Підстави міжнародно – правової відповідальності

Екоцид - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, здатних викликати порушення екологічної рівноваги, екологічну катастрофу. В останні роки в міжнародному праві екоцид визнається міжнародним злочином.

Злочини проти миру -1) підготовка, планування, початок або ведення агресивної війни, або війни, яка порушує міжнародні договори, угоди чи гарантії; 2) участь у змові або розробці загального плану з метою вчинення дій, згаданих у попередньому пункті. Наприклад укладення пакту Молотова-Ріббентропа між радянською Росією та фашистською Німеччиною.¹⁰

Друга група злочинів — злочини міжнародного характеру — це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, вчинені індивідами чи групами осіб, що зазіхають на нормальні відносини між суб'єктами міжнародного права. Дані правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини і, на відміну від останніх, відповідальність за їхнє здійснення несуть не держави, а тільки фізичні особи.¹¹

До злочинів міжнародного характеру відносять:

• злочини проти стабільності міжнародних відносин (тероризм, захоплення заручників, найманство, викрадення літаків, зазіхання на дипломатичних представників, незаконне радіомовлення);

• злочини, що завдають шкоди  економіці й соціальному розвиткові держав (викрадення творів мистецтва, дії проти навколишнього середовища, знищення і пограбування розкопок та ін.);

• злочини, що посягають  на особисті права людини (рабство, работоргівля, торгівля жінками і дітьми, поширення порнографії, тортури);

• злочини, які скоюють  у відкритому морі (піратство, зіткнення  суден, ненадання допомоги на морі, забруднення моря шкідливими речовинами);

• злочини, які скоюють у районі воєнних дій (стосовно цивільного населення, військовополонених, поранених, хворих).¹²

Міжнародний тероризм (від лат. "терор" - політика залякування, придушення політичних супротивників насильницькими заходами) – суспільно небезпечне в міжнародному масштабі діяння, що може призвести до загибелі людей, порушуючи нормальну дипломатичну діяльність держав та їх представників, ускладнюючи здійснення міжнародних контактів, зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами.¹³ Суб'єктами злочину є окремі фізичні особи, злочинні групи або злочинні організації, всі члени яких повинні нести відповідальність як співучасники злочинів. Норми міжнародного кримінального права зобов'язують держави видавати терористів тим державам, на території яких вчинені теракти, або судити їх за своїми законами.

Біоцид – міжнародний злочин проти людства, спрямований тільки проти людини й інших живих істот, являє собою умисне і масове знищення людей і живої природи за допомогою зброї масового знищення.

Найманство – набір, фінансування, навчання найманців, а також прирівнюється вступ громадян на службу в цій якості та участь їх в бойових діях. Найманцями є особи, спеціально завербовані для участі у збройному конфлікті, які керуються бажанням отримати матеріальну винагороду.¹⁴

Необхідність їх покарання в кримінальному порядку встановлена в «Основних принципах правового режиму комбатантів, що борються проти колоніального й іноземного панування і расистських режимів» 1973 р., Женевських конвенціях 1949 р. Передбачається, що міжнародна небезпека найманства полягає в підриві стабільних відносин між державами, при цьому найманці є знаряддям в руках реакційних, протиправних, колоніальних і расистських режимів. Якщо найманців засилає держава, то такі дії можуть бути кваліфіковані як агресія зі всіма витікаючими для такої держави і найманців наслідками.

Кримінальне переслідування найманців  здійснюється двома шляхами. По-перше, за кримінальними законами держави, на території якої вони вчинили злочин. По-друге, кримінальне переслідування здійснюється спеціально створеними військовими трибуналами або іншими міжнародними судами, якщо найманці вчинили злочин на території декількох держав.¹⁵

Фальшивомонетництво – злочинами визнаються всі обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків, їх збут, ввезення в країну, добування для себе, обманні дії з виготовлення, отримання або придбання предметів, призначених для виготовлення або зміни грошових знаків, а також замах і співучасть в їх здійсненні.

Підробки векселів, банківських  документів, знаків поштової оплати й  інших цінних паперів визначаються злочинними діяннями у двосторонніх договорах і нормах національного законодавства.¹⁶

Незаконний обіг наркотичних засобів розповсюджений у всьому світі. Тільки в системі ООН діють Комісія ООН з наркотичних засобів, Міжнародна рада з контролю за наркотичними засобами, Програма ООН з контролю за наркотичними засобами і Фундація ООН з боротьби із зловживаннями наркотиками. В1961 р. прийнята Єдина конвенція про наркотичні засоби, що замінила більше десяти договорів у цій сфері, перелічує 18 кримінально караних діянь, пов'язаних з незаконним виробництвом, купівлею-продажем і транспортуванням наркотиків (культивування, виробництво, виготовлення, пропозиція з комерційною метою, розподіл, купівля, продаж, доставка на будь – яких умовах, перевезення, маклерство тощо). Конфісковані наркотики підлягають знищенню або переробці в ненаркотичні або використовуються в медичних і наукових цілях (окрім героїну). За них встановлюються покарання у формі позбавленні волі і т.д.

Наркологічними властивостями володіють і психотропні речовини, що в основному штучно створені препаратами, що здійснюють вплив на психічні функції людини. У Конвенції про психотропні речовини 1971 р., згодом Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. встановлено заходи контролю і санкції за всі форми їх незаконного обігу, а також конфіскацію доходів і майна винних.¹⁷

Рабство – положення чи стан особи, відносно якої здійснюються деякі чи всі повноваження, властиві праву власності.¹⁸ На сьогодні рабство заборонено Конвенцією про рабство 1926 р., Додатковою конвенцією про відміну рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, схожих із рабством 1956 р., законодавством всіх країн світу, однак на планеті ще до цього часу утримуються в протизаконному рабстві багато людей.

Як злочини кваліфікуються не тільки самі рабство і работоргівля, але  і діяння осіб, які сприяють захопленню інших в рабство, перевезення рабів, каліцтво, таврування людей, обмін невільників і т.п. Зокрема, злочинами визнаються:

1. Викрадення і продаж  дітей з метою використання  їх як безкоштовної робочої  сили, позбавлення власного імені  та основних прав людини. Злочином  вважається передача за винагороду  батьками або опікунами своїх  дітей в служіння спроможним  особам.

2. Використання в домашньому  рабстві жінок шляхом видачі  їх заміж за винагороду без права відмови, передача на таких же умовах заміжньої жінки іншим особам або у спадок.

3. Боргова кабала у вигляді  праці боржника, не зарахованого  в погашення боргу і не обмеженого тривалістю роботи і характером самої праці.

4. Кріпосний стан землекористувача, при якому користувач зобов'язаний згідно із законом, звичаєм або угодою жити і працювати на землі, належній іншій особі, і виконувати певну роботу для такої особи або за винагороду, або без такої і не може змінити свій стан.

5. Примусова і обов'язкова  праця, регульована рамками національного законодавства, допускається тільки за вироком суду, в суспільних цілях при ліквідації стихійних лиха, аварій, катастроф, а також на військовій службі.¹⁹

Тортури - це «будь-яка дія, якою якій – небудь особі умисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати від нього або від третьої особи відомості або визнання, покарати її за дію, яку вчинила вона або третя особа чи в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або із будь – якої причини, заснованої на дискримінації будь – якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюється державним посадовцем або іншою особою або з їх відома чи мовчазної згоди». Не є тортурами біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільних від цих санкцій, або викликаються ними випадково.

Норми про заборону тортур включені в Загальну декларацію прав людини (ст. 5), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р. (ст. 7), Конвенції  про боротьбу з геноцидом, апартеїдом, рабством, Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Конвенцію ООН проти тортур й інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р.

Піратство, тобто використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна, - передбачено як у міжнародному праві, так і національним законодавством.

Основним безпосереднім об'єктом  злочину є безпека міжнародного судноплавства, а також власність або життя, здоров'я, воля і гідність особи. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна.²⁰

У складі правопорушення розрізняють  об'єктивні і суб'єктивні елементи. Комісія міжнародного права виділила два елементи, що утворюють склад  міжнародно-протиправного діяння держави. Ст. 3 проекту статей про відповідальність держав визначає: «Міжнародно – протиправне діяння держави в наявності в тому випадку, коли:

а) яке – небудь поводження, що полягає в дії чи бездіяльності, може, відповідно до міжнародного права, приписуватися державі;

б) таке поводження являє  собою порушення міжнародного зобов'язання цієї держави».²¹

Загальний склад міжнародного правопорушення містить у собі наступні елементи:

а) об'єкт протиправного  діяння;

б) протиправне поводження держави, що виражається в діяннях  її органів;

в) шкода, що є наслідком  протиправного поводження держави;

г) причинний зв'язок між  протиправним поводженням держави  і шкідливими наслідками, що наступили. Кожний з цих елементів присутній  у складі конкретного правопорушення, тобто лише наявність цих ознак свідчить про те, що в поводженні держави мається склад міжнародного правопорушення.

Отже, проблеми міжнародно – правової відповідальності специфічні, багатогранні і досить складні. Розвиток і кодифікація норм і принципів відповідальності в міжнародному праві вимагають аналізу і погодженості багатьох питань, кожне з яких повинно бути розглянуте і враховане для того, щоб правильно відобразити ті зміни, що відбулися в міжнародному праві.²²

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Підстави міжнародно – правової відповідальності

Відповідальність настає за наявності певних підстав, що розуміються в двох значеннях – на основі чого і за що виникає відповідальність. 
Підставою міжнародно – правової відповідальності суб'єкта міжнародного права є вчинення ним міжнародного правопорушення. 
Міжнародне правопорушення – діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права, яке порушує міжнародні договори або звичайні норми і завдає іншому суб'єкту, групі суб'єктів або всьому міжнародному співтовариству матеріальні або нематеріальні збитки.…..………………………………….. 
 Підставами міжнародної відповідальності є передбачені міжнародно-правовими нормами об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють юридичні, фактичні і процесуальні підстави міжнародно – правової відповідальності. 
Між ними існує тісний зв'язок. З одного боку, якщо право не з – тримає обов'язки певних дій чи заборони, то не може йтися про правопорушення і, отже, про відповідальність. З іншого – якщо в поведінці суб'єкта немає ознак правопорушення, то постановка питання про відповідальність також виключається.²³

 

2.1.Юридичні  підстави міжнародно – правової відповідальності

 

Під юридичними підставами розуміють міжнародно – правові зобов'язання суб'єктів міжнародного права, відповідно до яких те чи інше діяння оголошується міжнародним правопорушенням. Іншими словами, при міжнародному правопорушенні порушується не сама міжнародно-правова норма, а зобов'язання суб'єктів додержуватися міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних підстав відповідальності ширше, ніж коло джерел міжнародного права.²⁴

Під юридичною підставою відповідальності розуміють договір, закон чи інше джерело права, у силу чи на підставі якого суб'єкт може бути притягнутий до відповідальності. Нормативною підставою міжнародної відповідальності є міжнародно – правові акти, що встановлюють міжнародні зобов'язання, порушення яких може бути кваліфіковане як міжнародне правопорушення. До них також відносять міжнародний договір і міжнародний звичай, рішення міжнародних судів, рішення міжнародних (міжурядових) організацій, що за статутом цих організацій обов'язкові для держав – членів, а також односторонні міжнародно – правові акти держав. Останні встановлюють обов'язкові правила поведінки для даної держави у формі декларацій, заяв, нот, виступів посадових осіб тощо.²⁵

 

 

2.2.Фактичні  підстави міжнародно – правової  відповідальності