Створення і розвиток грошової системи Україні

 

 

 

2.3.Оцінка кредитних операцій комерційного банку на підставі використання методу простих та складних відсотків.

 

Розрахунок суми кредиту за простою відсотковою ставкою.

Інструктивно-методичний матеріал.

 

Простий відсоток - застосовується до одній і тій же первісній грошовій сумі протягом  усього періоду нарахування. Відсоток може нараховуватися наприкінці  кожного інтервалу (декурсивний спосіб) чи на початку кожного інтервалу (антисипативний спосіб).

Базується на 3 складових: первісна сума (PV); процентна ставка (і); період, протягом  якого буде відбуватися нарахування (n)

  Формула визначення суми кредиту яку повинен повернути позичальник (боржник) кредитору (нарощеної суми, FV) має вигляд:

FV =  PV x  (1 +  nі)

 

Термін звичайно указується в літах. Якщо ж термін угоди не дорівнює цілій кількості років, вона може виражатися в частках року. Звичайно в таких випадках розраховують термін як відношення тривалості угоди в днях до кількості днів у році.

Найчастіше  банкіри вважають по 360 днів у році. Може використовуватися і стандартна тривалість року 365, а іноді в розрахунок приймаються і високосні роки по 366 днів. Уважний фінансист повинний мати це у виді і, у разі потреби, особливо обмовляти в договорах. Тому при терміні позички менше року необхідно визначити, яка частка річного відсотка сплачується кредитору.

n = t/k, де

t – число днів позички,

k – число днів у році, або часова база.

Застосовуються звичайно в короткострокових фінансових операціях.

Завдання.  Визначити суму кредиту, яку повинен сплатити боржник кредитору за відповідний термін користування позичковими коштами під прості відсотки

Приклад:

Припустимо, ви маєте позику у розмірі 160 000 грн. терміном 6 місяців, на котрі банк нараховує 15 % річних. Яку суму Ви повинні сплатити кредитору  по закінченні терміну погашення кредиту?

Скористаємося даною формулою:

FV=160 000 * ( 1 + 0,15 * 0,6) =174 400 грн.

Виходить, що наприкінці терміну  Ви маєте сплатити суму в 174 400 гривень.

 

 

Розрахунок суми кредиту за складною відсотковою ставкою.

Інструктивно-методичний матеріал.

 

Складний відсоток - сума доходу, що нараховується в кожнім інтервалі, що не виплачується, а приєднується до основної суми капіталу й у наступному платіжному періоді сама приносить доход. 

Формула розрахунку складних відсотків така:

 

FV = PV  (1+ і)ⁿ

 

Завдання. Визначити суму кредиту, яку повинен сплатити боржник кредитору за відповідний термін користування позичковими коштами під складні відсотки.

Приклад :

Припустимо, Ви маєте позику у розмірі 160 000 гривень терміном 6 місяців, на котрі банк нараховує 15%  річних. Яку суму Ви повинні сплатити кредитору у кінці 6 місяця? Скористаємося даною формулою:

FV = 160 000 х (1  + 0,15) 4  = 279 841 гривень

                    

Розрахунок суми кредиту з урахуванням рівня інфляції

Інструктивно-методичний матеріал.

 

В період інфляції визначають номінальну та реальну відсоткові ставки. Номінальна відсоткова ставка – це рівень відсоткової ставки, який фактично склався на ринку позичкових ресурсів без урахування інфляції.

Реальна відсоткова ставка – це номінальна відсоткова ставка, скоригована на рівень інфляції.

Реальна процентна ставка (ір) розраховується за формулою (Модель Фішера):

 

 

                                                   Номінальна процентна ставка - Рівень інфляції

                                   ір = —————————————————————————

                                                                            1 + Рівень інфляції

 

 

 

Завдання.  Визначити суму кредиту, яку повинен сплатити боржник кредитору за відповідний термін користування позичковими коштами під складні відсотки з урахуванням рівня інфляції

 

Приклад. Припустимо, Ви маєте позику у розмірі 160 000 гривень терміном 4 роки, на котрі банк нараховує 16%  річних. Рівень інфляції склав 1,5% у рік. Яка буде реальна вартість Вашої позики?

Рішення.

визначення реальної процентної ставки: ір =  (0,15 - 0,015) / 1,0015 = 0,1348

визначення майбутньої вартості кредиту: FVреал = 160 000 * (1,1348) 4 =

= 265 336,68 грн.

Складання графіку погашення кредиту

 

Важливою складовою частиною кредитної угоди є графік погашення позички. Він складається позичальником і узгоджується з кредитором.

Методику складання графіку розглянемо на прикладі, за умови надання кредиту у розмірі 100 тис. грн. під 10% річних і терміном погашення 8 років. У кредитній угоді обговорено робити погашення позички один раз на рік однаковими частинами. Скласти графік погашення кредиту.

Таблиця 2.3

Графік погашення кредиту

 

Термін погашення кредиту, півріччя	Сума основного боргу на початок періоду, грн.	Сума відсотків за даний період, грн.	Сума виплати боргу, грн.	Сума погашення основного боргу, грн.
1	2	3	4	5
1	100000	5000	15472	10472
2	89528	4476	15472	10996
3	78532	3927	15472	11545
4	66987	3349	15472	12123
5	54864	2743	15472	12729
6	42135	2107	15472	13365
7	28770	1439	15472	14033
8	14737	737	15472	14735
Разом		23776	123776	100000

 

Висновок: По графіку ми бачимо, як погашення позики буде відбуватися протягом 8 років.

 

 

 

 

 

 

    

3. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

 

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Сутність грошово-кредитної політики. У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу - грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні [1].

     

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та  ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Цільова спрямованість монетарної політики. Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й тактичні.

 

     

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань. Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей переконливо свідчить досвід України, У 1991-1993 pp. пріоритетними цілями

      

загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримування темпів падіння виробництва, їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримування економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, рівень якої досяг апогею в 1993 р.

У 1994-1996 pp. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати, як свою стратегічну ціль, подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не залучили інструментів конкурентної та структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призвело до хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниження темпів інфляції, забезпеченого переважно монетарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші ма-кроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. І навпаки, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування кон'юнктури ринку.

Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід

 

базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні змінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури.

Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.