Поняття цивільних зобов'язань

У разі відступлення права вимоги (цесії) відбувається заміна особи на боці кредитора. Первісний кредитор, який передає своє право вимоги — це цедент, а той кредитор, який приймає це зобов'язання — цесіонар. Сама ж цесія здійснюється шляхом правочину, за яким цедент передає за правонаступництвом цесіонару належні йому права вимоги за цивільним зобов'язанням. За загальним правилом, обсяг та зміст зазначених прав, а також умови, на яких вони здійснюються, переходять до цесіонара від цедента на умовах, що існували до моменту укладення правочину.

Згода боржника на проведення цесії не вимагається, оскільки презюмується, що для боржника в зобов'язанні не має значення перед  якою особою на стороні кредитора виконувати зобов'язання. Однак якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, наприклад, якщо боржник виконає це зобов'язання перед первісним кредитором, яке в цьому разі вважатимуть таким, що належно виконано (ч. 2 ст. 516 ЦК).

Здійснивши цесію, цесіонар стає повноправним кредитором за зобов'язанням, а це означає, що він наділяється правом вимоги за цим зобов'язанням. Однак, у свою чергу, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. А у разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ст. 518 ЦК). І посилання цесіонара на неучасть у попередніх зобов'язаннях до уваги не береться.

Вихід попереднього кредитора (цедента) із зобов'язання означає, що він припиняє бути стороною у зобов'язанні, а значить не відповідає перед цесіонарем за невиконання боржником свого обов'язку, окрім випадку, що він поручився за таке виконання. Окрім цього, цедент залишається відповідальним перед цесіонарем за недійсність переданої йому вимоги.

При переводі боргу (делегації), відбувається заміна особи на боці боржника. Однак слід враховувати, що на відміну від цесії, де кредитору однаково, перед ким виконувати зобов'язання, у разі переводу боргу кредитору зовсім не все однаково, хто виконає перед ним зобов'язання. І тому при переводі боргу наявність згоди кредитора є обов'язковою (ст. 520 ЦК). Заміна боржника також опосередковується певним правочином, форма якого також залежить від форми правочину, яким опосередковується зобов'язання. Як і при цесії, новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК).

3. ВИКОНАННЯ   ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

Зобов'язання з  моменту його виникнення висуває  перед сторонами основну мету — виконати це зобов'язання, тобто  досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має  виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших  актів цивільного законодавства, а  якщо таких умов та вимог немає  — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що основоположним при визначенні виконання зобов'язання є принцип належно виконаного зобов'язання. Згадавши оціночну категорію належності щодо визначення виконання зобов'язання слід виділити основні риси, які б відмежовували цей вид виконання зобов'язання від неналежного виконання. На нашу думку, говорячи про принцип належного виконання зобов'язання, слід виходити з таких критеріїв.

Зобов'язання має  бути виконано належним суб'єктом, тобто  боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Однак не слід відкидати можливості множинності осіб у зобов'язанні, що їх ми вже розглядали, участь третьої сторони у зобов'язанні та заміну осіб у зобов'язанні.

Зобов'язання має  бути виконано у належному місці, тобто тому місці, що чітко передбачено  договором чи законом, у якому  повинно бути проведено виконання  зобов'язання. За загальним правилом, місце виконання зобов'язання має  бути встановлено в договорі. Якщо ж це місце не встановлено у  договорі, чи то внаслідок упущення сторін, чи то внаслідок того, що зобов'язання виникли не на підставі договору, то в цьому випадку, відповідно до ст. 532 ЦК України діють такі правила:

• за зобов'язанням про передання нерухомого майна — місце виконання визначається за місцезнаходженням цього майна;

• за зобов'язанням  про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

• за зобов'язанням  про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

• за грошовим зобов'язанням  — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Однак якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

• за іншим зобов'язанням  — місце виконання зобов'язання визначається за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має  бути виконано в належний строк, тобто  той строк (відрізок в часі) чи термін (точка в часі), який визначається для виконання цього зобов'язання. При цьому, якщо строк виконання зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК).

Якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, законодавець допускає дострокове виконання зобов'язання. Однак в  окремих випадках дострокове виконання  є недопустимим, наприклад, у разі укладення договору зберігання чи поставки продовольчої продукції, що має швидкі терміни псування.

Недотримання  строків виконання зобов'язання тягне за собою прострочку виконання, а відповідно і правові наслідки. В переважній більшості випадків вина за прострочення виконання зобов'язання покладається на боржника. Однак в  окремих випадках прострочка може відбуватись  і з вини кредитора, наприклад, у  разі,, якщо він відмовився прийняти належне виконання, чи відмовився віддати  борговий документ, чи видати розписку про належне виконання зобов'язання.

Зобов'язання має  бути виконано в належний спосіб, тобто  у відповідному, передбаченому в  договорі чи чинному законодавстві  порядку. Наприклад, окремі зобов'язання може бути виконано шляхом разового акту, наприклад, зобов'язання за договором купівлі-продажу. Інші ж зобов'язання виконують у ході цілої сукупності взаємопов'язаних дій, наприклад, зобов'язання із внесенню періодичних платежів за користування кредитом. Однак таке виконання зобов'язання частинами можливе лише у випадку, що прямо встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК). В іншому випадку кредитор має право не приймати такого виконання та вимагати одноразового виконання зобов'язання.

Іноді виникають  ситуації, які унеможливлюють виконання  боржником зобов'язання у належний спосіб. До таких випадків законодавець відносить: відсутність кредитора  або уповноваженої ним особи  у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої  ним особи від прийняття виконання  або в разі іншого прострочення з  їхнього боку; відсутність представника недієздатного кредитора. І тому в зазначених випадках законодавець дозволяє відхилитись від вимоги належності способу і виконати зобов'язання шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК). В цьому випадку нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про внесення боргу в депозит.

Певні особливості  має також і зустрічне виконання  зобов'язань, під яким слід розуміти виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку. До такого виду виконання можна віднести, наприклад, договір купівлі-продажу в роздріб, за яким обов'язок передати річ взаємообумовлений з обов'язком передати гроші. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Причому в разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо ж зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Зобов'язання мас  бути виконано щодо належного предмету, тобто щодо певної речі, дії або  послуги, які має бути передано, виконано чи надано. Предмет зобов'язання щодо якого здійснюється зобов'язання, має  бути чітко визначено в зобов'язанні, чи, принаймні, може бути чітко визначений із зобов'язання. Певними особливостями наділений предмет грошового зобов'язання, а також його виконання:

• грошове зобов'язання має бути визначено та виконано у  гривнях. Однак якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в  іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом;

• встановлено  черговість погашення вимог у  разі недостатності суми проведеного  платежу для виконання грошового  зобов'язання у повному обсязі: у  першу чергу відшкодовуються  витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу;

• у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням  фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю, за договором  довічного утримання (догляду) та в  інших випадках, встановлених договором  або законом), пропорційно збільшується (ст. 535 ЦК). Однак якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду;

• за користування чужими грошовими коштами боржник, як правило, зобов'язаний сплачувати проценти. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК).

Окрім принципу належності виконання зобов'язань, важливе значення для виконання  зобов'язання має також і принцип  незамінності зобов'язання та принцип  реального виконання зобов'язання. Під незамінністю зобов'язання слід розуміти передбачену законом заборону односторонньої відмови від зобов'язання чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК). Щодо принципу реальності, то цим принципом охоплюється обов'язковість виконання зобов'язання в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, яку прямо передбачено в зобов'язанні, без заміни цієї дії грошовим еквівалентом.

Певною гарантією  виконання зобов'язання є також  і видані кредитором документи про  виконання зобов'язань. Наприклад, відповідно до ст. 545 ЦК, прийнявши виконання  зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про  одержання виконання частково або  в повному обсязі. Однак боржник  на знак підтвердження свого зобов'язання міг видати кредитору борговий документ. Тому кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові, а якщо це неможливо через різноманітні обставини, то кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Виконання кожного зобов'язання значною мірою залежить від волі боржника щодо вчинення певних дій, які становлять предмет виконання зобов'язання, або утримання від таких дій. Отже кредитор у зобов'язанні заінтересований у певних правових механізмах, основною функцією яких була б максимальна гарантованість виконання такого зобов'язання з боку боржника. Вказану функцію в сучасному цивільному обороті виконують способи забезпечення виконання зобов 'язань.

4. ПРИПИНЕННЯ    ЗОБОВ’ЯЗАННЯ.

Стаття 598 ЦК України  підставою припинення зобов’язання називає виконання, проведене належним чином. 
 
Крім цього, Цивільний кодекс України визначає такі підстави припинення зобов’язання: 
 
• за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК України); 
 
• зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги (ст. 601 ЦК України); 
 
• за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); 
 
• внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК України); 
 
• у разі поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); 
 
• у зв’язку з неможливістю його виконання, пов’язане з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України); 
 
• у разі смерті боржника, якщо воно нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою (ст. 608 ЦК України); 
 
• у разі смерті кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язане з особою кредитора (ст. 608 ЦК України); 
 
• внаслідок ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної осо-би покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 609 ЦК України).