Синонімія термінів (на матеріалі лінгвістичної терміносистеми)

4

Міністерство освіти і науки України

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Гуманітарний інститут

Кафедра прикладної лінгвістики

Синонімія термінів

(на матеріалі лінгвістичної терміносистеми)

Курсова робота з дисципліни

"Сучасна українська літературна мова"

                                                                                       Виконала

                                                                                       студентка групи №3522

                                                                                       Сущенко Олена Вадимівна

                                                                                       Науковий керівник –

                                                                                       д. філол. н., проф.

                                                                                       Дубова Олена Анатоліївна

Миколаїв

2009

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття і типи синонімів у сучасному мовознавстві………………...5

1.1.           Поняття синонімії в сучасній українській мові…………………………..5

1.2.           Типи синонімів у сучасній українській мові……………………………..6

Розділ 2. Синонімія в лінгвістичній термінології……………………………...11

2.1. Типи синонімів за семантичними відношеннями....……………………...11

2.2. Причини появи та функції термінів-синонімів……………………………13

Висновки …………………………………………………………………………17

Список використаної літератури………………………………………………..19

Додатки…………………………………………………………………………...21

Вступ

На сьогодні, явище синонімії в термінології, і зокрема в лінгвістичній термінологічній лексиці вважається негативним, на відміну від загальновживаної лексики та лексики, що використовується в мові художньої літератури, для яких наявність синонімів є ознакою мовного багатства, і в цьому полягає проблема даної курсової роботи.

Предметом дослідження даної роботи є лінгвістична терміносистема, а об’єктом є та частина лексики, слова якої мають синоніми.

Мета даної курсової роботи полягає у виявленні синонімів в лінгвістичній термінології та їх систематизація за основними типами, виведення в окрему групу варіантів лексем.

Актуальність даної теми полягає у тому, що на сьогодні немає єдиного підходу до розуміння явища синонімії в термінологічній лексиці і, зокрема, в лінгвістичній терміносистемі.

Для реалізації мети, ми ставимо такі завдання: дати визначення поняттю синонімії; дати визначення та коротко описати типи синонімів, що наявні в лінгвістичній терміносистемі; скласти картотеку лексем, що пов’язані між собою відношеннями синонімії; систематизувати лексичні одиниці згідно з типами синонімів, до яких вони належать; розглянути причини появи та функції синонімів, що функціонують у сучасній українській мові.

Наукова новизна даної курсової роботи полягає в тому, що проблема синонімії в лінгвістичній термінології ще недостатньо вивчена і ми вважаємо, що ця проблема ще потребує подальшого та більш детального вивчення.

Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що зібраний матеріал може бути використаний викладачами та студентами філологічних спеціальностей для більш детального вивчення та розуміння поняття синонімії та зокрема поняття, функцій та значення синонімії в лінгвістичній термінології. Також, користуючись списком термінів, який представлений автором, можна напевне знати, чи є певні слова з лінгвістичної термінології синонімами та до якого типу синонімів вони належать і, відповідно, правильно використовувати ці терміни.

Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

В першому розділі ми, проаналізувавши наявні в літературі визначення поняття «синонім» даємо найбільш вдале на наш погляд та подаємо загальну класифікацію синонімів, даємо визначення основним типам та наводимо приклади.

Другий розділ, що присвячений власне синонімії в лінгвістичній термінології, складається з двох підрозділів. В першому підрозділі ми поділяємо синоніми, що наявні в лінгвістичній термінології на типи за семантичними відношеннями та наводимо приклади. В другому підрозділі ми зазначаємо причини виникнення синонімів в термінології та механізми утворення деяких синонімів, та ілюструємо їх прикладами з лінгвістичної термінології. Також в цьому розділі ми зазначаємо функції термінів-синонімів.

Розділ 1. Поняття і типи синонімів у сучасному мовознавстві

1.1.           Поняття синонімії в сучасній українській мові

Існує дуже багато варіантів визначення поняття «синоніми» у сучасній літературі, але багато з них, на нашу думку, не є досить точними, оскільки вони носять дещо суб’єктивний характер та не повністю визначають поняття «синонім». Ось один з прикладів невдалого, на нашу думку, визначення поняття синонім. «Синоніми – це слова, що звучать по-різному, але мають близькі основні лексичні значення» [14: 179].

Тому ми обираємо найточніше, на нашу думку, визначення, яким будемо користуватися та оперувати для досягнення мети курсової роботи та виконання поставлених завдань.

«Синоніми – це слова (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій відмінності форм ма­ють тотожні або майже тотожні значення (з можливими відмінностями в стилістичних і граматичних характеристиках та в сполучуваності)» [12: 585].

Як зазначає О. О. Тараненко, синоні­мія найповніше і найвиразніше виявляється в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, конкретнішим характером лексичних значень порів­няно з іншими типами мовного значення і, відпо­відно, їх більшою кількістю та різноманітніс­тю.

Семантична природа синонімів лишається предметом дискусій: в основу їх визначення кладеться або тільки семантична близькість слів, або тільки то­тожність, або обидві ці ознаки. Останнє є най­поширенішим, ним керуються укладачі біль­шості синонімічних словників. Проте саме поняття семантичної близькості лишається при цьому не­достатньо окресленим, і якщо порівняти, наприклад, синонімічні словники української мови, то неважко по­мітити, що при однаковому визначенні синонімії са­мі синонімічні ряди тут помітно відрізняються. При розв'язанні питання про суть синонімії і, відповідно, про те, які саме слова слід вважа­ти синонімами (тільки тотожні чи тільки близькі і т. д.), треба пам'ятати, що «вчення про синоніми виникло і розвивалося на основі спостережень за мож­ливостями добору різних слів для вираження та увиразнення того самого змісту мовлення і, відповідно, за явищем варіантності, паралель­ності вживання слів» [12: 585].

1.2.           Типи синонімів у сучасній українській мові

За різними принципами класифікації, синоніми поді­ляють на кілька різновидів: а) абсолютні, або повні – неповні (останніх у мові переважна більшість), б) се­мантичні – стилістичні – семантико-стилістичні,                    в) різнокореневі – спільнокореневі, г) загальномовні – контекс­туальні.

Те саме слово щодо іншого слова може бути одночасно, наприклад, неповним, семан­тичним, різнокореневим і загальномовним синонімом, тому необхідно обрати один певний підхід до класифікації синонімів, щоб уникнути неточностей у класифікації.

Синоніми абсолютні (або синоніми повні) – синоніми, що є повністю рівнозначними й загалом тотож­ними за вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоційно-експресивною характери­стикою, частотністю, сполучуваністю та ін. Наприклад: родина - сім'я; пейзаж - краєвид; вік - століття, сторіччя. Згідно з чинною класифікацією синонімів, абсолютні синоніми можуть зустрічатися як серед емоційно-незабарвленої лексики, так і серед емоційно-експресивної (наприклад: лупити, колошматити та ін. у значенні «сильно бити»), також відношення синонімії можуть поєднувати між собою спільнокореневі слова (наприклад: близько – поблизу, пташеня  - пташа та ін.). Відношення синонімії можуть також виходити на рівень стійких словосполучень (наприклад: боровик – білий гриб, бити байдики – байдикувати та ін.) та на рівень граматичних форм, зокрема граматичних конструкцій (наприклад: ходитиму – буду ходити, віддаленіший – більш віддалений та ін.) [13: 588].

О.О. Тараненко зазначає, що навіть якщо не відносити до абсолютних синонімів, як це зви­чайно практикується, випадків на зразок пей­заж – ландшафт, живіт – черево, господар –  хазяїн з помітною стилістичною дифе­ренціацією або си­нонімів з не завжди враховуваними семантичними відмінностями (бегемот – гепепотам, лелека - чор­ногуз, ворона - ґава, щеня – цуценя та ін.), таких одиниць у мові, всупереч поширеній думці, досить багато. До них може бути застосована назва «синоні­ми абсолютні» — для того, щоб відрізнити їх від синонімів з більш віддаленим ступенем близькості. Але, на думку О.О. Тараненко, «цю назву слід розуміти з пев­ним застереженням, оскільки в самій мовній практиці абсолютних синонімів, як таких, по суті, немає, тому що за своїм фактичним становищем у стилістичній сис­темі вони все-таки розрізняються, хоч і не завжди помітно на перший погляд» [13: 588]. Тому не можна вважати цілком адекватними такі назви, як «(лексичні) дублети», «(лексичні) паралелізми» тощо. У таких парах (групах) звичайно тіль­ки один із членів сприймається як основна, більш уживана або придатна для певного ви­падку одиниця (у мові взагалі або в її окремих сти­лях, соціальних або вікових жаргонах, у тих чи інших лексичних контекстах та синтаксичних позиціях тощо) [13: 588].

Абсолютні синоніми можуть розрізнятися (згідно з класифікацією О.О Тараненко):

а) частотністю вжи­вання (першим у ряду подається уживаніше слово): обличчя – лице, скроня – висок, століт­тя – сторіччя та ін.

б) пев­ним стилістичним ореолом – наявністю/від­сутністю, наприклад, конотацій «традиційності» або, навпаки, «сучасності», «звичайності» або «прес­тижності», безпосередності, невимушеності або певної офіційності та ін., наприклад: мовознавець – лінгвіст.

в) неоднаковою активністю вживання в різ­них стилях та соціально-професійних різновидах мови: оранжевий - жовтогарячий; радіатор - ба­тарея та ін. У термінології іншомовний і влас­не українській синоніми часто не можуть помінятися місцями, тому що український синонім виступає, по суті, як пояснення запозиченого (напр., аси­міляція і уподібнення).

г) лексично-фразеологічною сполучуваністю: середні віки, але не століття та ін.

ґ) відмінністю у вживанні за­лежно від форми слів: собака - пес, спасибі - дякую, тримати - держати, літера - буква [13: 589].

Відношення між абсолютними синонімами динамічні, це відношен­ня лише відносної рівноваги. Співіснування в мові абсолютних синонімів є, по суті, синонімічною конкуренцією, тобто згодом більш поширені та більш уживані слова витіснять менш поширені слова з синонімічним значенням.

Семантичні, або поняттєві чи ідеографічні, стилістичні й семантично-стилістичні синоніми виділяються в межах неповних синонімів залежно від значення та вживання [12: 585].

Семантичні відмінності між синонімами, як зазначає О.О. Тараненко, можуть модифікувати основне значення ря­ду в різноманітних напрямах (як для переда­вання різних граней позначуваного поняття, так і для вираження ставлення до нього з боку мовця): бути «мати місце в дійсності», існува­ти (з підкресленням ознаки процесуальності, переважно щодо абстр. понять).

Залежно від функціонування на різних мов­них рівнях можна говорити про однорівневу (крім лексичної, це фразеологічна, синтакси­чна та ін.) і міжрівневу синонімію [12: 585].

Фразео­логічні синоніми відрізняються від лексичних не тільки власним значенням та формою (оформ­ленням у вигляді сполучення слів), а й іншими озна­ками:

а) належністю переважно до стилістичних синонімв;

б) меншою кількістю абсолютних синонімів;

в) тим, що в їх ряду важче, а то й неможливо визначи­ти домінанту, якщо серед них немає суто лексичних синонімів;

г) у граматичному плані - тим, що іменні фразе­ологізми частіше обмежуються лише преди­кативною функцією (ні те ні се, ні риба ні м'ясо, ні пава ні ворона тощо) [12: 587].

Поняття словотвірних синонімів може розумітися по-різному:

а) спільнокореневі слова з різними, але синонімічними афіксами: багач, багатій, багатир; уламок, відламок, обламок;

б) синонімічні різнокореневі слова з тим самим афіксом: відновлювати (у пам'яті тощо), відроджувати; без­межний, безконечний, безкрайній та ін.;

в) синонімічні словотвірні типи, наприклад, міцніти, слабнути - міцнішати, слабшати та ін. При різних моделях субстантивації прикметників (добро, добре; смі­ливий, сміливець та ін.) і творення прислівників (весною, навесні, повесні; просто, по-простому, попросту, запрос­то та ін.) [12: 587].

Афіксальні синоніми - це неповнозначні морфе­ми із спільним чи дуже подібним словотвірним або граматичним значенням, причому синонімія суфік­сів, префіксів чи постфіксів може розглядати­ся як і словотвірна. Наприклад, при синонімії закінчень у формах іменника та діє­слова: степи, плечі, вікна (називний відмінок множини), п'ють, сплять  (третя особа множини) [12: 587].

Граматичні синоніми існують у межах як морфологічних, так і синтаксичних категорій. Наприклад, на рівні кате­горії числа: Всі були в однакових формах/одна­ковій формі та ін. Синонімію в межах окремих граматичних категорій (напр., відмінка, дієсл. стану або спо­собу), як стверджує О.О. Тараненко, «слід розглядати як міжрівневу морфолого-синтаксичну» [12: 587].

Синтаксичні синоніми - це синтаксичні конструкції, близькі або тотожні значенням, які при від­мінності форм, структури можуть замінювати одна одну в текс­ті. Проте така семантична спільність, що лежить в основі син­таксичних синонімів, як зазначає О.О. Тараненко, «розуміється дослідниками по-різному: по-перше, як здатність певних конструкцій передавати фактично ту саму інформацію з мож­ливими логічно-комунікативними акцентами та стилістичними відтінками (це передбачає обов'язкову наяв­ність у їхньому складі поряд з відмінними й спільних лексичних одиниць); по-друге, як близь­кість їхніх власне синтаксичних значень, абстрагова­них від конкретного лексичного наповнення» [12: 587].

У межах пер­шої з цих концепцій синонімічними можуть вважатися:

а) конструкції тільки того самого синтаксичного рівня — словоформи, словосполучен­ня і речен­ня: дід і баба/дід з бабою; братова книжка/книжка брата та ін.; 

б) конст­рукції, хоч і відмінні, але більш або менш од­нотипні, що можуть зіставлятися за синтаксичною структурою  - напр., речення з дієприкметниковим та дієприслів­никовим зворотами і речення з означальною та обставинною підрядними частинами, ре­чення односкладні й речення формально дво­складні: Подавши гудок, пароплав вийшов / Після того як пароплав подав гудок, він відійшов (конструкції ж із більш віддаленими структур­ними типами при цьому характеризуються як співвідносні, паралельні);

в) конструкції, що передають практично ту саму інформацію незалежно від їх структури; Пароплав подав гу­док і відійшов/Після подання гудка пароплав ві­дійшов та ін. [12: 587].

Відмінність у лексичній сполучуваності між синонімами є досить відносною, можна сказати, що вона має стилістичний характер, оскільки саме стилістичні особливості певних текстів зумовлюють вибір того чи іншого синоніма з синонімічного ряду.

Синоніми значно повніше представлені в абстрактній лексиці, порівняно з конкретною, на рівні переносних значень, порівняно з прямими, в стилістично забарвленій лексиці порівняно з нейтральною або стилістично незабарвленою. Як зазначає О.О. Тараненко, «явище синонімії є небажаним у сфері термінології, тут наявні переважно абсолютні синоніми» [12: 586].

Розділ 2. Синонімія в лінгвістичній термінології

2.1. Типи синонімів за семантичними відношеннями

Якщо розглядати окремо синоніми, що наявні в лінгвістичній термінології, то всі синонімічні ряди можна розділити на три типи: абсолютні, ідеографічні та варіанти однієї лексеми.

Спочатку розглянемо ідеографічні синоніми в лінгвістичній терміносистемі. Як вже було зазначено вище, ідеографічні синоніми виражають одне і те ж поняття, але відрізняються відтінками значення (див. Додаток 1), наприклад: абетка – алфавіт – буквар – азбука, діалект – наріччя – говір та ін.

Ми вважаємо, що синоніми, що входять до складу цієї групи, є виправданими в мові, оскільки вони є різними за значенням, а отже можуть бути використані для опису значення певного явища чи об’єкта з певним унікальним відтінком значення. Ця група синонімів в лінгвістичній термінології є найменш численною та складає 17% від загальної кількості синонімів у цій терміносистемі.

Далі розглянемо абсолютні, або повні синоніми, що наявні в сучасній українській лінгвістичній терміносистемі. Як вже було зазначено вище, абсолютні синоніми – це синоніми що є тотожними за своїм семантичним значенням, або відрізняються, але не завжди помітно, тому таке поняття як абсолютні синоніми є досить умовним і використовується в сучасній українській мові для того, щоб відрізнити від них синоніми з більш віддаленим ступенем близькості (див. Додаток 2).   

Абсолютні синоніми в лінгвістичній термінології можуть розрізнятися (згідно з класифікацією О.О Тараненко):

а) частотністю вжи­вання (першим у ряду подається уживаніше слово): бажальне речення – оптативне речення, зіяння – гіатус, дифтонг – двозвук  та ін.

б) пев­ним стилістичним ореолом, наприклад: мовознавець –  лінгвіст,   лексикографія – словникарство, префікс – приросток та ін.

в) у термінології іншомовний і влас­не українській синоніми часто не можуть помінятися місцями, тому що український синонім виступає, по суті, як пояснення запозиченого: напр., аси­міляція – уподібнення, анлаут – початок слова, асиндетон – безсполучниковість та ін.

г) лексично-фразеологічною сполучуваністю: комп’ютерна лінгвістика, але не комп’ютерне мовознавство та ін.

ґ) відмінністю у вживанні за­лежно від форми слів: літера – буква, двозвук – дифтонг та ін.

Ця група синонімів в лінгвістичній термінології є найбільш численною та складає 64% від загальної кількості синонімів у цій терміносистемі.

Далі розглянемо варіанти лексичних одиниць, що наявні в лінгвістичній терміносистемі (див. Додаток 3).

Варіанти мовних одиниць – це ви­дозміни, паралельні форми існування мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження (фонемний, морфемний або лексичний склад, місце наголосу, парадигму відмінюван­ня, порядок слів і т. ін.), але не порушують принципу її тотожності [10:62].

У значенні «варіанти мовних одиниць» уживають також термін «дублет» [11: 164], хоча здебільшого, під дублетами розуміють тільки тотожні мовні одиниці.

Як зазначає Б. Н. Головін, «словотвірна варіантність у термінології має такий самий природний вияв, як і в літературній мові, і якому з варіантів надати перевагу, які з них мають право на існування, справа не проста, а така, що вимагає глибокого лінгвістичного аналізу» [3: 42].

В сучасній лінгвістичній терміносистемі виділяються такі типи варіантів лексичних одиниць (згідно із класифікацією О.О. Тараненко):

а) фонетичні – з різним звуковим складом (не пов’язані з чергуваннями звуків, крім орфоепічних і парадигматичними змінами слова): хіазм – хіазма, тило – тила та ін.; повні й скорочені або стягнені варіанти: соціолінгвістика – соціальна лінгвістика, звукосимволізм – звуковий символізм та ін.; різні форми транслітерації або транскрипції іншомовних слів: парафраз – перифраз, матронім – метронім та ін.

б) орфографічні (без відображення у вимові): риторика – реторика.

в) словотвірні, що розрізняються видозмінами морфем і взагалі частин слова при словотворенні, зокрема порядком компонентів: префіксально-суфіксальне словотворення – суфіксально-префіксальне словотворення.

На думку автора, працюючи над унормуванням та систематизацією лінгвістичної термінології (укладаючи словник, термінологічну базу даних з лінгвістики), необхідно виявити шляхом глибокого лінгвістичного аналізу лише один із варіантів лексеми та подавати його як основний термін. 

2.2. Причини появи та функції термінів-синонімів

Вважають, що синоніми з’являються на ранніх етапах формування термінологічних систем [3: 22].

На думку В. Н. Головіна, явище синонімії спостерігається в термінологічних системах на будь-яких етапах розвитку, саме тому з самого початку виникнення певної терміносистеми виникає потреба у виборі із синонімічного ряду саме того терміна, який би найточніше охарактеризував те чи інше поняття та який би був найбільш інформативним за своїм семантичним значенням.

Синонімію в термінології (і лінгвістичної термінології в тому числі) загалом зумовлено і мовними, і позамовними чинниками:

1)     не уніфікованістю термінології;

2)     постійним розвитком наук, що супроводжується появою нових понять та бажанням дати кожному поняттю найточнішу назву;

3)     наявністю застарілих варіантів назв, які функціонують паралельно з новими;

4)     відродження «вдалих» термінів, які з певних причин не використовувалися протягом певного часу;

5)     паралельне вживання запозиченого та власне українського термінів;

6)     необхідністю мовної економії, внаслідок якої виникає синонімія різних структурних рівнів;

7)     називання одного й того ж поняття різними науковими школами та вченнями;

8)     необхідністю називання певного об’єкта чи явища за кількома номінативними типами [3: 22].  

Синонімія в лінгвістичній термінології виникла внаслідок пошуку найбільш вдалої назви для певного наукового поняття [3: 22]. Найчастіше цьому сприяє залучення ресурсів інших мов, а тому доволі часто поряд із питомо українським терміном функціонує запозичений термін із тотожним значенням. «Окрім того, поширеним в українській лінгвістичній термінології був і залишається процес пошуку українських відповідників до термінів іншомовного походження» [3: 22]. Рідше появу термінів-синонімів спричиняє запозичення слова одночасно з різних іноземних мов.

Терміни-синоніми також з'являються внаслідок:

1)    творення слів від одного і того самого кореня за допомогою різних словотворчих афіксів;

2)    творення слів від синонімічних коренів за допомогою однакових або різних словотворчих засобів;

3)    функціонування складних термінів-синонімів, що мають у своєму складі    різні, але синонімічні компоненти [3: 24].

Б. Н. Головін стверджує, що «важливим джерелом для появи термінів-синонімів є наявність різних наукових шкіл та напрямків, що користуються різними концептами при визначенні одного і того ж поняття» [3: 22]. Оскільки одне наукове поняття може мати багато різних характерних ознак, його можна по-різному сприймати, тому одному поняттю можна дати кілька назв і всі вони будуть відображати різні властивості чи якості одного й  того  ж об'єкта чи явища [3: 28]. У термінологічній лексиці, згідно із класифікацією Б. Н. Головіна, виділяють такі різновиди синонімів:

1) «слово – словосполучення»: абревіатура – складноскорочене слово, агентиви – назви виконавців дії, інтерфікс – сполучна морфема, ойконіми – назви населених пунктів; 

2) «словосполучення – словосполучення»: орфографічний словник – правописний словник, прислів’їв та приказок словник – паремологічний словник, розрізнювальна ознака – диференційна ознака, семантичні зміни – зміни значення;

3) «повна форма терміна – коротка форма терміна»:  каузативні дієслова – каузативи, лінгвістична географія – лінгвогеографія, ономастика поетична – ономастопоетика.

Б. Н. Головін вважає останній з виділених синонімічних різновидів цілком виправданим, оскільки вживання скорочених назв понять сприяє економії мовних засобів, та зазначає: «Коротку форму рекомендують використовувати поряд із розгорнутою, але тільки тоді, коли контекст не допускає неправильного трактування терміна» [3: 33].

Функції синонімів

Така варіантність плану вираження спрямована на виконання різних функцій семантичного і стилістичного характеру, які й доцільно, на думку О.О. Тараненко, брати до уваги для адекватного визначен­ня суті синонімії серед різних типів семантичної близькості й встановлення синонімів. Це:

1) функція семантичного добору слова з ряду можливих назв для уточнення, виділення різноманітних від­тінків у характеристиці поняття з метою адек­ватного його позначення;

2) функція стилістичного добору слова з ряду можливих назв з метою адекватно оформленого по­значення відповідного поняття;

3) функція підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття і одночасно ніби підшукування найточнішої назви для ньо­го (не є типовою для наукових текстів);

4) функція заступлення, заміни з метою уникнення повторень в одному кон­тексті тих самих одиниць.

Зазначимо, що більшість мовознавців вважають, що синонімія в науковій термінології є явищем негативним. Така оцінка синонімії в науковій термінології, зокрема в лінгвістичній терміносистемі, пов'язана з однією із найважливіших ознак терміна, яка передбачає відсутність у терміна синонімів. Це цілком закономірно, адже «термінологічна лексика найбільше прагне до точності, тобто до того, щоб для назви кожного спеціального поняття існував лише один термін» [7: 147].

Але ряд мовознавців визнають доречність синонімії та зазначають, що варіантна або синонімічна назва терміна є необхідною та виділяють три основних причини такої необхідності:

1)     варіантна назва необхідна для наукового означення поняття і тлумачення назви терміна (особливо чужоземного);

2)     для найточнішого висловлювання думки, особливо коли межа між значеннями певних понять нечітко окреслена;

3)     для уникнення повторів одного й того ж слова чи словосполучення.

Висновки

У поданій курсовій роботі ми подаємо найвдаліше, на наш погляд, визначення поняттю синонімії та синонімам, наводимо приклад невдалого, на наш погляд, визначення; коротко визначаємо типи синонімів, що наявні в сучасній українській літературній мові та детально розглядаємо типи синонімів, що наявні в лінгвістичній термінології, наводимо приклади, характеризуємо причини походження та функції термінів-синонімів лінгвістичної терміносистеми.

Ми робимо висновок, що синонімія в термінології загалом, а зокрема і в лінгвістичній терміносистемі, має певні відмінності від синонімії, яка має місце в загальновживаній лексиці. Це відсутність експресивності, стилістична диференціація (в межах наукового стилю) та ін.

Щодо явища синонімії в термінології, погляди дослідників не є однозначними. Одні вчені не визнають її існування в терміносистемах та визнають лише існування термінів-дублетів, інші – підтримують думку щодо наявності синонімів, хоча вважають, що в термінології трапляються лише термінологічні пари на відміну від загальнолітературної мови, де існують цілі синонімічні ряди.

Деякі мовознавці наполягають на тому, що синонімія в термінології є надзвичайно важливим явищем та є необхідною та яскраво проявляється та функціонує в наукових текстах.

Загалом, явище синонімії є небажаним в термінології, оскільки синоніми як загально мовне явище не завжди передають одне й те ж саме поняття про певний об’єкт чи явище, тобто не є тотожними за значенням, а досить часто позначають близькі значення, терміни-синоніми конкретизують, уточнюють значення одне одного.

Найчастіше терміни синоніми мають певні стилістичні відтінки, які зумовлюють особливості вживання цих термінів в певному контексті, і контекст може зумовлювати зміни відтінків значення термінів, а це неприпустимо для термінології. Саме тому стандартизація, як було зазначено вище, вимагає від терміна однозначності та відсутності синонімії.

Ми вважаємо, що дуже важливою справою, яка вимагає докладного вивчення є систематизація та унормування семантичних значень синонімів в лінгвістичній термінології.

Також ми вважаємо, що необхідне подальше детальне унормування та систематизація сучасної української лінгвістичної термінології з урахуванням особливостей та доцільності синонімів.

Список використаної літератури

1.      Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов – 2-е изд. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 569 с.

2.      Бондар О. І., Карпенко Ю.О., Нікітін-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 367 с.

3.      Головин Б. Н., Кобрин Р. Ю. Лингвистические основы учения о терминах: Учебное пособие для студентов филологических специальностей. – М.: Высшая школа, 1987. – 104 с.

4.      Грищенко П. А. Сучасна українська літературна мова. – 2-ге вид. – К.: Вища школа, 1997. – 492 с.

5.      Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 334 с.

6.      Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева – 2-е изд. – М.: Научное издательство «Большая российская энциклопедия», 2002. – 707 с.

7.      Панько Т., Кочан Г., Мацюк О. Українське термінознавство: Підручник для студентів гуманітарних вузів. – Львів: Світ, 1994. – 215 с.

8.      Словник синонімів української мови: В 2т. / Авт. А. А. Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 2006. – 1026 с.

9.      Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ,              С.П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – 430 с.

10. Тараненко О. О. Варіанти мовних одиниць // Українська мова: Енцикло-педія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. –  С. 62.

11. Тараненко О. О. Дублети // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. –     С. 164

12. Тараненко О. О. Синоніми // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. –     С. 585.

13. Тараненко О. О. Синоніми абсолютні // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 588.

14. Ющук І. П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006. – 640 с.

Додаток 1

Ідеографічні синоніми в лінгвістичній терміносистемі

1.      Абетка – алфавіт – буквар – азбука.

2.      Аналіз – розбір.

3.      Антропонім – власна назва.

4.      Арго – діалект.

5.      Асиміляція – уподібнення.

6.      Біблія – Святе письмо.

7.      Богемізм – чехізм.

8.      Вказівні слова – співвідносні слова.

9.      Галицизм (галичанізм) – рутенізм.

10. Гелонім – гідронiм.

11. Діалект – наріччя – говір.

12. Дієйменник – інфінітив.

13. Евфонія – милозвучність.

14. Еліптичне речення – неповне речення.

15. «Зараження» - синтагматичне переміщення слова.

16. Звукопис – фоніка.

17. Зірочка – астериск.

18. Ідіома (ідіом) – ідіоматизм.

19. Іменник – ім’я особове.

20. Мова засобів масової інформації – мова преси – мова телебачення та радо.

21. Мова художньої літератури – мова художнього стилю.

22. Мовний портрет – мовна характеристика.

23. Ономастика поетична (ономапоетика) – ономастика літературна.

24. Предикативи – слова категорії стану – безособово-предикативні слова.

25. Префіксально-суфіксальне словотворення – конфіскація.

26. Приєднувальний зв'язок – приєднання.

27. Прізвисько – кличка.

28. Риска – дефіс – тире – розділка.

29. Семасіологія – семантика.

30. Символізм звуковий (звукосимволізм) – фонетичний символізм.

31. Фразеологізм – фразеологічний зворот – фразеологічна одиниця – фразема.

Додаток 2

Повні, або абсолютні синоніми

1.      Авторизація – атрибуція.

2.      Адвербіальні відношення – синтаксичні відношення.

3.      Алгебраїчна лінгвістика – математична лінгвістика – обчислювальна лінгвістика.

4.      Альтернація – чергування звуків.

5.      Анлаут – початок слова.

6.      Антиметабола – фігура мови.

7.      Андронім – маритонім.

8.      Апелятивація – деонімізація.

9.      Апелятиви – загальні назви.

10. Апозиція – прикладка.

11. Апокопа – усічення.

12. Апосіопеза (апосіопезис) – умовчання.

13. Асиндетон – безсполучниковість.

14. Астронім – космонім.

15. Атлас лінгвістичний – атлас діалектологічний.

16. Атрибут – означення.

17. Аргументативи – збільшувані утворення.

18. Ауслаут – кінець слова.

19. Багатозначність – полісемія – полісемантизм.

20. Багатосполучниковість – полісиндетон.

21. Бажальне речення – оптативне речення.

22. Безособово-предикативні слова – предикативи.

23. Білінгвізм – двомовність.

24. Бойківський говір – Північнокарпатський говір.

25. Буква – літера.

26. Вибух – експлозія.

27. Вихідна основа – твірна основа.

28. Вихідне слово – твірне слово.

29. Відприкметникові утворення – деад’єктиви.

30. Власних назв словник – ономастичний словник – ономастикон.

31. Гіатус – зіяння (зяяння).

32. Гіпотаксис – підрядність.

33. Гуцульський говір – Східнокарпатський говір.

34. Давноминулий час – плюсквамперфект.

35. Двозвук – дифтонг.

36. Дезафіксація – декомпозиція.

37. Демінутиви – зменшувальні утворення.

38. Дериватологія – словотвір.

39. Дисфемізм – какофемізм.

40. Диференційна ознака – дистинктивна ознака – розрізнювальна ознака.

41. Діловий стиль – офіційно-діловий стиль.

42. Долівський говір – Наддністрянський говір – Надсянський говір.

43. Еквіваленти речення – слова-речення.

44. Єдинопочаток – анафора.

45. Закінчення – флексія.

46. Західнокарпатський говір – Лемківський говір.

47. Західнополіський говір – Волинсько-поліський говір.

48. Зворотна деривація – редеривація.

49. Зворотний займенник – інверсійний займенник.

50. Звукові закони – фонетичні закони.

51. Зімкнено-фрикативні приголосні – африкати.

52. Зміни значення – семантичні зміни.

53. Ідеографічний словник – тезаурус ідеографічний.

54. Ідіолект – індивідуальний стиль.

55. Інверсійний словник – зворотний словник.

56. Інкунабули – першодруки.

57. Інтерференція – накладання.

58. Інфінітив – неозначена форма дієслова.

59. Історичні чергування – морфологічні чергування – традиційні чергування.

60. Какофонія – немилозвучність.

61. Каузальність – причиновість.

62. Клична форма – кличний відмінок.

63. Колоквіалізм – розмовна лексика.

64. Конфіскація – префіксально-суфіксальне творення.

65. Лексикографія – словникарство.

66. Лінгвістика – мовознавство.

67. Магія мовна – магія слова.

68. Межа – морфемний шов.

69. Метаналіз – перерозклад.

70. Міжстильова лексика – нейтральна лексика.

71. Морфемна будова слова – морфемний склад слова.

72. Надфразова єдність – складне синтаксичне ціле.

73. Назва – найменування.

74. Назви виконавців дії – агентиви.

75. Назви жителів – катойконіми.

76. Назви населених пунктів – ойконіми.

77. Нарощення морфем – розширення морфем.

78. Незакінчене речення – обірване речення.

79. Несловникова лексикографія – глосографія.

80. Одиничні іменники – сингулятиви.

81. Означення – атрибут.

82. Орфографічний словник – правописний словник.

83. Паратаксис – сурядність.

84. Пень – основа словозмінна.

85. Персоніфікація – уособлення – прозопопея.

86. Північне наріччя – польське наріччя.

87. Повнозначні слова – самостійні слова.

88. Покутсько-буковинський говір – Надпрутський говір.

89. Посесивність – присвійність.

90. Праслов’янська мова – спільнослов’янська мова.

91. Префікс – приросток.

92. Префіксальне словотворення – префіксація.

93. Прислів’їв та приказок словник – паремологічний словник.

94. Приставні звуки – протеза.

95. Риторична фігура – фігура мови.

96. Розрізнювальна ознака – диференційна ознака.

97. Семантичні зміни – зміни значення.

98. Середник – крапка з комою.

99. Сила звука – інтенсивність звука.

100.         Синоніми абсолютні – синоніми повні.

101.         Синтетизм – синтез.

102.         Складноскорочене слово – абревіатура.

103.         Словотвірний словник (словотворчий словник) – дериваційний словник.

104.         Неповнозначні слова – службові слова.

105.         Сонорні приголосні – сонанти.

106.         Сполучна морфема – інтерфікс.

107.         Стик морфем – морфемний шов.

108.         Стилістика – лінгвостилістика.

109.         Стилістична фігура – фігура мови.

110.         Суфіксальна деривація – суфіксальний словотвір.

111.         Темпоральність – категорія часу.

112.         Угроруська мова – угроруський язик – руський язик.

113.         Україністика – українське мовознавство.

114.         Формант – форматив.

115.         Фрикативні приголосні – щілинні приголосні – спіранти.

Додаток 3

Варіанти лексем

1.      Англізм – англіцизм.

2.      Антомазія – антомасія.

3.      Апосіопеза – апосіопезис.

4.      Галицизм – галичанізм.

5.      Депалаталізація – диспалаталізація.

6.      Дериваційне правило – правило деривації.

7.      Диграма – диграф.

8.      Діакритики – діакритичні знаки.

9.      Еліпсис – еліпс.

10. Зіяння – зяяння.

11. Ідіома – ідіом.

12. Каузативні дієслова – каузативи.

13. Латиниця – латинка.

14. Лінгвістична географія – лінгвогеографія.

15. Матронім – метронім.

16. Мовна культура – культура мови.

17. Незмінні слова – незмінювані слова.

18. Оксиморон – оксюморон.

19. Ономастика поетична – ономастопоетика.

20. Ономастичний словник – ономастикон.

21. Опрощення – спрощення.

22. Парафраз – перифраз.

23. Підрядний зв'язок – підрядність.

24. Префіксально-суфіксальне словотворення – суфіксально-префіксальне словотворення.

25. Прогнозування лінгвістичне – прогностика лінгвістична.

26. Риторика – реторика.

27. Символізм звуковий – звукосимволізм.

28. Синонімів словник – синонімічний словник.

29. Словотвірний словник – словотворчий словник.

30. Соціолінгвістика – соціальна лінгвістика.

31. Спрощення – опрощення.

32. Тило – тила.

33. Фразеологічний словник – словник фразеологізмів.

34. Хіазм – хіазма.