Аварії на шахтах та психологічна допомога

Диференційоване поєднання  та ієрархічність симптоматичної, патогенетичної та профілактичної спрямованості психотерапевтичних заходів у залежності від клініко-психопатологічних та анамнестичних особливостей пацієнта, особливостей його психологічної, психічного стану, супутньої патології, впливу шкідливих чинників (психосоціальних, професійних, уражаючих факторів НС тощо) та особистісного реагування хворих на них.

Максимальна індивідуалізація психотерапевтичного впливу (вибір  його напрямків, технік та їх сполучень) визначається, перш за все, характером психопатологічних проявів, особливостями  особистості хворого, наявністю, ступенем важкості органічної (у тому числі соматичної) патології.

Перманентність передбачає проведення динамічного спостереження  за хворим, якому назначено підтримуюче  лікування, та курси психотерапії при  повторних госпіталізаціях і  амбулаторно.

Принципова схема психотерапевтичного  впливу повинна бути наступною:

встановлення продуктивного  контакту з постраждалим;

дезактуалізація гострої  невротичної симптоматики;

симптоматична психотерапія;

соціально-психологічна корекція;

закріплення психопрофілактичних навичок;

сімейна психотерапія.

Перший етап передбачає встановлення продуктивних форм взаємодії  між постраждалим і лікарем. Це досягається  за допомогою раціональної психотерапії. Виробляються позитивне відношення до лікаря, лікування, здатність аналізувати свій стан та лікувальна перспектива.

Другий етап передбачає психотерапію найбільш актуальних невротичних  проявів. До усунення гострої невротичної  симптоматики недоцільно використання методик, розрахованих на самостійну активність пацієнта (аутогенне тренування, самогіпноз, психофізична гімнастика і т. ін.). Найбільш ефективними виявляються гіпносугестивна психотерапія та пролонгований сон-гіпноз. У хворих, що погано піддаються гіпнозу, добрий ефект дає сполучення психогігієнічного комплексу з гетеросугестією.

Третій етап психотерапії направлений на усунення як невротичних  симптомів, так і симптомів сомато-неврологічного регістру. Проводиться навчання дихальним  вправам, прививаються стійкі навички  самогіпнозу та елементів психофізичної  гімнастики. Підбираються, наприклад, психотерапевтичні прийоми для самостійної профілактики вегетативних пароксизмів, зниження метеолабільності, керування емоційним станом.

Четвертий етап передбачає запобігання соціально-психологічної  дезадаптації. Проводиться роз’яснювальна психотерапія, метою якої є підвищення соціальної активності постраждалого, зниження небажаних реакцій на свою хворобу. Виробляються трудові установки.

П’ятий етап наступає незадовго до завершення лікування. Він направлений на закріплення  психопрофілактичних навичок, на активну боротьбу з хворобою. Пацієнт навчається по спеціально підібраному для нього комплексу психотерапевтичних прийомів, які допоможуть йому переборювати дратівливість, безсоння, головний біль, знижувати актуальність пароксизмальних проявів, метеолабільність.

Шостий етап — заключний. Проводиться робота з родиною  та близькими родичами постраждалого. Роз’яснюються особливості захворювання та характерологічні зміни, які можуть настати. Даються рекомендації по розпорядку праці, відпочинку та побуту, специфіці спілкування з постраждалим.

Мета цього етапу  — запобігання конфліктних ситуацій в родині та максимальна розрядка напруги між пацієнтом та іншими членами родини [3].

Сеанси психотерапії, особливо спочатку курсу лікування, бажано проводити в пристосованому для цього приміщенні. Кабінет повинен відповідати загальноприйнятим вимогам (затемнення, шумоізоляція, кушетки, крісла і т. ін.).

Бажано, щоб кожний з  постраждалих за період лікування (20–25 днів) отримав 12–15 групових сеансів гіпнозу, самогіпнозу і т. ін. та 4–6 індивідуальних. Індивідуальні сеанси повинні бути комплексними.

Отже, в Україні в даний час працює велика кількість шахт більшість з яких знаходиться в задовільному стані, що часто призводить до аварій. Тож люди потребують як першої медичної допомоги так і психологічної, оскільки технологічні аварії є потужним стресовим фактором. Причому психологічна допомога має бути як першою екстреною, так і відновлювальною вже після аварії. Саме тому корекція психологічних наслідків потребує довіри до психолога, дотримання принципів комплексності, диференційованості виконання реабілітаційних програм та поєднання низки психотерапевтичних технік.

Список використаної літератури:

1. Гриневич Є. Г. Комплексна соціально-психологічна та психотерапевтична допомога постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, техногенних аварій та катастроф (загальні принципи, структура, мета й задачі, методичні підходи та заходи) // Новини української психіатрії. — Київ–Харків, 2007.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. — К., 2010. — 487 с.

3. Токман А.А. Использование социально-психологических тренингов для реабилитации пострадавших в аварии шахтеров // Практична психологія та соціальна робота.–К.–2005.–№ 2.–С. 77-80.

4. Токман А.А. Изменение психологического облика лиц, пострадавших от аварий в шахте. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - №4 (14) - 2004. – С. 92-95

5. http://mns.romny.info – сайт 2 Спеціального регіонального центру швидкого реагування Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України

6. http://www.alushta.info/ - сайт міської ради Алушти.