Все вищевказане, звичайно,
ж не значить, що масова культура не може
бути здоровою, але за нинішніх умов вона
має для цього знаходитися під захистом
справді компетентних державних інституцій,
які діяли б на основі ретельно розробленого
законодавства, що регламентувало б цей
захист. Тим паче уряд чи парламент мали
б чуйно дослухатись до культурницьких
та просвітянських організацій, до голосу
громадськості, оперативно реагувати
на їх звернення.
В сучасній Україні проблема
україномовної і, як хотілося б, доброякісної
масової культури набуває надзвичайної
ваги. Справа у тому, що пересічна людина
підсвідомо тягнеться до примітивізованих,
звульгаризованих форм масової культури.
Особливо ця тенденція посилена за умови
культурної кризи, причому не лише у пострадянських
країнах, а й у зовні благополучних європейських
країнах. Такі деградовані форми пересічна
людина й знаходить серед колосального
асортименту щойно описаних російських
та американських зразків.
Окрім тих негативних обставин,
які вже відмічалися у специфічно українській
дійсності, слід ще додати американізацію,
або "вестернізацію" мови, способу
мислення і життя. Адже ці дегенеративні
зразки є здебільшого англомовними. Вони
не лише липнуть до свідомості, занурюються
у підсвідомість людини, роблячи свою
руйнівну справу морального спустошення
і зубожіння. Крім всього цього, витісняють
українську мову і пов’язаний з нею спосіб
мислення і поведінки. Тому треба створювати
не менш привабливі для сучасної пересічної
молодої людини україномовних зразків
масової культури, преш за все - естрадної
пісні, є важливим, хоч і доволі не простим
завданням [3, 8]. Бо пересічна людина завше
вимагала дві речі - хліба і видовищ. Щоб
вона була задоволена своїм життям, конче
треба дати їй і те, і друге.
Спробуємо розглянути бодай
лише аспект цього питання, а саме використання
мистецьких засобів як мови спілкування
її учасників. У цьому напрямі найбільш
великого успіху досягло телебачення.
Перейнявши від Заходу гасло, що кожен
може стати зіркою, організатори передач
"Як стати зіркою", "Карооке на
майдані" намагаються залучити якомога
більше пересічних громадян до своїх заходів.
Не суттєво, що часом останніх зраджує
смак або ж трапляється повне непорозуміння
аудиторії і невміння нею відгукнутися
на заклик ведучого. Однак через відсутність
інших мистецьких розважальних форм підростаючого
покоління, яке є найактивнішим учасником
цих заходів, запропоноване сприймається
цілком позитивно. В цьому є той позитивний
момент, що молоді властива гіперактив-
ність, що в цьому знаходить свій шлях
до самореалізації [1, 57-60].
Щодо передачі "Національний
хіт-парад" та інші цього ж ґатунку,
то вони є джерелом пасивної співучасті
телеглядача, але також впливають на багатомільйонну
аудиторію, то тут справа значно складніша,
бо існує феномен авторитету телебачення
з одного боку і відсутність професійних
оцінок організаторів - з іншого. Проте
і в діловій хватці, і в амбіційності організаторам
згаданих передач не відмовити. А відтак,
у свідомості глядача формується думка
про "зірковість" нашої естради. Шкода,
що лише подекуди на екрани телебачення
проникають передачі та концерти справжніх
світових зірок, які руйнують уявлення
про наших, українських.
Те, що свідомість молодого
покоління в масовій культурі формується
здебільшого засобами мистецтва , цілком
закономірно . Прагнення виявити свою
самоцінність і особистість через мистецтво
переважній частині молоді видається
доступним і легшим від інших видів діяльності.
Ось так і "виросли", як гриби після
рясного дощу, різноманітні фестивалі,
дитячі й молодіжні: "Слов’янський
базар", "Таврійські ігри", "Перлини
сезону", і т. інше.
Можна назвати ще низку розважальних
програм на телебаченні. Це популярний
КВК, і інтелектуальні "Розумники та
розумниці", й інші більш-менш вдалі
передачі. Та безумовне одне: всі вони
ставлять наріжним кутом не просто мистецтво
саме по собі, а мистецтво як засіб спілкування,
тому що вплив його відбувається за двома
напрямками: 1) засоби мистецтва надають
естетичного, тобто емоційного дійового
оформлення різним соціально-організованим
процесам у тому чи іншому виді масової
культури; 2) засоби мистецтва стимулюють
формування свідомості людей відповідно
до норм і цінностей суспільства.
Вище йшлося головним чином
про музичну масову культуру, телебачення.
Але не можна обійти мовчанням масову
літературну продукцію, яка пропонується
молоді, пересічним обивателям. Вплив
художньої літератури на формування людської
особистості завжди був великий. Йдеться
про те, що письменник має писати твір
із заздалегідь заданим виховним завданням,
хоча багато хто таку мету собі ставив,
справжні митці завжди її відкидали: їх
творчість виникала з нездоланної потреби
у самореалізації і самовираженні. Але
створюючи уявою картини життя, ситуації,
в яких опиняються дійові особи, автор
мимо своєї волі спонукає читача до "програвання"
створених ситуацій, проектування на себе
зображених картин [3, 13]. При цьому читач
непомітно для себе, внаслідок психологічних
законів сприйняття художнього тексту,
стає героєм твору, відпрацьовує певні
моделі поведінки. І саме це підсвідоме
засвоєння поведінкових зразків, становить
суть виховного впливу літератури незалежно
від бажань автора.
Легко уявити, які моделі поведінки
"програються" та "приміряються
на себе" читачем сучасної масової літературної
продукції. Досить ознайомитися з її зразками.
Це не просто непотріб, а злоякісний непотріб.
Крім шкоди, яку він несе сам по собі, його
негативна роль полягає також у тому, що
він витісняє, заступає гарну, повноцінну,
змістовну літературу, таку, що живіть
розум. Хоча очевидно, що масова література
повинна захоплювати читача.
На зміну тоталітарному суспільству,
в якому людині примусово накидалася комуністична
ідеологія, прийшло суспільство, в якому
її керівники цілеспрямовано знищують
будь-які ідеологічні впливи на молодь
під приводом деполітизації освітніх
закладів. Але люди не можуть існувати
без жодної ідеології, без політичних
ідей, вони деградують, усуваючись від
громадських проблем.
Серед сучасної української
молоді, особливо серед школярів, спостерігаються
різноманітні течії, наприклад "анархістів",
"металістів", представники яких
сповідують культ байдужості до якомога
більшої кількості проявів життя і в першу
чергу до будь-якої соціальної активності.
Дехто з них доводить себе до стану, в якому
залишається одне бажання - вмерти.
Інші течії, наприклад, панків,
виступають нині за безвладдя, їх мета
- "творити хаос". Вони зрікаються
батьків, втікають з дому. Прагнення до
хаотизації життя - це усвідомлене протистояння
самоорганізації, настанова на руйнацію
культури.
Відсутність інтересів, проблем,
перш за все соціальних, виключення з великого
соціуму, замикання в межах малих груп
собі подібних - розплата за штучну деполітизацію,
за повну деідеологіза- цію, за підміну
культури духовними ерзацами.
Проблема створення масової
культури, яка спочатку підняла б тонус
широких мас суспільства, а згодом підвищувала
б свій рівень, підтягуючи за собою ці
маси, аби ліквідувати провалля і непорозуміння
між елітою і рештою народу, - одна з найважливіших
в нашій культурі. Інтелектуальний, моральний
розкол у суспільстві - явище вкрай небезпечне,
воно ховає в собі загрозу великих соціальних
потрясінь [4, 93-97].
Отже, які б тимчасові поступки
не робилися нині масовій культурі з міркувань
підтримки її україномовних форм, узаконення
занижених норм, виправдання несмаку та
антихудожності в принципі несумісні
з основним призначенням культури, яка
прагне ліквідувати розколи в суспільстві.
Суперечить така позиція й самому духу
культури, який виключає заздалегідь задану
орієнтацію на творення чогось посереднього,
низько вартісного. Кожний справжній творець
- максималіст, він прагне до якнайвищих
досягнень. Інша справа, наскільки це йому
вдається, бо ж сили людські обмежені.
Нині ж існування негативних
моментів у масовій культурі відповідає
політичній ситуації, яка не є стабільною,
а масова культура - це продовження політики,
тільки іншими засобами. Тому зусиллями
представників інтелігенції треба зробити
так, щоб розважальне, створене для відпочинку
мистецтво своїми засобами і своєю художньою
мовою могло сприяти пізнанню і перетворенню
дійсності в дусі кращих ідеалів людства.
Масова культура міцно закріпилася
у сучасному суспільстві, і чекати її спонтанного
зникнення, принаймні, в найближчий історичний
період, не доводиться. Очевидно, що вона
продовжить своє існування в теперішньому
вигляді. Необхідна ідейна трансформація
масової культури через її наповнення
більш високими ідеями, соціально-значимими
сюжетами і естетично досконалими образами.
Ми вважаємо, що вирішальну роль у такій
позитивній трансформації може і повинна
зіграти духовна спадщина українського
народу.
Контркультура в сучасному суспільстві
Мета статті
- розгляд контркультури не тільки як історичного,
але й універсального феномена, її осмислення
в руслі історичної динаміки цивілізаційного процесу.
Поняття
«контркультура» було висунуто американським соціологом
Т. Роззака для презентації нової молодіжної
субкультури, яка формувалася на хвилі
масових молодіжно-студентських рухів,
що розгорталися спочатку в США і провідних країнах Західної Європи
у 50-х рр.. XX століття. Будучи породженням соціокультурної
динаміки розвиненого індустріального
суспільства Заходу, контркультура ознаменувала
собою пошук адекватнихмодернізації суспільства
і цивілізації в умовах НТП і глобальних
проблем сучасності ціннісних пріоритетів.
«Класичне»
молодіжний рух Заходу охоплювало три
десятиліття: з кінця 40-х рр.. і до кінця 70-х рр.. XX ст. і включало три етапи свого історичного
генезису: бітники («розбите покоління»;
кінець 40-х - 50-і рр..), хіппі («незалежне
покоління»; 60-ті - перша половина 70-х рр..)
і «нові ліві »(« радикальне покоління
»; кінець 60-х - 70-і рр..). У 70-х рр.. XX ст.молодіжний рух в усьому різноманітті
субкультурних форм і проявів набуло інтернаціональний характер і стало найважливішим
чинником сучасного соціокультурного життя »[8, с. 98].
Виплекана
цими молодіжними субкультурами і втілила
їх смислові прагнення, контркультура стала квінтесенцією
сучасного молодіжно-студентського руху,
відображаючи в собі багато характерні протиріччя
культурно-цивілізаційного розвитку в
епоху модернізації.
Можна окреслити
кілька причин виникнення та масового
розгортання молодіжної контркультури. По-перше, це
- забезпечений в результаті модернізації
західного суспільства на основі НТП перехід
від «економіки убозтва» до «економіки
достатку» (Ф. Слейтер). На думку американського філософа Ф.
Слейтера, на Заході (особливо - в США) після
другої світової війни, в умовах революційного
впливу НТП на систему суспільного виробництва,
позначилося протиставлення ціннісних
орієнтирів довоєнного покоління «батьків»
і післявоєнного покоління «дітей», оскільки
«старше покоління виходить з економіки
убозтва, а молодше - з економіки достатку,
надлишку »[4, с. 14]. Високий рівень
життя провідних країн Заходу, на основі наукомісткої
«економіки достатку», викликав у них
ціннісно-світоглядний конфлікт поколінь «батьків
і дітей».
Виробничо-технологічні
зрушення в країнах Заходу дозволили «видалити
значну частину молоді за межі ринку праці,
з поля дії трудової етики і створили сектор«
верхнесреднего класу »з« вторинної »(альтернативної)
системою цінностей» [2, с. 93]. Соціальною
базою контркультури виступила студентська
інтелігентська прошарок «верхнесреднего
класу», його інтелектуальна субкультурная
середовище. «Дитинство майбутніх бунтарів відбувалося
в унікальних умовах свободи від обмежень,
пов'язаних з долученими до трудових турботам
батьків. Гуманістичний скептицизм, щеплений
молодим людям в сім'ї, в поєднанні зі знеціненням
зовнішніх нагород у «суспільстві достатку»,
послабив імпульси до вертикального просування
»[2, с. 94]. Так
виникло «класичне молодіжний рух індустріально-розвинених
країн Заходу, проголосив демократичні гасла антіавторітарізма,
рівності, соціальних перетворень і моральну перевагу молоді» [2,
с. 94].
Другий
же причиною виникнення руху контркультури
стало широке поширення системи вищої
освіти. Університети як джерела знань і науково-технічних
інновацій в епоху модернізації почали
грати найважливішу роль у всій соціального
життя. «Оскільки університети набувають провідну
роль у розвитку« вищої »культури у США
та Європі, остільки тенденції, що існують
всередині університетів, стають тенденціями всієї інтелектуальної
життя» [3, с. 89]. Не
випадково протагоністом контркультури
виступили студентиз сімей американського
і західноєвропейського «верхнесреднего
класу». «Поширення вищої освіти і призвело до
виникнення соціального прошарку, прищеплювати
своїм синам і дочкам цінності і риси характеру, що розходяться
з вимогами домінуючої культури. Достаток підірвало мотивації до вертикального
просування, в результаті виник новий
соціальний тип, нова субкультура молоді
- «гуманістична молодь» [2, с. 104].
Третин
причиною руху контркультури є бурхливий розвиток технічних
засобів масової комунікації або мас-медіа,
що привело до зростання динаміки соціокультурного
життя на Заході, в результаті чого молодь виявилося
втягнутою в її орбіту. Зростання соціокультурної динаміки
суспільного життя під впливом мас-медіа
відбувався у «тимчасових рамках» одного
покоління (50-ті - 60-і рр.. XX століття). Новіінформаційні
технології як засобу масової комунікації стали
(вперше в історії) робити визначальний
вплив на соціалізацію молодого покоління. Це особливо
стосувалося телебачення, з широким
розповсюдженням якого, на думку канадського
філософа М. Маклюена, людство вступає
в нову - «електронну еру» багатовимірного
сприйняття світу. Тому контркультуру можна представити
як закономірного соціокультурного феномену,
що виражає енергію молодіжної соціалізації, викликану
прагненням сучасної молоді зайняти місце
«старшого покоління», прийнявши на себе
його соціальні функції і наповнивши
їх новим змістом і сенсом.