Шпаргалка по "Хозяйственное право"

Порядок передання спору  про зміну чи розірвання договору на вирішення господарського суду, аналогічний до порядку, викладеного у ст. 188 ГК, встановлено в частині 2 ст. 11 ГПК. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розі рвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Двадцятиденний строк  для відповіді на пропозицію про зміну чи розірвання договору відліковується від дати отримання пропозиції. Щодо тривалості поштового обігу слід виходити з термінів пересилання поштової кореспонденції в межах України, які встановлені наказом Міністерства зв'язку України від 5 серпня 1994 р. №115 «Про Нормативи і основні контрольні строки у поштовому зв'язку». У Києві, обласних центрах, містах обласного підпорядкування, районних центрах місцева кореспонденція доставляється адресатам залежно від часу опускання її в поштові скриньки, як правило, в той же день, але не пізніше наступного дня. Вхідна письмова кореспонденція доставляється адресатам в той же день, якщо вона надійшла в сортувальний вузол у місті Києві до 7 години, а в обласних центрах, містах обласного підпорядкування — до 9 години.

Отже, при врегулюванні розбіжностей, що виникають при зміні  та розірвані господарських договорів  законодавцем визначено порядок  досудового врегулювання спорів, що виникають  при зміні чи розірванні господарських  договорів, згідно з яким строк розгляду пропозицій щодо зміни умов чи розірвання договору обмежений 20 днями. При цьому слід враховувати, що вимоги статей 6—8 ГПК щодо змісту, порядку оформлення, реквізитів претензії і відповіді на неї поширюються і на пропозиції про зміну умов чи розірвання договору та їх розгляд другою стороною. Вирішуючи питання щодо досудового врегулювання спору, слід також враховувати вимоги ст. 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, визначених договором.

 

51. Пред'явлення претензій щодо перевезення вантажів органам транспорту.

Законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях та при перевезенні пасажирів. Такі обставини підтверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) — підтверджуються актами встановленої форми.

Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» .

До пред’явлення позову вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації обов’язкове пред’явлення претензій до них.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право  на пред’явлення автотранспортному  підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, має:

а) вантажовідправник  або вантажоодержувач — при втраті вантажу;

б) вантажоодержувач —  при недостачі, псуванні або пошкодженні  вантажу;

в) вантажоодержувач —  при прострочці в доставці вантажу.

Претензії, що випливають із перевезення вантажів, пред’являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу — автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.

Претензії, що випливають із перевезення пасажирів або  багажу, можуть бути пред’явлені автотранспортному  підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.

Претензії, що випливають із перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред’являються:

а) автотранспортному  підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція;

б) іншому відповідному транспортному  органу, якщо кінцевим пунктом перевезення  є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.

Згідно з п. 16.4, п. 16.5 Наказу Міністерства транспорту Ук- 
раїни № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» право на пред’явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю. Передача права на пред’явлення претензії засвідчується написом на товарно-транспортній накладній про його переуступку.

До претензійної заяви  повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред’явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред’явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії. Претензії можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п’яти днів.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і  повідомити заявника про задоволення  чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення  у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п’яти днів.

При частковому задоволенні  чи відхиленні претензії автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.

Якщо претензію відхилено  або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Позови вантажовідправників  і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред’явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.

Для пред’явлення перевізником позовів до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов’язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред’явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Право на подання позову у зв’язку із завданням ушкодження здоров’ю пасажира зберігається протягом трьох років.

Право на подання позову у зв’язку з повною або частковою  втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.

Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного  засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.

Подання претензії у  письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.

Позов в господарському процесі, умови та передумови його пред'явленню

Діяльність господарського суду щодо розгляду та вирішення господарських спорів здійснюється у встановленій господарським процесуальним правом формі, яка, з одного боку, забезпечує заінтересованим у вирішенні господарського спору сторонам певні правові гарантії правильності розгляду спору, рівність процесуальних прав і обов'язків, а з іншого - зобов'язує господарський суд розглянути і вирішити цей спір відповідно до норм господарського процесуального права (а також норм господарського права), установити суттєві для справи обставини, а також прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію, його необхідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки в порядку позовного провадження за винятком справ про банкрутство.

Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов. Перелік  осіб, які мають право звертатися за захистом своїх порушених або  оспорюваних прав та охоронюваних законом  інтересів, наданий у ст.ст. 1, 2 ГПК України. Під правом на позов розуміється не саме порушене суб'єктивне право, а можливість отримання захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і разом із тим у примусовій його реалізації.

З точки зору матеріального права, право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а також у інших випадках відповідно до ст. 261 ЦК України.

Матеріально-правова  сторона позову (вимога позивача до відповідача) хоча й виникає ще до порушення провадження у справі, але тільки з порушенням провадження у справі в господарському суді набуває господарсько-процесуального характеру як складова частина позову. Матеріально-правова сторона позову - це спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана у позовній заяві і підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Процесуально-правова  сторона позову - це звернення до господарського суду з проханням щодо вирішення господарського спору по суті і захисту порушеного або такого, що оспорюється правом чи охоронюваного законом, інтересу.

 

52. Поняття і елементи позову.

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі1. Інші автори під позовом у господарському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтересованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб'єктів права звернення.

Позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову  вимогу однієї особи до іншої, що виходить із матеріальних господарських правовідносин, засновану на юридичних фактах і пред'явлену до господарського суду для розгляду та вирішення у встановленому процесуальному порядку. Позов є єдиним поняттям, що має пов'язані між собою дві сторони - матеріальну та процесуальну, без кожної з яких не може бути позову.

Позов складається  з трьох частин (елементів):

Предмет позову. Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою господарському суду. Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводить класифікацію на окремі категорії справ.

Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Юридичні факти та фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-праві акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Відповідно до ст. 20 ГК України позивач може просити суд про визнання наявності чи відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними угод з під став, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єкта господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; установлення, зміну та припинення господарських правовідносин тощо.

Усі елементи позову знаходяться  між собою в тісному зв'язку. Юридичні факти, які підтверджують  суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той самий час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка становить предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту - зміст позову.

 

53. Форма і зміст позовної заяви.

До форми  і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги.

По-перше, згідно ч. 1 ст. 54 ГПК встановлюються вимоги щодо форми позовної заяви. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Норми ГПК не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомоги друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.