Філософія техніки

Реферат на тему 

Філософія техніки 

ПЛАН 

1. Техніка  та історія людства 

2. Філософія  техніки: історія становлення  та предмет вивчення. 

3. Техніка  як філософське поняття. 

4. Головні  проблеми досліджень у філософії  техніки. 

5. Проблема  оцінки техніки. 

6. Використана література. 

1. Техніка  та історія людства. 
 

Техніка і технологія в історії людства  починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна-ряддя  ручної праці. Грецьке слово «техне»  в перекладі українською мовою  означає мистецтво, майстерність, умін-ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Допов-нення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізу-ється через використання природи і втілення у природ-них тілах трудових функцій. 

Створений людиною об'єкт називають артефактом (штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування  дає лише перше уяв-лення про неї. 

Техніка -- сукупність створених засобів  і знарядь виробництва, а також  заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру-дового процесу. 

Мета  і функція техніки -- перетворювання природи та світу людини згідно з  цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм-ною складовою людського існування. 

Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває  цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій-ний феномен, однак ця самостійність певною мірою віднос-на: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує. 

Історичний  шлях людини нерозривно пов'язаний з  ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь. 

Технічне  вміння передається від майстра  до учня в ме-жах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму-вали відповідної суспільної оцінки. 

Проте людська історія здебільшого  визначається роз-витком техніки і  певною сукупністю підвладних для пев-ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про-дуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для вико-нання однієї або кількох виробничих операцій, і кількість цих операцій зменшувалася порівняно із застосуванням попереднього інструмента. 

Однак аж до промислової революції техніка  і техноло-гія не мали того загальноуніверсального й детермінуючого характеру, якого  вони набувають у Новий час, а  особли-во -- у новітні часи. 

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог-ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, мо-гли бути діаметрально протилежними, але всі вони вико-ристовували в повсякденному житті той самий перелік тех-нічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт -- є основою технічного арсеналу всіх відомих історії людсь-ких суспільств. Проте своєрідність певної цивілізації визначалася не рівнем технічного розвитку. її могутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швидко змінюва-тися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілі-зації, що все ще була комбінацією тих самих найпростіших механізмів давнини, стала приводитися в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що від-бувалося у сфері техніки. Суспільство могло або загинути (як це сталося з автохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися загальному процесу і застосувати в себе ті еле-менти культури Заходу, якими визначалась її потужність. Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним фе-номеном сучасної історії людства. 

Намагаючись позначити головні рубежі розвитку тех-ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним із найважливіших чинни-ків  історії є різновид енергії, який має у своєму розпоря-дженні людство на певний момент, і вся історія людства поділяється на два великі періоди: 1) від Авраама до сього-дення; 2) від винайдення атомної енергії до всіх прийдеш-ніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаме-нувався закінченням споживання сонячної енергії та по-чатком використання її суто земних джерел. 

Багато  хто з дослідників фіксує «саморух»  техніки з її спрямованістю від  ручних знарядь до повністю автомати-зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, тех-ніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні ін-новації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя. 

Систему «людина--техніка» відносять до продуктив-них сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, -- споруди, засоби зв'язку (шля-хи, канали, мости), засоби поширення інформації (телера-діозв'язок, комп'ютерний зв'язок тощо)) і техніку актив-ну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечують життєдіяльність людини, апарати управління виробничи-ми та соціально-економічними процесами). 

Стрижень  економічного життя суспільства -- потреби  і праця. А вся історія цивілізації  є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і духов-них благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначено: «Бо коли ми були у вас, то заповіли вам таке: якщо хто не хоче працювати, то й не їж» (Фесалон: 3--10). 

Праця землероба чи робітника на виробництві, вченого чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і пе-редбачає забезпечення засобами існування завдяки прак-тичній хватці, розуму, а також значною мірою опосеред-куванням між потребами та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов'язана самій собі, власній діяльності. У Старому Завіті сказано: «Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму». «Кожна праця приносить достаток, але марнослів'я в недостаток веде» (Книга приповістей Соломонових 12, 14). 

Праця -- доцільна діяльність людей, що має  своїм змістом пере-творення, опанування природних і соціальних сил для  задоволен-ня історично зумовлених потреб людини й суспільства. 

Праця -- це і виробництво матеріальних благ, і вихо-вання людини, і управління людьми в економічній та ду-ховній сферах життя суспільства. Вона народжує світ куль-тури, її цінностей і сама є феноменом культури. 

Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має власну інтелектуальну складову. 

Сутність  праці, розкривається в численних  аспектах. Одним із них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб'єкта діяльності, від міри його відповідаль-ності, від характеру мотивації, від умов діяльності -- на-явності знарядь праці та необхідних засобів виробництва, умов співпраці тощо. 

Філософія праці знаходить своє логічне  продовження у філософії техніки. Філософському вивченню феномену техніки приділяється належна увага лише останні сто ро-ків. Перші фундаментальні роботи з філософії техніки з'явилися наприкінці XIX ст. У 60-ті роки XX ст. філосо-фія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала само-стійним напрямом філософського знання. 

2. Філософія  техніки: 

історія становлення та предмет вивчення. 
 

Філософія техніки є однією з наймолодших  гілок фі-лософського знання. Філософія, переймаючись найзагаль-нішими, фундаментальними проблемами, тривалий час не потребувала  вивчення проблем техніки. Учені-філософи не лише вважали, що ці проблеми не варті уваги, а й розгляда-ли техніку як таку, що не є складовою предметного поля філософії. Однак деякі з них (Арістотель, Альберт Великий та ін.) приділяли увагу техніці як природознавці та вина-хідники. При цьому соціальні проблеми, породжені техні-кою, з давніх-давен ставали предметом філософської реф-лексії («Дао де-цзінь» вже у VI ст. до н. є. засуджував ви-користання нових знарядь праці, тобто технічний прогрес), але тут досліджувалося саме суспільство, а не техніка як самостійний феномен. І тільки з усвідомленням того, що техніка в сучасному суспільстві є однією із загальних де-термінант, виникає справжня зацікавленість у філософсь-кому дослідженні власне техніки. 

Перші праці, присвячені філософському розумінню про-блеми техніки, вийшли у світ понад сто років тому. В 1877 р. у Брауншвейзі було видано книгу філософа-антрополога Е. Каппа «Засади філософії техніки», яку й прийнято вважати початком систематичного філософсь-кого опанування проблем техніки. Приблизно тієї пори у Франції А. Еспінас працював над побудовою загальної те-орії техніки, що спиралася на філософські засади й кате-горії. Завершено її було в 1897 р. На межі XIX--XX ст. виходять праці відомого російського інженера П. Енгель-Мейєра («Теорія творчості», 1910 р. та «Філософія техні-ки», 1913 р.), а також англійських філософів, які розроб-ляли технічну проблематику. Однак це були окремі, роз-різнені дослідження. 

До Другої світової війни внесок техніки у  цивілізацію лише оптимістично схвалювався, а безперервний техніч-ний прогрес здавався чимось навіки даним і таким, що стверджує ідею панування людини над природою. Справж-ня зацікавленість у філософському тлумаченні проблем тех-ніки почалася із всесвітніх філософських конгресів у Від-ні (1968), у Варні (1973) та у Дюссельдорфі (1978). З того часу кількість друкованих праць, присвячених цій пробле-матиці, почала стрімко зростати, хоча й пізніше висловлю-вались сумніви щодо філософських проблем техніки. 

Подібні думки живилися й тим, що західна філософ-ська традиція звикла розглядати техніку як ремесло, прак-тичне застосування накопичених знань. З технікою по-в'язувалась обмежена щодо інтелектуального змісту діяль-ність, що не варта філософського дослідження, а філософія розглядалась як частина царства духу, який протистоїть практичній діяльності, заснованій на інтуїтивному вмінні робити щось. «Долею філософії стало положення про мо-жливість нею самою обстоювати власну субстанційність лише за умови виступу проти «техніки» у широкому її значенні», -- писав у 1963 р. І. Блюменберг. 

Водночас  тенденція розглядати людину винятково  як апітаї гаііопаїіз (тварину раціональну) стверджувалася за-вдяки тому, що марксистська традиція, яку не сприймали на Заході, приділяла техніці як частині  так званих продук-тивних сил суспільства підвищену увагу, наголошуючи, що саме рівнем їх розвитку й визначається рівень суспільно-го, культурного та морального прогресу людства. Це ви-кликало протидію на Заході, що мало наслідком нехту-вання філософським аналізом техніки. 

Тільки  з усвідомленням суперечності між  традицій-ною ідеєю нескінченного  прогресу та близькістю «меж зро-стання», характерної для 60-х років XX ст., філософія  тех-ніки виразно стверджується  як окрема гілка філософсь-кого знання і одразу ж наштовхується на неминучі труднощі, внутрішньо властиві предмету дослідження. 

Філософія техніки -- галузь філософського знання, предметом дослідження якої є  феномен самої техніки і її вплив на процеси життєдіяльності  індивіда і суспільства загалом. 

Досліджує вона особливості буття людини, культури, нау-ки в епоху науково-технічної, інформаційно-технологічної революції, зумовлені ними проблеми самозбереження циві-лізації, духовної самоцінності особистості. 

3. Техніка  як філософське поняття. 
 

Нині  не існує чіткого та однозначного визначення по-няття «техніка», хоча нібито всі розуміють його значення. Якщо під технікою розуміти штучно створені речі (арте-факти), то виникає запитання: а як бути, приміром, з місь-кими забудовами? З картинами та скульптурами? З проми-словими відходами? З породами свійських тварин та рос-линами, які також певною мірою створювалися штучно? Крім того, нерідко йдеться про «техніку пілотування» у льотчиків, про «техніку гри» у музикантів, про «техніку читання» у школярів. Універсальне визначення техніки повинно охопити всі ці сутності.