Податкова політика держави в сучасних умовах. Спрощена система оподаткування

1. Податкова політика держави в сучасних умовах. Спрощена

система оподаткування.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справлення податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування,платників податків та зборів,їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

 

Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщується через митний кордон України, визначається цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

 

Цей кодекс не регулює питання погашення податкових забов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюється судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності платника або визначення його банкрутом», з банків, на які поширюється норми розділу V Закону України «Про банки і банківську діяльність», та погашення забов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

 

Податкове законодавство України складається з Конституції України; Податкового Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операції з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов’язки яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

 

 

 

Податкові ризики як структурний елемент податкової безпеки дедалі більше й частіше привертають до себе увагу як практиків, так і науковців – фінансистів.

До сьогодні акцент у податковій політиці робився на фіскальній функції, а її регулююча (стимулююча) роль і функції фактично зведені нанівець. Водночас недостатність наукових підходів до формування системи податків, відсутність єдиної бюджетної й податкової стратегії та ефективного податкового менеджменту не лише не стимулюють розвиток підприємства, а й стали основними причинами складної економічної ситуації в Україні. Тому податкові ризики є необхідним атрибутом, важливим елементом податкової безпеки як складної економічної безпеки підприємства.

 

В Україні ще й досі не визначено чіткої концепції побудови системи оподаткування як основи податкової безпеки підприємства. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних чи фізичних осіб, прямих і непрямих податків, складу податків, визначення об’єктів оподаткування, рівня податкових ставок та принципів їх диференціації, напрямів і умов надання податкових пільг тощо. Через економічну кризу, руйнівний вплив інфляційних процесів на національну грошову і кредитну систему, а також посилення бюджетного дефіциту ті з інших причин податкова система не набула стабільності та має багато суперечностей.

 

Поняття «податковий ризик» передусім стосується платників податку, а не його отримувачів (держави, муніципалітетів та інших органів місцевого самоврядування). Разом із тим управління і адміністрування податкових ризиків сприяють удосконалення плануванню планування і прогнозуванню податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів (державного, регіонального, місцевого) і розрізі окремих податків, за регіонами, видами економічної діяльності, муніципалітетами. Це допомагає отримати повнішу картину того, наскільки «реальними є заплановані бюджетом надходження». Інакше кажучи, об’єктом нашого аналізу є макрорівень – платники податків, яких доцільно згрупувати за ознакою рівня податного ризику, тобто здатності платників сплачувати податки в теперішньому і майбутньому часі.

 

Вважаємо, що з точки зору макрорівня під податковим ризиком слід розуміти ймовірність втрат бюджетних надходжень унаслідок не сплати податків їх платниками під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. У фінансовій літературі є способом назвати цей ризик фіскальним, а не податковим.

 

Аналіз виявив, що податковий і кредитний ризики дуже подібні як за своєю сутністю, так і змістовністю. По-перше, кредитний ризик – це ймовірність настання такого фінансового стану позичальника, за якого він не може повністю або частково погасити свій борг перед кредитором. Між тим, як уже зазначалося, податковий ризик – це ймовірність настання такого фінансового стану позичальника, коли платник не може повністю або частково погасити свої податкові забов’ язання перед бюджетом.

 

По-друге, кредитний ризик, як і податковий, виникає як і об’єктивний, так і суб’єктивних причин. Позичальник може свідомо маніпулювати із заставою кредиту, анкетними й паспортними даними тощо, а платник податку – свідомо приховувати від податкових органів свій реальний фінансовий стан.

 

По-третє позичальник і платник податку можуть у односторонньому порядку відмовлятися від виконання своїх фінансових забов’язань (кредитних або податкових), тому доцільно підтримати пропорцію щодо введення в науковий обіг терміна і поняття «податковий дефолт».

Спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу в Україні регулюється Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.08.1998 р. № 727/98 із змінами і доповненнями і передбачає сплату єдиного податку.

 

Єдиний податок за формою оподаткування відноситься до прямих податків і сплачується суб'єктами малого підприємництва за рахунок власних коштів, включається в ціну товару на стадії виробництва, незалежно від фінансового і майнового стану платників. Оскільки єдиний податок справляється саме в момент виникнення доходу, а не при його використанні, то за економічним змістом він відноситься до податків на доходи.

 

Відповідно до вищезазначеного законодавчого акту на спрощену систему оподаткування можуть перейти:

 

- фізичні особи, які здійснюють  підприємницьку діяльність без  створення юридичної особи і  у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей протягом року перебуває не більше 10 осіб, і обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн;

 

- юридичні особи - суб'єкти  підприємницької діяльності, в яких  середньооблікова чисельність не  перевищує 50 осіб і обсяг виручки  від реалізації продукції за  рік не перевищує 1 мли грн.

 

Перехід на єдиний податок звільняє юридичних і фізичних осіб від цілої низки обов'язкових податків, зборів і платежів, таких як: податку на прибуток підприємств, плати за землю, деяких видів зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів за використання природних ресурсів.

 

Юридичні особи можуть самостійно обрати одну із ставок єдиного податку:

 

- 6 % від суми виручки  від реалізації продукції без  урахування сплати акцизного  збору в разі сплати ПДВ;

 

- 10 % суми виручки від  реалізації продукції за винятком  акцизного збору, в разі включення  ПДВ до складу єдиного податку.

 

Для фізичних осіб єдиний податок встановлюється у фіксованому розмірі залежно від виду підприємницької діяльності в межах від 20 до 200 грн.

 

Базою оподаткування для юридичних осіб - суб'єктів малого бізнесу є виручка від реалізації продукції без урахуванням акцизного збору. Для платників єдиного податку за ставкою 10 % в базу оподаткування не включаються також суми ПДВ, бо нараховувати їх платник податку не має права. Під виручкою від реалізації продукції слід розуміти суму, фактично отриману суб'єктом малого підприємництва на поточний рахунок чи в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

 

Якщо підприємець використовує в своїй діяльності найману працю чи працю членів своєї сім'ї, розмір єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

 

Юридичні особи сплачують єдиний податок на окремий рахунок відділень Державного казначейства України, яке перераховує його в таких розмірах:

 

- до Державного бюджету  України - 20 %;

 

- до відповідного місцевого  бюджету - 23 %;

 

- до Пенсійного фонду  України - 42 %;

 

- на загальнообов'язкове  соціальне страхування - 15 % [І].

 

Таким чином, спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу має певні переваги, порівняно із загальними засадами оподаткування, основною з яких на жаль залишається фіскальна. Слід зазначити, що перехід на спрощену систему оподаткування відповідно до чинного законодавства в Україні досить обмежений, тому постає запитання: чи оподаткування за спеціальною пільговою системою реально знижує податкове навантаження на підприємства. Рівень цього зниження, як свідчать теоретичні розрахунки та практичні результати діяльності підприємств, що застосовують ці системи оподаткування, залежить від багатьох чинників, зокрема, від структури витрат підприємства й обігу, від частки заробітної плати у витратах, від рівня рентабельності тощо.

Одним із головних орієнтирів інтеграції України у світове господарство визначено утвердження в Україні моделі економічного зростання, заснованої на активному використанні державних регулюючих механізмів. Ця модель відповідає загальним тенденціям світового розвитку.

Результативність економічних реформ підприємницького сектора в усіх країнах із ринковою економікою залежала від державної участі. Ступінь участі держави визначали послідовність і незворотність системних перетворень у підприємництві. Прикладом є результати ринкових реформ у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Ці країни досягли позитивних результатів і наслідків реформування, підтвердили важливість державного регулювання економіки. До характерних особливостей державного регулювання з позицій його стимулюючого впливу на розвиток підприємництва можна віднести такі.

 

Держави ЦСЄ проводили стимулююче регулювання за умов уповільнення лібералізації економіки. Так, дуже обережним був підхід до зняття обмежень з оплати праці. Процеси лібералізації були швидкими в основному щодо обороту товарів і послуг. Важливою функцією держав був захист внутрішнього ринку, проведення політики дозованого протекціонізму. Лібералізація зовнішньої торгівлі призводить до того, що для національних виробників конкуренція зі зарубіжними постачальниками - їм не під силу.

 

Тому основними заходами були: жорсткий режим імпорту товарів, уведення нормативів якості для продукції, що імпортується; обов'язкове обслуговування імпортних товарів; адміністративні експортні обмеження (як правило, часові) у формі ліцензій, квот та прямих заборон. При цьому держави підтримували і заохочували інвестиції, відміняли митні збори з імпорту прогресивної техніки і технологій.

Поступово відмінялись обмеження і контроль за операціями суб'єктів господарювання на внутрішньому ринку. В той же час жорстким залишалося регулювання операцій у сфері експорту капіталу, відпливу капіталу з країн (операцій з купівлі нерухомості за кордоном, портфельних інвестицій, прибуток від яких повинен був надходити у вітчизняні комерційні банки).

 

Таким чином, одночасно використовувалися дві форми регулювання процесів на внутрішніх ринках: стимулююча та адміністративна. Такий підхід був важливим елементом системних перетворень у країнах ЦСЄ і побудови відкритої економіки. Велике значення для розвитку підприємництва та економічного зростання країн мало створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора на власній основі, що досягалося стимулюванням малого підприємництва.

 

За результатами досліджень ефективності реформ у країнах ЦСЄ вчені дійшли висновку, що макроекономічної стабілізації недостатньо для забезпечення стійкого економічного зростання. Необхідними є паралельне стимулювання господарського розвитку, проведення поступових змін у сфері державного економічного регулювання, стимулюючий вплив держави на економічні процеси, поєднання стимулюючих форм державного регулювання з адміністративними. Основним важелем державного регулювання процесів розвитку підприємництва є податки.

 

У розвинутих країнах податки завжди були складовою соціально-економічних реформ і провідним важелем державного впливу на розвиток підприємницького сектора економіки. Сучасні податки в цих країнах є продуктом демократичного суспільства, створеного на основі соціальної ринкової економіки. З цього випливає головний принцип оподаткування - використання податків для розвитку суспільства та в його інтересах. Податкова система не повинна діяти на шкоду суспільству та економічному розвиткові країни. Податкові важелі є складовою державної політики. Розвинуті країни мають значні досягнення у формуванні та проведенні збалансованої податкової політики, яка сприяє економічному розвиткові та підвищенню добробуту суспільства. На світовому ринку особливі переваги мають ті країни, які проводять раціональну і стриману податкову політику. Переваги полягають у зростанні продажу товарів і послуг за рахунок зниження податків у витратах виробництва, залученні додаткових міжнародних інвестицій, формуванні класу заможних власників як основи добробуту країни, її політичної та економічної стабільності.

Позиція країни на світовому ринку визначається в теперішніх умовах низкою показників, зокрема параметром, який має назву «податкова конкурентоспроможність». Стосовно досягнень у сфері оподаткування країн, які є лідерами за цим показником, більшість з них вирішили або вирішують такі основні завдання: