
Кожен учень повинен був мати власний
сценічний одяг; Ярославу Чуперчуку одяг
подарувала школа за успішне навчання.
Заняття були щоденними з 13 до 18 години
. Ярослав відзначився наполегливістю
в науці, бажанням усе знати, все опанувати.
У школі Я. Чуперчук відкрив для себе чарівний
світ танцю. Перші виступи учнів школи
з концертами в селах Смиківці , Байківці,
Великі Гаї на Тернопільщині приносили
молодому танцюристу радість і насолоду
від творчої праці та оплесків глядачів.
Танцювали «Катерину Херсонську»,»Метелицю»,»Запорожця»
та ін.
Матеріальної допомоги не мав
нізвідки, а щоб себе утримати,до полудня
працював у пекарні – розносив по склепах
булки. Товариші запрошували його на проживання
до себе,а він «платив» тим,що допомагав
їм з хореографії.
Зі всієї групи школи танцю
тільки трьом випускникам вручили свідоцтва
про відмінне закінчення, які давали право
керувати ансамблем і викладати танці
в школі . Таке свідоцтво отримав і Ярослав.
Перше місце роботи Чуперчука
– ансамбль бандуристів «Дніпро» в Тернополі,де
він був солістом балету. Добра підготовка
школи Василя Авраменка виділяла його
з-поміж інших танцюристів. Пластичність
рухів,природний темперамент,культура
і техніка виконання приносили йому успіх,овації,радість.
У той час в колективі вже
працював танцюрист Балевич,який з ревнощами
ставився до успіху початківця. Балевич,який
перебував у тісних зв’ язках з дирекцією
ансамблю, посприяв звільненню Я. Чуперчука
,мотивуючи це тим, що забагато двох солістів
у колективі.
Після гастролей у Букачівцях
на Рогатинщині звільнений Ярослав
поїхав додому. Удома довідався,що в Косові
гастролює театр «веселка» під керівництвом
режисере Олександра Тимченка, який згодом
прийняв молодого танцюриста на роботу.
Крім танцювальних номерів , грав комедійні
епізодичні ролі. Однак не довго довелося
Ярославу працювати в театрі. 1931р. польська
військова комендатура схопила вдома
Ярослава Чуперчука як «дезертира» , який
більш як пів року повинен був бути у війську,
та відправила його під вартою в місто
Стрий, відбувати військову повинність.
Після служби в армії 1933 р. продовжував
працювати у театрі О. Тимченка. В танцювальних
партіях у Я. Чуперчука була партнерка
Іванна Муха, яка крім танцювальних номерів
та епізодичних ролей, грала на скрипці
в оркестрі.
1934 р. Ярослав знімався
у фільмі «Гріх батьків» (у
ролі студента Юзефа) , а також
у фільмі «Улани» Варшавської
кіностудії.
1935р. Ярослав Чуперчук працював
у театрі «Промінь» під керівництвом Городничого,
режисер театру – Микола Комаровський.
Цей театр переїхав з Волині у Галичину.
Грали вистави «Тарас Бульба», «Отаман
Хмара» , «Мати наймичка», «Пан Твардовський»,
«Воскресіння», «Мазепа», «Дибук» та інші.
Коли приїздив додому, любив
ходити в гори,у людей похилого віку розпитував
про давнину, про танці,пісні,вивчав одяг
та побут. Під час гастролей , використовуючи
кожну вільну хвилину , вивчав обряди і
традиції різних регіонів, як його учив
В. Авраменко.
Через деякий час Ярослав прийшов
працювати в театр Карабіневича, далі
– в театр Садовського.
«Багато було веселого , смішного
і приємного… Жаль, що вже старий , якби
вернулись роки,пішов би тією самою
стежкою , такою дорогою для мене»,- мовить
Ярослав Маркіянович.
Згодом Я. Чуперчук працював
у театрах Стадника, Блавацького, Когутяка.
Крім роботи в театрі, Ярослав
Чуперчук на запрошення товариства «Просвіта»
в різних куточках Прикарпаття при читальнях
організовував танцювальні гуртки.
Один з таких гуртків створив при читальні
села Мізунь на Долинщині. Хором та драматичним
гуртком керував Омелян Костів, рідний
брат композитора , хореографа,фольклориста,автора
підручника з хореографії Василя Верховинця,псевдонім
якому дав корифей української сцени Микола
Садовський.
Доля славних братів склалася
трагічно: 1938 р. Василя Верховинця розстріляли
більшовики, 1944 р. мадяри,вбили Омеляна,а
хату , в якій зберігався великий,батьком
зібраний фольклорний матеріал з Бойківщини
, солдати спалили.
Вересень 1939 р. Червона
армія зайняла Галичину . На запрошення
корифея української сцени народного
артиста Радянського Союзу Гната Юри
Я.Чуперчук здійснив постановку танців
до спектаклю «Украдене щастя» І.Франка
на сцені Київського українського театру
ім. І.Франка,в якому грали видатні актори
Амвросій Бучма та Наталія Ужвій. У Станіславі
при філармонії організовується Державний
гуцульський ансамбль пісні і танцю під
керівництвом композитора і диригента
Ярослава Барнича. Очолити балетну групу
запросили Ярослава Чуперчука, який в
мистецьких колах та й серед шанувальників
українського танцю відомий не тільки
як танцюрист,але й як балетмейстер.
Володіючи глибокими
знаннями гуцульського фольклору, досвідом
роботи в галицьких театрах та знаннями
, отриманими в школі Василя Авраменка,
Я.Чуперчук втілював свої задуми,ідеї
в оригінальних хореографічних постановках.
Завирувала робота
в ансамблі . Перші дні роботи не були легкими
, адже учасники не мали належної підготовки.
Але велика повсякденна праця та вимогливість
балетмейстера дали свої плоди. Неперевершені
«Гуцулка», «Коломийка», «Аркан», «Решето»,
«Чорногоро,краю рідний», «Пастушок» та
інші мали великий успіх. У репертуарі
великим успіхом користувався танець
«Пастушок» у виконанні самого балетмейстера.
Перші гастролі Державного
гуцульського ансамблю пісні і танцю відбулися
1940 року. Програма концерту складалася
з двох відділів. Коли на сцену виходив
весь склад ансамблю у вокально-хореографічній
картині «Співай,рідний краю»,глядач був
надзвичайно приємно вражений побаченим.
Неповторні мелодії пісень ,чарівні звуки
музики, іскрометні танці та незрівнянно
барвистий одяг, який створював враження
квітучої полонини,зачарував глядачів
Центральної і Східної України,Севастополя,Москви,Ленінграда,Середньої
Азії…
Під керівництвом Чуперчука
гуцульський ансамбль танцю відіграв
велику роль у популяризації гуцульського
хореографічного мистецтва далеко за
межами України.
1940 р. Київська кіностудія
розпочала підготовку до створення
фільму «Олекса Довбуш»,Ярослава
Чуперчука запросили балетмейстером до
цієї картини. Але війна перервала роботу.
Наступ гітлерівської Німеччини 1941р. примусив
радянські війська покинути територію
України.
Під час німецької окупації
,згадував артист балету Іван Остапович,
у Станіславі організовується музично-драматичний
театр під керівництвом Івана Когутяка
,балетмейстером запрошено Ярослава Чуперчука.
Балетна група формувалася з деяких артистів
філармонії, які перейшли в театр, та молоді
Станіславської області.
При театрі Я. Чуперчук створив
студію, де навчав основи хореографії
. Від виконавців вимагав простоти,темпераменту,життєвих
рухів,сценічної виразності. «Замало самої
техніки – говорив Ярослав Маркіянович,-
треба бути творцем і досконало володіти
мовою танцю» Досконало знаючи природу
гуцульського танцю ,він ніколи не давав
рухів, які не характерні були б йому.
Особливо звертав увагу на манеру
та характер гуцульських танців. Заняття
відбувались щодня, тривали п’ять,шість
годин. Із кращих випускників Я. Чуперчук
створив балетну групу, яку зарахували
в штат театру. У вільні від вистав дні
артисти балету успішно гастролювали
з концертами по всій Галичині. Програма
концерту складалась із двох відділів
: різнохарактерних , різнопланових танців.
Оркестр ансамблю налічував вісім, дев’ять
музикантів.
Взимку 1942 р. ансамбль танцю
поїхав на гастролі до Коломиї, де всі
концерти відбувалися при переповнених
залах. Після великого успіху ансамблю
директор Станіславського театру І. Когутяк
,який перейшов працювати директором Коломийського
театру запросив Я. Чуперчука і артистів
балету переїхати до Коломиї для праці
в театрі . В Коломиї балетна група поповнилась
новими учасниками.
У хореографічних постановках
відчувається школа В. Авраменка, яку Чуперчук
опанував не тільки як практик , але й збагатив
свої знання з історії України та культури
рідного народу. Без знань історії рідного
краю ,як учив В. Авраменко, не можна творити
танець….
1943 р. колектив готувався
в гастрольну подорож до Чехії.
Я. Чуперчук , людина, яка не любить втручань
у свою творчу роботу,через конфлікт із
адміністрацією залишив театр і поїхав
у рідну Криворівню . Там він з молоді сіл
створив аматорський ансамбль пісні
і танцю «Чорногора». Як згадують сучасники
Я. Чуперчук зробив щось надзвичайне. Вся
програма складалась із гуцульських танців.
Ансамбль «Чорногора» успішно виступав
по всій Галичині. « З таким темпераментом
та вогняним запалом душі , як танцюють
гуцули, міський танцюрист не зумів би.
Йому бракує простоти і відчуття гуцульського
характеру в танці»,- каже Марія
Чуперчук.