Філософія техніки

Природознавство, прагнучи сягнути об'єктивної, неза-лежної від волі природознавця картини  світу, намагається мінімізувати неминучі викривлення, які додає до світо-будови наявність самого дослідника. У техніці, де її ускла-днення і вдосконалення  є головним гностичним актом, си-туація протилежна: об'єкт дослідження постійно зміню-ється у процесі пізнання, будучи залежним як від цього процесу, так і від волі своїх творців. Наприклад, створюю-чи нову модель літака, її досліджують в аеродинамічній трубі, і залежно від результатів випробування конструкція може підлягати певним змінам. Але зміни можливі не тільки на основі цих випробувань -- вони можуть бути й довільними. 

Існує й інша точка зору, яка не визнає таких глибоких розбіжностей між  природознавством і технікою. Серед дослідників-марксистів популярним є підхід, який перед-бачає не роз'єднання науки і техніки як окремих феноме-нів, а розгляд єдиного феномену сучасної науки і техні-ки. Такий підхід адекватний відомій марксистській тезі «про перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства». Дещо парадоксальним є підхід німець-кого філософа П. Яніха, який у своїй роботі «Фізика -- природнича наука чи техніка?» стверджує, що діяльність фізики, яка ґрунтується на спогляданні, вимірюванні та експерименті, є технічною діяльністю, а сама фізика -- різновидом техніки, що відображає поведінку конкрет-них артефактів. На думку Яніха, фізика як наука базу-ється на застосуванні приладів, які за своєю суттю є тех-нічними артефактами. Більше того, з точки зору фізики науковий результат стає ним тоді, коли від простого спо-глядання об'єктивних сутностей переходять до їх вимі-рювання. Але будь-яке вимірювання є засобом для виро-бництва штучних, тобто технічних, явищ. Фізичний екс-перимент Яніх розглядає як специфічно організований штучний об'єкт, оскільки для цього потрібно технічно реалізувати певні умови експерименту. Тому, на його ду-мку, швидше природознавство слід вважати вторинним наслідком техніки, ніж техніку -- застосуванням при-родничих наук. 

У теперішній час ключовим є питання про взаємозв'я-зок техніки з природою та суспільством. Традиційні уяв-лення про парадигми технічного прогресу як безмежного шляху «поліпшення» ґрунтувалися на двох головних іде-ях науки та філософії Нового часу: тезі про безмежність природних ресурсів планети; тезі про людину як «царя природи», покликаного панувати над нею. Обидві вони є хибними. Ресурси планети обмежені, ці межі очевидні, а отже, необмежене екстенсивне зростання є неможливим. Крім того, дедалі більшої популярності набуває розумін-ня місця людини в природі, яке ґрунтується на визнанні того, що людина -- лише частинка природи і не може існувати поза нею. Цим пояснюється необхідність філо-софського усвідомлення феномену технічного прогресу, тоб-то зв'язків між технікою, природою і людиною. 

Яким  буде розвиток технічної цивілізації? Має вона це майбуття чи розпадеться, не витримавши власної ваги та зни-щивши  біосферу планети? Як пов'язані між  собою техніч-ний і суспільний прогрес? І якщо, наприклад, технічний  про-грес уповільниться або зупиниться, як це позначиться на соціальній картині, чи не призведе це до стагнації та регре-су? Іншими словами, постає головне для цієї проблематики питання: що є визначальним для розвитку у парі «суспіль-ство -- техніка» і що є детермінантою прогресу? Однознач-ної відповіді на ці питання не існує. Серед різних точок зору в філософії техніки виокремлюють передусім моделі детермінізму в соціальному й технологічному розвитку люд-ського суспільства, поділяють на дві великі групи: моделі «технологічного» і моделі «ціннісного» детермінізму. 

Різноманітні  форми технологічного детермінізму на-були значної популярності передусім  у марксистській концеп-ції. К. Маркс  започаткував таке розуміння історичного  про-цесу, в якому визначальним є  рівень розвитку продуктив-них сил (стан техніки суспільства), що зумовлює рівень виробничих відносин (соціальну картину суспільства). Від-так запроваджується поняття «спосіб виробництва», який визначає «формацію». Таких формацій п'ять: первісна, ра-бовласницька, феодальна, капіталістична та у перспекти-ві -- соціалістична й комуністична як вінець усієї історії. Специфічним тут є розуміння технічного процесу як неза-лежного не лише від індивіда, а й від суспільства загалом. Саме перебігом цього процесу визначаються всі соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві. Дії людей роз-глядаються як цілком вільні, а не спонтанні. Вони обме-жені переліком засобів, який пропонує їм існуюча в певно-му суспільстві технологія. І напевно, в цьому прихильники технологічного детермінізму, до яких Ф. Рапп відносить таких відомих філософів, як Ж. Еллюль, Г. Маклюен, А. Ха-бермас, Г. Маркузе, Т. Адорно, мають рацію. 

Прихильники моделі ціннісного детермінізму слушно зазначають, що розвиток техніки не є процесом, який під-порядковується необхідності законів фізичного світу. Тех-ніка розвивається на основі свідомої діяльності людей і завдяки цій діяльності. Діяльність людини детермінуєть-ся аксіологічно. Отже, розвиток техніки визначається віль-ним вибором цінностей стосовно світу технічної дії. Та-кий вибір можна тлумачити як граничний моральний акт, що не зводиться до зовнішніх обставин. 

Істотними труднощами в цій моделі технологічного роз-витку є те, що магістральні напрями  розвитку сучасної техніки не залежать від соціальних, політичних систем, а також від панівних у суспільстві релігій з їх розвинутими ціннісними системами. Отже, модель ціннісного детермініз-му має таке ж обмежене застосування, як і модель техно-логічного детермінізму. 

Поряд з проблемою розуміння чинників технічного та історичного прогресу ще нагальнішою є необхідність ви-роблення ідеалів розвитку людини. Ця проблема -- побу-дови адекватних моделей розвитку -- є нормативною і під-носить філософію техніки на соціопрогностичний рівень. І хоча точне планування технічного прогресу рівнозначне спробам моделювання прогресу історичного, однак потре-ба у виробленні нових ідеалів є надзвичайно актуальною. 

Існує декілька груп різноманітних нормативних  моде-лей розвитку техніки. Традиційна «модель НТР» ґрунту-ється на принципах технологічного детермінізму, популяр-на у світі. Оптимістична за своєю суттю, вона виходить з необмежених сподівань щодо можливостей людського ро-зуму. Технологічний прогрес у межах її сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Згідно з нею швидкість технічного прогресу останнім ча-сом зростає у зв'язку з розвитком науки (це і є НТР) і такий стан збережеться в майбутньому. 

Альтернативні думки, пов'язані з обмеженістю  природ-них ресурсів і можливостей  адаптації довкілля, в цій мо-делі відкидаються. Першим аргументом тут є тверджен-ня, що людський розум, безперечно, буде спроможний в історичній перспективі підшукати замінники всіх невід-новлюваних ресурсів. Другий аргумент, що відкидає тезу про обмежену здатність природи впоратись із зростаючим техногенним тиском, ґрунтується на вірі в могутність ро-зуму наших нащадків і на висновку, що людство ще з часів виникнення осідлого землеробства живе практично не в дикому природному середовищі, а в умовах організо-ваних, технологізованих ландшафтів (найпростіший при-клад -- засіяне житом поле). Отже, техніка, спрямована на організацію дикої природи, зможе перетворити її на цілком адекватне середовище для існування людини. Логіка такого підходу очевидна: якщо зникнуть річки -- будуть створені штучні озера. 

Однією  з домінуючих і найвпливовіших на Заході є загальна модель, що ґрунтується  на тезі про розумність, корисність, безпечність можливих технічних  проектів. Ця модель зумовлена нагальною  проблемою сучасної техні-ки, пов'язаною з активністю людства щодо реалізації мас-штабних і довгострокових технічних проектів і водно-час -- незнанням наслідків, до яких призведе така реа-лізація. В межах цієї моделі головну увагу зосереджено на розробці методів оцінки техніки. На думку її прихиль-ників, технічний прогрес є неминучим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, має бути компетентним. 

Модель  обмеження узагальнює підходи, засновані  на необхідності обмеження людських потреб або масштабів тех-нічних проектів. Вона досліджує критичні межі, за якими вдосконалення техніки заподіює більше шкоди, ніж прино-сить користі. Моделі обмеження людських потреб пропо-нуються країнам, що розвиваються, з огляду на обмеженість їхнього достатку та високі темпи зростання населення. Згід-но з моделями другого типу, ті самі людські потреби можна задовольнити за допомогою найрізноманітнішої техніки. Тому слід уважно дослідити її і застосовувати ті види, від яких буде найменше шкоди. Так, сучасний рекорд швидкос-ті для автомобілів наблизився до швидкості звуку, але біль-шість машин споживчого класу має граничну швидкість нижчу за 180--200 кілометрів за годину, оскільки за цією межею різко зростає небезпека їх експлуатації. 

Сучасні «зелені» максимізували цю модель розвитку техніки. Взявши за основу економічні міркування, вони стверджують, що людство має відмовитися від своїх пере-ваг у взаємодії з природою і жити простим життям пращу-рів. Ця модель є не досить привабливою і для самих захи-сників довкілля. 

Література 
 

1. Волков  Г. Зра роботов и зра человека. -- М., 1991. 

2. Канке  В. А. Зтика. Техника. Символ. -- Обнинск, 1996. 

3. Князев  В. Н. Человек и технология. -- К., 1990. 

4. Крисаченко  В. С. Екологічна культура. -- К., 1996. 

5. Мельник  В. П. Філософські проблеми  технікознавства. -- Львів, 1994. 

6. Новая  технократическая волна на Западе. -- М., 1986. 

7. Ракитов  А. И. Философия компьютерной  революции. -- М., 1991. 

8. Философия  техники в ФРГ. -- М, 1989.