Стилістичні особливості живопису республіканського Риму

Рівненський інститут словянознавства Київського славістичного універсітету

Курсова робота

з історії  мистецтва античності

на тему:

«Стилістичні  особливості живопису республіканського Риму» 
 
 
 

студентки 1 курсу

факультету  «Психології та мистецтознавства»

спеціальності «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»

групи М-11

Гамшеєвої Єлізавети Олександрівни 
 
 
 
 
 
 

Рівне-2007 
 

Зміст 
 
 

1. Вступ....................................................................................................................3
2. Етруська культура-колиска римської цивілізації…………………………….5

2.1. Численні  пам’ятки етруського живопису  у склепіннях…………………7

3. Республіканський Рим-спадкоємиць Етрурії. Процес консолідації племен і народів під егідою Риму………………………………………………………15
4. Загальний характер мистецтва республіканського Риму…………………..17
5. Основні стилі живопису республіканського Риму………………………….20
1. . Колористична культура античного світу……………………………….27
6. Висновок…………………………………………………………………….28
7. Список літератури……………………………………………………………..29
8. Додаток 1. Періодизація античної культури………………………………30
9. Додатки. Візуальний ряд…………………………………………………...31

 

Вступ 

 Перед нами 
грецька душа 
і римський інтелект. 
Так відрізняється культура 
від цивілізації.

                                  О.Шпенглер 

Мистецтво античної  Італії є вагомим явищем в історії європейської художньої культури і світової культури. Стародавня Італія  не була так історично і культурно розвинута, як антична Греція. Велика протяжність острова (близько 1500 км ) Велика кількість етнічних груп  перетворили  його  в зону, де перетиналися та протистояли одна одній декілька  типів цивілізацій. Південна Італія – від Сицилії до Неаполітанської затоки – була заселена, переважно вздовж узбережжя , починаючи з 8  ст. до н.е.. вихідцями з Греції. Ця територія  мала назву Велика Греція, що стала з 7 ст. до н.е.. одним з трьох великих центрів становлення  грецької художньої культури.

     Важливу роль для культури античної Італії мало становлення в центральній  та частково  північній Італії  рабовласницької цивілізації  етрусків – цивілізації полісного типу. Культура етрусків упродовж 7-3 ст. до н.е..  була важливим художнім явищем в історії стародавньої Італії. Згодом гегемонія у розвитку італійської цивілізації переходить до Риму. 
         Мистецтво Риму пов'язано із давньохристиянським мистецтвом, яке в свою чергу створило мистецтво, що тісно пов'язане із російською та українською традицією-візантійське . 
 

          Актуальність обраної  теми: Культура римської епохи залишила людству великі художні цінності. Важливим э внесок етрусків та особливо Стародавнього Риму у історію світової цивілізації.

     Європейська цивілізація Нового часу у багатьох відношеннях є послідовником  римської цивілізації. Найвагоміша  культура Стародавньої Греції - цієї колиски  мистецтв, що пронизаний ідеями гуманізму, ствердження вроди та значущості людини, довго аж до кінця 18 ст., сприймалось через призму римського мистецтва.

     Мета: Дослідити стилістичні особливості живопису республіканського Риму.

     Завдання: З'ясувати особливості живопису Риму епохи республіки,

       а саме:

-Етруська  культура.

-Пам’ятки  етруського живопису у склепіннях.

-Республіканський  Рим-спадкоємиць Етрурії.

- Процес консолідації  племен і народів під егідою  Риму.

-Загальний характер мистецтва республіканського Риму.

-Основні стилі живопису республіканського Риму.

       -Колористична культура античного світу.

     Об’єкт  дослідження: Живопис Стародавнього Риму періоду Республіки.

     Предмет дослідження: Стилістичні особливості живопису Стародавнього Риму епохи республіки;  Етруський живопис: численні пам’ятки етруського живопису у склепіннях.

     Хронологічні  межі дослідження: Античний Рим , етруської доби, епохи республіки  4 ст. до н.е. -31 р. до н.е. 

 

2. Етруська культура-колиска римської цивілізації.

       Рим виник як один із землеробних  полісів на південній периферії етруського світу. Протягом 6 ст. до н.е.. він був під владою етрусків. Невелика кількість пам’ятників Риму  того часу  є частиною цивілізації етруського типу. Згодом  експансія Риму, що був на  стику двох великих  італійських цивілізацій ( етруски та Велика Греція ) , призводить Рим не тільки  до визволення від етруської залежності, але й до  переважного становища в центральній Італії. Впродовж 3 ст. до н.е.. Рим стверджується як головна сила, що підкорила собі майже весь Аппенинській  півострів, разом з Етрурією, що втратила свій історичний поступальний рух і більшість полісів південної Італії. Наприкінці 3 ст. до н.е.. Рим стає великою середземноморською державою. Стративши  протягом останньої чверті 3 та  першої половини 2 ст. до н.е.. Карфаген, Рим стає  головною силою в центральному та західному середземномор’ї. В 2 та 1 ст. до н.е.. Рим підкорює багаті області елліністичної Греції, Єгипту та Малої Азії.

     Розквіт культури та мистецтва Етрурії охоплює  період з 7 до початку 5 ст. до н.е.. з цього часу починається пора занепаду етруських міст, боротьба з багатьма племенами, постійні війни та соціальний розбрат підірвали їх політичну могутність. В 474 р. до н.е.. об’єднаний  флот південно італійських міст  завдав поразки етрускам та їх  давньому союзнику Карфагену. З 5 ст. до н.е.. роль найсильнішої морської держави в західному середземномор’ї перейшла до Сиракузів, які потіснили етрусків на торгових шляхах. З кінця 5 ст. до н.е.. новий небезпечний ворог – рабовласницький Рим – починає тіснити етрусків, та на протязі 1 половини 4 ст. до н.е.. південна Етрурія  стає під його владою. Та сама доля очікувала й інші етруські міста.

     З втратою політичної  самостійності  значною мірою зникає самобутність та оригінальність мистецтва етрусків. Зберігаючи високий рівень  технічної майстерності, художники  Етрурії все більше переймають систему пропорцій та естетичні ідеали грецького мистецтва.

     Сцени  грецьких міфів стають улюбленими у  творчості етрусків. Вони прикрашають  бронзові  дзеркала та поховальні  сосуди – цисти, які клали в гробниці багатих рабовласників. Найтоншим гравірувальним малюнком виконані зображення на бронзовому сосуді кінця 4 ст. до н.е. з міста Пренесте, що славиться своїм и ремісничими виробами. Художник зобразив троянського царевича Париса у східному розкішно вишитому  вбранні. За його спиною – колісниця, запряжена чотирма конями, а перед ним – Гермес, який привів на суд Париса трьох богинь – Геру, Афіну та Афродіту.

     Реалістична сила і велика спостережливість, характерні для етрусків відтворена лише в зображені на кришці цисти двох амазонок, що несуть тіло померлої подруги. Мистецтво Етрурії  повністю не розчинилось під дією еллінської культури. Його традиції зіграли свою роль  у формуванні художньої творчості рабовласницького Риму. 

 

     

2.1 Численні пам’ятки етруського живопису у склепіннях.

       Живописці 4 ст. до н.е. звертались до сцен бенкетів, але це вже були заупокійні трапези у світі тіней за присутності демонів або жорстоких богів підземного царства Гадеса та Персефони. Характер розписів змінювався. На стінах склепу Чудовиськ що в Тарквінії у сцені трапези обличчя людей сповненні безнадійністю або трагічно-напружені. Вони прискіпливо вдивляються у далеч з приреченим виразом. Обличчя жінки з родини Велка у гробниці Чудовиськ з гидливо звисаючою губою та скорботно опущенними  куточками рота збереглось особливо добре, вона здається сумною та байдужою до свого майбутнього ( іл. 1). Лише у очах тліє згасаюча іскра надії. Поява такого настрою у роки, коли гинула багатовікова культура етрусків, руйнувалися міста і римляни підкорювали нові райони, не випадкова.

     Помітно зростає прагнення деталізувати. У гробниці Голіні, або Семи Очагів, з Орвієто пишний бенкет у підземному царстві Гадеса зображено з неможливими  для більш раннього періоду подробицями: кухнею, поварами, що готують страви й знаходяться біля печей. На стіні однієї з камер можна побачити  впольованих тварин - великого бика, лані, зайця та двох качок -  свого роду етруський натюрморт. Деталі якими зневажали раніше, стали привертати увагу; тут і мавпочка що повзе на дерево, і собака що ховається під столом ( іл.2).

     У розписах 4 ст. до н.е. багато чого змінилось. Пропорції людського тіла стали  іншими: фігури людей що їдять на ліжку, а також стоячих поряд  музикантів та поварів ще більш високі, ніж в гробницях Леопардів з Тарквіній. Звертають увагу нові вирішення кольору. Як і раніше, контрасти тонів обіграні, та довгим світлим вбранням музикантів у гробниці Голіні відтіняється їх темна шкіра з засмагою. У той же час вдосконалюється світлотіньова та манера виконання кольором. Якщо у розписах минулого сторіччя багатоколірність тільки почала приходити на зміну однотонному розфарбуванню контуру , то зараз митець навіть у зображенні волосся дає можливість відчути гибкість окремих локонів і загальну масу каштанових прядей. Він може зобразити об’єм стрункого циліндру шиї, округлість красивого підборіддя , суворість етруського профілю та сумний погляд.

     Цінним  пам’ятником погребального живопису етрусків 4 ст. до н.е. є розписаний саркофаг з Тарквіній, що зберігається у Археологічному музеї Флоренції. Його унікальність у тому, що його виконано з мармуру.

     Чотири  стіни цього саркофага  прикрашені зовні сценами боротьби греків з  амазонками. На сторонах що довші на ніжно-рожевому тлі зображено квадриги що мчать, воїни що падають під копита коней, амазонки які то напружено вдивляються у далеч ,то кидають спису ворогів.( іл.3)

     Важко не помітити велику точність малюнка, відчуття об’ємів і простору, сміливість. Колісниці що рухаються часто  зображувались у античному живопису. Художник склепу Де метри у Керчі, що малював квадригу у 1 ст. до н.е. , навмисно зменшив кількість ніг у коней, розуміючи, що часте повторення може бути не приємне для очей.

     Можливо він наслідував приклад геніального  скульптора мармурового фрізу Парфенону, який також у 5 ст. до н.е. відступив від дійсності на користь гармонії.

Голови  на кутах кришки саркофагу, меандри  на цоколі – все у пам’ятнику вишукано та бездоганно. Лише розписи  на торцях з амазонками, що напали на грека, здаються дещо недбалими, виконані іншою рукою.(іл.4) Емоційність сцени що з обох сторін з канелірованими пілястрами, двома злими воїнами та переможеним греком що опустився на коліно, який закривається щитом. Можливо дещо виправдовує деяку поспішність жіночих одеж що розвиваються над супротивником. Жестикуляція грека що захищається, рухи амазонок зображені з експресією. Відчувається трьохмірність простору, в якому відбувається битва: ступні амазонок на різних рівнях, на кордоні передньої ілюзорної площини та задньої. Глибинність виражена і світлою фарбою, що визначає вузьку низку ґрунту, на якій розміщенні ті що борються.

     Кольори розпису різноманітні - від  ніжно - рожевого до чорно - синього. Червоно-коричневі  та біло-рожеві хітони амазонок, світла поверхня їхньої шкіри, засмаглі тіла еллінів, золоті шоломи та холодні спалахи щитів свідчать про багатство палітри кольору. Живопис цей відрізняється від розписів склепів того часу, де манера нанесення ліній більш помітна, монументальна, але одночасно груба. У композиціях саркофага контури проведені тонкими лініями, пропорції фігур мають більше вишуканості. Розпис характерний сліпучо червоною, прозоро холодною синьою та блакитною, мерехтінням теплих рожевих фарб. Висока якість розпису пояснюється використанням рідкої для етрусків саркофагів сировини – мармуру ,а також темпери у якій виконано живопис.