Філософія техніки

Можна спробувати виділити найсуттєвіші ознаки тех-ніки й побудувати філософське  визначення на їх основі. Німецькі філософи-техніки X. Ленк та Г. Рополь здійснили аналіз прикмет техніки, виявлених у  німецькій філо-софській літературі, яких налічується більше десятка -- від «прикладного природознавства» до «прагнення до влади і підкорення природи». Простий їх перелік ні на крок не наблизив до розуміння природи досліджуваного феноме-ну та розробки його цілісного й несуперечливого визна-чення. Проблема ускладнюється й у зв'язку з розбіжнос-тями у тлумаченні слів «техніка» і «технологія». Ще П. Енгельмейєр використав у російській філософії термін «філософія техніки». Отже, філософія техніки у захід-ному її розумінні постає швидше як «філософія неподіль-них техніки-технології». В іншому разі більшість контекс-тів західних авторів ризикують залишитися незрозуміли-ми або зрозумілими неадекватно. Так, наприклад, французький філософ Ж. Еллюль трактував техніку як «су-му раціонально напрацьованих методів, яким властива без-умовна ефективність у будь-якій сфері людської діяльно-сті». Як бачимо, і тут йдеться про «техніку-технологію». 

Німецький філософ Ф. Раппе, аналізуючи існуючі  у фі-лософській літературі тлумачення поняття «техніка», також намагався створити універсальне визначення «техніки-технології», виділяючи два його типи -- вузьке й широке. 

У вузькому значенні техніка, на його думку, є сукупніс-тю предметних артефактів, створених для  здійснення ін-женерної перетворюючо-конструктивної діяльності. Таких визначень багато. Але у всіх них варіюється та фундамен-тальна якість техніки, яку можна було б назвати принци-пом перетворення. Тобто техніка є тим, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І голов-ною соціальною функцією, культурним покликанням тех-ніки є конструювання та реконструювання предметної ре-альності. Техніку репрезентують за допомогою знарядь, предметів або алгоритмічно-технологічно. Вона є тим, чим людина впливає на об'єкти, змінюючи їх. Але техніка є й тим, як саме вона діє щодо цих об'єктів, однак при цьому виявляє себе як технологія. 

Розвиток  техніки -- об'єктивна передумова вдоско-налення  людської діяльності. Звісно, кам'яна  індустрія первісної епохи, ремісницька  майстерність багатьох ти-сячоліть та сучасне високотехнологічне виробництво -- це різні етапи в бутті техніки та її ролі в людському житті. 

Існує кілька концепцій історичного розвитку техні-ки. Для марксистського бачення, приміром, її історія відображена  послідовними щаблями: ручні знаряддя, ре-місничо-мануфактурний період, машинна техніка, авто-матизовані системи. Зміни в цій історії зумовлені перенесен-ням на технічний пристрій функцій, які раніше викону-вала людина. «Природне» підміняється «штучним», створеним, розширюючи межі опанування людиною зов-нішнього світу та глибин власної життєдіяльності. Змі-нюється тип зв'язку між людиною і технічними робочи-ми органами. 

Сучасний  світ -- це технізований простір і  технологі-зований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої при-роди, а в світі техніки -- у техносфері. 

Американський філософ і соціолог Л. Мамфорд  вважав, що відлік в історії сучасної техніки слід починати з почат-ку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, він виділив три технічні епохи: 

еотехнічну (1000--1750), в основі якої -- «техно-логія  води й дерева»; 

палеотехнічну (від другої половини XVIII ст. до середини XX ст.), для якої характерними є комплекс «ву-гілля та заліза»; 

неотехнічна (від середини XX ст.), яка використо-вує  комплекс «електрики й сплавів». 

В основу періодизації покладено основний вид  енергії, що використовується в техніці, та «речовину», яка є го-ловною у  створенні технічних приладів. 

Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона на-віть не являє собою певної філософської цілісності. Пере-важно це зумовлено «дитячим» віком цієї філософії, від-сутністю дослідницьких традицій, систематичності в на-копиченому знанні, а також єдності щодо використання термінології. 

Свого часу різноманітні проблеми філософії  техніки намагалися розв'язати М. Гайдеггер, Г. Маркузе, Е. Дюркгейм, А. Бергсон, К. Ясперс. Однак їм не вдалося знайти несуперечливі, цілісні й систематизовані  рішення. Біль-ше того, своєрідна, свідомо ускладнена мова праць М. Гай-деггера, приміром, робила їх незрозумілими для більшос-ті практичних інженерів. К. Ясперс, що критикував у своїх працях антропологічні наслідки технічного прогресу для індивіда та суспільства, не надто заглиблювався у пред-мет своєї критики. 

4. Головні  проблеми досліджень у філософії  техніки. 
 

Однією  з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і  концепція людини, що ство-рює та використовує техніку. Особливість  цієї проблеми пов'язана нині зі стрімким зростанням потужних техно-логій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зро-стає. Потерпають і природні системи, що стають об'єктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко призводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бу-ти здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі. 

Тому  суспільство не повинно без попередньої  експер-тизи виробляти все, що може виробити, не повинно роби-ти всього, на що спроможне, і, звісно, не одразу ж після відкриття нових технічних можливостей. 

Крім  суто філософських суперечок про  онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки  зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування комп'ютерів, зокрема, можливість створен-ня штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної тех-ніки та пов'язана з цим необхідність її оцінки; взаємо-зв'язки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін. 

Проблема  наслідків комп'ютеризації суспільства  і створення штучного інтелекту  є однією з головних у су-часній літературі з філософії техніки. У цій сфері виді-ляють певні напрями. Передусім, це праці про соціальні наслідки комп'ютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних комп'ютерних засобів до-корінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільст-ва -- від державного управління до освіти й культури. Широко обговорюються й проблеми, зумовлені цими змі-нами: перетворення інформації на своєрідний глобаль-ний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві, змі-ни соціальних засад такого суспільства. Філософи, які займаються цими проблемами, намагаються сягнути со-ціопрогностичного рівня, не тільки аналізуючи суспільс-тво, а й прогнозуючи його соціальний розвиток. Класич-ним прикладом цього напряму є концепція «глобаль-ного села» Г. Маклюена. 

Певною  мірою осторонь фігурують роботи, присвячені проблемі створення штучного інтелекту, що безпосеред-ньо пов'язана  з головними пластами філософської проб-лематики. Можливості сучасних технічних систем в об-численні, розпізнаванні образів, перекладі, цілеспрямова-ній поведінці такі значущі, що потребують перегляду традиційної межі між людським «духом» і машиною. 

Реакція філософів на цю проблему складається з кон-статації того, що навіть за найточнішого моделювання сут-нісні риси людини зникають при спробах їхнього відтво-рення в комп'ютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апа-ратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим. 

Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навча-тися та самонавчатись, а й  здатні до так званої інтерактив-ної  поведінки й корекції помилок, до самостійного пошу-ку та отримання інформації. Така поведінка може роз-глядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може призвести філософ-ська інтерпретація поведінки інших програм -- комп'ю-терних вірусів, здатних до свавільного копіювання (роз-множення), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді -- й усупереч їй. 

Чи означає  це, що людина створює певне нове життя, своєрідний «дух у людині»? Цю точку зору обстоює при-хильник  біхевіористської інформаційної теорії пізнання К. Сейр. У своєму дослідженні «Кібернетика та філософія розуму» він стверджує, що комп'ютер чи комп'ютерна про-грама здатні до дій та цілеспрямованої поведінки, типо-вої для людини. Вони можуть мати свідомість, що, зреш-тою, призводить до заперечення якісних розбіжностей між природою фізичних і духовних явищ. 

Протилежний погляд означає, що машина чи програ-ма створюються людиною і в цьому  сенсі є відображен-ням мети, яка  попередньо поставлена людиною і  для реа-лізації якої ця програма мала виконуватися. У такому разі здатність програми до цілеспрямованої поведінки ви-значається її творцем. 

Врешті-решт питання про можливості створення  штуч-ного інтелекту, який був би рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософсько-го питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту. В цьому контексті Г. Дрейфус, автор книги «На що спроможний комп'ютер? Межі штучного інтелекту», зазначає: «Те, що ми дізнаємося про межі розуму комп'ю-тера, засвідчить нам багато й про людський інтелект». Відомий польський письменник-фантаст і філософ С. Лем запропонував незвичне вирішення цієї дилеми, припустив-ши, що магістральним шляхом розвитку для комп'юте-рів буде моделювання не інтелекту, а інстинктів і тропіз-мів. На його думку, розвиток штучного інтелекту супере-чить одній із головних домінант усього технічного прогресу -- принципу доцільності. І оскільки більшість цілей, які постали перед розробниками сучасних інформа-ційних систем, можуть бути досягнуті без звернення до принципу штучного інтелекту, остільки створення самого штучного інтелекту стає другорядним завданням. 

Отже, сама постановка проблеми про наслідки ство-рення  штучного інтелекту є не досить коректною. Але від-повідь на питання, чи здатні машини до самостійного ми-слення, ще довго бентежитиме думку філософів. 

5. Проблема  оцінки техніки. 
 

Ця проблема, породжена потребами адекватного  управ-ління довгостроковими інвестиціями у складні та велико-затратні технічні проекти, є надзвичайно гострою і актуаль-ною. Йдеться про те, що ще до реалізації такого проекту необхідно усвідомлювати всі наслідки запланованої інно-вації. До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно позначиться на економічній ситуації, на політичних обставинах? А щодо довкілля та здоров'я людей? А щодо відтворення населення? Безпеки країни? Відповідь слід ма-ти ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато більше, ніж початкова вартість самого проекту. 

Оцінка техніки й мала враховувати соціально значущі наслідки другого і третього порядку для масштабних тех-нічних проектів. Але традиційні інженерні методи і кри-терії тут неспроможні. Техніка сама по собі ціннісно ней-тральна і не може бути ні поганою, ні доброю. Напри-клад, чим є «сам по собі» автомобіль: предметом гордості й престижу, який забезпечує людині вільне пересування, чи чотириколісним монстром, який вбиває людей та отру-ює атмосферу? Відповідь на це запитання не можна дати на основі жодного з методів, жодної з інженерних дисци-плін, її не можна отримати апріорно й раціонально, бо вона цілком залежить від переліку базових цінностей, на яких ґрунтуватиметься. 

Отже, якості й характеристики, які людська  свідомість пов'язує з технічним  об'єктом, більше залежать від свідо-мості, ніж від особливостей об'єкта. А тому вторинні нас-лідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками. При цьо-му питання про ціннісну навантаженість «запланованої інновації» стає надзвичайно важливим. 

Для досліджень оцінки техніки необхідне не просто соціологічне чи методологічне, а філософське  підґрунтя. На цьому -- філософському -- рівні проблема розробля-лась американськими філософами В. Байєром, К. Парсе-лом, Г. Портером, Г. Решером та іншими, які розглядали проблеми аксіології техніки, методів її оцінки, вдоскона-лення планування технічних інновацій тощо. Вони зазна-чали, що досконале, достовірне, теоретично обґрунтоване планування технічного прогресу було б рівнозначним спро-бі стилізації історичного процесу за певним зразком. Та-ка спроба пов'язана з певними хибами, неприпустимими для демократичного суспільства. 

Оскільки  неможливо передбачити зміни  ціннісних орі-єнтацій майбутніх  поколінь, то неможливо й гарантува-ти, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, буде таким і для нащадків. 

Однією  з класичних філософських проблем, яку вису-ває філософія техніки, є питання про походження техніки  та її взаємозв'язок з природою і  суспільством. На філо-софському рівні  воно означає спробу дослідження процесу фор-мування нової техніки, тобто процесу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Цей процес є аналогіч-ним процесу дослідження в науці, може бути досліджений за допомогою гносеологічних методів. Але оскільки техні-ку неможливо звести до прикладного природознавства, іс-нує принципова розбіжність між створенням нової техніки та процесом наукового пошуку. Так, автори нової наукової теорії мають на меті розкриття якнайзагальнішої законо-мірності. Щодо творців нової техніки, то цим вони майже не переймаються: їхня мета -- розробка конкретного тех-нічного рішення. І тому, на відміну від природознавства, техніка формується як знання «для даного випадку», що зумовлює істотні розбіжності у гностичних методах техні-ки і науки.