Перспективи розвитку ринку державних цінних паперів

  2.1. Український ринок державних цінних паперів  
Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» центральні і місцеві органи влади мають право випускати два типи цінних паперів: облігації внутрішньої позики та казначейські зобов'язання. А відповідно до указів Президента України випускаються облігації зовнішньої позики.  
Державні облігації внутрішньої позики.  
Державні облігації широко використовуються урядами країн як інструменти залучення позикових коштів для фінансування поточного бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу. У більшості країн внутрішні державні облігації займають найважливішу частину в інструментальній структурі державного боргу.  
У розвинених країнах, як правило, практично вся заборгованість держави втілена в цінних паперах, які випускаються для внутрішнього і зовнішнього ринку. Емітуючи цінні папери, держава виступає на фінансових ринках в ролі позичальника, причому на ринку цінних паперів державні структури - такі, як міністерства фінансів - є найбільшим позичальником.  
Велика частина цінних паперів, що емітуються державами, розміщена на їх внутрішніх ринках. В, наприклад, у світі на внутрішні державні боргові цінні папери припадають на 95% від загальної суми заборгованості, а на зовнішні, відповідно - лише 5%.  
Правда, в Україні останнє співвідношення принципово відрізняється від середніх світових пропорцій. У структурі прямого державного боргу, оформленого цінними паперами, на внутрішні папери доводиться лише 38.5%, а на зовнішні облігації, відповідно - 61.5%.  
Крім того, внутрішні державні облігації займають, у переважній більшості країн, і основну частину національних ринків цінних паперів з фіксованим доходом. Якщо взяти групу країн з формою економікою, до яких належить і Україна, то тут у 2000 році державні боргові цінні папери становили в середньому 64%, а боргові цінні папери приватного сектора - 36%, від сукупного обсягу внутрішнього ринку цінних паперів з фіксованим доходом. [13]  
У середньому у світі найбільшу частину облігацій, випущених на внутрішніх ринках, утримують банки. Проте, в багатьох країнах з форму економіки, ключовими інвесторами у внутрішні боргові цінні папери стали такі інвестори, як пенсійні фонди і страхові компанії.  
Внутрішні державні облігації, як правило, є менш ризикованим фінансовим активом в даній країні. З точки зору обов'язковості виконання, інструменти внутрішнього ринку державних запозичень є менш жорсткими зобов'язаннями. Їх невиконання не означає таких серйозних негативних наслідків для кредитного рейтингу держави, як дефолт за міжнародними облігаціями та іншими зовнішніми борговими інструментами. Так, наприклад, дефолт за кредитами МВФ, Світового банку і більшості єврооблігацій автоматично тягне за собою крос-дефолт по всіх зобов'язаннях.  
Як правило, номінальна вартість внутрішніх державних облігацій виражається в національній валюті. Відносна довгостроковість робить внутрішні державні цінні папери зручним інвестиційним інструментом для портфельних інвесторів з довгостроковими зобов'язаннями в національній валюті.  
Важливо відзначити і те, що ринки більшості державних цінних паперів - це ринки оптові, тобто що пригнічують інвесторами на яких виступають великі інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії, банки, корпорації), а не приватні інвестори.  
Особливо привабливою для цієї групи інвесторів можуть бути довгострокові державні облігації, оскільки це може надавати їм можливість збалансувати за термінами свої довгострокові пасиви з такими ж довгостроковими активами.  
Початок утворення в Україні ринку внутрішнього державного боргу можна вважати 1994 рік, коли в уряді з'явилося чітке розуміння необхідності створення механізмів не емісійного покриття дефіциту бюджету, і коли почала формуватися нормативна база.  
Перший випуск українських державних облігацій був здійснений в березні 1995 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 586 від 23 серпня 1994 року «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року».  
Перший аукціон з розміщення державних облігацій, в якому брали участь 11 комерційних банків, проводився 10 березня 1995, другий і третій - відповідно 11 і 18 квітня. На цих аукціонах було розміщено облігацій на загальну суму емісії 1 трлн крб. (10 млн. грн.) Під високу дохідну ставку і залучено коштів до бюджету на суму 1187,2 млрд. крб.  
Ринок ОВДП почав по справжньому швидко зростати з 1996 року. У цей період спостерігається значна трансформація структури покриття бюджетного дефіциту - заміни кредитів НБУ на позики через ринок державного боргу. При цьому залишається значний дефіцит бюджету. Позики здійснювалися практично за рахунок короткострокових інструментів (в основному до 1, максимум 1,5 р.). Протягом цього періоду номінальні прибутковості значно знизилися, а реальні залишилися на досить високому рівні. Серед інвесторів, крім банків, починають з'являтися нерезиденти. Їх частка поступово збільшується і досягає в 1997 році 70% від розміщених облігацій. [11]  
Влітку 1997 року в портфелях іноземних інвесторів знаходилося 50% ОВДП. Приплив іноземного капіталу супроводжувалася ревальвацією гривні, зростанням валютних резервів НБУ. Але, вчасно не обмеживши приплив іноземного капіталу, уряд допустив помилку. Чи не розвинувши достатньої бази внутрішніх інвесторів, воно поставило себе в залежність від динаміки світових фінансових ринків.  
Реальні ставки прибутковості на ринку ОВДП у період його бурхливого розвитку були сильно високими, що з одного боку сприяло залученню досить великих коштів від нерезидентів, а з іншого - призвела до великого навантаження на бюджет у вигляді витрат на обслуговування боргу за ОВДП.  
Все це призвело до того, що існування ринку ОВГД виявилося недовгим, а результати його функціонування за 1995 - вересень 1998 року - дуже негативними для України. Починаючи з 1998 року, основним покупцем на аукціонах стає Нацбанк. Якщо в 1997 році НБУ закупив приблизно 14% річної емісії ОВДП, то в 1998 році його участь виросла до 52%. На початку серпня НБУ мав у своєму портфелі близько 60% ОВДП, нерезиденти - по 20%. [12]  
У серпні - вересні 1998 року було здійснено декілька переходів ОВДП. Найбільш вдалими були конверсії для нерезидентів, оскільки вони мали значно кращі умови.  
Головним результатом конверсії ОВДП резидентів (великих комерційних банків) була поява нового інструменту - конверсійних ОВДП (КОВДП) - на суму понад 687 млн. грн. за номіналом. У цей період ринок, як такої, фактично зникає. Практично єдиним покупцем ОВДП стає НБУ.  
Після прийняття в травні 1999 року Закону «Про Національний банк України», НБУ втратив право купувати ОВДП безпосередньо на первинних аукціонах, але залишилася можливість здійснення цього через вторинний ринок або робити це через банки, рефінансуючи їх на відповідну суму.  
Період реструктуризації державних боргових зобов'язань перед комерційними кредиторами закінчився в квітні 2000 року масштабної реструктуризацією різни зовнішніх українських облігацій на суму 2,6 млрд. дол. Приблизно в цей же період почалися розмови про необхідність відродження ринку внутрішнього боргу.  
22 березня НБУ стверджує «Положення про порядок здійснення установами банківської системи операцій на ринку ВОГЗ», а 10 квітня Кабінет Міністрів приймає постанову «Про випуск ОВДП 2000 року». Перший аукціон відбувся вже 11-13 квітня. На них було залучено 1,2 млрд. грн. За офіційними даними випуск викупив один з найбільших банків. [1]  
Причиною ж таких поспішних дій Уряду була необхідність здійснення 14 квітня грошової виплати на 220 млн. дол. в рахунок накопичених відсотків власників зовнішніх облігацій. Після цього протягом 2000 року обсяги операцій на первинному ринку ОВДП були дуже невеликими.  
Значною подією на ринку внутрішніх державних облігацій стала повна реструктуризація портфеля ОВДП Нацбанку у вересні 2000 року - були випущені так звані процентні ОВДП (ПОВДП) на загальну суму 9,56 млрд. грн. Саме вони стали основними інструментами вторинного ринку в 2001 - 2002 році.  
31 січня 2001 Уряд приймає нову постанову (№ 80) про ОВДП. Згідно з ним на ринку з'явилися державні цінні папери з новими назвами - короткострокові державні облігації (КДО) і середньо термінові державні облігації (СДО). Перші - дисконтні інструменти з періодом обігу до року; інші - з квартальними купонами та періодом обертання від 1 до 5 років. Відповідно до цієї постанови були також збільшений номінал однієї облігації - з 100 до 1000 грн. Залучені кошти на первинному ринку на тяжінні цього періоду перебували на досить низькому рівні, за винятком епізодичних сплесків (особливо в грудні, коли Уряду терміново необхідно було закривати дірки в бюджеті). [6]  
У 2002 року Мініну, в основному за рахунок підвищення прибутковості, вдалося розмістити випуск середньо термінових облігацій (СДО). Це було 11 липня. Випуск СГО був розміщений на 80 млн. грн., Терміном у 1,5 років, під прибутковість в 14%. Мінфін намагався збільшити терміни інструментів, ці спроби були вдалими тільки в липні і в серпні 2002 року (частково за рахунок підвищення прибутковості).  
У травні 2003 року вдалося залучити 165 млн. грн. під середню прибутковість 9,2% на середній термін у 25,9 місяців. Протягом літа 2003 року середній термін розміщення ОВДП склав приблизно 14 -17 місяців, але обсяги залучення були дуже скромними, поступово знижувалися, і склали всього 46 млн. грн. [11]  
Незначне збільшення обсягу залучених коштів у вересні було здійснено завдяки розміщенню 2 вересня 1,5 літніх СГО на 50 млн. грн. Обсяги залучення в жовтні і листопаді ще виросли, склали 117,5 млн. грн. і 89,7 млн. грн. відповідно. Основним стимулюючим фактором купівлі середньострокових облігацій комерційними банками була й залишається можливість отримання під них рефінансування в НБУ  
Спроби продовження термін позик тривають і досі.  
У листопаді 2002 року в постанову № 80 були внесені зміни і в грудні на ринку з'явилися два нових види ОВДП: довгострокові державні облігації з достроковим погашенням і амортизаційні довгострокові державні облігації. Разом вони стали відомі як ДДО. Зміною в постанові № 80 введені так само і ДЦВ зі змінною ставкою доходу (індекс інфляції плюс 2 процентних пункти), але цей тип облігацій не отримав ніякого попиту на аукціонах у грудні 2002 року. Тому, зараз цей тип облігацій, передбачені нормативно базою (для них існують основні умови випуску), але вони до сих пір не були випущені і у зверненні їх немає.  
Повний термін обігу ДДО становить 5 -5,5 років. Вони були випущені на відносно велику суму (1,3 млрд. грн.), Але розміщені переважно не ривкових методами, при цьому основними покупцями виступили великі системні банки, в першу чергу Ощадбанк.  
Як вже було сказано, в кінці серпня 1998 року в результаті конверсії були випущені так звані КОВДП (конверсійні облігації внутрішньої державної позики) на загальну суму 687 млн. грн. Вони були випущені шістьма серіями рівного обсягу термінів на 3-5,5 років. Остання погашення КОВДП відбулося 27 лютого 2004 року. [11]  
Найбільший обсяг на ринку займають ПОВДП, які були випущені у вересні 2000 року в результаті реструктуризації облігаційної боргу Уряду перед НБУ. В даний час в обігу перебувають приблизно на 7,53 млрд. грн. за номіналом, строком погашення то кількох тижнів до 7 років. [1]  
Особливістю ПОВДП є те, що вони мають плаваючу процентну ставку, прив'язану до індексу споживчих цін, при цьому номінальна вартість не індексується залежно від інфляції.  
Фактично, протягом 2001 - 2002 рр.. ПОВДП були майже винятковим інструментом, який Нацбанк використовував для проведення операцій на відкритому ринку. Починаючи з 2003 року, ПОВДП не продаються взагалі і знаходяться виключно у власності НБУ. [12]  
Крім облігацій, що випускаються на ринку, в обігу перебувають так само вже існуючі облігації, випущені в 1998 і 2000 рр.. Таким чином, якщо виключити КОВДП та ПОВДП, на 1 вересня 2004 р. в обігу знаходяться внутрішні державні облігації:  
• короткострокові державні облігації (КДО)  
• середньострокові державні облігації (СДО)  
• довгострокові державні облігації (ДДО) в тому числі:  
o ДДО з достроковим погашенням  
o амортизаційні ДДО.  
Міністерство фінансів дисципліновано виконує свої зобов'язання з погашення та виплат відсотків по державних облігаціях, проте реального успіху в розвитку ринку ОВДП до цих пір досягти не вдалося: ринок залишився недостатньо прозорим, а практично відсутня конкуренція, навіть на первинному ринку.  
Безпосереднім позичальником на ринку внутрішнього боргу України виступає Міністерство фінансів, яка діє від імені Уряду (Кабінету Міністрів України). [1]  
Мінфін проводить первинні аукціони з розміщення ОВДП щовівторка. Аукціон з розміщення КМО проводиться щотижня у вівторок, а аукціони з розміщення СДО проводяться кожного місяця в першу, і подальшу повну тиждень у вівторок, сплата коштів - на наступний день. [1]  
Проводяться аукціони Нацбанком - генеральним агентом Мінфіну з випуску і погашення ОВДП.  
З 7 серпня 2003 функціонування первинного ринку початок регламентуватися новим нормативним документом Нацбанку, який був узгоджений з Мінфіном. Прийняття цього документа трохи відчистив стару нормативну базу, за рахунок скасування де-не-будь старих положень, але принципово мало, що змінилося в технології функціонування первинного ринку. [1]  
Судячи з офіційною заявою, в найближчому майбутньому не слід очікувати будь-яких істотних змін у політиці Мінфіну на ринку внутрішньої державної обороту.  
В Україні в 2001 р. основним покупцем ОВДП виступив Пенсійний фонд України. Він викупив біля 70% від загального обсягу розміщення ОВДП у 2001 р. (близько 800 млн. грн.). Частина комерційних банків склав біля 20%, а велика частина цих 20% припадала на Ощадний банк. Решта облігації (10%) придбала ще одна державна структура - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. [12]  
У 2002 - 2004 рр.. картина мабуть трошки змінилася у бік системних банків, оскільки у Пенсійного фонду в цей період було менше вільних коштів, ніж у 2001 р. Але це не є особливо важливим, оскільки суть від цього не змінюється. Портфелі ОВДП Українських інвестиційних фондів і страхових компаній є дуже невеликими.  
Фізичні особи і нерезиденти, на даний час, на ринку практично відсутня (а якщо і є, то точно тримають зовсім незначні пакети).  
Що стосується нерезидентів, постанову КМУ і НБУ 1996 року, вимагає здійснення нерезидентами операцій з ОВДП виключно через уповноважені комерційні банки.  
Державні облігації зовнішньої позики.  
Розвитку ринку міжнародних облігацій сприяло багато факторів, серед яких слід виділити велике зростання випусків боргових цінних паперів урядами країн з метою фінансування значних бюджетних дефіцитів, а також скорочення обмежень на рух капіталів між країнами.  
Взагалі, міжнародними облігаціями вважаються облігації, які розміщуються на закордонних ринках. Залежно від ринків, на яких розміщуються міжнародні облігації, їх можна розділити на такі види: єврооблігації, іноземні облігації і глобальні облігації.  
Найчастіше дану класифікацію обмежують першими двома пунктами. Глобальні облігації - це, в принципі, гібрид двох перших видів інструментів.  
Єврооблігації - це середньо-і довгострокові облігації, які випускаються урядами країн, муніципальними та корпоративними позичальниками та розміщуються за допомогою міжнародного синдикату за межами, як країни-емітента, так і країни, у валюті якої вони деноміновані. Єврооблігації є найбільш поширеним видом міжнародних облігацій.  
Значно менш поширені так звані іноземні облігації. Вони випускаються і розміщуються емітентом у певному іноземній державі у валюті даної держави за допомогою синдикату з даної держави. Емітент зобов'язаний дотримуватися правил та інструкцій, передбачених органами влади країни, де здійснюється випуск. Тому іноземні облігації відрізняються від звичайних "внутрішніх", як правило, режимом оподаткування, методом розміщення, об'ємом розкриття інформації, обмеженнями на круг потенційних покупців. Найбільш відомим та великим регіональним ринком іноземних облігацій є, ринок іноземних облігацій у США.  
 
 
 
 
 

  2.2РОЛЬ  НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ  УКРАЇНИ НА ДЕРЖАВНОМУ  РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

  Процеси ринкової трансформації, які охопили майже всі сфери діяльності суспільства, вимагають адекватного розвитку фондового ринку - одного з найбільш важливих інститутів ринкової економіки. Саме фондовий ринок має стати необхідним джерелом і механізмом фінансування інвестицій, забезпечуючи стійке економічне зростання.

  Дослідження вітчизняних вчених з питань розвитку фондового ринку  знайшли відображення у працях українських  вчених А.Головко, О.Мозгового, О. Барановського, С. Багачова, В. Гейць, А. Мороза, А. Кінаха, В. Корнєва та інших. Проблемами розвитку і становлення фондового ринку займалися і видні зарубіжні вчені, такі  як Ф. Фабоззі, Г. Бірман, Дж. Фрідман та деякі інші. Тим часом зберігається потреба у вивченні особливостей розвитку фондового ринку України, де перетинаються інтереси різних економічних суб’єктів. Нерозвиненість фондового ринку стримує економічний розвиток, надходження іноземних інвестицій, підвищення ефективності перерозподілу коштів в економіці. Основне завдання сьогодення – створення умов для становлення цілісного, висококваліфікованого, ефективного і справедливого ринку цінних паперів з метою подальшої інтеграції його в світові фондові ринки. Незважаючи на наявність досліджень, присвячених вивченню фондового ринку як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі, на сьогоднішній день питання ролі Національного банку України на державному ринку цінних паперів потребує проведення подальших наукових досліджень.

  Фондовий  ринок в Україні, як і за кордоном, виступає центральною  ланкою ринку фінансового, оскільки „є невід’ємною лабораторією для випробування теорій: зміни відображаються кількісно, а необхідні дані легко доступні, ... фондовий ринок найбільше відповідає критерію досконалої конкуренції”. Ринок цінних паперів України поступово набуває позитивних тенденцій. Щороку збільшується кількість операцій на ПФТС, українські акції і облігації випускаються на міжнародний ринок, розширюються нормативні межі механізмів залучення засобів за допомогою цінних паперів.

  За  наслідками 2007 року ринок цінних паперів  України зайняв друге місце в світі по прибутковості (113%), перше місце, поступившись Китаю. У 2007 році індекс ПФТС піднявся на 135,3%. Інвестиції в український фондовий ринок принесли інвесторам прибуток, що склав 113% річних. У 2006 році провідні позиції за обсягами торгів серед організаторів торгівлі займали ПФТС – 96,35%  та  КМФБ – 1,51%,  питома  вага  в  структурі  обсягів  торгів  інших організаторів торгівлі становила лише 2,14%.  Домінуюче місце, як в 2007, так і в 2006 році зайняв ринок корпоративних облігацій (рис. 1). Торгівля на ринку державних цінних паперів значно зменшилася в 2007 році. У 2007 році зросла торгівля цінними паперами інститутами спільного інвестування (ІСІ) [4]. У звітному періоді значно зменшилася частка ринку державних цінних паперів.

  Рис. 1. - Структура торгів цінними паперами в ПФТС в 2006 і 2007 роках.

  Для інвесторів в Україні, звісно, найбільш привабливими є державні цінні  папери, оскільки саме вони є найменш  ризиковими. Переважна  більшість великих  підприємств нашої  держави є акціонерними товариствами, тому інвестиції в економіку здійснюються через цінні папери. Для залучення більшої кількості іноземних інвесторів важливим є створення для них надійного захисту, а саме: створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку і забезпечення захисту їх майнових прав. Зараз учасники фондового ринку докладають зусиль для виходу ЦП українських емітентів на іноземні фондові ринки, оскільки саме це забезпечить надходження інвестицій в українську економіку.

  Розвиток  фондового  ринку  в  Україні  обумовив  необхідність  приведення  в  дію  механізму  цінних паперів. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

  У зв’язку з тим, що державне регулювання  ринку цінних паперів  здійснює Державна комісія  з цінних паперів та фондового ринку, а інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством, розвиток ринку цінних паперів України залежить від низки умов, створених цими органами та від їх взаємодії.

  Необхідність  державного регулювання  ринку цінних паперів, тобто здійснення державою комплексних  заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду  за ринком цінних паперів  та запобігання зловживанням і порушенням у  цій сфері, обумовлюється тим, що:

• по-перше, на цьому ринку реалізуються загальнонаціональні інтереси держави;
• по-друге, потребують регламентації з боку держави відносини між всіма учасниками ринку цінних паперів (емітентами, інвесторами, професійними учасниками тощо), інтереси яких часто суперечать між собою;
• по-третє, держава може і повинна забезпечувати інвесторам надійний захист їхніх прав та інтересів.

  Закон України "Про державне регулювання ринку  цінних паперів в  Україні" від 30 жовтня 1996 року із змінами є  першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в Україні.

  Основними фінансовими посередниками  в сталому економічному розвитку держави  виступають банки  як кредитні установи і професійні учасники фондового ринку, які, пропонуючи інвесторам альтернативні варіанти вкладення їх заощаджень, є конкурентами на ринку фінансових послуг.

  Національний  банк України виконує  своєрідну роль на ринку цінних паперів, він одночасно  є як професійним  учасником, що активно веде операції з цінними паперами, так і державним органом регулювання фондового ринку. Національний банк є агентом уряду з розміщення державних позик. У цьому випадку він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. Отже вкладаючи в державні фондові цінності власні ресурси Національний банк України виступає як дилер. Нацбанк створює вторинний ринок державних цінних паперів, виступаючи на ньому як фінансовий брокер, що працює за дорученням уряду.

• Нацбанк виконує функцію депозитарію, клірингового і розрахункового центру щодо операцій з випуску державних цінних паперів тобто виступає в ролі спеціалізованої організації з обліку, збереження і розрахунках за операціями з фондовими цінностями;
• Нацбанк проводить розрахунки з виплат відсотків і погашення випусків державних цінних паперів. Здійснюючи касове виконання бюджету, Нацбанк є агентом з платежів з обслуговування внутрішнього державного боргу у формі цінних паперів;
• Нацбанк використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики;
• Нацбанк є органом державного регулювання для комерційних банків - професійних учасників ринку цінних паперів;
• Нацбанк виступає в ролі консультанта уряду і парламентських органів, співавтором законодавчих актів про ринок цінних паперів;
• НБУ веде розрахунки по виплаті відсотків і погашенню окремих випусків державних цінних паперів, облік для Уряду операцій з ними.

  Операції  купівлі та продажу  цінних паперів центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. У наслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

  Центральний банк продає цінні  папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або  зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти  підвищенню рівня  процентної ставки і  в кінцевому підсумку знизити інфляцію.

  Національний  банк України виконує  своєрідну роль на ринку цінних паперів, одночасно будучи його професійним  учасником, активно  ведучим операції з цінними паперами, а з іншої - державним  органом регулювання  ринку цінних паперів.

  Національний  банк побудував таку важливу частину  інфраструктури фондового  ринку, як ринок державних  цінних паперів. Розміщення державних цінних паперів на відкритому ринку є джерелом покриття нестач бюджету  для уряду. Отже, попит  на державні цінні  папери є таким, який задовольняє потреби державного бюджету. НБУ, як частина інфраструктури ринку цінних паперів України, відіграє важливу роль у її формуванні. Облігації внутрішньої державної позики (ОВДЗ) хоч і грають важливу роль в економіці України і виконують багато економічних функцій, але ще далекі від тих цінних паперів, які емітують уряди розвинених країн. Держава збирається підвищити привабливість розміщення засобів в ОВДЗ, але інвестори, як іноземні, так і вітчизняні, не дуже йому довіряють. Звичайно, держава повинна докладати зусилля в реанімації українського ринку ОВДЗ і досягненні максимально можливих об'ємів торгів на нім, як альтернативі іноземним позикам у міжнародних фінансових установах.

  Національний  банк України, як генеральний  агент уряду в облігаційних схемах може і повинен бути ділером, андерайтером, але ніяк не кредитором. Але не все так погано і певні позитивні тенденції на ринку ОВДЗ все ж таки  намітилися, але процес становлення європейського рівня ринку державних зобов'язань може заморозиться на багато років. Від цього програє як уряд, так і всі економічні суб'єкти України.

  Банківська  діяльність достатньо  жорстко контролюється  НБУ і є об'єктом  ретельного аналізу  інших зацікавлених організацій. Банки  постійно публікують результати своєї фінансової діяльності, звітні баланси, звітують перед НБУ по широкому кругу показників. Це дозволяє проводити об'єктивну рейтингову оцінку їх роботи, що підвищує надійність банківських акцій.

  Удосконалення ринку цінних паперів  найбільшою мірою  залежить від політики уряду і є неможливим без удосконалення законодавства України, яке повинне чітко регулювати всі види операцій з цінними паперами.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  3.1 Перспективи розвитку  ринку державних  цінних паперів

    Відповідно до  пункту 3.5 "Підвищення  ефективності державних фінансів" Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість, дієвість, результативність" у сфері боргової політики Урядом будуть прийняті, зокрема, такі заходи: