Побудова термінів економічної терміносистеми шляхом запозичення з інших мов (з англійської мови): повна та часткова калька

Реферат з української  мови

На тему: “Побудова термінів економічної  терміносистеми шляхом запозичення  з інших мов (з англійської  мови): повна та часткова калька”. 
 
 
 
 
 

2010

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………….3

1. Терміносистема. Основні способи творення термінів………………………...5

2. Побудова  термінів шляхом запозичення  з інших мов………………………...7

3. Запозичення з англійської мови в сучасній українській економічній термінології…….…………………………………………………………………..9

4. Класифікація  термінологічних запозичень…………………………………..12

Висновок  ………………………………………………………………………….17

Додаток А………………………………………………………………………….18

Список  літератури ………………………………………………………………..20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     У теперішній час, в епоху становлення  нової інформаційної парадигми  і розвитку штучного інтелекту, комп’ютеризації спілкування та інтеграції науки і техніки роль термінологічної лексики у сучасних мовах неухильно зростає. Поява нових, у тому числі запозичених термінів, відбувається зараз швидше, ніж коли-небудь в історії людства. Значна питома вага термінів у створенні нових слів пов’язана з потребами номінації найновіших речей та явищ, викликаних технічним прогресом, інтеграційними процесами в економіці, науці і техніці, які є характерними для третього тисячоліття.

        Іншомовна запозичена лексика багато в чому задовольняла потреби термінологічної номінації на різних етапах розвитку мови, про що свідчить історія науки і техніки. У теперішній час заслуговує на увагу процес запозичення англомовних термінів, оскільки нова термінологія значною мірою виникає саме у США та у Великобританії у зв’язку з розвитком передових технологій. Під англомовними запозиченнями або англіцизмами ми розуміємо лексику, запозичену з обох варіантів англійської літературної мови – американського і британського. З метою простежити продуктивність цього процесу на сучасному етапі ми звернулися до аналізу однієї із систем, а саме фінансово-економічної терміносистеми німецької мови. Актуальність дослідження запозиченої термінологічної лексики, яка стосується фінансово-економічної сфери, зумовлена її значущістю в науковій і практичній діяльності сучасного суспільства, а також її продуктивністю.

  У перші десятиріччя 20-го століття виникла потреба в створенні загальних термінологічних принципів. Їх основи були закладені в роботах Д.С.Лотте, О.Вюстера. Згодом було створено ISA (Міжнародну федерацію національної стандартизації), а пізніше – ISO (Міжнародну організацію зі стандартизації), і з цього часу, як вважаємо, починається узгоджений міжнародний процес термінологічної нормалізації. Поряд з ISO сьогодні діють також InfoTerm, TermNet, IES та інші міжнародні, регіональні та чисельні національні організації зі стандартизації.

      Терміни складають повноцінну частину загального складу мови, де властивості слів виявляються чіткіше, відповідаючи вимогам професійного спілкування і взаєморозуміння. Можна говорити про превалюючий характер властивості терміна в порівнянні з загальновживаним словом, а не про повну відсутність тієї чи іншої властивості в межах різних сфер мови; можна пропонувати бажані властивості термінологічної одиниці, але не доцільно вважати дану одиницю неповноцінною або зайвою лише тому, що їй не притаманна ця властивість, у той час як даним терміном давно послуговуються. Водночас релевантними залишаються загальноприйняті вимоги (чи, швидше, побажання), які висувають стосовно терміна (враховуючи специфіку його утворення, функціонування і особливості сучасного спілкування): повнота, точність, короткість, системність, певна міжнародна гармонійність, відповідність нормам даної мови [1].

     Поняття норми, в термінології тісно пов’язане з проблемою мовних інтерференцій, з впливами інших мов, з необхідністю впорядкування міжмовних контактів, які теж віддзеркалюють різні прояви суспільного розвитку. Мовні інтерференції можна класифікувати як за екстралінгвістичним, так і за інтралінгвістичним принципом [2]. Перший тип класифікації залежить від психолінгвістичних і соціолінгвістичних умов та факторів. Другий — від того, в якому аспекті мови спостерігається свідоме або підсвідоме втручання у природний хід розвитку мови.

     У різні історичні періоди мовні контакти носили різноманітний характер, причому будь-яка мова на могла бути як продуцентом, так і реципієнтом ареальної чи навіть – інтернаціональної лексики. Так, наприклад, англійська мова у середньовіччі засвоїла досить велику кількість латинських лексичних одиниць, наприклад: legitimation < лат. legitimus; reversion < лат. reversio, а, починаючи з середини XI століття — також французьких слів, наприклад: sorting < фр. sorte; royalty < фр. royal. Але в наступні епохи англійська мова сама почала “експортувати” власну лексику, ставши мовою-продуцентом.  

    1. Терміносистема. Основні способи творення термінів

    Мова  безпосередньо пов’язана з усіма  сферами людської діяльності. Радикальні перетворення у житті суспільства призводять до суттєвих змін в лексиці сучасної літературної мови. В умовах формування ринкових відносин у суспільстві однією з найбільш динамічних частин лексико-семантичної системи мови виступає економічна термінологія. Розглянемо більш детальніше, чим же все-таки відрізняється терміносистема від термінології.   Терміносистема — це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію [3].

    Джерелами терміносистем є термінології. Але, на відміну від термінології, терміносистема формується не разом з формуванням певної науки, а відповідно до етапів формування теорії цієї науки. Проте, в основі терміносистеми не обов'язково має бути наукова теорія. Іноді достатньо, щоб була лише концепція або узагальнені ідеї.

    Розрізняють 3 етапи формування й функціонування терміносистеми: перший етап —  це перехід від стану відсутності теорії до стану її формування, тобто перехід від неупорядкованої сукупності термінів до терміносистеми; другий етап — це зростання обсягу знань в межах прийнятої теорії внаслідок удосконалень, досягнень науково-технічного прогресу; третій етап — це зміна теорії і, як наслідок, зміна терміносистеми. Спочатку нову теорію описують термінами попередньої теорії, потім впроваджуються нові терміни, що відображають нові поняття [12].

    Таким чином формують систему понять нової  теорії, і кожне місце в цій  новій системі посідає певний новий термін, а у сукупності з'являється  нова терміносистема. Частину термінів попередньої терміносистеми залишають, але вони вже пов'язані з новими поняттями. Отже, без теорії немає терміносистеми, без терміносистеми немає теорії.

   Терміносистема  формується на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об'єкти та зв'язки між ними. Зазначимо кілька  типових ознак терміносистеми [3]:

1. Цілісність терміносистеми. Наприклад, економічні поняття, терміни у сукупності складають цілісну терміносистему, яка дає нам загальне уявлення про функціонування економіки.
2. Відповідність суми частин цілому. Якщо ми маємо справу з терміносистемою, що описує загальні основи економічного розвитку, то терміни ринку, капіталу, найманої праці, заробітної платні, відносин власності у своїй сукупності мають дати повний опис даної теми.
3. Певна сталість терміносистеми. Вона відбиває систему поглядів у економічній теорії на певному етапі, який має визначену тривалість.
4. Структурований характер терміносистеми. Структура терміносистеми може бути однорівневою лінійною та ієрархічною, тобто з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого та його частин, зв'язки причини й наслідку, відношення об'єктів та їхніх ознак.

Отже, терміносистема будь-якої галузі є більш високим  ступенем організації лексичних одиниць, ніж термінологія.

Зазначимо основні способи творення термінів[4]:

1. Зміна значення слова звичайної мови;
2. Творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;
3. Запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Далі цей спосіб творення термінів буде розглянуто більш детальніше.

Для практичних цілей термінологія укладається  в галузевих термінологічних словниках.

    В рамках цієї роботи буде розгадатися  та вивчатися терміносистема економічних  наук, а саме, побудова термінів шляхом запозичення з англійської. Вирішення цієї проблеми є важливим, оскільки економічна наука все активніше входить до світової економічної спільноти, розширює та поглиблює зв’язки з колегами з інших країн, вивчає їхній досвід. Не дивлячись на значні відмінності у структурі економічних терміносистем різних держав, відбувається пошук мовних засобів вираження еквівалентних понять з метою подолання термінологічних непорозумінь у діловому спілкуванні. 

2. Побудова  термінів шляхом запозичення  з інших мов

    Лексика економічної сфери – це та частина  словникового складу мови, до якої входять  поняття, що позначають назви предметів, явищ, процесів соціально-економічного життя. Вона пов’язана з відповідними науками та сферами економічного життя ― менеджментом, маркетингом, фінансами, людськими ресурсами, правом, виробництвом, оподаткуванням, статистикою, страхуванням тощо. Одним із основних джерел формування сучасної української економічної лексики є запозичення з інших мов.  

    Це  пов’язано, зокрема, з тим, що наукові  поняття, виражені економічними термінами, за своєю природою прагнуть бути інтернаціональними, оскільки терміни функціонують саме у тих сферах людської діяльності, де реалізуються міжнародні відносини. Економічні, політичні та культурні зв’язки між різними народами є зовнішніми чинниками мовних інтерференцій, наслідком яких є запозичення лексичних одиниць.

    Термін  “запозичення” вживається у мовознавчій літературі в двох значеннях. З огляду на теорію мовних контактів, взаємодію мовних систем, запозиченням називають один із шляхів збагачення словникового складу мови (І.О.Бодуен де Куртене, Л.Блумфільд, Л.А.Булаховський). Цей термін також позначає процес входження й адаптації запозиченої лексеми і результат цього процесу – запозичене слово, лексему (І.М.Обухова) [3].

    В українському мовознавстві проблема збагачення лексики іншомовними словами  розглядається у багатьох дослідженнях, серед яких слід виділити роботи О.Потебні, І.Огієнка, С.Семчинського, Ю.Жлуктенка, Б.Ажнюка. Майже до кінця ХІХ ст. питання про доцільність чи недоцільність запозичення розглядалося з позиції проблеми чистоти мови: вчені та громадські діячі того періоду прагнули довести можливість заміни будь-якого запозиченого слова українським. І.Огієнко, І.Нечуй-Левицький та Б.Грінченко особливо наполягали на необхідності звільнення рідної мови від чужоземних запозичень. Одним із перших, хто переконливо обґрунтував необхідність іншомовних запозичень, був І.Франко.

    Актуальність  процесу запозичення іншомовної лексики в українську мову привернула увагу до нього з боку багатьох дослідників в останнє десятиріччя  ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Зокрема, освоєння іншомовних запозичень у наукових терміносистемах досліджують О.Лисенко, Г.Сергєєва; Д.Мазурик, О.Стишов розглядають запозичення слів як ефективний сучасний спосіб збагачення лексичного складу мови; лексико-семантичну рецепцію іншомовних слів в українській мові аналізує В.Симонок [2].

    Хоча вже у ХХ ст. виділялись причини іншомовних запозичень, але, по-перше, не було розмежування екстралінгвальних та лінгвальних причин, по-друге, не було достатньої зорієнтованості на встановлення зв’язку причин запозичення з процесом освоєння слова у мові-рецепторі, і, по-третє, не виділялись окремо причини запозичення економічних англомовних термінів. 

    Загалом можна виділити дві великі групи  причин запозичення економічих термінів: екстралінгвальні (позамовні) та внутрішньолінгвальні (власне мовні). До екстралінгвальних належать економічні, культурні та політичні контакти між державами, що значно посилюються в умовах глобалізації [4].

      Внутрішньолінгвальними причинами  запозичень є такі [5]:

1) відсутність  у рідній мові еквівалентного  слова для нового предмета, явища чи поняття;

2) тенденція  до використання одного запозиченого  слова замість звороту в українській  мові.

3) прагнення  до підвищення чіткості терміна,  яке виражається у вилученні  полісемії або омонімії в запозиченій  мові.

    Засвоєння мовою запозичуваних термінів – складний діахронічний процес, у якому тісно переплітаються зв’язки й відношення, з одного боку, мови-позичальниці та мови-донора, а з другого, – внутрішньо-системні особливості самої мови-позичальниці. Ступінь освоєння запозичень залежить від наявності соціального замовлення, від особливостей семантики, давності запозичення (гіпотеза О.Д. Пономарева) [3].