Розрахунково-касове обслуговування комерційними банками клієнтів

      Теоретичне  питання на тему “Розрахунково-касове обслуговування комерційними банками клієнтів.” 

      Грошові розрахунки в Україні здійснюються з допомогою готівки та в безготівковій  формі. Розрахунки готівкою застосовуються головним чином у процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій з населенням, а також між людьми, тобто вони обслуговують рух грошових доходів та видатків населення, хоча готівка може використовуватися і при розрахунках між юридичними особами. У розрахунках між юридичними особами переважна більшість платежів здійснюється в безготівковому порядку. Безготівкове перерахування коштів може опосередковувати і рух грошових доходів і видатків населення, але його обсяг незначний. Основне місце в міжгосподарських безготівкових розрахунках посідають платежі за товарно-матеріальні цінності і послуги, а також фінансові перерахування клієнтів.

      Організація безготівкових розрахунків повинна  сприяти процесу відтворення, відповідати  конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них — забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надання послуг, тим самим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.

      Крім  того, організація розрахунків повинна  передбачати створення відповідних умов для взаємного контролю постачальника та покупця за дотримання господарських угод і грошових зобов’язань. Одним з актуальних завдань в організації розрахунків є недопущення виникнення простроченої взаємної заборгованості.

      Безготівкові розрахунки здійснюються через банківські установи, де юридичні та фізичні особи зберігають свої грошові кошти і мають відповідні рахунки (поточні, бюджетні тощо). Деякі безготівкові платежі, як правило дрібні, підприємства та організації здійснюють з допомогою поштово-телеграфних переказів через установи зв’язку.

      Безготівкові  розрахунки здійснюються на основі письмових  розрахунково-грошових документів: платіжних  доручень, чеків, акредитивів, вимог-доручень, платіжних вимог, інкасових доручень, векселів. Форми розрахунків між продавцем та покупцем визначаються угодами між ними.

      Для кожного розрахункового документа  характерна єдина в масштабах  країни форма, сувора стандартизація, кодифікація реквізитів. Система  оформлення, використання та руху розрахункових документів називається документообігом.

      Безготівкові  розрахунки розрізняються за способом платежів та формами розрахункових  документів. За дорученням своїх клієнтів банки здійснюють готівкові й  безготівкові платежі як за рахунок  коштів клієнта, так і на кредитній основі. Безготівковий платіжний обіг здійснюється за допомогою переказів та інкасо.

      Платежі за допомогою переказів здійснюються банками шляхом списання коштів з рахунка платника і зарахування їх на рахунок вказаної ним особи. Якщо платник і його партнер мають поточні рахунки в одному комерційному банку, операція зводиться до дебетування одного рахунку і кредитування іншого. Якщо рахунки відкриті в різних банках, проводяться додатково міжбанківські розрахунки за допомогою системи кореспондентських зв’язків. Такі зв’язки будуються як безпосередньо між двома банками, так і за участі центрального банку, через який здійснюється основний обсяг міжбанківських платежів. Отже, у платіжному обігу діють не тільки поточні рахунки платника і одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

      Надходження та списання коштів з міжбанківських операцій сальдуються, а розрахунки між банками здійснюються на базі взаємного заліку надходжень та вимог (клірингу).

      Інкасо є поширеним видом послуг комерційних банків тим клієнтам, які в розрахунках застосовують векселі й чеки. Інкасування векселів проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку виплати за векселем (його погашення). Воно оформляється інкасовим індосаментом, надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Згідно зі строком погашення банк одержує від боржника потрібну суму, перераховує гроші на рахунок клієнта і гасить вексель (передає його платнику).

      Інкасування чеків означає прийняття банком від свого клієнта чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієнта для оплати за товар або послуги. При інкасуванні чеків банк списує кошти з рахунка чекодавця, якщо його поточний рахунок відкритий у тому ж самому банку, де й рахунок одержувача, і зараховує їх на поточний рахунок останнього. Якщо поточний рахунок чекодавця відкритий в іншій установі банку, чек відсилається у банк платника і там здійснюється оплата із застосуванням системи міжбанківських розрахунків.

      У практиці розрахунків використовуються і такі документи, як платіжні вимоги, вимога-доручення та акредитив. Платіжна вимога застосовується при примусовому стягненні коштів у передбачених чинними нормативними актами випадках. Вимога-доручення застосовується при акцепті товару. Суть розрахунків полягає в тому, що названий документ, в якому заповнена одна частина (вимога), разом з товаром відправляється постачальником покупцю, котрий у разі згоди платити за товар (акцепту товару) заповнює другу частину документа (доручення) власними реквізитами, стверджує їх підписом та печаткою і здає до свого банку для оплати.

      Акредитив являє собою доручення банку  покупця банку постачальника  оплачувати рахунки останнього за відвантажені цінності на умовах, передбачених в  акредитивній заяві покупця. Відкриття  акредитива проводиться або за рахунок власних коштів покупця, або банківської гарантії та супроводжується (у першому випадку) депонуванням коштів.

      Платежі за рахунками підприємств виконуються  в черговості, яка встановлюється його керівництвом, якщо інше не передбачене законодавством.

      За  домовленістю між підприємствами можуть проводитись заліки взаємної заборгованості без участі банків, але з відображенням  у бухгалтерському обліку підприємств.

      Претензії, які виникають за розрахунками між  платником та покупцем, розглядаються сторонами в арбітражному чи судовому порядку без участі банківських установ.

      За  несвоєчасне (пізніше наступного дня  після отримання відповідного документа) чи помилкове списання коштів з рахунка, а також за несвоєчасне або  помилкове зарахування банком сум, які належать клієнту, останній має право вимагати від банку сплати штрафу в розмірі 0,3% від несвоєчасно чи помилково зарахованої (списаної) суми за кожний день затримки, якщо інше не передбачене угодою між банком і підприємством.

      За  здійснення розрахункових операцій банки стягують з клієнтів плату у формі комісії, розмір якої передбачається у відповідному договорі між сторонами.

      Касове  обслуговування клієнтів полягає в  тому, що комерційні банки приймають  від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають із цих рахунків готівкові кошти клієнтам за їх вимогою на відповідні цілі.

      Банки здійснюють касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила  визначають порядок прийняття, видачі, упакування, зберігання та обліку готівки.

      Для прийняття та видачі готівки в  установах банків організуються  прибуткові та видаткові каси. В  установах банків з невеликим  обсягом касових операцій можуть організовуватись єдині каси, які здійснюють весь комплекс касових операцій.

      Прибуткові  каси приймають від клієнтів готівкові  кошти за стандартними документами: оголошення на внесення готівки, прибутковий  касовий ордер. У документах, як правило, зазначається характер внесення —  торговельна виручка, виручка транспортних підприємств та ін. На прийняту від клієнта суму готівкових коштів банк виписує квитанцію. Готівкові кошти, що надійшли до каси банку до закінчення операційного дня, у той самий день повинні бути оприбутковані банком та зараховані на рахунки клієнтів.

      В установах банків, що приймають від  інкасаторів готівку у спеціальних  сумках, організуються каси, в яких перераховуються гроші, що є в  інкасаторських сумках (каси перерахування).

      Видаткові каси, що працюють протягом операційного дня, видають готівку клієнтам з їхніх рахунків за грошовими видатковими документами — грошовими чеками, видатковими касовими ордерами. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазначити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна плата, витрати на відрядження та ін.).

      Установи  комерційних банків задовольняють  потреби своїх клієнтів у готівці  передусім за рахунок готівки, що надходить у касу від клієнтів. Але може бути, що поточних надходжень готівки недостатньо для забезпечення оперативної потреби в грошах. Кожна установа банку повинна прогнозувати свою забезпеченість готівковими коштами. Для цього складають розрахунок майбутніх надходжень (за 2—3 дні) до кас банку та необхідних виплат виходячи з прогнозного розрахунку касових оборотів, особливостей розподілу його показників по днях місяця і фактичних касових оборотів. У цьому розрахунку враховуються майбутні надходження з усіх джерел та майбутні виплати у встановлені строки (виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та ін.). Розрахунок показує, чи зможе установа банку забезпечити майбутні виплати за рахунок поточних надходжень і зменшення залишку готівки в касі банку. Якщо з розрахунку видно, що установа банку не в змозі забезпечити потребу клієнтів у готівці, вона складає заявку на підкріплення каси та надсилає її до регіонального управління Національного банку. Регіональне управління, отримавши заявку, повинно розглянути її обґрунтованість, щоб не допустити емісії грошових коштів понад заплановані суми. При позитивному вирішенні питання про підкріплення операційної каси банку готівкою воно (підкріплення) здійснюється або шляхом купівлі готівки у регіональному управлінні Національного банку, або в іншої установи комерційного банку.

      Установи  комерційного банку, що мають надлишок готівкових коштів у касі, можуть продати його установі НБУ або іншим банкам, у яких виникла потреба в підкріпленні каси. Продаж готівки може здійснюватись тільки при узгодженні цього питання з регіональними управліннями НБУ.

      Комерційні  банки стягують з клієнтів плату  за касові послуги, розмір якої визначається угодою. 

      Задача.

      Розрахувати нарощену суму з початкової суми в  Р тис. грн. при розміщенні її в  банку на строк 2 роки на умовах нарахування: а) простих і б) складних процентів, якщо річна ставка і %, а періоди  нарощення (нарахування) такі: або квартал , або півріччя, або один рік, або 2 роки. 

      P= 100*7/ 2=350 тис. грн.;  і =15%. 

      Формула для нарахування простого вiдсотка за декiлька базових перiодiв: 

      P_n=P*(1+r₁+r₂+...+r_n),

      де

      P - початкова сумма;

      r_i - вiдсоткова ставка в i-ий базовий перiод (i=1,n);

      n - кiлькiсть базових перiодiв;

      P_n - нарощена сума. 

      P₂=350000*(1+0,15+0,15)=455000 грн. 

      Формула для нарахування складного вiдсотка за декiлька базових перiодiв:

      де

      P - початкова сумма;

      r - вiдсоткова ставка в розрахунку на рiк;

      n - кiлькiсть рокiв;

      m - перiодичнiсть нарахування вiдсоткiв  на протязi року;

      P_n - нарощена сума. 

      Розрахуемо  нарощену суму для заданоi перiодичностi: 

      

1. m=4 (квартал);

 

      P₂=350000*(1+0,15/4)^2*4=469864,77 грн. 

      2.    m=2 (півріччя); 

      P₂=350000*(1+0,15/2)^2*2=467414,20 грн. 

      3.    m=1 (рік); 

      P₂=350000*(1+0,15/1)^2*1=462875 грн.; 

      4.    m=0,5 (2 роки); 

      P₂=350000*(1+0,15/ 0,5)^2*0,5=455000 грн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

      Література  

  

1. Закон України  «Про банки і банківську діяльність»  від  7 грудня 2000 р.
2. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.
3. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. Навчально-методичний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002 – 336 с.
4. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч.посіб.- 3-те вид., стер.-К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.-255 с.- (Вища освіта ХХІ століття).
5. Гриньова В.М. Гроші та кредит. Навч. посібник – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003 – 208 с.