Государственный кредит

      4. За правовим оформленням розрізняють  державні позики, які надаються  на основі угод, і позики, що  забезпечуються випуском цінних  паперів. В Україні, як і у світовій практиці, використовують обидві форми: першу, як правило, для оформлення кредитів від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів; другу – для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому ринку, тобто випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), а також на міжнародних ринках позикового капіталу – євробондів та облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) [25, 104].

      Державні  позики можуть оформлятися у вигляді  облігацій, казначейських векселів, казначейських нот, ощадних облігацій. У вітчизняній практиці державні цінні папери випускаються у вигляді облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).

      Облігації – боргові зобов'язання держави, за якими у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід  у формі процента чи виграшу. Облігації можуть випускатися на покриття дефіциту бюджету (знеособлені) та під конкретні проекти (цільові). Державні облігації у світовій практиці зазвичай випускаються на довгостроковий період – 10-20 років (іноді на середньостроковий).

      Казначейські  зобов'язання – боргові зобов'язання, що спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту, з виплатою доходів у  формі процента. Як правило, ними оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти). Сформований  ринок державних цінних паперів справедливо вважається одним з показників високого ступеня економічного розвитку сучасної країни. У світовій історії використання державних цінних паперів відомо значно більше їх форм, ніж передбачено в українському законодавстві.

      Однією  з найперспективніших нині політик  формування структури державного зовнішнього  боргу є вихід на міжнародні ринки  капіталу.

      Значні  обсяги ресурсів, які можна мобілізувати під нижчий процент, ніж на внутрішньому ринку, на середньо- та довгостроковий періоди, дають змогу збільшити ефективність публічних запозичень за рахунок як мінімізації витрат, так і підвищення мобільності системи запозичень та активізації управління боргом ринковими засобами.

      Інструментом  залучення державами коштів на міжнародному ринку капіталів є міжнародні облігації, випущені емітентом у зарубіжній країні. Це єврооблігації, зарубіжні, глобальні та паралельні облігації.

      Єврооблігації – це облігації, випущені емітентом  у іншій країні, деноміновані в  євровалюті й розміщені міжнародним синдикатом фінансових установ.

      Зарубіжні облігації – це цінні папери, що випускаються емітентом на зарубіжному  внутрішньому ринку, як правило, деноміновані у валюті зазначеного ринку і  розміщуються національним синдикатом країни-кредитора. До зарубіжних облігацій належать:

• "Янкі" (емісія в доларах США, яка здійснюється нерезидентами США, гарантується синдикатом переважно американських фінансових установ, менеджером якого завжди є американський інвестиційний банк, і розміщується переважно у США. Випускаються тільки в іменній формі);
• "Самурай", "Шибосай" (приватне розміщення нерезидентами на фінансовому ринку Японії), "Бульдог" (на ринку Великобританії), "Матадор" (на ринку Іспанії) [25, 105].

      Глобальні облігації – це облігації, що одночасно  розміщуються як на євроринку, так і на внутрішніх ринках; при цьому вони вільно обертаються між ринками.

      Паралельні  облігації – це позика, що складається  з кількох кредитів, які одночасно  розміщуються в різних країнах, причому  кожна країна-учасниця залучає один або кілька кредитів у національній валюті. Умови випуску цих облігацій максимально стандартизовані й різняться тільки у виключних випадках (випускаються на пред'явника). Вперше концепцію паралельних облігацій запропонував американський інвестиційний банк "JР Morgan", і це було пов'язано з планами ЄС запровадити в 1999 р. єдину валюту – євро. Механізм паралельних облігацій полягає в тому, що емітент одночасно здійснює кілька емісій єврооблігацій, деномінованих у валютах, які найвірогідніше увійдуть у перший раунд валютного союзу. Кожна емісія має однакові умови (купон, строк погашення, документацію тощо) і передбачає реденомінацію в євро в разі його запровадження. За створення валютного союзу випущені на різних євроринках облігації консолідуються в одну емісію. Таким чином, емітент забезпечує собі деноміновану в євро емісію, яка буде достатньою і ліквідною, щоб уникнути небажаних коливань цін, пов'язаних із введенням єдиної європейської валюти.

      5. За способом первинного розміщення  розрізняють цінні папери, що  розміщуються за допомогою відкритого продажу, і такі, що розповсюджуються шляхом індивідуального розміщення.

      У кожному конкретному випадку  залежно від намірів держави  аукціони для первинного розміщення державних цінних паперів проводяться  за різними правилами (табл. 1.1). Центральний банк або інші фінансово-кредитні інститути є посередниками (агентами) під час відкритого продажу державних цінних паперів на аукціоні, що триває від кількох тижнів до кількох місяців. Умови продажу публікуються заздалегідь.

      Таблиця 1.1

Правила проведення аукціонів цінних паперів [25, 106]

      У разі індивідуального розміщення облігацій  уряд проводить переговори з великими інвесторами про одержання кредиту під випуск боргових зобов'язань. На переговорах обговорюються також умови отримання кредиту (строки, обсяг випуску, процентна ставка тощо). Застосовують як приватне, так і публічне розміщення міжнародних облігацій (табл. 1.2). 
 
 
 
 

      Таблиця 1.2

Основні характеристики приватного і публічного розміщення міжнародних облігацій [25, 107]

      6. За характером сплати емісії  розрізняють позики з відкладеними, або частковими, і негайними платежами. Емісії з відкладеними, або частковими, платежами – це облігації, при купівлі яких інвестори сплачують тільки певну частину ціни емісії, а решту – через кілька місяців. Це дає змогу емітентам зменшити витрати, оскільки у них з'являється можливість отримати додатковий прибуток при зниженні ставок і/або захистити від девальвації валюту на час між початковими і кінцевими платежами. Популярність цих облігацій залежить від прогнозів руху процентних ставок і валютних курсів. Емісії з негайними платежами – це облігації, всю суму випуску яких емітент одержує одразу.

      7. За виплатою доходу державні  позики можуть бути процентні  (з фіксованою чи плаваючою  ставкою), з нульовим купоном (дисконтні), а також виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні, безпроцентні. Під процентною розуміють позику, дохід від якої визначають у певному проценті номіналу кожного цінного папера, сплачують на основі купонів або одноразово при погашенні, без щорічних виплат. При розміщенні дисконтних позик їх купують зі знижкою від номінальної вартості (з дисконтом), а погашають за номіналом. Різниця між ціною купівлі та погашення і є доходом інвестора. Прибуток за виграшними позиками власники цінних паперів одержують при погашенні зобов'язань у формі виграшів, що потрапили в тиражі виграшів. Державні цінні папери, на які не випали виграші, через певний час викуповуються за номіналом. Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої – у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожний цінний папір. Безпроцентні позики не передбачають виплату доходу у грошовій формі, вони погашаються у формі надання різноманітних товарів підвищеного попиту.

      У сучасних умовах функціонування ринку  державних запозичень найчастіше використовують дві форми виплати доходу – сплата процентів і дисконту (для облігацій з нульовим купоном). Відсотковий платіж встановлюється фіксований або з плаваючим доходом. При використанні державних цінних паперів з плаваючим доходом процентні ставки враховують зміни кон'юнктури ринку: динаміку облікової ставки, рівень дохідності державних цінних паперів та інфляцію.

      8. За характером обігу державні  цінні папери поділяють на  такі, що вільно продаються і  купуються, і такі, власники яких не можуть змінюватися.

      9. За методами розміщення розрізняють  добровільні та примусові позики. Нині в Україні кошти залучаються  на принципах добровільності, вигідності  та гарантованості повернення.

      10. За терміном погашення державні  позики бувають коротко-, середньо- та довгостроковими. Законодавство іноземних країн по-різному класифікує строки надання і повернення кредитів. Якщо більшістю визначено короткостроковий термін до одного року, то довгостроковими позиками в Німеччині є цінні папери з періодом 7-30 років, в Англії – понад 15 років, у Франції – 10-30 років, в Україні – понад 5 років.

      11. За типом запозичення державні  позики поділяють на некомерційні  та комерційні. Перші найчастіше  надаються іноземними країнами, міжнародними фінансовими організаціями, які зазвичай позичають на довгостроковий період, на пільгових умовах (відстрочення погашення позики), з порівняно невисокою процентною ставкою за кредитні ресурси. Напрямки та обсяги використання отриманих коштів контролюють кредитори. Умови надання позик можуть включати перелік економічних і політичних вимог до дій країни-позичальника. Комерційні позики (фідуціарні) – це запозичення на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування дефіциту бюджету. Фідуціарна основа передбачає надання іноземними банками позики Україні за рахунок коштів, отриманих від випуску і розміщення серед інвесторів облігацій банку-фідуціарія. Відповідальність за погашення облігацій та сплату відсотків несе держава, що позичає кошти, а не банк-фідуціарій. У вітчизняній практиці фідуціарні позики були номіновані в доларах, дойчмарках та євро, частина зобов'язань вже реструктуризована урядом України.

      12. За напрямками використання розрізняють  такі кредити:

• на фінансування дефіциту бюджету та погашення державного боргу;
• на підтримку національної валюти і фінансування платіжного балансу;
• на фінансування інвестиційних та інституційних проектів, у тому числі під гарантію уряду;
• на фінансування експорту товарів (робіт, послуг).

      За  напрямками використання позики згруповані в додатку 2. Значною є питома вага кредитних ресурсів, що надходять із зовнішніх джерел.

      13. За характером погашення заборгованості  розрізняють кредити з поверненням  одноразово і частинами. Застосовують  три варіанти погашення позик:  позика погашається рівними частинами протягом кількох років; щоразу наростаючими сумами (застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне збільшення доходів держави); сумами, які кожного разу зменшуються (застосовується тоді, коли передбачається, що зменшуватимуться доходи держави чи збільшуватимуться державні видатки).