Господарські товариства як юридичні особи

Згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій [4].

АТ є формою об'єднання підприємців та їх капіталів для отримання прибутку. АТ не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. АТ не може мати у своєму складі лише акціонерів – юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Серед характерних рис акціонерного товариства О.М. Вінник виділяє наступні:

– діє на підставі статуту. Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

– відповідальність акціонерного товариства за своїми обов'язками тільки майном, що належить йому на праві власності;

– відсутність у акціонерів додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

– обов'язковість майнової участі акціонерів в АТ та необов'язковість для них персональної участі в діяльності АТ;

– статутний капітал не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам; резервний капітал не менше 15% від статутного і поповнюється за рахунок щорічних відрахувань, які не можуть бути менше 5% суми чистого прибутку);

– корпоративний характер управління і відповідна система органів: вищий орган - загальні збори акціонерів; виконавчий - правління, контрольні

– ревізійна комісія (за фінансово-господарською діяльністю АТ), наглядова рада (за діяльністю правління);

– участь акціонерів в управлінні, яке залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

– збори акціонерів вважаються повноважними (кворум) за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менше як 60% голосуючих акцій;

– можливість залучення значних інвесторів на правах власників привілейованих акцій;

 – визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості або привілейовані), що належать їм на праві власності;

– кількість привілейованих акцій у статутному фонді не може перевищувати 25%;

– вихід акціонера з АТ шляхом відчуження акцій [7, с. 204].

Статутний капітал АТ утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. У процесі створення акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій здійснюється після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

Акціонерні товариства можуть бути двох типів: публічними (надалі – ПАТ) і приватними (надалі – ПрАТ).

Згідно зі ст. 6 ЗУ «Про акціонерні товариства» створення АТ здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників  рішення про створення акціонерного  товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних  документів на реєстрацію випуску  акцій до НКЦПФР;

3) реєстрація НКЦПФР випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного  ідентифікаційного номера цінних  паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних  паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій  серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної  номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його  статуту в органах державної реєстрації;

10) подання НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну  реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції [4].

Дії, що порушують процедуру створення АТ, встановлену Законом України «Про акціонерні товариства», є підставою для прийняття НКЦПФР рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення НКЦПФР звертається до суду з позовом про ліквідацію АТ. ПрАТ може бути реорганізовано у ПАТ в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 2 ст. 159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1) внесення змін до статуту  товариства, у тому числі зміна  розміру його статутного капіталу;

2) утворення та ліквідація наглядової  ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів  наглядової ради;

3) затвердження річного звіту  товариства;

4) рішення про ліквідацію товариства [3].

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менше як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:

1) внесення змін до статуту  товариства;

2) ліквідації товариства, крім випадків, встановлених законом;

3) питань, передбачених законом, що  регулюють питання створення, діяльності  та припинення акціонерних товариств.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Отже, на сьогоднішній день АТ є однією із найпоширенішою формою ведення великого бізнесу. Господарська діяльність у формі АТ дозволяє залучати як при створенні АТ, так і при подальшій діяльності необмежені фінансові ресурси у вигляді внесків до статутного капіталу як самих засновників, так і сторонніх осіб.

 

 

2.2. Повне товариство

 

При існуючому розмежуванні господарських товариств на товариства – об’єднання капіталів та товариства – об’єднання осіб, повне товариство є найбільш яскравим представником персональних об’єднань.

Як зазначає О. Шеремет, основною відмінною рисою повного товариства від інших видів господарських товариств є солідарна і не обмежена відповідальність по зобов’язаннях товариства всіх учасників з урахуванням якої встановлено також правило про неможливість відсторонення кого-небудь з них від участі в прибутках та збитках товариства [21, с. 17].

Згідно із ст. 119 ЦК України повним є товариством, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить [3].

Як зазначає О. Шеремет, солідарність відповідальності учасників означає, що кредитор повного товариства має право на свій розсуд вимагати виконання зобов’язання товариства, у частині, що не покривається складовим капіталом товариства, як від усіх учасників спільно, так і від кожного з них окремо, при тому як цілком, так і в частині зобов’язання. Субсидіарність відповідальності передбачає право кредитора вимагати від учасників повного товариства зобов’язань повного товариства тільки в частині, не покритій розміром складового капіталу повного товариства [21, с. 18].

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими , які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

Учасник повного товариства несе підвищену відповідальність за боргами товариства, на відміну від учасників товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерів. Відповідно до ст. 124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасник повного товариства солідарно відповідають за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення [3].

Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства заявивши про це не пізніше ніж на три місяці до фактичного виходу із товариства. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати його частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі. При припиненні частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою усіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю учасників або одним. Наприклад, учасники можуть надати функцію управління товариством одному з учасників чи декільком учасникам. Установчий договір так само може передбачати можливість прийняття рішень більшістю голосів учасників, тобто не вимагати одностайності учасників для рішення всіх чи окремих питань, що стосуються діяльності товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа в момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність учасника товариства права діяти від імені товариства.

Повне товариство ліквідується на підставах, встановлених ст. 110 ЦК України [3] та ст. 91 ГК України [2], а також повне товариство ліквідовується, у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Він має право протягом шести місяців перетворити таке товариство в інше господарське товариство.

Повне товариство визначається як юридична особа, отже воно припиняє свою діяльність на загальних засадах. Припинення юридичних осіб можливе за рішенням органів, вказаних в законі, а також в установчих документах юридичної особи, шляхом ліквідації.

Ліквідація повного товариства як юридичної особи можлива:

- за рішенням власника майна  уповноваженого ним органу, а  також за рішенням органу, уповноваженого  на те установчими документами  юридичної особи;

- за рішенням суду у разі  банкрутства (неспроможності) або систематичного  здійснення діяльності юридичної особи:

а) без належного дозволу (ліцензії);

б) забороненої законодавчими актами;

в) з неодноразовим або грубим порушенням законодавства [19, с. 66].

Юридична особа може бути також ліквідована у зв’язку і закінченням строку, на який вона створена, або з досягненням мети, заради якої вона створена. Ліквідація юридичної особи, вирішення питань, що виникають при цьому, розгляд фінансових притензій тощо проводиться ліквідаційною комісією яка призначається органом що ухвалив рішення про ліквідацію.

Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи можуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об’єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на якій було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин ).

Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов’язані негайно повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення діяльності юридичної особи (товариства) [3].

У ст. 107 ЦК України передбачено порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторам юридичної особи надано право вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов’язань або відшкодування збитків [там само].