Досудове врегулювоння господарських спорив

  ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ.

4 години 
 
 

План  лекції: 

1. Поняття та загальні положення досудового врегулювання господарських спорів
2. Поняття, склад, строки, порядок та результати розгляду претензії.
3. Врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення, зміни та розірвання певної категорії господарських спорів.

 
 

   Мета  лекції: розкрити знання поняття та ознаки інституту досудового врегулювання господарських спорів, господарської діяльності, визначити види господарських процесуальних правовідносин, навчити відрізняти досудове врегулювання господарських спорів від судового, визначити суб’єктів інституту досудового врегулювання господарських спорі та основні механізми, які застосовуються в господарських процесуальних правовідносинах.  
 
 

До  теми 1

   Нормативні  акти

1. Конституція України від 28 червня 1996р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141.
2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798 – ХІІ (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – ст.56.
3. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – Х.: “Одіссей”, 2000.

 

Книжкові  видання  

 

4. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний  кодекс України: (зі змінами і допов.): Наук. – практ. комент. – Видання  друге. – К.: Видавництво „Юстініан”, 2006. – 672с.
5. Васильев С.В., Хозяйственное судопроизводство Украины, 2-е издание. – Х.: «Эспада», 2004. – 245с.
6. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування процесуальних норм / Відп ред.. І.Б. Щицький. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2005. – 219с.
7. Осетинський А.Й. Правові позиції Вищого господарського суду України з питань застосування податкового законодавства: Навч.-практ. посіб. – К.: Концерт „Видавничий дім „Ін Юре”, 2005. – 198с.
8. Хозяйственное процессуальное право Украины: Учебник /Харитонов Е.О., Харитонова Е.И., Коссак В.М. и др. Под ред. д.ю.н., профессора Е.И.Харитоновой. – Х.: Одиссей, 2007. – 440с.
9. Хозяйственный процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под ред.. д.ю.н., профессора Е.И.Харитоновой . – Х.: Одиссей. – 464с.
10. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та інш. Господарське процесуальне право України: Підручник: За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331с.

 
 
 

Вступна частина:

• перевірити підготовку аудиторії до проведення лекції;
• перевірити кількісний склад слухачів;
• довести до відома студентів тему, план лекції, та список додаткової літератури;
• визначити мету лекції;
• проаналізувати зв’язок теми лекції з попередніми темами та іншими галузями права.

 
 
 

Основна частина: 

     ВСТУП

     Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

     Із  змісту частини другої статті 124 Конституції  України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випли ває, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

     Право на судовий захист передбачено й  іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції  України звернення до суду для  захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

     Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке  виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

     Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів  правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

     Таким чином, обрання певного засобу правового  захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

     З урахуванням викладеного положення  частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

     Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

     Порядок досудового врегулювання господарських  спорів не поширюється на спори про  визнання договорів недійсними, спори  про визнання недійсними актів державних  та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

     Від досудового порядку врегулювання спору  слід відрізняти позасудові процедури  захисту прав та вирішення спорів, які передбачені деякими законодавчими актами.

     Так, відповідно до п. 5.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»¹, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платни ку податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги — до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього. 
 

     

1. Поняття та загальні положення досудового врегулювання господарських спорів.

     Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, та коли для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, наприклад транспортним, законодавством України інший порядок досудового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.

     ГПК визначено перелік спорів, на які  не поширюється порядок досудового врегулювання спору. Цей порядок не поширюється на спори про:

а) визнання договорів недійсними;

б) визнання недійсними актів державних та інших  органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству  і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

в) стягнення  заборгованості за опротестованими  векселями;

г) стягнення  штрафів Національним банком України  з банків та інших фінансово-кредитних  установ;

д) звернення  стягнення на заставлене майно.

     Ці  категорії виділено за предметом  спору незалежно від суб'єктного складу учасників спору.

     Таким чином, підприємства та організації, що порушили майнові права і законні  інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Тобто у випадку порушення майнових прав і законних інтересів інших підприємств та організацій порушник зобов'язаний вжити заходів до усунення порушення.

     Висновок. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

     Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

     Справи  за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів.

     Порядок досудового врегулювання господарських  спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі — акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

     Вимоги  щодо досудового врегулювання спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спори про звернення стягнення на заставлене майно. Справи порушуються господарським судом незалежно від ужиття заходів досудового врегулювання за позовною заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.